Раніше, до повномасштабного вторгнення, на теми вшанування пам'яті загиблих через літературу та книжки, меморіалізації, збереження національної пам'яті ми говорили теоретично.
Говорили, як є і як би могло чи має бути.
Тепер, на превеликий жаль, нам приходиться це вже робити практично.
І просто невимовний жаль, що цю тему ми продовжили в ім'я пам'яті воїна, який був активним популяризатором ветеранської прози, одним з ідейних натхненників дослідження комбатантської літератури, військового письменника Максима Петренка.
11 грудня, у нашій розмові за круглим столом "Ветеранська література. Читати. Знати. Пам'ятати!", ми говорили про роль і значення сучасної української воєнної літератури і яким чином ця література сприяє суспільному порозумінню в час війни.
Учасниці Марина Рябченко, Ганна Скорина та Юлія Оскольська, які досліджують та аналізують ветеранську літературу, розповіли нам про живі та страшні картини війни, закладені у книгах ветеранів.
Ці книги - це історія, що вже стала частиною нашого спільного спогаду.
Зустріч була наповнена також теплими спогадами про Максима від людей, які добре знали та працював поруч.
Ми в неоціненному боргу перед захисниками, людьми, які стали на захист України в найтемніші часи.
Пам'ять зберігається в книгах.
Читаймо, знаймо, пам'ятаймо!
