Анонс лекції В'ячеслава Жмихова "Трипіля і Українка"

Наступної середи, 20 травня, о 17:30 запрошуємо вас на лекцію-мандрівку Трипіллям та Українкою, що на Обухівщині. Проведе її добре вам знайомий краєзнавець-ентузіаст В’ячеслав Жмихов.

Історія села Трипілля зберігає згадки про поселення мідно-кам’яного віку (V тис. до н. е.), зарубінецької культури (ІІІ-ІІ ст. до н. е.) та давньоруського городища Триполя. Саме тут свої плідні розкопки проводив український археолог Вікентій Хвойка, якому ми завдячуємо відкриттями трипільського феномену.

Українка – сучасне містечко, яке виникло на місці давніх поселень. На території сучасної Українки археологи виявили щонайменше 5 поселень часів Київської Русі, а також пам’ятки тієї ж трипільської та черняхівської культур. Цікаво, що в минулі століття поселення змінили багато назв, перш ніж стати Українкою, а його територія належала до володінь кількох великих монастирів.

Тож, як бачите, і село, і місто є надзвичайно цікавими куточками Київщини. І там є що відвідати. Приходьте до Бібліотеки Сковороди у середу, аби дізнатися про них якнайбільше!

Ландшафтні заказники Солом'янського району

Ви вже відчули подих весни? Вона вже тут – у особливому світлі, свіжому, але вже лагідному повітрі, у тихому шелесті гілок. І так хочеться вийти з дому, пройтися стежками, де місто поступово відступає, а починає говорити природа…

Бібліотека Сковороди запрошує вас на невелику віртуальну прогулянку зеленими легенями Солом’янського району. Тут, серед міських вулиць, збереглися унікальні куточки дикої природи – ландшафтні заказники. У нас їх три.

Почнімо із "Совської балки"

Це один із найбільших зелених масивів району – понад 37 гектарів життя. Місце, де зростають клени, ясени, робінії, а поміж них скромні, але цінні трави – щавель лісовий і будра плющеподібна. Якщо прислухатися, можна почути спів синиць і солов’їв, стукіт дятла. Десь у затінку схилів причаїлася ропуха сіра, у кущах нишпорить їжак. В небі ж у сутінках з’являються рідкісні кажани, що охороняються Червоною книгою.

Далі – "Протасів Яр"

Серце екологічної мережі району, за яке так вболівав Роман Ратушний. Заказник площею майже 22 гектари,ніби зелений коридор серед забудови, розкинувся між Байковою та Батиєвою горами Тут зберігся фрагмент природного лісу: на схилах переважають осика та береза, рідше трапляються липа серцелиста й в’яз гладкий. Під ногами можна побачити папороть, а також хвощ лучний, який місцями утворює цілі зарості.

Багате урочище на птахів. Тут ви зустрінете вівсянку, садову славку, блакитну синицю, почуєте спів солов’я східного. У стовбурах дерев працюють різноманітні дятли – великий, малий, середній строкаті, а також сирійський. Іноді трапляється й жовна сива. Усі вони перебувають під охороною згідно з Бернською конвенціює про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (1979).

І нарешті – "Совська Пронька"

Невеликий заказник, трохи більше 7 гектарів, але особливий. Тут бере початок річка Совка, тихо пробиваються підземні джерела, а навесні розквітають первоцвіти – проліски й підсніжники. Вільха, граб, клен створюють затишний зелений простір, де легко забути, що ти – у місті. Це місце, де можна побути в тиші, відновитися, відчути перші ознаки життя після зими.

Усі разом ці заказники займають трохи більше ніж 66 гектарів. Небагато – але достатньо, щоб наш Солом’янський район міг вільно дихати.

Тож якщо цієї весни вам захочеться втекти від шуму, то знайте: такі місця поруч з вами. Докладніше читайте про них у нашому блозі, який веде Олександр Михайлик

Лекція Київ-Товарний

25 березня в Бібліотеці Сковороди відбулася лекція, присвячена одній із найменш відомих залізничних станцій міста – Київ-Товарний. Тож наш колега Олександр Михайлик взявся це виправити.

Чому ж її було споруджено, коли у Києві вже був залізничний вокзал? Тому що 1899 року стало остаточно зрозуміло – поєднувати пасажирський і вантажний рух він вже не в змозі.

Тож південніше, в долині річки Либідь, міська влада виділила ділянку для окремої товарної станції. А ще Либідь попросили трохи "посунутися" – її річище змістили на декілька сотень метрів на схід та перетворили на канал. Отож протягом 1902-07 років станція Київ-Товарний була збудована.

Дивлячись навіть із сьогодення на цей чималий комплекс, дивуєшся, що його спроєктувала одна людина – архітектор Олександр Вербицький. Розмах вражає, адже станція мала загалом 20 різних споруд. Будувалася у геологічно складній ділянці, біля все тої ж перенесеної Либеді. Лише задля спорудження головної будівлі довелося забити 411 дванадцятиметрових буронабивних паль. Їх незадовго до того розробив місцевий інженер з дивним прізвищем Страус. Тож технологія була новітня.

А ще, і це неймовірно для того часу, комплекс отримав власний телефон та повністю автономні водогін, каналізацію та опалення. З роками станція втратила частину території через реконструкції, але й сьогодні її розміри вражають. До речі, вціліло 9 автентичних споруд включно із головною будівлею. На ній досі є напис "товарная контора", а фасад оздоблено одним із символів Києва – листям каштана.

Протягом усієї лекції Олександр демонстрував оригінальні фото, які робив у різні роки – щоб кожен присутній міг оцінити красу та естетику промислової забудови початку XX століття. Між іншим, частина будівель є пам’ятками архітектури місцевого значення.

Наостанок хочемо вам нагадати, що наш район – ніби чарівна скринька, яка таїть ой як багато цікавого та невідомого. Лекція про станцію Київ-Товарний зайвий раз підтвердила це. 

Тому не зупиняємося, слідкуйте за анонсами наступних розповідей та екскурсій!

Лекція "Палаци та будинки культури Солом’янського району"

25 лютого у Бібліотеці Сковороди відбулася лекція, під час якої наш колега Олександр Михайлик детально розповів про Палаци та будинки культури Солом’янського району. За сталою традицією, подаємо найцікавіше з того, що прозвучало того вечора.

Отже, найперший будинок культури (БК) на наших теренах з’явився ще у далекому 1934 році. Він був зведений для робітників тодішнього заводу "Більшовик" (нині Перший Київський машинобудівний завод). Збереглася будівля і донині й примітна тим, що з 1994 року в ній "мешкає" єдиний в Україні професійний циганський театр "Романс". Звісно, що зараз вона розташована у сусідів – в Шевченківському районі. Але ж оскільки споруджувався БК від підприємства з Солом’янського, ми не могли ним не похвалитися.

Втім, найдавніша "культурна" будівля, в якій з 1920-х діяв клуб Київського електровагоноремонтного заводу, зведена ще у 1870-х! Традиція розміщувати подібні осередки ще в імперському фонді була дуже розповсюджена в перші роки володарювання більшовиків.

Решта ж будинків та палаців культури – загалом 8 – з’явилися в нашому районі з 1950 до 1984 року. Серед них були як доволі скромні, накшталт БК селища Жиляни та вже втраченого клубу залізничників на Батиєвій горі, так і справжні палаци. До останніх належать будинок культури Українського товариства глухих (1955) та помпезний палац культури заводу "Точелектроприлад", зведений у 1957 році за проєктом архітектора Костянтина Барташевича.

Яскраві зразки радянського модернізму постали вже в 1970-80 роках. Передусім це Центр культури Авіаційного університету та БК Політехнічного інституту. 1984 року відкрив свої двері Палац культури заводу імені Корольова, автором проєкту якого став київський архітектор Валентин Єжов.

Є серед клубно-культурної спадщини і свій некролог. Ще у 1970-х знесли клуб імені Кірова, що знаходився на нинішньому Чоколівському бульварі. Цікаво, що надалі на його місці розташовувався кінотеатр "Єреван", який теж поповнив цей некролог у 2007 році.

До речі, історія клубу імені Кірова дотична і до бібліотек Солом’янки. Ще у його першій, тимчасовій, будівлі на 4 роки (1946-1950) знайшлося місце для "Третьої районової бібліотеки" (саме так в установчих документах називалася ваша улюблена Бібліотека Сковороди). Коли вже звели капітальну будівлю клубу, в ній у 1951-52 діяла дитяча бібліотека (нинішня "Преображенська").

Немає і колишніх клубів електровагоноремонтного заводу (знесли у 1980-х) та залізничників на Батиєвій горі. З останнього, до речі, у 1996 магічним чином виросла чиясь приватна будівля.

Підсумуємо: лекція була надзвичайно цікавою! А якщо ж ви хочете дізнатися про цю тему більше, радимо дві чудові книги Ігоря Однопозова "Тіні забутих" та "Квиток на останній сеанс". Обидві чекають на вас у нашій читальній залі на вул. Освіти, 14а!

Пішохідна бібліоекскурсія по Солом'янці

Доволі сонячна й тепла, як для падолиста, погода зібрала зранку минулої суботи на Солом’янській площі майже роту, а точніше – рекордні 90 екскурсантів. Всі вони під орудою досвідченого ватажка Олександр Михайлик отримали нагоду востаннє в цьому році пройтися рідною Солом’янкою і дізнатися про неї щось новеньке.

Розпочали, традиційно, з назви. Більшість дослідників вважають, що топонім "Солом’янка" походить від солом’яних стріх хат. Або ж від ринку, де торгували соломою. Втім, існує й екзотична думка, прибічники якої вперто пов’язують назву зі стародавнім словом "салли", тобто "військова вилазка". Проте остання версія навряд чи правдива, адже як поселення Солом’янка виникла лише у 50-х роках XIX століття.

Оскільки стартували ми з Солом’янської площі, розпочали з її швидкого огляду. Неймовірно, але забудована вона наче за годинниковою стрілкою. Починається комплекс будівель з імперського історизму (Артилерійське училище), продовжується сталінським ампіром (Академія МВС), а далі переходить у зразки радянської архітектури 1960-70-х. Причому наймолодшу споруду, в якій нині апеляційний суд, почали зводити у 1979 році, а завершили лише 2007-го.

Далі наш шлях тривав головною солом’янською транспортною артерією – вулицею Митрополита Василя Липківського. На превеликий жаль краєзнавців, вона була повністю реконструйована у 1960-70-х. Тож історичну забудову дивилися на фотографіях, які збереглися в колекції Бібліотеки Сковороди. Зараз найдавнішою спорудою тут є пожежна частина, збудована у 1936 році.

Біля школи № 115 звісно ж згадали її архітектора Василя Осьмака – автора проєктів стадіону "Динамо" та набережної Дніпра. До речі, могила його майже поруч – на Солом’янському кладовищі. Потім підійшли до будинку №7 на вул. Кавказькій. В ньому у 1970 році оселилася бібліотека "Солом’янська" – спадкоємиця особистої книгозбірні родини Пустинських-Стрекалових, заснованої в далекому 1894 році.

Завітали в гості до найдавнішого дерева Солом’янки – 350-річного дуба Яковенка, що височить на вул. Патріарха Мстислава Скрипника. Зовсім поряд знаходився будинок, в якому багато років жив Василь Липківський, та 2016-го його знесли. Тішить, що в чудовому стані знаходиться Покровська церква (1895-97), де 14 років правив майбутній митрополит.

Лише у середу під час лекції в Бібліотеці Сковороди згадували найдавнішу освітню будівлю району – і от, побачили її на власні вічі. Споруда 1911 року перебуває в чудовому стані і є одним із приміщень школи № 7, де вчителював колись славетний Максим Рильський.

На останок сил та на завершення 3-годинної (це теж рекорд!) екскурсії оглянули зараз закинуту, але дуже оригінальну споруду Залізничного ринку, який діяв у 1973-95 роках, та останній у світі вцілілий паротяг серії ФДп 20-578 випуску 1941 року. Фінішували ж біля Центрального вокзалу, на фасаді якого оглянули міні-скульптуру від проєкту Шукай з дуже символічною назвою – "Повернення додому". І розійшлися, в гарному настрої, по своїх домівках.

Прощаючись з бібліоекскурсіями до весни, ми все ж таки не прощаємось. А радимо завітати до нашої бібліотеки за книжечкою, яку Олександр Михайлик написав разом із Семен Широчин – "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район". Прочитавши її, ви будете абсолютно готові до продовження наших пішохідних мандрівок – вже навесні 2026-го!

Лекція "Школи Солом’янського району"

12 листопада в Бібліотеці Сковороди, майже при свічках, але ж відбулася довгоочікувана лекція "Школи Солом’янського району". Що ж розповів цього вечора Олександр Михайлик всім, хто проміняв сидіння в темній квартирі на атмосферний затишок читальної зали на вул. Освіти, 14а?

Ось, основні цікаві факти, які ми встигли занотувати:

Вже на початку XX століття окрім церковнопарафіяльних шкіл при церквах (на Шулявці, Солом’янці та в Жилянах) у нашій місцевості існували міські училища (на Солом’янці) та залізничні (у Залізничній колонії). Втім, майже всі ці споруди були дерев’яними й жодна з них не вціліла.

Найдавнішою освітньою спорудою району вважається школа № 7, збудована далекого 1911-го! До речі, саме в ній працював і найзірковіший вчитель Солом’янки. У 1923-1929 роках українську мову та літературу тут викладав сам Максим Рильський. Тоді це була Залізнична школа № 2, нині ж вона має ім’я поета. Шукайте її за адресою Платонівський провулок, 3.

Вісім шкіл району збудовано у 1931-1941 роках. Ми почули прізвища архітекторів Альошина, Кодніра, Корбіна, Баландіної, Шиманського й Недопаки – саме вони проєктували їх. А от архітектором школи № 60 на Батиєвій горі, зведеної в той же період, є славетний Олекса Повстенко. Після Другої світової він емігрував у США, де у 1959-1960 роках брав активну участь в модернізації вашингтонського Капітолія.

Понад половина шкільних будівель, 22 із 38, збудована у 1950-1970 роках. Цікаво, що більшість з них – за проєктами архітекторів Бориса Ведернікова та Йосипа Каракіса – аж 18. Ну, а наймолодшою в районі є школа № 279 у селищі Жиляни, зведена у 2006-2007 роках.

Наостанок розкриємо імена найзнаменитіших учнів Солом’янського району. Це легендарні Олег Блохін, що навчався у школі № 144, та брати Клички, які гризли граніт науки у школі № 69.

З наших сучасників, полеглих Героїв новітньої війни, іменами яких названі вулиці в нашій місцевості, згадаймо Романа Ратушного, Максима Токарева (обидва вчилися в гімназії № 178), Сергія Берегового (школа № 144) та Олега Афанаса (школа № 12).

Бібліоекскурсія "Шулявка"

25 жовтня, об 11 ранку, біля виходу з метро "Політехнічний інститут" можна було спостерігати чималий, але добре організований натовп. Це 80 екскурсантів (наш цьогорічний рекорд!) прийшли послухати краєзнавця Олександр Михайлик, який 2,5 години водив усіх Шулявкою.

І перше, про що довідалися мандрівники, це, що розташована ця київська місцевість саме навколо станції метро "Політехнічний інститут", а не "Шулявської". Мінус один міф!

А ще екскурсанти дізналися, що назва ця дуже давня. Ще в літописах 1146 та 1160 років згадується такий собі "Шелвов борок". Борками тоді називали невеликі ліси з великою кількістю галявин. Термін "шелвов" походить від слів "шуло" (стовп огорожі) та "шельовка" (дерев’яна планка). З часом літера е змінилася на у – і виникла Шулявщина, а згодом Шулявка.

Шулявка ж як поселення існувало з 1760-х років, коли сюди, на лівий берег Либеді, було переселено декілька селянських родин – адже поряд знаходився літній будинок митрополита (з нещодавньої лекції ми знаємо, що він існував на місці будівлі Кадетського корпусу). Тож селяни вели господарство, обробляли землю, доглядали за худобою.

Ми вперше виходили за межі Солом’янського району – адже Шулявка розділена Берестейським проспектом. Її права частина це Шевченківський район, а ліва – Солом’янський. Неймовірно, але такий поділ було закладено ще далекого 1851 року, коли праву частину поселення включили до меж Києва, а ліва аж до 1914 року так і залишалася селом Київського повіту! Доти їх називали права, або міська, і ліва, або сільська Шулявка.

Оскільки поселення стало активно зростати лише після відкриття поряд у 1870 році залізниці, то й перша церква з’явилася доволі пізно. Закладена 1885-го, вона була завершена вже за 2 роки, але чомусь на освячення довелося чекати ще 2. Щоб прискорити будівництво, автор її проєкту, Вадим Катеринич, відмовився від винагороди за роботу. На жаль, 1935 року храм розібрали, а поряд звели школу (нині Ліцей 142).

Справжнім містом у місті на Шулявці є Політехнічний інститут. Місцина, на якій його збудували, була… полем для саперних навчань. Та 1898 року тут розпочалося спорудження навчального закладу, який був і залишається найбільшим в Україні. В різні роки тут одночасно навчалося від 35 до 50 тисяч студентів. Цікаво, що архітектор Олександр Кобелєв, який подавав свій проєкт споруд Політехніки на конкурс, не переміг. Та саме він став будівничим – петербурзький зодчий Ієронім Кітнер, переможець конкурсу, одразу передав повноваження київському колезі.

На території навчального закладу налічується понад 20 різних пам’ятників видатним викладачам та студентам – Євгену та Борису Патонам, Степану Тимошенку, Михайлу Кравчуку, Сергію Корольову, Ігорю Сікорському та багатьом іншим. Є і погруддя першого директора Віктора Кирпичова. Окремо, у сквері на розі вулиці Янгеля та Борщагівської – пам’ятник поетці Олені Телізі.

На території Політехніки росте унікальне дерево – ґінгко Сікорського. Це найстаріший екземпляр у місті, якому понад 50 років. А ще на території навчального закладу є церква св. Миколая – єдиний у місті міжконфесійний храм, в якому почергово правлять представники ПЦУ та УГКЦ.

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про Шулявку та Політехніку, радимо звернутися до книги Олександра, яку він написав разом із Семен Широчин – "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район". Вона є у нашій бібліотеці!

Лекція "Кадетський корпус"

Лекція, присвячена будівлі Кадетського корпусу пройшла 22 жовтня в Бібліотеці Сковороди у напівтемряві. Ворог напередодні хотів залишити нас без світла і настрою. Але ж понад три десятки киян зібралися в читальній залі й дізналися все про найстарішу споруду Солом’янки. Мабуть, ми таки дійсно незламні.

Тепла, в буквальному значенні лампова, атмосфера та майстерність нашого колеги Олександр Михайлик допомогли всім позабути тривоги минулої ночі та перенестися…

… для початку у 1726 рік, коли на місці, що його зараз займає Міністерство оборони України, побудували заміський будинок Київських митрополитів. Проіснував він більш ніж століття, але у 1848 році був знесений. І не просто так, а з метою звести у Шулявському (що потім став Кадетським) гаю Кадетський корпус.

Заснований як початковий військовий навчальний заклад для юнаків, він був "пролобійований" дворянством Київської та ще 4 губерній. Київський Володимирський кадетський корпус будували 7 років і урочисто відкрили 30 серпня 1857-го.

Архівні документи зберегли й такі дивовижні подробиці, як кількість цеглин, що пішли на будівництво – рівно 102.540 і ані жодною більше! А ще ми знаємо у скільки обійшлося спорудження – 1.276.352 рублів 37 копійок.

Титул "Володимирський" походив не від імені князя Володимира, а вказував на онука імператора Миколи І – Володимира Олександровича. Сам Микола І 1852 року відвідав будівництво. А от його наступники Олександр ІІ та Олександр ІІІ бували у самій споруді – перший двічі, а другий один раз.

Цікаво, що довжина та ширина споруди однакові – 166 на 166 метрів. У ній були навіть власна православна церква та католицька каплиця. Взагалі будівля Кадетського корпусу – найграндіозніша споруда Києва, зведена у XIX ст. 1908 року сюди навіть проклали спеціальну трамвайну лінію, хоча проіснувала вона лише 10 років.

В корпусі навчалися підлітки віком 14-18 років. В цілому, за роки існування закладу (1852-1919) через нього пройшло близько п’яти тисяч чоловік. Частина з них стала відомими – як військовими, так і ні. Скажімо, діячі УНР – військові міністри Всеволод Петрів та Олексій Галкин, генерал-хорунжий Михайло Садовський та голова Ради народних міністрів Сергій Остапенко. А ще видатний історик Володимир Іконников та навіть знаменитий філософ Микола Бердяєв.

Наостанок додамо, що в радянський час в будівлі колишнього корпусу послідовно діяли командні курси, піхотна школа, а потім штаб Київського військового округу. З 1991 року тут розміщується наше Міністерство оборони.

Бібліотекскурсія "Караваєві дачі"

11 жовтня ми провели вже четверту цієї осені пішохідну екскурсію. Й черговий раз переконалися, що наших читачів негодою не злякаєш. Короткочасний дощик, що спробував було пуститися суботнього ранку, не справив жодного враження на 50 сміливців (49 екскурсантів та їх провідник Олександр Михайлик), які 2,5 години мандрували й досліджували місцевість Караваєві дачі.

Що ж найбільше запам’яталося? Мабуть, розповідь про Володимира Караваєва – офтальмолога, засновника першої в Україні клініки очних хвороб. Настільки шанованого лікаря, що у 1891 році з нагоди його 80-річчя, ще за життя, вулицю, де він мешкав, назвали Караваєвською (нині вул. Павла Скоропадського).

А ще екскурсантів вразив той факт, що в Києві було дві місцевості Караваєві Дачі! Одні – знайомі нам, інші ж знаходилися на місці ботанічного саду імені Гришка на Звіринці. Адже спершу лікар мав дачу саме там.

Оглянули й непоказний будиночок біля залізниці, в якому колись мешкали колійні обхідники. На диво, саме він є найстарішим у місцевості, бо збудований ще 1870 року. Ровесник залізниці, він "пам’ятає" лікаря Караваєва, який саме того року купив землю під свої знамениті дачі.

До речі, ми переконалися, що вони й досі існують – кілька останніх будинків ще стоять на вул. Польовій та Борщагівській. А от прямо на місці церкви Преображення Господнього, яка була у селищі Караваєві дачі зараз знаходиться Індустріальний міст!

Ми дізналися, що коли у 1870-х роках прокладали залізницю, вона "відкраяла" шматочок Кадетського Гаю. Цю ділянку придбав і долучив до своєї маєтності Караваєв. Тож впродовж екскурсії ми побачили не лише поодинокі дерева, а й старовинний гай на вулиці Борщагівській – 30 дубів віком від 200 до 350 років. На щастя, з 1999 року вони вважаються ботанічною пам’яткою природи.

Коли ж під кінець мандрівки всім захотілося відновити сили, екскурсанти радо прийняли запрошення нашої колеги Ксенія Ткаченко і завітали до Публічна бібліотека 11. Погрілися й дізналися про історію заснування цієї книгозбірні – як і личить справжнім дослідникам.

Ви ж звикли, що ми завжди радимо вам цікавеньке чтиво? Отож-бо! Цього разу зверніть увагу на книжку "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район", яку написав добре вам знайомий Олександр Михайлик разом із Семеном Широчиним. Знайти її в Бібліотеці Сковороди елементарно!

Лекція краєзнавця В'ячеслава Жмихова "Миронівка та Кагарлик"

1 жовтня у Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди мандрівник В'ячеслав Жмихов відкрив новий сезон віртуальних подорожей Київщиною. Знайомство відбулося з містами Миронівка та Кагарлик.

Що ж найбільш зацікавило тих, хто прийшов на лекцію? Миронівка, що розкинулася при впадінні річки Суха Бутеня у Росаву, народилася з хутора, заснованого у XVII ст. Мироном Зеленим. 2016 року пам’ятник йому було встановлено в центрі міста.

Новий етап в історії Миронівки розпочався 1876, коли повз неї пройшла залізниця. Втім, пам’яток старовини тут не збереглося, тож подорожній зверне увагу передусім на вокзал 1950-х років та незавершену зону відпочинку 1980-х на березі річки, стилізовану під невеличку фортецю.

Більше пам’яток у сусідньому з Миронівкою Кагарлику, до якого не більше 30 км і яке також лежить на річці Росава. Це місто значно давніше, вперше згадане ще 1142 року як Городець. Та невдовзі поряд оселилося плем’я торків, тож відтоді воно має виразно тюркську назву.

Окрасою міста є старовинний парк, заснований графом Яном Тарновським ще наприкінці XVIII ст. З тих часів вціліла старовинна альтанка, а на одному зі входів до парку – кована брама ще кінця XIX ст. Найстарішим деревом, яке росло ще до заснування парку, є дуб Гоголя. За легендою, під ним письменник якось відпочивав.

А куди ж запросить нас пан В’ячеслав наступного місяця? Це будуть цікаві села Веприк Фастівського та Ковалівка Білоцерківського районів. Слідкуйте за нашими анонсами!

Бібліоекскурсія "Совки"

27 вересня ми, як то кажуть "на біс", провели пішохідну екскурсію Совками, що так сподобалася читачам минулого року. І недаремно – бо ж на зупинці "Володимира Брожка", звідки був запланований старт, наш колега Олександр Михайлик зібрав аж 63 охочих пройтися та засвоїти цікаву інформацію!

До речі, хоч географічно точка збору екскурсантів розташована вже у Голосіївському районі, ми одразу ж повернулися у рідний Солом’янський. І надалі, крок за кроком, мандрували Совками майже 3 години.

Серед іншого, за цей час всі дізналися, де стояв водяний млин, звідки у 1854 році французький лікар та етнограф Домінік де ля Фліз замалював поселення Совки. Саме цей малюнок ви бачили у нашому анонсі до бібліоекскурсії.

Відвідали церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яку нам люб’язно відкрив її настоятель отець Валерій Копійка і почули від нього цікаві факти з історії храму. Сучасний храм було побудовано й освячено 2014 року, а от попередній, що стояв на цьому місці, підступно спалили у 1966-му.

На завершення дізналися, де навколо поселення знаходилися ранньослов’янські кургани. І про те, де міг бути двір князів Володимира Ольгердовича та Олелька Володимировича, що звався Володимерка. Про нього кілька століть нагадувала велетенська Володимирова груша – старезне дерево, що навіть потрапило на сторінки грамоти 1576 року, виданої самим Костянтином Острозьким!

Ті, хто були з нами на Совках минулого року, підтвердили – почули багато нової історичної інформації. Адже Бібліотека Сковороди постійно досліджує минуле Солом’янського району.

І вже запрошує всіх 11 жовтня на нову пішохідну екскурсію – Караваєвими Дачами. Про час напишемо, слідкуйте за нашими анонсами!

Пішохідна бібліотекскурсія про історичному Кадетському Гаю

13 вересня об 11:00 краєзнавець Олександр Михайлик нарешті відповів на питання, що страшенно інтригувало наших читачів весь минулий тиждень. А саме – де ж насправді знаходився Кадетський Гай, і чи дійсно тролейбуси 40, 40к, 22к, 9к та 35 їдуть туди сьогодні?

Саме для цього Бібліотека Сковороди організувала чергову пішохідну екскурсію, на яку зібралися 55 спраглих до знань киян. І більшість з них була впевнена, що йдеться саме про той шмат Турецького містечка, де з 1994 року існує вулиця Кадетський Гай – кінцева кількох важливих тролейбусних маршрутів.

Тож розвінчуємо міф! Насправді історичний Кадетський гай знаходився зовсім в іншому місці. Його межі нині можна окреслити вулицею Антонова, Чоколівським бульваром, залізницею та проспектом Повітряних Сил. Саме ця ділянка київського лісу після зведення у 1857 році будівлі Володимирського кадетського корпусу (нині Міністерство оборони України) отримала відому нам назву. Цікаво, що до того кияни називали його Шулявським гаєм.

Під час екскурсії ми завітали на вулицю Генерала Воробйова – до найдавнішого дерева району, 450-річного Перунова дуба. Атмосферу давнини підкреслив уривок зі щоденника митрополита Серапіона (1807 рік), наведений паном Олександром – виявляється, що саме в цих місцях в Києві людина вперше піднялася на повітряній кулі.

Побачили не лише залишки Кадетського Гаю вздовж вулиці Антонова, а й цікавий стінопис, присвячений синові Івана Франка – авіаторові Петру Франку. До речі, саме в цьому будинку №7 багато років жив Іван Дзюба. Вразив екскурсантів один з найдовших (310 метрів!) київських будинків 1930-х, що теж знаходиться на Антонова.

Наостанок пройшлися колишнім селищем Першого Травня, що теж знаходилося в історичному Кадетському гаю. Цікаво, що одна з місцевих вулиць, а саме Янки Купали, одного дня у 1980-х за дивним наказом радянського начальства… переїхала! Цю назву дали сусідній вулиці, а "справжня" вулиця відтоді взагалі ніяк не називається.

Як ви бачите, кожна наша мандрівка районом перетворюється на справжнє розслідування, приєднатися до якого може кожен охочий.

В останню суботу вересня разом з вам ми досліджуємо місцевість Совки. Підписуйтесь на нашу сторінку і слідкуйте за анонсами!

Стадіону "Локомотив" - 100 років!

Сьогодні виповнюється 100 років найстарішому спортивному об’єкту Солом’янського району – стадіону "Локомотив", що розташований за адресою пров. Стадіонний, 10/2.

Майданчик спортивних ігор для залізничників існував на цьому місці ще з 1919 року. А от справжній стадіон було офіційно відкрито 2 серпня 1925-го – спеціально для футбольної команди "Желдор", яка тоді була однією з найсильніших у Києві. Спочатку він не мав ніякої власної назви, а через два роки став "Червоним залізничним стадіоном".

У 1933-34 роках сподобився на реконструкцію та отримав повноцінні трибуни на 10.000 глядачів. А у 1935-му разом із командою отримав сучасну назву – "Локомотив".

Традиційні кольори команди й стадіону – червоно-зелені. Це спадок залізниці, адже червоними та зеленими прапорцями історично користувалися працівники стрілочних постів, відтак було багато тканини саме цих кольорів.

1938 року на солом’янському стадіоні "Локомотив" проводилися матчі найвищого дивізіону чемпіонату СРСР з футболу! На жаль, надалі залізничники понизилися в класі, а у 1947-му команда втратила професійний статус. Відтоді тут проводилися лише матчі на першість Києва і дитячо-юнацькі змагання.

Роки йшли, споруда старіла, і вже на початку XXI століття самому існуванню стадіону виникла загроза. На його місці запланували побудувати розкішний фітнес-центр. На щастя, "Локомотив" не лише вцілів, а й відбулася його реконструкція. У 2011-12 роках поле отримало італійське штучне покриття, а трибуни – 1.631 місце з пластиковими сидіннями.

23 січня 2024 року стадіон зазнав серйозних руйнувань внаслідок російської ракетної атаки. Було знищено спортивну залу, адміністративний та головний корпуси із роздягальнями. А от серце "Локомотиву" – славетне колись футбольне поле – вціліло.

Тож ми віримо, що наш солом’янський "фенікс" у своєму другому столітті ще раз відродиться. І хто знає, можливо через кілька років на ньому змагатимуться найкращі футбольні майстри Українська Прем'єр-Ліга

Лекція з циклу "Історія однієї будівлі" - Клінічне містечко

В минулу середу, 23 липня, ми продовжили цикл лекцій "Історія однієї будівлі". Цього разу провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Олександр Михайлик розповів не про одну споруду, а про цілісінький медичний комплекс, що розташувався на Байковій горі – Клінічне містечко.

Перш за все, ми згадали про те, що цукровий мільйонер Лазар Бродський 1895 року пожертвував на будівництво Бактеріологічного інституту божевільну суму в 132.000 карбованців (хороший кінь коштував тоді 100, а корова 30-40)!

Детально зупинилися на постатях Василя Чернова, Володимира Ліндемана та Лева Громашевського, які в різні часи були пов’язані з цим авторитетним дослідницьким центром та його наступниками (адже у 20 столітті його кілька разів реорганізовували).

До речі, за початковим задумом на Байковій горі мало бути величезне Клінічне містечко, що складалося б із 40 споруд. Все це мав втілити видатний архітектор Василь Осьмак (його поховано теж в нашому районі – на Солом’янському кладовищі, ви ж знаєте?). Але через відмову міста виділяти додаткову землю спорудили лише будівлі для хірургічної та туберкульозної клінік.

Згадали дивовижні факти з життя лікаря Феофіла Яновського, засновника Інституту фтизіатрії та пульмонології, що з 1928 року має його ім’я. Й завершили лекцію великою розповіддю про славетного Миколу Амосова, який очоливши кардіологічну клініку при Інституті фтизіатрії, з часом перетворив її на Інститут кардіології, що відомий далеко за межами України під брендом Інститут Амосова.

Дякуємо всім присутнім й закликаємо слідкувати за нашими анонсами. Центральна бібліотека Солом'янки на цій лекції не зупиниться. Далі обов'язково буде…

Виставка до 133-ї річниці Київского трамвая

Цього року відзначаємо 133-тю річницю з дня відкриття електричного трамвая у Києві. З нагоди хай і не круглої дати (але ж число гарне) ми підготували ретро-виставку "Трамваї на листівках та фотографіях Києва".

Окрім трьох десятків колоритних фото, на виставці представлено унікальні книжки з фондів бібліотеки – "Київський трамвай. До 100-річчя з дня пуску в експлуатацію 1892-1992" та "Київському трамваю 115 років". Остання книга, видана у 2007 році, ніколи не надходила в продаж. І ми – єдина публічна бібліотека в Україні, яка її має!

До речі, а чи знаєте ви, що:

• Київський трамвай є найпершим в Україні.
• Попри поширений міф, він не є другим в Європі. У Східній Європі він третій – після Будапешта та Праги. А у Європі в цілому – 16-й.
• Київський трамвай входить в десятку найстаріших європейських, що діють зараз.
• Швидкісний трамвай, відкритий в столиці 30 грудня 1978 року, став першим подібним у тодішньому СРСР і одним із перших у світі.
• Саме на 1978 рік припав абсолютний максимум розвитку київського трамвая за всю його історію. Довжина ліній сягнула 285 км, діяло 30 маршрутів, парк налічував 909 вагонів, а пасажиропотік за рік перевищував 396.000.000 осіб.

Вас заінтригували ці факти? Це ж зайвий привід завітати до Центральна бібліотека Солом'янки й особисто переглянути виставку, що діє до кінця липня.

Бібліоекскурсія "Протасів Яр та Байкова гора"

Українці – народ витривалий, впертий та стійкий. В цьому ми зайвий раз переконалися минулої дощової суботи, 21 червня, коли 45 сміливців зібралися на нашу бібліоекскурсію Протасовим Яром і Байковою горою.

Дві години водив нас письменник-києвознавець Олександр Михайлик мальовничими стежками та доріжками, не оминаючи жодного краєвиду й докладно оповідаючи про історію цих місцин. Якщо хто і змок, то не помітив цього. Бо вражень, бадьорості та цікавезних фактів отримав безліч. І дійсно, чи всі ви знали що:

Рельєф Протасового Яру та Байкової гори незмінний вже понад 20.000 років. Від того часу, коли відійшов останній льодовик.

На території Протасова Яра знаходилася одна з двох знайдених у Києві стоянок давніх мисливців на мамутів (друга на вул. Кирилівській). Причому вперше про неї довідалися випадково – під час прокладання залізниці. А от при повторному виявленні її вже науково дослідив видатний археолог Вікентій Хвойка.

На заснування у 1896 році на Байковій горі Бактеріологічного інституту меценат Лазар Бродський пожертвував фантастичну суму в 132.000 карбованців. Для порівняння, корова тоді коштувала 30-40 карбованців.

Під час Першої світової війни, 1915 року, до хірургічної клініки Університету на Байковій горі було прокладено справжню трамвайну лінію. Вона ніколи не мала пасажирського руху, а слугувала для перевезення поранених.

У клінці серцевої хірургії, заснованої Миколою Амосовим на Байковій горі, вперше у світі 1965 року було впроваджено антитромботичні моделі протезів клапанів серця. А ще раніше, 1961 року, тут вперше в Україні застосовано штучну нирку.

Один із найнезвичніших пам'ятників у світі – цукровому буряку – встановлено у 2008 році, як ви здогадалися, теж на Байковій горі. Поруч з Інститутом біоенергетичних культур і цукрових буряків, що на вул. вул. Клінічна, 25

Тож слідкуйте за нашими анонсами. Наші екскурсії Солом’янкою триватимуть й надалі!

Лекція циклу «Видатні імена Солом'янки»: Іван Огієнко

11 червня у нас пройшла лекція, присвячена постаті, масштаб якої, мабуть, ще важко осягнути. Це Іван Огієнко (у чернецтві митрополит Іларіон) – педагог, мовознавець, письменник, поет, публіцист, очільник Української православної церкви Канади.

Лекція розпочалася з несподіванки для присутніх. Наш колега Ігор Якубовський виконав пісню, яку багато хто вважає народною – "Не питай, чого в мене заплакані очі". Насправді автором слів до цього шедевру є саме Огієнко, що написав їх у 1906 році.

Краєзнавець Олександр Михайлик детально розповів про життя Івана Огієнка, починаючи з його рідного Брусилова. Саме там знаходиться перший в Україні пам’ятник видатному землякові (2010), та музей, перлиною якого є примірник Біблії в перекладі Огієнка видання 1962 року з дарчим написом доньці.

Загалом цей великий українець є автором майже 1900 праць, а над перекладом Біблії працював 42 роки!

Була в житті Івана Огієнка і коротка солом’янська сторінка – він був професором Українського народного університету, що у 1918 році працював у будівлі колишнього артилерійського училища на сучасній Солом’янській площі.

Якщо говорити про сучасну столицю, то з 2015 року неподалік Південного вокзалу є вулиця Івана Огієнка.

Тож ім’я видатного українця таки повернулося з вимушеного забуття.

Наостанок закликаємо всіх не тільки слухати про наших українських геніїв, а й обов’язково читати їхні твори.

Хоч зараз ви можете взяти в нашій бібліотеці визначні праці Огієнка "Українська церква" та "Історія української літературної мови" і отримати величезне інтелектуальне задоволення!

28 травня - Всеукраїнський день краєзнавства

А чи цікаво вам з чого починається краєзнавство у бібліотеці? Не будемо оригінальними й відповімо, що з людини, захопленої улюбленою справою.

Саме таким є наш колега, той, хто веде сам та надихає інших на краєзнавчу роботу в бібліотеках Солом’янки – Олександр Михайлик.

Як же він "захворів" любов’ю до рідного краю?

Перші зерна посіяла вчителька географії у школі №144 (Ліцей 144) – Oksana Danylova. Вона багато водила та возила Києвом клас Сашка, зацікавлюючи дітей рідним містом.

А ще у шкільні роки Олександр до дірок зачитував газету «Солом’янка», звідки дізнавався про історію району. Читати хлопцеві було замало, і він почав писати. В березневому номері за 2006 рік вийшла його перша публікація.

Трохи раніше з’явилася мрія – написати, не більше й не менше, книгу з історії Солом’янського району. Товсту й у твердій палітурці.

Рідні бачили, що захоплення краєзнавством – це надовго. Й одного разу мама зателефонувала і сказала: «Саша, я записала тебе на курси екскурсоводів, заняття вже почалися». І того ж вечора слухняний син вже був на курсах. Там доля звела його з легендою екскурсійної справи Анатолієм Халепо – людиною, що пропрацювала екскурсоводом 60 років і вивчила тисячі учнів.

Після закінчення курсів, з 2007 до 2010 року, дипломований Олександр водив людей містом. А потім ще й 14 років (2010-2024) – працював у Водно-інформаційному центрі, знаному як Музеї води.

Але ж думка написати книгу про рідний район не полишала. І от 2018 року Олександр знайомиться з дослідником Семеном Широчиним, разом з яким починає 8-томову серію книг «Невідомі периферії Києва».

2019 року всього за 14 днів Олександр разом із Семеном видали першу редакцію книги «Солом’янський район». Маленьку книжечку, в м’якій палітурці обсягом у 128 сторінок, за рік «розширили» до 400 і 2020 року випустили вже у твердій обкладинці.

А у 2024 році здійснилася ще одна мрія (про яку він раніше не знав, але виявилось, що це робота мрії) – Олександр став провідним бібліотекарем з краєзнавчої роботи Центральної районної бібліотеки імені Григорія Сковороди. Отже, коло замкнулося, і про діяльність пана Михайлика у нашій бібліотеці ми пишемо тепер мало не щоденно.

Тому майте мрії – вони збуваються!

Бібліоекскурсія "Залізнична колонія"

Попри дощову погоду, у минулу суботу вранці біля входу до Південного вокзалу було багатолюдніше, ніж зазвичай. Понад 50 людей прийшли, щоб… ні, не вирушити кудись потягом, а на другу в цьому році бібліоекскурсію. Її провів наш колега, а в недалекому минулому професійний екскурсовод, Олександр Михайлик.

Озброївшись парасольками сміливці здійснили пізнавальну прогулянку місцевістю Залізнична колонія, що пролягає між вокзалом та Солом’янкою. Фінішували цього разу там, де почали попередню екскурсію – біля церкви Покрови Пресвятої Богородиці.

Дві години проминули майже миттєво, але залишили по собі купу цікавих фактів. Наприклад, чи знаєте ви, що:

• Залізнична колонія, що виникла 1870 року, стала першим робітничим поселенням в Україні.
• Церква Георгія Побідоносця біля Південного вокзалу увійшла до Книги рекордів України, бо спорудили її лише за 73 дні.
• Перше в Києві електричне освітлення було запроваджене інженером Олександром Бородіним саме у залізничних майстернях.
• Фельдшером хірургічного відділення залізничної лікарні на початку XX століття працював сам Павло Губенко, який ще не був тоді, звісно, Остапом Вишнею.
• У Платонівському провулку розташована найстаріша школа Солом’янського району. Зараз вона має №7 та ім’я Максима Рильського, а зведена ще 1911 року.

Цікаво? Якщо так, то приходьте на нашу наступну пішохідну бібілоекскурсію. Темою її буде "Протасів яр і Байкова гора". Запланована вона на 21 червня і як усі інші – абсолютно безоплатна. Слідкуйте за анонсами на нашій сторінці!

Громадські слухання "Краєзнавство як інструмент збереження та розвитку особистісної та національної ідентичності"

15 травня в Центральній бібліотеці Солом’янки відбулися громадські слухання "Краєзнавство як інструмент збереження та розвитку особистісної та національної ідентичності", що проводяться на виконання Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на період до 2025 року.

Вів громадські слухання наш колега, провідний бібліотекар з краєзнавчої роботи Олександр Михайлик, який ґрунтовно займається цим напрямком в бібліотеках Солом’янки.

Тема украй актуальна, багатогранна і невичерпна. Учасники зібрання, серед яких бібліотекарі, відвідувачі, представники громадськості, – небайдужі люди. Тож точилася жвава та цікава дискусія навколо таких тез:

• Краєзнавство – це джерело особистої гідності та національного самоусвідомлення.
• Локальна історія – основа для великої історії.
• Краєзнавство – це щит проти культурної амнезії.
• Бібліотеки, освіта і громада – ключові партнери краєзнавства.

А ще нас сьогодні об'єднав Всесвітній день Вишиванки, який ми любимо і шануємо!