Історія дружби з бібліотекою

Зараз Київ знаходиться в "червоній" епідеміологічній зоні через пандемію COVID-19, тож обслуговування читачів в бібліотеці відбувається лише онлайн або в телефонному режимі. Ми сумуємо за нашими користувачами, з теплотою згадуємо постійних читачів і нам надзвичайно приємно отримувати від них фідбек у вигляді історій дружби з нашим закладом, як, наприклад, ось ця, яку ми публікуємо з дозволу автора, Максима Кірсанова, із збереженням стилістики і орфографії автора. 

Як я прийшов до бібліотеки?

Любов до бібліотеки з’явилась у мене ще з дитинства. Не знаю як так склалось, але полюбив я книжки ще з ранніх років. Бібліотека Ф. Достоєвського трапилась мені випадково і цілеспрямовано водночас. Ще до початку навчання я хотів підібрати тиху, затишну бібліотеку, де можна було б спокійно попрацювати та знайти матеріал для навчання. Тож одного літнього дня я відкрив Google-карти та написав слово «бібліотека» в пошуку. Звичайно, на мій запит в карті з’явилось безліч локацій з подібним написом, проте бібліотека ім. Достоєвського виявилась найближчою до мого гуртожитку, тож я вирішив взяти інформацію собі до уваги, та з часом забув про це на довгий час. 

Одного осіннього дня, після початку навчального року, блукаючи і вивчаючи вулиці Солом’янки, я згадав про, колись відшукану на google-картах, бібліотеку. Далі знову відкрив мапу та відшукав, ту саму, найближчу до себе книгозбірню. Звичайно, я проклав маршрут та почав шукати локацію на карті під назвою «Бібліотека ім. Ф. Достоєвського». Відверто кажучи, це було досить просто, адже трохи пройшовши, я побачив такий собі чи то синій, чи то блакитний напис «Бібліотека». Звичайно я туди подався та відкрив для себе нове досить непогане місце. По правді кажучи, до цього бібліотека уявлялась мені якось інакше, але завітавши спершу до читальної зали, потім на абонемент, я відчув якийсь такий спокій, затишок, комфортну атмосферу, яка так була мені потрібна, адже переживав я невеличку особисту драму. Вона була пов’язана з непростим періодом адаптації. Справді, я не думав, що незабаром стану тут постійним відвідувачем, коли тримав в руках невеличку збірку з поезією Ліни Костенко на абонементі. Буквально за кілька тижнів, я став досить частим гостем, а ще через деякий час уподобав місце на кріслі в куточку біля вікна, яке постійно займаю зараз, коли приходжу написати черговий конспект з якоїсь наукової книжки. 

Крім того, не думав що в бібліотеці може вирувати таке бурхливе культурне життя як тут. Спершу я завітав на один захід, а потім і сам взяв участь в ролі Меланки та заспівав пару пісень. Шкода, що карантин значно скоротив можливості проводити цікаві культурні дійства, але сподіваюсь, що колись таки знову вдасться провести веселу масляну чи якесь інше святкування. А сам би я з радістю знову погодився стати Меланкою або кимось іншим. 

Досить веселе тут культурне життя, тож бажаючих його побачити з’являється чимало, але сподіваюсь, що по завершенню карантину їх стане ще більше, адже зусилля працівників бібліотеки, яких вони докладають для популяризації та осучаснення закладу, варті значної уваги. На останок цієї коротенької оповідки я сказав би, що бібліотека ім. Ф. Достоєвського запросто може бути еталоном розвитку бібліотек не лише в столиці, а й на всій території України, адже чимало з них, залишаючись лише книгозбірнями, просто занепадають та стають нецікавими для сучасного суспільства. Бібліотека – це, перш за все, осередок культурного життя, який має постійно розвиватись та приносити щось нове, корисне та цікаве для соціуму, а не бути таким собі «царством» якоїсь злої пані бібліотекарки, котра своїм непростим характером відлякує читачів, які могли б стати постійними гостями. Звичайно, це не стосується бібліотеки Достоєвського, але такий приклад, я взяв як найбільш доречний символ занепаду бібліотечної справи в нашій країні та й у світі в цілому.

Максим Кірсанов