Майбутнім батькам

У колі дружнього спілкування на недільному чаюванні присутні обговорювали цікаву тему: "Про пологи. Прийнятне і "неприйнятне". Що потрібно знати майбутнім батькам, а також тим, хто тільки планує ними стати. Про права жінки у пологах розповіла Ганна Петровська - голова ГО "Природні права Україна", консультант з грудного вигодовування і Євгенія Кубах - правозахисниця, керівник проектів.

  

Аутисти - "діти дощу"

Починаючи з 2007 року, щорічно 2 квітня відзначається Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму. 

Аутизм ("занурення в себе") - розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної і невербальної комунікації, і повторювальною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають порушення в соціалізації. Люди хворі на аутизм уникають спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів виявляється йому трагедією; проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані "острівці знання" - області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.

Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак Визначеня діагнозу  "аутизм" з ранніх років життя дитини - допомагає вчасно розпочати процеси реабілітації та адаптації, що сприяє більш повноцінному життю. Фахівці, що працюють з аутичними дітьми найбільш раннього віку відмічають, що правильний підхід дозволяє з першого погляду "ненавчеваних" аутистів навіть повертати в коло однолітків для подальшої соціалізації і навчання. 

     Історії відомо не мало видатних людей, у яких спостерігались симптоми цієї не простої хвороби. Наприклад, Вінсент Ван Гог і Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман і Авраам Лінкольн, Вуді Ален і Боб Ділан, і багато інших.

У аутистів особливий світ, свій спосіб спілкування, не такий як у всіх інших, проте вони здатні адаптовуватися в нашому світі, і навіть, досягати успіхів, потрібно знати і пам’ятати про це. 

Пропонуємо почитати чудові книги написані аутистами та про аутистів.

Юганссон Іріс - "Особливе дитинство"

В книзі, світ дитини-аутиста описаний "з середини", на особистому досвіді. Але унікальність на книги на цьому не закінчується, адже це ще й історія незвичайного батьківського досвіду: батько Іріс, шведський селянин, без будь-якої професійної допомоги зрозумів пробеми своєї дочки. Завдяки його любові, уважності й чуйності Іріс, будучи дитиною з "глубокими порушеннями спілкування", зуміла їх подолати. Вона стала психологом, що консультує батьків і педагогів.

     Книга буде особливо цікава батькам та спеціалістам, працюючим з дітьми з порушенням емоційно-вольової сфери.

Грендін Темпл - "Відчиняючи двері надії. Мій досвід подолання аутизму"

Співавтор: Маргарет М. Скаріано

Книга "Відкривая двері надії" - найпопулярніша з усіх, написаних людиною з аутизмом.

У книзі автор ділитсья спогадами про життєвий шлях, на якому було багато і найважчих перешкод, і чудових людей, що розуміли її й допомагали впоратися з труднощами.

     Досвід Т. Грендін, котра зуміла звінити себе й знайти своє місце в житті, дуже важливий для батьків аутичних дітей та спеціалістів.

                             Кетрін Моріс - "Почути твій голос"

Книга написана мамою двух аутичних діток, яких їй вдалося повністю повернути до повноцінного життя. В книзі описана історія діагностування і методика навчання цих дітей. Дуже детально описується процес появи самих ранніх симптомів аутизму в період від 1.5 до 2 років, адже саме рання діагностика аутизму у дітей і дозволила Кетрін так ефективно впоратися з цією проблемою, яку до цього всі вважали абсолютно невиліковною хворобою.

Скрипник Т.В. - "Феноменологія аутизму"

У монографії систематизовано світовий досвід вивчення аутизму як у теоретичному, так і в експериментальному аспектах; подано змістовний виклад дієвих корекційних стратегій, які застосовують у роботі з такими дітьми. Феноменальний підхід сприяв опрацюванню діагностичного інструментарію, який дає змогу розкрити унікальність кожної аутичної дитини та її родини. З’ясування сутності аутизму, відповідно до феноменологічної традиції, здійснено за моделлю ідеального типу. Установлено зв’язок між діагностичними висновками й корекційними програмами; визначено критерії та показники динаміки позитивних перетворень у аутичних дітей як наслідок послідовного втілення педагогами і батьками узгоджених корекційних заходів.
     Монографію адресовано фахівцям у царині загальної, спеціальної та медичної психології, науковцям і практикам, студентам психологічного профілю, батькам дітей з особливими освітніми потребами.

Марк Хеддон - "Загадкове нічне вбивство собаки"

Розповідач і головний герой роману - Крістофер Бун. Йому п’ятнадцять років, і він страждає аутизмом. Він знає математику і зовсім не знає людей. Він не виносить дотику до себе, ненавидить жовтий та корочневий кольори і ніколи не ходив далі, чим до кінця вулиці, на якій живе. Проте, виявивши, що вбита сусідська собака, він затіває розслідуванян і відправляється в подорож, яка швидко переверне все його життя. Марк Хеддон з лякаючою переконливістю зображує емоційно-розбалансовану свідомість аутиста, відкриваючи нову для літератури територію.

Джоді Піколт - "Останнє правило"

Книга розповідає про Джейкоба, хлопчика-підлітка з синдромом Аспергера (аутизм). Він не в змозі слідкувати за хідом думок інших людей і не може нормально висловлюватися. Як і більшість людей з цим захворюванням, Джейкоб зосереджений лише на одному якомусь занятті; в даному випадку це - судовий аналіз. Він завжди виявляється на місці злочину (за допомогою поліцейського сканеру, встановленого в його кімнаті), де він розповідає поліцейським, що їм потрібно робити...і завжди виявляється правий. Кожен окремий розділ нам розповідають головні діючі особи: Емма, мати Джейкоба; Тео, брат Джейкоба і він сам. В їхньому домі панували певні правила: 1. Прибирати за собою власний безлад. 2. Говорити тільки правду. 3. Чистити зуби два рази на день. 4. Не запізнюватись в школу. 5. Піклуватися про свого брата, адже він тільки один.
     Одного разу мертвою знаходять його вчительку,і поліція приходить до Джейкоба з допитом. Його звинувачують у вбивстві...Він просто рятував свого брата.

Сінтія Лорд - "Правила. Не знімай штани в акваріумі"

Як бути, якщо твій молодший брат - аутист? Якщо в самий непідходящий момент він ганьбить тебе перед друзями й із-за нього тебе не кличуть в гості? Девід просто дістав Кетрін. Та вона так любить брата й так хоче допомогти йому навчитися хоча б трохи жити по законам цього світу. Тому Кетрін складає гру в правила, які Девід може засвоїти - на відміну від криків та зауважень.
     Це історія дванадцятирічної дівчинки - про її мрії й печалі, про те, як досягти уваги власного батька, про те, як це, закохатися в хлопчика в інвалідному візку.

Беверлі Льюїс - "В  Джессіному взутті"

Ця книга написана з точки зору сестри Джессі, Еллі. Її зобов’язали водити особливу дитину в школу. Інші діти сміються над ним, адже він легко відволікається і т.д., й Еллі тяжко з ним. Урешті-решт Еллі говорить батькові, що просто не розуміє Джессі, й що вона хотіла б, щоб він був більш нормальнішим. На що батько їй відповів, що авжеж, вона не розуміє брата, адже вона не була на його місці - по англійськи буквально "в його черевиках" (in Jesse's shoes). Тоді на слідуючий день Еллі взуває черевики Джессі й дивиться на життя з його точки зору.
     У Джессі риси аутичного спектру, але рецензенти пишуть, що цю книгу з легкістю можна застосовувати до будь-яких "особливостей" наших особливих дітей. Й що книга особливо буде в нагоді братам та сестрам особливих діток.

Холлі Робінсон Піт та Раян Елізабет Піт - 
"Мій брат Чарлі"

Холлі Робінсон Піт написала книгу про свого сина Чарлі з аутизмом. Писати їй допомагала її дочка, сестра-близнюк Чарлі, Раян Елізабет Піт. У Чарлі аутизм. Його мозок працює особливим чином. Йому тяжко заводити друзів, висловлювати почуття, почувати себе у безпеці. Але, як розповідає його сестра, на кожну річ, що не вдається Чарлі, доводиться багато речей, в яких він має успіх. Він знає імена усіх американських президентів. Знає все про літаки. А ще він краще за всіх своїх знайомих грає на піаніно.

Штайнхефель Андреас - "Ріко, Оскар і тіні темніше темного"

Ріко - не зовсім звичайна дитина, багато елементарних речей даються йому с великою тяжкістю. "Незвичайно обдарований" - називає його любляча мама. "Придурок" - просто називає злий сусід зверху. З такими, як Ріко, мало хто хоче товаришувати, але одного разу йому пощастило - він знайомиться з Оскаром (теж не зовсім звичайним хлопчиком - вундеркіндом, який на всяк випадок ніколи не знімає з голови синього мотоциклетного шолома). Заради свого нового приятеля, Ріко береться розплутувати справу, яка вже півроку ставить у глухий кут всю поліцію Берліна.

Бетсі Байерс - Лебедине літо"

Сарі Годфрі 14 років і вона переживає важкі часи - період дорослішання. Ще вчора вона була веселою та задоволеною дівчинкою, а вже сьогодні зрозуміла, що весь світ - жахливий. Життя, насправді, не миле, якщо у тебе помирає мама, тато живе далеко і рідко приїзжає, а молодший братик Чарлі після тяжкої хвороби відстав у розвитку і не вміє розмовляти. Одного разу Чарлі пішов розшукувати лебедів, що захопили його й заблукав у лісі. Пошуки його перевернули Сару, і вона заново, люблячим і радісним поглядом побачила світ і тих хто її оточує.
     За книгу "Лебедине літо" автор у 1971 році був нагороджений найпочетнішою літературною премією США - медалью Ньюбері.

Марті Леймбах - "Деніел Мовчить"

Роман "Деніел мовчить" - про відвагу і самопожертву, про жіночу сутність і про природу любові, про драму сучасної жінки, готової на все, тільки б вилікувати сина.
     Мелані живе у Лондоні з чоловіком та двома дітьми. У них зразкова сім’я. Але коли молодшому сину ставлять діагноз "аутизм", ідилія руйнується неначе картковий будиночок. Деніел не спить по ночам, часто плаче і відмовляється говорити. Поки чоловік шукає втіху у обіймах колишньої подруги, Мелані одержимо намагається допомогти своєму хлопчику, діючи всупереч медичним рекомендаціям, світським умовностям та порадам ближнім. На цьому шляху їй доведеться пройти через багато складнощів. Та все ж сила духу, надії і добрі люди допоможуть їй не тільки встояти, але й перемогти.
     Ця достовірна, оптимістична і дуже світла історія захоплює не менше, ніж відомий фільм "Людина дощу".

Кеті Летт - "Хлопчик що впав на Землю"

Роман Кеті Летт прикрий і веселий, як саме життя.
   У щасливої молодої лондонської пари з’являється на світ гарний хлопчик, якому лікарі ставлять лякаюче тавро "аутист". І пара перестає бути щасливою, а скоро і парою. Героїня опиняється один на один з приголомшливою дитиною, життя якої - справжнє випробування, страшне і веселе. Мрії бідної жінки зруйновані, кар’єра летить під укіс, дім запущений навіки, а секс перетворюється на спогади. Ласкаво просимо в Країну моторошних і смішних чудес! Героїня у відчаї блукає по ній і майже покориться долі. Ось тут-то в її безпросвітному житті з’являється огидний в усіх відносинах і на стільки ж ідеальний чоловік, а всід за ним і пропавший чоловік...І вона усвідомлює, що всі вчинки її неймовірного сина - ніщо у порівнянні з викрутасами нормальних дорослих.
     Кеті Летт примудрилась написати анекдотично смішний роман про події, з яких прийнято створювати сльозливу драму.

Єлизавета Заварзіна-Меммі - "Пригоди іншого хлопчика. Аутизм і не тільки"

В кінці 80-х в московській сім’ї народиласядруга дитина - хлопчик. Він виявився не просто другим, молодшим братом, сином і онуком, але ще й зовсім іншим. Розумний, тонко відчуваючий, чарівний. Петро не вмів робити простих речей - бігати, показувати пальцем, говорити; боявся незнайомих людей і голосних звуків. Пройшло доволі багато часу, перш ніж Петі поставили діагноз "аутизм". Пригода іншого хлопчика", написана його мамою, - це не тільки безцінний посібник для батьків і вихователів, детальна і доступна розповідь про те, як допомогти особливій дитині і його близьким жити повноцінним життям.
     Ця книга про те, що зусилля ніколи не бувають марними, а надія - помилковою. А ще - про те, як легко і тяжко любити дітей.

Марія і Мігель Гаярдо - "Марія і я"

"Марія і я" - це автобіографічна історія про канікули дванадцятирічної дівчинки Марії та її батька. В ній відтворені побутові випадки, з якими стикаються сотні сімей, в яких росле дитина-аутист. Насправді це ціла пригода, де доводиться долати складнощі від того, що світ навколо нас погано пристосований для таких, як Марія, і далеко не всі, кого вона зустрічає на своєму шляху, готові її зрозуміти.
     В 2008 році цей твір було удостоєно Національної премії Уряду Каталонії, а в 2010 році по книзі був знятий одноіменний повнометражний документальний фільм.

Крістін Барнетт - "Іскра Господня, чи Як виховати генія"

Ця книга - світло в кінці тунелю для всіх матерів, які втомилисч боротися з забобонами суспільства. Її написала Крістін Барнетт, мати Джейкоба Барнетта, хлопчика, якому в двух літньому віці поставили даігноз - аутизм. Крістін розуміла, що син все більше занурююється в себе, гублячи зв’язки з оточуючим і зовнішнім світом. Вона вирішила відкинути обмеження, які заважають її сину розвиватися, і зосередитись на тому, що дійсно цікаво Джейкобу. Результат не змусив себе довго чекати: сьогодні у Джейкоба рівень IQ вище, ніж у Енштейна, він володіє фотографічною пам’яттю і неймовірними здібностями до природніх наук. В дванадцять років він почав роботу над оригінальною теорією про астро-фізику, яка, на думку експертів, в майбутньому може принести йому Нобелівську премію. Крістін Барнетт не хвалиться вміннями своєї дитини, а ділиться досвідом, розповідає про те, як виховати чоловіка з маленького втраченого хлопчика.

П'ять таємниць людського роду, які наука до цих пір не може пояснити

Ви гадаєте, що в наш час Ви все знаєте про людське тіло завдяки сучасній науці. Звичайно, ми знаємо багато, але є деякі прості питання, на які поки що немає переконливих відповідей. Є здогадки, теорії, гіпотези, але вони мало що пояснюють.

• Що таке біль?

Біль — неприємний, але універсальний людський досвід. Це одна з перших речей, з якими ми стикаємося в житті, а також цей досвід, ймовірно, буде і одним з останніх.

Але що саме являє собою біль? Як він працює? Невже Ви відчуваєте те ж саме, що і Ваш сусід? Якщо Вам важко відповісти на ці питання, не переживайте — наука теж не може. Всі ці премудрі вчені, які розробляють ліки від болю і призначають їх Вам, навіть не можуть домовитися про те, що ж ті ліки собою являють.

Може, найкращий спосіб це продемонструвати — подивитися на фіброміалгію, захворювання, яке можна охарактеризувати як "У мене болить все". Немає жодних фізичних тестів, здатних підтвердити наявність цього захворювання у Вас — ні сканування мозку, ні аналіз крові, ні спіритичний сеанс не дають ефекту. Як же лікарі діагностують його? Ну, Ви заповнюєте анкету: "У Вас бувають болі в різних частинах тіла, які лікарі не можуть пояснити?" Так? Була у Вас фіброміалгія? Або, можливо, одержимість демонами? Або інопланетянами?

Лікарі кажуть, що у пацієнтів з фібромеалгією є відмінності у результатах  сканування мозку, але вони не однакові у різних пацієнтів — жоден лікар не може заглянути Вам у череп і однозначно сказати, є у Вас це захворювання чи ні. Якщо зовсім відверто, вони тільки недавно почали робити перші кроки у вивченні того, як виявити біль у мозковій діяльності людини.

Тору Вейджер, доцент психології та неврології Колорадського університету в Боулдері: "Зараз немає жлодних клінічно прийнятних способів виміряти біль та інші емоції, окрім як запитати людину, як Вона себе почуває".

• Чому працює анестезія?

Анестезіологія — справжнє диво сучасної науки, але вдумайтеся, яка це страшна річ: за допомогою декількох хімічних речовин анестезіологи беруть і вимикають певні частини мозку. Занадто багато — і Ви ніколи не прокинетеся. Не досить — і Ви ніби переживете минуле життя як солдата Першої Світової війни на операції, проведеної за допомогою ножівки. Але що роблять ці хімічні речовини? Як вони взаємодіють з Вашим тілом саме таким чином, щоб досягти того потрібного балансу? Ось Вам чесна відповідь: наука цього не знає.

Загалом анестезія розроблялася протягом сотень років простим способом: "Ось, накачати цього хлопця ось цим і подивися, що буде. Усе ще кричить? Добре, спробуй щось із цього". Метод проб та помилок дав нам ясну картину того, що ми можемо використовувати для досягнення бажаного ефекту — що завгодно, від складних стероїдів до повних легенів ксенону. Але на питання, чому ці речовини переводять Вашу свідомість до сплячого режиму без повної її вимкнення, немає ясної відповіді.

Основна причина цього полягає в тому, що наука не знає, що таке "свідомість" і як вона працює. Немає остаточного тесту, який показав би, що людина в даний момент щось усвідомлює — найкраще, що можуть зробити анестезіологи, це подивитися на наявність певних мозкових хвиль, фізичних реакцій та чутливість до болю. Але в науки немає способу визначити, чи відчуваєте Ви біль, тож це цілком залежить від Вас — показати їм, що Ви недостатньо анестезовані.

• Чому ми сміємося?

Деякі вчені вважають, що сміх — сигнал про те, що передбачувана загроза не представляє реальної небезпеки, інші стверджують, що це реакція на несподіваний результат. А треті думають, що це тому, що Джим Керрі розмовляє своєю п'ятою точкою, а цього, як правило, ніхто не робить.

Всі вони якоюсь мірою праві, бо ніхто не знає напевно, чому ми сміємось. Проте відомо, що сміх значно більше за будь-яку іншу емоційну реакцію впливає на всі області мозку, включаючи моторні. Ще дивнішим є той факт, що більша частина сміху взагалі не стосується комічних ситуацій. Дослідження показали, що менше 20% сміху відбувається в результаті чогось смішного. Далеко частіше ми сміємось, щоб акцентувати нешкідливі висловлювання, заповнити паузи в розмові чи тому, що підступний план із захоплення Всесвіту почав, нарешті, приносити плоди.

Є одна річ, яку ми напевно знаємо — як сміх виник: він виник у ситуації, коли примати задихались під час сильної лоскоту

• Чому ми добре ставимося один до одного?

Якби в дні мисливців-збирачів, коли головним було — вижити, Ви знайшли б посеред лісу величезний листковий торт, останнє, про що б Ви подумали, — це поділитися з іншими, бо це суперечить інстинкту виживання. Це Ваш торт, і Ви били б по обличчю всіх, хто б спробував дотягнутися до нього своїми злодійськими пальцями.

Самовіддані акти доброти були абсолютно невигідні: щоб передати свої гени, люди шукали здібних до виживання партнерів, тоді як альтруїзм ставив на людині штамп еволюційного тупика, як зябра.

Тож чому ж альтруїзм вижив? Ви вже здогадалися: невідомо.

Вчені намагаються розкрити секрет альтруїзму більшу частину останнього століття. У 1960-і роки Джордж Прайс навіть розробив складне математичне рівняння про те, як же альтруїзм міг вижити. Прайс був настільки поглинутий своїми дослідженнями, що запрошував незнайомців пожити в його квартирі, доки він зациклювався на своїй теоремі, сидячи у власному кабінеті.

• Чому деякі з нас — шульги?

Близько 90% населення нашої планети правші, інші 10%, відповідно, — лівші чи, інакше, шульги. Такий перекос спостерігається тільки у людей, тоді як інші істоти в тваринному світі розділені приблизно порівну, якщо взагалі показують якусть перевагу.

Чому ми такі різні? Очевидно, що з мозком у шульгів усе в порядку — їхньою мовою керує ліва півкуля, як і у правшів. Крім того, у правшів часто домінує ліва нога, і навпаки, — що свідчить про те, що перевага не поширюється на інші частини тіла. Учені намагалися знайти відповідь відтоді, як узагалі звернули увагу на шульг, але досі це залишається загадкою.

Ми знаємо, що ліворукість — генетична риса, значить, гени, відповідальні за неї, повинні мати певну перевагу, щоб поширюватися далі. Проте абсолютно неясно, що за перевага це могла б бути. З оглядук на те, що загальний відсоток лівшів досить низький, можна було б припустити, що ми бачимо останніх представників, які мають ознаку, яка поступово зникає з генофонду, але це абсолютно не так: дослідження доісторичних людських поселень показали, що відсоток лівшів завжди був практично однаковим.

Виходячи за рамки ліворукості, той факт, що у нас взагалі є домінантна рука, також багато в чому залишається загадкою. Крім того, люди в білих халатах давно ламають голову над загальною асиметрією анатомії людини: наше серце з одного боку, наші легені по-різному розташовані одна щодо іншої (ліва висить нижче, ніж права). Хоча це явище спостерігається і у людиноподібних мавп, людський мозок найбільш примітний — він украй асиметричний, і деякі вчені вважають, що ця асиметрія може бути визначальною ознакою, яка робить нас людьми.

Алергія може бути корисною

Люди, що страждають на алергію та астму, набагато рідше схильні до різних видів онкозахворювань.

В даний час тим або іншим різновидом алергії страждає кожна десята людина на планеті. Але вчені з'ясували, що таке захворювання може бути корисно самим алергікам, пишуть іноземні ЗМІ.

Американські фахівці зі штату Техас під час дослідження з'ясували, що люди, які страждають на алергію та астму, набагато рідше схильні до різних видів онкозахворювань. Вони припускають, що саме алергія дозволяє організму протистояти раковим пухлинам.

Вчені виявили, що у жінок, які страждають від астми та алергії, на 30% рідше зустрічається рак яєчників. А діти - алергіки на 40% менше стикаються з лейкемією. Дослідники давно підозрювали, що між раком і алергією існує якийсь зв'язок, але досі результати тестів не дозволяли зробити чіткі висновки.