Чорнобиль в українській літературі: посттравматичний синдром

27 квітня на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбувся літературознавчий огляд від письменниці, літературознавиці, викладачки, кандидатки філологічних наук Тетяни Белімової «Чорнобиль в українській літературі: посттравматичний синдром». Захід відбувся за підтримки кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, присвячений аналізу сумнозвісних подій 35-ї річної давнини.

Художня література, присвячена аварії на Чорнобильській АЕС, досить багатошарова. До чорнобильської бібліотеки входять твори різного жанрового спрямування, але Тетяна Белімова зупинилася саме на художній літературі.

«Чорнобильська» тема в літературі (не тільки українській) була і є досить актуальною. В українських та закордонних видавництвах виходять книги про Чорнобильську трагедію.

Творів на тему Чорнобиля відразу ж після аварії з'являлося немало. З одного боку, це була природна письменницька реакція на подію. В тодішньому Радянському Союзі вже майже про все було написано: партія оспівана, народ-будівник комунізму прославлений. Тема Чорнобиля була надзвичайно свіжою, до того ж, трагічною, страшною, болючою. І, певна річ, надто привабливою для багатьох. Тому твори на цю тему з'являлися оперативно, особливо поетичні твори Л. Костенко, Д. Павличка, Б, Олійника, І. Драча. Але писати про катастрофу в час катастрофи у тодішній країні Суцільних кривих дзеркал було дуже непросто.

Письменники постчорнобильського десятиліття у більшості залишалися в межах загальноприйнятого розуміння наслідків трагедії, хоча радіаційні проблеми дозволили авторам глибоко проаналізувати людські характери. Кожен з письменників, у якому б ракурсі не описував чорнобильські події, боляче зізнається, що цей куточок землі вже мертвий. У багатьох творах, де порушуються питання чорнобильської аварії, звучить різна констатація фактів, спогадів, переосмислених автором подій, пропущених через свою уяву, уяву свідків, очевидців.

Літературознавиця згадала низку творів на тему Чорнобильської катастрофи, як от: «Марія з полином у кінці століття» В. Яворівського, «Оформляндія, або Прогулянки в зону» Маркіяна Камиша, «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи» С. Плохія, «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього» Світлани Алексієвич, зробивши розгорнутий порівняльний аналіз цих творів, тенденції й закономірності зміни сюжетних акцентів.

Таким чином, художня література про Чорнобильську трагедію дозволяє осмислити катастрофу, розкрити правду про події, перейнятися людським болеем і стражданнями.

Лекція дуже фахова, цікава й пізнавальна. Хто бажає глибше зануритися в тему «Чорнобиль в художній літератури», дивіться відео.

Запис етеру

Бібліотекар пропонує: Володимир Шовкошитний "Чорнобиль: я бачив"

Ім’я Володимира Шовкошитного особисто мені згадується з тих часів, коли і люди старшого віку, і молодь, і навіть діти наприкінці 80-х років активно цікавилися політикою, ходили на мітинги та, не вагаючись, підтримували потужну хвилю патріотичних настроїв. 

Напевно, що у кожного з моїх київських (і не тільки) однолітків тема Чорнобиля назавжди зайняла певне місце у пам’яті, і кожен по своєму його «бачив». У когось батька направили гасити пожежу чи на інші роботи, хтось усією родиною квапився до рідних – будь-куди, аби лише подалі від Києва, когось відправили до літніх таборів. Минули роки, але той тривожний час згадується і нині. Коли ніби все добре, люди ходять, їздить транспорт, але відчувається певна стриманість в емоціях і гнітюча тривожність. Бо інформація просочувалася та поширювалася сарафанним радіо, але офіційно – лише короткі повідомлення у ЗМІ, та й ті не одразу і загалом ні про що, а це викликало ще більше схвильованості. 

Але «завдяки» Чорнобильській аварії здійснилася моя дитяча мрія - стати у шеренги першотравневої демонстрації. У той 1986 рік, як на диво, не вимагали ніяких перепусток і можна було без проблем долучитися до цього ззовні безтурботного маршу робітників, трудової інтелігенції та учнівської молоді... Тільки згодом ми дізналися, чому той відомий першотравневий карнавал був таким приязним до усіх охочих - бажання отримати пропагандистську картинку, що ніби нічого поганого й не відбулося, місто живе у звичному ритмі. Але якою ціною!

Книга «Чорнобиль: я бачив» водночас цікаво і легко читається з точки зору стилю розповіді, але важко сприймається з емоційних позицій. Імпонує, що автор написав цю повість у художньо-документальній манері. Бо це і про події, і про долі, і про наслідки (не тільки медичні), і про самовідродження забруднених територій. 

І ось ніби вже думаєш, що все знаєш про ту страшну трагедії, чув і читав про неї багато та навіть більше, але з кожною сторінкою немов знаходишся в епіцентрі подій та щомиті проживаєш трагедію разом з автором, хоча особисто я не був у Чорнобилі жодного разу і навіть зблизька не бачив ті місця. Відчуття реальності та присутності тримає на 100%.

Окремо скажу про фотографії у книзі Володимира Шовкошитного. Знаєте, бувають такі картини, на які дивишся і не можеш надивитись, ніби відчуваєш, що не побачив намальоване до кінця і роздивляєшся, роздивляєшся… Такі ж відчуття охоплюють і при погляді на фотографії Юрія Косіна, які немов щось приховують в собі. Кличуть побачити щось, чого одразу не видно, відшукати те, чого око побачити не може. 

Беззаперечно, що авторові писати книгу було набагато важче, ніж комусь буде читати. Ця тема не є цікавою чи не цікавою, особливо для тих, хто жив у ті часи. Вона просто є. 

Це як Друга світова війна для багатостраждального тогочасного покоління, чи війна на сході України – для усіх нас. 

Бо в кожного – свій Чорнобиль.

Сергій Ткаченко

"Чорнобиль...В яких віках засне оця біда"

Чорнобиль… 26 квітня 1986 року в українському Поліссі сталася найбільша у планетарному вимірі екологічна, техногенна катастрофа, яка вразила весь світ і змусила здригнутися все людство.

Для сучасної молоді України Чорнобильська трагедія стала частиною новітньої історії. Сьогодні в бібліотеці імені Достоєвського відбулася година-реквієм, приурочена до цієї сумної дати. Працівники бібліотеки ознайомили юних читачів з літературою про аварію на ЧАЕС, розповіли про те, що призвело до величезного викиду радіоактивності, наслідки якого відчутні й тепер, і ще довго відчуватимуться сучасним і прийдешнім поколіннями.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи.

Вічна пам’ять і слава героям-чорнобильцям, низький уклін  покійним нині від нас, врятованих ціною їхнього життя. Вони нагадують: пам’ятайте!

Хай не повториться!  

"Можливо, я колись прощу..."

Шира Ю.

ЧЕТВЕРТИЙ БЛОК - ЧОРНОБИЛЬСЬКА АЕС

Коли на Прип’яті люд мирно спав, 

Й ніщо не натякало на тривогу

Нечистий лиха людству зажадав –

На вічну смерть прирік живу природу.

Жахливий звук, удар аж до небес!

Земля, мов розкололася на двоє!

Четвертий блок – Чорнобильська АЕС, 

Біда прийшла і косить нас по двоє.

Радіаційна хмара змела все –

Квітучий сад і, навіть, силу духу, 

А «Рудий ліс», мов пам’ятка про це, 

Вселяє страх у кожну живу душу.

Викид потужністю у 300 Хіросім

Розбив життя не одного народу.

Приніс лиш смерть в наш український дім, 

Укравши радість щастя із порога.

Тому й дитина корчиться від болю, 

І матері давно уже нема.

То й бідний батько плаче самотою, 

Щоб Бог зберіг хоча б мале дитя.

Тепер його нікому не впізнати –

Сновидою той бродить по селу.

Втомився вже просити і благати, 

Та крихту сил дає дитя йому.

Проте, не можем долі подолати –

Село, мов ворон дивиться на світ.

І батька, й сина вже чекає мати.

Той, хто лишивсь, несуть за гробом гріб.

Були даремні наші сподівання, 

На жаль, не сталось чуда із чудес.

На зміну горю лиш прийшло мовчання.

Четвертий блок – Чорнобильська АЕС.

Г. Чубач

ВЕСНА 1986

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь, 

Але забути - не забуду:

бездомний пес по місту блудить,

і я, як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів,

Дітей із Києва вивозять.

У матерів - болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.

Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною,

Міс світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не "жить", не "буть", а "брать участь" - 

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда, 

Вриває ниточку добра.

І воду п'ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вулика летять

На цвіт чорнобильського саду.

Чубач Г.

ЗИМА 1987

Ця зима, як ніколи - важка.

І здається, повік не минеться.

У дворі горобина гірка

Так вродила, що гілля аж гнеться.

Червоніє, шаріє, горить

І не може причину збагнути:

Таж усю обривали торік.

А в цю зиму про неї забуто.

Навіть ворон - і той не клює,

А кудись понад нею літає.

Горобинонько, горе моє,

Ти даремно на радість чекаєш.

Зародила,але не хвались.

Вчені людям одверто сказали:

Лікувальна, корисна... колись...

А тепер ти отруйною стала.

До ягід не торкнеться рука.

Кожна гілка зачепить за серце.

Ця зима, як ніколи, - важка.

Проминає, але - не минеться.

Мандич Т.

ЧОРНОБИЛЬ

Самотність. Тиша. Чорне небо.

Пустеля. Вічність. Смерть і жах.

Недоля. Зло. В житті потреба.

Аварія. Біда. Удар.

Евакуації. Благання.

Солдати. Поспіх. Лікарі.

Дитячі крики. Біль. Прохання.

Молитви. Траурні пісні.

Паради. Сміх. Травненве свято.

Шпиталі. Кров. Церковний дзвін.

Рятівники. Час. Хімікати.

Загиблі. До землі уклін.

Безодня. Змішана свідомість.

Пожежа. Дим. Вогонь. Хрести.

Дерева голі. Непритомність.

Задуха. Знищені ліси.

Сучасність. Спогади. Минуле.

Історія. Вчорашній день.

Чорнобильці - були, заснули.

Нащадки - виросли тепер.

Майбутнє. Шанс. Можливість. Спроба.

Травневе свято. Сміх. Парад.

Містечко. Станція. Чорнобиль.

Життя. Дебют. Початок. Старт!

Джерело:
1. http://www.ukrlit.vn.ua
2. http://www.ppl-092.usoz.ua
3. http://probapera.org/publication/13/14788/chornobyl.html
4. http://pripyat.com/articles/zdes-kogda-zhili-lyudi-chastnyi-sektor-chernobylya.html

Без права на забуття

"Немарне змертвіла вода.

Мужайтеся, люди: заходить біда"

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки — до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Звідтоді ця земля стала називатись зоною — скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнулись серця всіх землян, то слово «зона» не перестає боліти у цих серцях уже двадцять дев'ять років і ще надовго лишиться в пам'яті людства.

Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома і як неймовірно важко вгамувати її.

За роком спливає рік, але для нашої Батьківщини Чорнобиль залишається незагоєною раною.

"Без права на забуття" - вечір-спогад нашого земляка, учасника ліквідації наслідків аварії Юрія Пивоваренка в ЦРБ імені Ф.Достоєвського.

Плаче хвора Земля під тривожний набат Чорнобиля

"Плаче хвора Земля під тривожний набат Чорнобиля" - під такою назвою відбулася екологічна година в нашій бібліотеці. Зав. читальною залою Віра Волинчук розповіла присутнім про причини Чорнобильської катастрофи, про негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища.

Почесний гість заходу, ліквідатор аварії на ЧАЕС Пивоваренко Юрій Вадимович, пригадав історію Чорнобильської трагедії і побажав молоді формувати особисту відповідальність за стан екологічної ситуації в Україні, реально оцінювати її і сприймати чужий біль як свій особистий.

Присутні виразили вдячність усім тим, хто ризикуючи своїм здоров'ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.