Читацький клуб на Освіти: обговорюємо роман Халеда Госсейні "Ловець повітряних зміїв".

У неділю, 26 липня, в Читацькому клубі на Освіти, 14-А під орудою Тетяна Яровицина (Tenditna Syla) розбирали на молекули найкращий роман Халеда Госсейні "Ловець повітряних зміїв". І зізнаємося, що отримали величезне від цього задоволення. Бо…

Це – складний, суперечливий, але безперечно майстерний твір про травму, любов і спокуту, через історію дружби двох афганських хлопчиків, Аміра і Гассана. В дужках відзначимо: нам так і не вдалося остаточно вирішити, чи можлива дружба між дітьми пуштунів і хазарейців, що історично сприймалися як вищий клас і слуги? 

У книзі є те, що варто проговорити: і на рівні особистих історій, і в площині стосунків між поколіннями, і в масштабах трагедії всієї країни з украй неоднорідним соціальним устроєм.

Тема дітей-свідків війни зачіпає. Адже самому авторові було 8 років, коли в життя його країни увірвалася війна, а "дні повітряних зміїв скінчилися".

Від падіння монархії в 1973-му Афганістан занурився у тривале збройне протистояння, відтоді цілі покоління дітей виросли під музику вибухів. Згодом почалася радянська окупація, що тривала ціле десятиліття (1979-1989), і американська інтервенція (2001-2021). А поміж ними повільно, але впевнено підіймав голову радикальний ісламістський рух Талібан, що захопив владу і нині тримає країну у жорстокому середньовіччі.

До дискусії активно долучився Ігор Рубцов (Ігор Р.), якому в молоді роки довелося нести військову службу в Афганістані, яку він правдиво відобразив у своїх "Афганських спогадах". Завдяки йому ми не тільки поглянули на життя афганців очима "шураві" (так називали радянців в роки окупації), а й глибше дізналися про традиції та релігійні особливості, основні принципи співіснування афганських народів, які порушувати зась.

Щодо особистих історій, роман сягає дуже глибоко, пробираючись у підсвідомість на рівні психотравми свідка сексуального насильства над дитиною. На рівні зради, коли головний герой Амір стає і винуватцем, і жертвою, і свідком численних зрад. На рівні суміші ідеологічної та релігійної облуди, яка пробирається в голови невігласів, перетворюючи їх на катів свого ж народу.

Автор повів нас через спокуту, дорослішання і рішучість боротися за тих, кого любиш. Через любов і готовність пробачати, через втечу з рідної країни і прагнення відновити справедливість.

Однозначного сприйняття твору не було: думки читачів розділилися, однак усі ми погодилися з тим, що саме через призму особистих переживань героїв твір сприймається як глибокий і правдивий.

Лише в одному присутні на обговоренні виявилися одностайними: прочитати "Ловця повітряних зміїв" радимо кожному, для кого література – це не лише розвага!

Читацький клуб на Освіти: обговорюємо книжку-спогад Володимира Куліша

Минулої неділі, 24 травня, у Читацькому клубі на Освіти зібралися найзатятіші читачі. І це насправді диво, адже після жахливої ночі обстрілів росіянами житлових кварталів столиці до Бібліотеки Сковороди зійшлися не лише двійко-трійко наших сусідів. Ні, до нас змогли дістатися навіть жителі Лівобережжя!

Цього разу об’єктом читацького обговорення стала книжка-спогад Володимира Куліша, сина розстріляного письменника й драматурга Миколи Куліша, про харківський будинок письменників "Слово".

Володя був у ті часи фактично підлітком, тож, імовірно, книжка і не є досконалою за точністю даних. Проте вона унікальна своїм образним задумом – екскурсією під’їздами та квартирами будинку, у якому разом зі своїми родинами жили своє молоде й завзяте життя кращі представники Розстріляного відродження. І з якими спостережливому, спраглому до читання хлопцеві пощастило спілкуватися.

У часи, коли слово "будинок" відлунює болем, а в людей зникають домівки, ми говорили про події сторічної давнини. І, як могли, відтворювали в уяві будинок, наповнений життям: голосами, планами й прагненнями тих, хто мешкав у ньому цілими родинами за часів, яких не обирають.

Розпочалося наше спілкування зі спроб пригадати імена зі списку мешканців "Слова" (а їх понад 60), про яких ми знали зі шкільної лави. Згадали зо п’ять гучних імен із радянських підручників – переважно тих, які дивним чином уникнули репресій і опинилися в Києві, коли харківський будинок було зачищено від "буржуазних націоналістів" та "контрреволюціонерів".

Насправді варіантів розвитку подій у ті часи було небагато: розстріл, заслання, вигнання, самоізоляція або співпраця із системою. Фахову оцінку історичним подіям тогочасся та вчинкам тих чи інших осіб можуть дати історики й літературознавці. Ми ж, як читачі, доповнюючи враження й думки одне одного, створювали власне чуттєве сприйняття книги.

Дискусія точилася довкола будинку, який постає не просто як тимчасове помешкання творчої еліти зі своїми усталеними законами буття, а як прихисток доль та уособлення рідної домівки. І ще – про місце, у якому внаслідок червоного терору одне за одним зникали люди.

Ця непересічна книга, вперше видана в Канаді у 1966 році, дбайливо зберегла свідчення про силу духу представників українського національного відродження 20-х – початку 30-х років ХХ століття.

І нині, завдяки сучасному перевиданню, яке здійснила Віхола, доповнена зображеннями з архівів Харківського літературного музею, книжка спонукає сучасників дізнатися більше про обставини життя (і смерті) когорти визначних українських письменників. І перечитати їхні твори, які дивом збереглися.

Дякуємо всім учасникам за 100 відсоткову залученість і цікаві спостереження!

Читацький клуб на Освіти: обговорюємо книжку Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає"

29 березня на Читацькому клубі в Бібліотеці Сковороди точилася жвава дискусія довкола книги молодого українського письменника і військовослужбовця Артур Дронь "Гемінґвей нічого не знає" від Видавництво Старого Лева.

Уперше ця щемка і правдива збірка есеїв з’явилася на нашому абонементі завдяки постійній учасниці Читацького клубу Дар'я Міхньова. Даринка, зацікавившись книжкою, придбала її, прочитала і подарувала бібліотеці – щоб читали інші.

Тоді настала наша черга. Ми її прочитали й подбали, щоб примірників було кілька (наразі вже 4), а читачів стало ще більше.

І одразу ж вирішили взяти її в роботу. Спершу – на Емоційні читання, де зазвичай обговорюємо почуття, викликані текстом. А ще – на Читацький клуб, де аналізуємо зміст книги, ідеї, її актуальність та які враження залишаються в людини після прочитання.

Прикметно, що цього разу учасниками обговорення стали представники різних поколінь з різним читацьким досвідом. Хтось проковтнув книгу за ніч, хтось – за тиждень. Хтось читав по одненькому оповіданню, щоб не так боляче, хтось прочитав двічі. Хтось ще не прочитав, та ми тішимося з того, що дискусія заохотила їх до цього.

Серед 15-ти учасників читацького зібрання були філологи, літературознавці, літератори, педагоги, бібліотекарі та фахівці з інших царин. Ба навіть з різних міст! Тим цікавіше було спільне перепрочитання книги. Її можна було роздивитися не лише під власним кутом зору, а й почути альтернативну думку.

Читацькі враження різнилися не тільки з фахового погляду, а й залежно й від того, наскільки близько війна підійшла до кожного, чи є (був) хтось близький у війську. Тож ми дискутували багато про що, це було гаряче, але конструктивно.

Разом шукали відповідь на питання: чим завдячуємо такій пильній суспільній увазі до книги та здобутій нею Премії імені Юрія Шевельова: амбітній назві, знанням автора усіх законів видавничої індустрії чи глибинній чистоті, відвертості й прозорості текстів, сповнених любові до життя?

Думки щодо цього різнилися. Когось зачепила особиста історія головного героя у його оповіданнях-спогадах, де автор постає як свідок і учасник подій, що проходить складні випробування, пам’ятати які жахливо, "гірше – тільки забути про це".

Справді, есеї "Господь Окопний", "Розповідь друга", "Розповідь третя", "Пластунка М.", "Гра в слова" розкривають зболений і оглухлий від вибухів внутрішній світ бійця, і того, хто з ним поряд, та описують не лише бойові реалії. А й те, за що тримається молодий боєць на фронті, на які думки, сенси й авторитети спирається. Як примудряється серед гнітючої воєнної рутини розгледіти вдячність, людяність, турботу, повагу і плекати пам’ять про тих, кого втратив.

Когось більше зачепили оповідання на сутнісні теми: "Героїв не міняють", "На Східному фронті усе змінилось", "Гемінґвей нічого не знає", "Культура в рюкзаку". А також сміливість автора боронити рідну землю і, осмислюючи в окопах і шпиталі власний досвід війни, ставити під сумнів твердження класиків Гемінґвея, Ремарка та Юнґера.

І цим, власне, ця книга відрізняється від багатьох подібних свідчень. Тому було б добре, якби її переклали багатьма мовами, щоб світ глибше розумів причини й засади російсько-української війни.

Не менш цікавою була ініційована молоддю гілка дискусії про "втрачене" і "знайдене" покоління – однолітків Артура, головного героя його книги та всіх, хто чітко усвідомив власні цінності, серед яких – країна та рідні, яких, перш ніж захистити, його треба втратити.

Питання, кому адресований цей твір, написаний молодим українським воїном на шляху зцілення, і чим цей досвід може допомогти іншим, залишається на відкуп часу.

Дякуємо всім за увагу до книги. А якщо ви поки не маєте власної думки, то щось нам підказує, що наступний читач – саме ви!

Читацький клуб на Освіти: обговорюємо роман Марини Гримич "Клавка"

30 жовтня Читацький Клуб у Центральній бібліотеці Солом’янки зібрав небайдужих до української літератури на обговорення роману Марини Гримич "Клавка" – твору, що вже став знаковим для сучасної історичної прози.

Цього разу ми перепрочитували книжку особливим чином.

Насамперед через те, що нас завітала письменниця та літературознавиця Тетяна Белімова (Tetiana Belimova). Це був наш перший досвід взаємодії з професіоналом, який може не тільки висловити власну читацьку думку, а й дати фахову оцінку книзі та добі, на тлі якої розгортаються події. Як виявилося, така колаборація значно поглибила розуміння та доповнила текст важливими деталями.

Друга особливість – учасникам Клубу вдалося потримати на руках Клавку, її сина Юру та онуку Лару! Спойлер: наші колеги і читачі якось перевтілилися в персонажів триквелу Марини Гримич задля фотовиставки, присвяченої цій книжковій серії, і ми про це не забули.

Третя особливість – для точнішої фіксації вражень ми використали елементи бібліотерапії. Психологічні картки "На емоціях" допомогли змоделювати чуттєвий контекст доби – від загального емоційного тла, характерного для заідеологізованого літературного процесу в УРСР 1947-49 років, до дуже особистих емоцій і спостережень головної героїні, а також наших читацьких співпереживань.

Дискусія була найтривалішою між усіх попередніх. Учасники Клубу відзначили глибину історичного контексту, особливості буття радянських письменників, болючий вибір між покорою, пристосуванством та індивідуальною свободою, недовіру і скутість в особистих стосунках. І звісно ж, торкнулися теми подвійної моралі, яка змушувала літераторів писати книжки в стилі бадьорого соцреалізму в той час, коли довколишня дійсність була не тільки гнітючою, а й небезпечною.

Обговорення виявилося емоційним, щирим і натхненним – кожен мав змогу висловити своє бачення героїні та її часу, узяти додому "Юру" і "Лару". А потім ми спільно шукали книжки для наступних Читацьких Клубів.

Дякуємо всім, хто був з нами! Попереду – нові зустрічі, нові книги і нові розмови, що змінюють нас.

Читацький Клуб на Освіти: "Чоловік на ім’я Уве"

Останнього четверга літа, 28 серпня, у Центральній бібліотеці Солом’янки обговорення найвідомішого роману шведського письменника Фредріка Бакмана "Чоловік на ім'я Уве" виявилося чудовим!

Попри безсонну ніч, наші затяті книголюби не лише зійшлися – їх стало більше. До нас долучається молодь, і це тішить! Адже завжди цікаво поглянути на твір очима представників різних поколінь, професій, статі. Бо ж магія книги в тому, що вона одна, а думок про неї стільки, скільки читачів!

Отже, ми з цікавістю занурилися у психотипи персонажів, які 30-річний автор виписав із надзвичайною точністю й спостережливістю. Розгорнулося ціле поле для дискусій – від головного героя до людей, які стали частиною його долі. І звісно ж, кота, який "зшиває" сюжет твору й життя Уве, заважаючи йому спокійно вмерти, як він собі затявся.

Цікаво було також простежити й соціальні ролі: неспокійного і принципового героя, що веде перманентну боротьбу як з окремими "ідіотами", так і з соціальним устроєм; м’якої і людяної Соні, якій випала тяжка доля, але чоловік любить її аж так, що ладен протиставити світові; його старих і нових сусідів, які відмовляються жити за правилами, що дарують Уве відчуття безпеки.

Не менш цікаво було почути думку тих, хто на додачу до книжки переглянув фільми, які було знято за книгою – шведський та американський!

Словом, було багато питань, і не на всі ми змогли відповісти. Однак із тим, що людям, народженим із великим серцем, живеться непросто, згодні всі. Й на запитання "чи хотіли б ви прочитати інші твори автора?" – майже кожен дав ствердну відповідь.

А на завершення пані Люба Пастернак уже за доброю традицією пригостила усіх щойно спеченим домашнім пирогом! І кожен потайки згадав про образ Парване, адже вчасно зігріти й розрадити – це так по-людськи!

Читацький клуб на Освіти. Оговорюємо книжку Георгі Господінова "Часосховище"

Читати книжки важливо. Особливо такі, що розповідають про сміливі соціальні експерименти. Як-от "Часосховище", що її написав знаний сучасний болгарський письменник Ґеорґі Ґосподінов, і за її масштабність та сміливість свого задуму отримав Букерівську премію!

На зустрічі Читацького клубу у Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди 26 червня обговорювали саме цю книгу. Спочатку мова йшла про задум і сюжет книги, а потім перейшли до обговорення цитат-інсайтів, які спонукають думати, розвивати критичне мислення, глибше цікавитися темою Пам’яті та нашого місця в Часі і Просторі...

Було багато цікавих думок, та, що характерно, у кожного з присутніх своє трактування зашитих в сюжет сенсів. Щоб заохотити і вас до прочитання цієї унікальної книги, ось декілька цитат з неї:

• Цей нинішній наплив людей без пам'яті невипадковий. Вони приходять нам щось сказати.
• Зненацька починаєш розуміти, як багато в тілі тримається на пам'яті, на всіх рівнях. Спосіб, у який відновлюються клітини, - це теж, пам'ять.
• Континент був замінований минулим.
• Нація - це група людей, які домовилися пам'ятати й забувати одні й ті самі речі.
• Минуле можна зіграти тільки в чотири руки. Щонайменше в чотири.
• Потрібен час і оповідь, щоби сталося те, що вже сталося.
• Тільки відчуєш, що хтось тебе пише - все пропало. Доки пишу, я знаю, хто я. Тільки-но зупиняюся - починаю вагатися.
• Доки ти пам'ятаєш, минуле тримається осторонь. Доки горить вогонь пам'яті, господар тут ти.

Обговорюємо в Читацькому клубі книгу Тари Вестовер "Освічена"

29 травня в Читацькому клубі на Освіти тісним, але завзятим колом книголюбів обговорювали книгу мемуарів американської публіцистки й нашої сучасниці Тари Вестовер "Освічена".

Обрали "Освічену" недарма. Вона розриває шаблони, оповідаючи моторошну історію дорослішання юної американки в родині мормона-фанатика. Батько дівчини страждав на біполярний розлад та утримував дружину й сімох своїх дітей під тиском власних химерних переконань, усіляко перешкоджаючи їхній освіті, медичному лікуванню та готуючи їх до кінця світу.

Це одна з книжок про суспільні явища, які виходять поза межі людського розуміння та викликають у читачів дуже суголосні думки й відчуття, на піку яких – подив. Тож і думки учасників Клубу доповнювали одна одну.

Книга особлива тим, що підсвічує складний і суперечливий процес виростання з базових травматичних обставин формування особистості та нав’язаних цінностей.

Про такі книжки треба не тільки знати. Їх треба читати, аби розуміти, до чого часом призводить невігластво. І яка прірва розверзається поміж освіченими і неосвіченими людьми.

Зацікавилися? Тоді візьміть, будь ласка, до уваги: якщо ви – людина вразливої душевної організації або маєте непропрацьований травматичний досвід, то налаштуйтеся на читання з дослідницькою метою, не надто заглиблюючись в почуття. Бо це – дуже енергетично сильна книжка, з якою ще треба впоратись.

Респект авторці за силу духу, жагу до освіти, вміння протистояти системі, сміливість бути собою. А перекладачці Олені Любенко – за турботу про українського читача.

Дата наступного читацького клубу – 26.06. Назву червневої книжки невдовзі оголосимо в анонсі. Тож слідкуйте за сторінкою Центральна бібліотека Солом'янки!

Читацький клуб на Освіти: обговорення книги Ганни Крицької "Прийняття"

Зустріч Читацького Клубу у нашій бібліотеці 24 квітня була не схожою на всі попередні, бо на заплановане обговорення книги "Прийняття", завітала до нас її авторка, гештальт-терапевтка Ганна Крицька (Ganna Krytska), яка мешкає в Німеччині, але зараз перебуває в Україні!

У цій книзі і в цій зустрічі – усе про контакт. Про контакт людини з людиною та про контакт людини з собою. І про те, що на безліч непростих життєвих питань немає інших відповідей, окрім чесних. Бо вони – основа нашого світу.

Оскільки публіка була вже підготовлена (переважна більшість учасників Клубу прочитали цю, досить непросту, книгу або розпочали читати), тож авторці й багаторічній мешканці Солом‘янки було нескладно розпочинати діалог. Вона відчувала прийняття, бачила, хто її читачі. А вони дуже різні – за віком, за досвідом, за темпераментом.

Першу половину зустрічі залу заполонив спокійний, чистий голос авторки, який оповідав чому їй життєво важливо написати цю книгу, змогти вкласти в неї увесь свій життєвий досвід, сповнений болю, відкриттів і самозцілення, усю свою душу, усю свою спроможність до пошуку, усю свою професійність гештальт-терапевта. Щоб впоратися самій і допомогти іншим – тим, хто шукає відповідей.

А згодом пані Ганну просто засипали запитаннями, вдячністю, прикладами з власних життів читачі книги. І виявилося, що ця книга і про кожного з нас – тих, хто належить до покоління вихідців із СРСР. Тих, хто проходить складну трансформацію разом зі своєю країною. Тих, хто не опускає рук у важкі часи. Тих, хто сповнений енергії чекання на рідних або глибоко переживає втрату...

Нагадаємо, що "Прийняття" – перша книжка 2025 року, яка потрапила в нашу бібліотеку завдяки нашій колезі і модераторці Читацького Клубу Тетяні Яровициній, яка була одним з бетаридерів книги й написала одну з передмов до книжки (насправді ж – щирий читацький відгук).

Ми вдячні Ганні за можливість зустрітися в стінах нашої бібліотеки. Адже осмислене прийняття – це одна з наших ключових цінностей.

А насамкінець – ділимося відгуком про "Прийняття" від Наталки Позняк, журналістки і співробітниці Інституту Національної пам’яті України:

"...Книга, яка потрібна кожному з нас. Бо вона – про проживання втрати. А ми живемо в часи втрат. Власне, ми всі щось втратили на цій війні: хтось безтурботність і відчуття контролю ситуації, хтось дім, хтось родину, хтось вчиться жити і підтримувати одне одного на відстані. А найстрашніше – втрата рідної людини на війні, і таких людей з кожним днем стає все більше.

Почала читати книгу. Дуже щира, тепла і делікатна. І – потрібна. Навіть тим, у кого, на щастя, всі рідні поряд. Потрібна для розуміння тих, хто поряд. Уміння підтримати і стати опорою – і втриматися самому. Бо ми живемо в соціумі, де так багато болю і втрат. Але маємо вистояти і вижити."

Читацький клуб. Обговорюємо книгу Олени Маляренко "Жизель і мир"

Обираючи книжку для обговорення в Читацькому Клубі, ми віддаємо пріоритет літературі, що несе нові знання і сенси та допомагає осмислювати актуальні проблеми й знаходити рішення, а не просто розважає чи відволікає від буденності.

Тож під час обговорення книжки Олени Маляренко "Жизель і мир" 27 березня ми спіймали себе на думці, що говоримо не стільки про твір, скільки про події, відображені в ньому.

Адже йдеться про український Херсон і будення його мешканців у період російської окупації. Про місто, яке з приходом чужинців змінюється чи не щогодини. Про місто, що чинить тихий спротив і чекає на звільнення. Яке потерпає, виживає, тривожиться, сумнівається, шукає продукти, ліки, зв’язок, сенси і рідних, виходжує хворих батьків, ховає від війни дітей, підтримує тих, хто поблизу і хто поїхав. Засадниче переосмислює себе, ламає язика, прагнучи говорити українською, і, разом з тим, намагається не говорити зайвого й робити це так, щоби розмова не стала останньою. Бо ніколи не знаєш, ким є твій співрозмовник – свій, ворог чи ждун, і як він поведеться.

Про все це – сильно, злободенно, талановито, спостережливо, з тонким психологізмом. Спершу – російською, згодом – суржиком, а опісля – розкішною українською, із колоритним херсонським гумором. Це не просто книга, а гола правда життя – про стійкість і зв’язок з реальністю – від очевидиці подій.

Щиро дякуємо авторці Олені Маляренко за її неординарність і письменницький талант. Дякуємо також нашій дорогій колезі Марина Чокас за щемку розповідь про рідний Херсон – довоєнний, окупований і звільнений. А також за презентацію, яку вона підготувала відповідно до сюжету книги, аби допомогти нам ліпше зорієнтуватися в місті.

Радимо книгу всім, хто хоче дізнатися більше про події 2022 року в Херсоні й мати реалістичне уявлення про те, з чим щодня стикаються мешканці окупованих територій. Книжка, завдяки гумористичній складовій, читається легко й не є занадто травматичною. І так, будьте готові до високої концентрації влучних, соковитих образних мовленнєвих зворотів!

Читацький клуб: обговорюємо книжку Євгенії Кузнєцової "Драбина"

На Читацькому Клубі 27 лютого було драйвово: точилася жвава дискусія щодо книжки Євгенії Кузнєцової "Драбина".

Ми знали, що книжка вартує, аби її читали й обговорювали. Та виявилося, що вона достойна цілої інсталяції! Наші невгамовні колеги створили маленький книжково-побутовий шедевр, який ще більше надихав на обговорення!

"Драбина" – дуже легка за поданням і водночас непроста книга. Як і все, що пов'язане з війною, з відчуттям родини і дому, з пошуком точок опори в розгойданому світі.

Впевнені, кожен читач дерся на власну драбину разом із головним героєм і споглядав за самим собою пильними очима всеприсутніх родичів. Кожен, питаючи напочатку, нащо йому та драбина, наприкінці розумів, що то – його зовнішня (чи внутрішня?) – опора.

Вдумливі читачі намагалися проаналізувати: драбина – це про втечу від реальності чи намагання піднятися над собою? А може, навпаки, – деградація на кшталт "Я в домику"?

Питань багато. І вони не обмежуються лише замкненим простором будинку, де тимчасово мешкає така собі українська діаспора в мініатюрі. Питання накопичуються у міру комунікації з іноземцями, з кожною спробою пояснити їм Україну, що бореться з ворогом, і переконати у необхідності допомагати українцям.

Ця книжка (ну, майже серіал!) – про те, хто такі українці, і якими нас бачить світ. Ми маємо різні досвіди, тож тлумачення сюжету й персонажів може викликати несхожі враження та емоції. В цьому і полягає цінність "Драбини".

Головною спікеркою була досвідчена читачка пані Тетяна Лавинюкова. Представляючи книгу, вона прояснила багато нюансів авторського задуму (про що почула від самої Євгенії Кузнєцової) та з теплом схарактеризувала кожного героя, спонукаючи інших читачів переосмислити їхні особисті, часом полярні, враження про персонажів і сюжет книги.

А опоненти, своєю чергою, гаряче висловлювали власні думки та залюбки слухали невеличкі уривки з книги. Модерувала дискусію і також ставила чимало гострих запитань наша колега Тетяна Яровицина.

Так, дослухаючись до вражень одне одного, ми ніби прочитували книжку ще раз. Але більш уважно і вдумливо. Вийшло дуже цікаво, органічно і по-читацькому затято. Усі зійшлися на думці, що перекласти цей глибоко ментальний колорит іншими мовами буде дуже складно.

Розходитися не хотілося, аж поки не визначимося з книжкою березня. І, повірте, вона буде не менш цікавою. Стежте за анонсами!

Читацький клуб - 2025

Останнього четверга місяця у нашій бібліотеці відбулася перша зустріч Читацького Клубу 2025 року! Її було присвячено книзі "Людей любити. Речі використовувати. Іншої ради нема" від двох затятих американських мінімалістів - Джошуа Міллберна та Раяна Нікодемуса, які стверджують, що наші стосунки з речима мають безпосередній вплив на інші сфери нашого буття.

Автори книги прагнуть самі й заохочують інших позбутися зайвого у житті, аби лишатися зосередженими на головному, турбуючись таким чином не тільки про себе, а й про суспільне благо.

А винести першою на Читацький Клуб саме цю книжку нас спонукала розміщена в ній згадка про піраміду навчання Едґара Дейла!

Ми запам’ятовуємо:

• 10% того, що читаємо,
• 20% того, що чуємо,
• 30% того, що бачимо,
• 50% того, що бачимо і чуємо
• 70% того, що обговорюємо з іншими
• 80% того, що переживаємо на власному досвіді
• 95% того, чого навчаємо інших.

Тож наші читачі (люди різного віку і досвіду) прийшли, аби і про цікаву книжку побільше дізнатися, і гаряче прокомунікувати тему речей, людей і цінностей, які лежать в основі нашого життя. Почали з матеріальних пожитків, а копнули глибоко! Видання сповнене не тільки глибинних авторських тверджень а ще й насичене досвідом фахівців з різних суспільних галузей.

На позір ця книжка може здатися дуже подібною до творів Марі Кондо "Викинь мотлох із життя" та "Іскра радості". Але ні. Автори, роблячи висновки з власного життєвого досвіду, пішли далі. Маючи на меті бодай трішки розвидніти свої життя, вони зрозуміли, що визначним у тому, як саме людина прокладає життєвий шлях (а він, посутньо, є ланцюжком прийнятих нею рішень), є саме цінності (і передовсім - фундаментальні). І ось ці цінності вона змушена періодично узгоджувати з іншими людьми свого кола. Коли цінності узгоджені, то стосунки процвітають.

Також автори стверджують, що людина може бути дійсно щасливою не тоді, коли їй легко і вона має багато статків (що більше їх, то більше й нових спокус), а тоді, коли вона добре розуміє себе, свідомо формує прагнення на основі власних цінностей і має змогу розділити світлі й темні моменти з підтримуючим оточенням; а ще - коли ніщо і ніхто не підриває її цінностей.

Було цікаво й корисно для кожного. Часу на дискусію було безжально мало, а попереду ще так багато нових усвідомлень! Але ми вже на шляху до усвідомленого життя, яке завжди лежить в основі свободи. Головне - не плутати людей і речі місцями, бо це ніколи не приносить щастя в довгостроковій перспективі. Керований хаос - також.

До цієї неймовірної книжки ми ще повертатимемося на наших подальших зустрічах, а ось наступну книжку, яку обговорюватимемо на Читацькому Клубі 27 лютого, оголосимо вже невдовзі, аби ви мали час підготуватися!

Читацький клуб на Освіти відновлює роботу!

З січня-2025 ми відновлюємо роботу нашого Читацького Клубу на Освіти, і відтепер зустрічатимемося із вами, затяті книголюби Києва, кожного останнього четверга місяця для обговорення книжок, які викликають щирий захват у нас самих і в наших читачів!

Перша книжка, яку пропонуємо вашій увазі, - "Людей любити, речі використовувати. Іншої ради нема", бестселер "The New York Times", "The Washington Post", "BBC", "Forbes" та "USA Today". 

Її українська версія побачила світ 2023 року в харківському видавництві "Vivat" у розпал війни, а підписано її до друку у Всеукраїнський день бібліотек - 30.09.2022! Чому і хто наважився її перекладати і друкувати в такий час?

Книжка настільки цікава й насичена, що її можна розібрати на цитати, над якими постійно хочеться розмірковувати й ділитися враженнями. Її читаєш потроху, проте від неї дуже важко відірватися, адже кожне твердження допомагає краще зрозуміти себе та зміцнити свою життєстійкість.

…А розпочинається вона з того, як пандемія ковіду перевернула дриґом догори й поставила під сумнів усі наші цінності, наші надбання, наші пожитки - незалежно від країни проживання.

Війна робить з нами те саме. Тож нині так важливо дати раду собі самим, власним прив’язкам до матеріального світу й емоційному наповненню, аби нам було легше зберігати цілісність серед невизначеності й допомагати іншим. Адже людина може бути по-справжньому щаслива лише тоді, коли живе усвідомлене життя в плідній взаємодії з іншими.

Приходьте, буде цікаво й інтерактивно!

Про авторів

Автори книги, Джошуа Філдс Міллберн та Раян Нікодемус - засновники спільноти theminimalists.com, - успішні американці з величезним багажем знань, що допомагають людям навести лад у житті. Керуючись власним непростим життєвим досвідом, помилковими й слушними рішеннями свого життя, підійнявшись над усім пережитим, переосмисливши його, вони діляться інструментами, які напрацювали в неперервному діалозі з собою та іншими. Адже насправді людям потрібно набагато менше, ніж вони собі думають. Решта просто відволікає.

Джошуа і Раян переконані, що усвідомлено позбуваючись зайвих речей і непотрібних емоцій, аналізуючи свої справжні й хибні цінності, люди поступово налагоджують свої стосунки з речами, з правдою, із собою, із грошима, з творчістю, з іншими людьми та звільняють поле уваги для головного. І це – саме те, що нам зараз потрібно.

Час говорити про книжки: "Літературні читання на Солом'янці"

В четвер, 26 січня, головна книголюбка Публічні бібліотеки Солом'янки (а може і усього району) Ivanka Shcherbyna дала старт Читацькому Клубу "Літературні читання на Солом'янці". 

Говорили, про нові цікаві, якими поповнився фонд бібліотеки в січні, про щойно прочитані, і ті, які варто прочитати кожному!

Нових цікавих у нас багато, приходьте і ми гарантуємо, що виберете собі до смаку.

А ось про три найцікавіші прочитані трішки розповімо:

«Донбас: апартаменти для молодят у готелі «Війна» словацького незалежного репортера Томаша Форро, виданого у Дух і Літера

З іноземних журналістів Форро єдиний не пропагандист, якому вдалося потрапити і то той фронту.

Репортер провів довгі місяці в шанцях по обидва боки фронтової лінії Донбасу, в його знищених селах і містечках, в містах Донецьку й Луганську.

Він розмовляв з українськими військовими, контрабандистами, проросійськими бойовиками, цивільними жертвами бомбардувань.

Його метою було, щоб світ довідався правду про війну на сході України.

На сторінках книжки журналіст фахово, неупереджено, неемоційно розкриває нам те, чого ми не побачимо ні в яких телевізорах чи інтернетах. Він показує драматичні життєві історії окремих людей, які тісно сплетені з історією пострадянських регіонів.

Це дослідження, від якого не можливо відірватися, яке читається на одному подиху, - воно допомагає читачам зрозуміти світ в якому зараз живемо, і що ж насправді сталося в Україні, яка в 2013 році впритул підійшла до воріт багатої Європи й водночас на волоску висіла над прірвою «руського мира»

«Стілець Еліяху», автор Ігор Штікс, видано у Видавництво 21

Переплетення двох сюжетних ліній, які дуже співзвучні подіям, які зараз відбуваються на нашій землі:

Друга світова. Людина зникає безвісти, ніхто не вірить, що він живий, однак...

Війна на Балканах. Успішний австрійський письменник знаходить старі листи своєї матері, які привідкривають завісу його походження. Щоб дізнатись правду, йому потрібно відправитись у місто Сараєво, в якому саме розгоряється війна.

Як ці дві лінії пов'язані, і що з того всього вийшло - 300 сторінок інтелектуальної прози.

«Дикий Захід Східної Європи» @Павло Казарін https://www.facebook.com/kazarin.pavel виданого наприкінці 2021-го року у Vivat

Розумна, змістовна книжка, написана легкою зрозумілою мовою (чудовий переклад з російської Михайло Бриних), де у формі коротких есеї, дуже лаконічно та вичерпно написано про нас з вами, про причини і витоки того, що у нашій країні зараз відбувається. І про майбутнє. Бо нічого нізвідки не береться...

Це книга про дух часу.

Автор писав її впродовж 7-ми років.

Але кожна сторінка, кожне речення - це розуміння того, що і чому відбувається сьогодні; про війну і про перемогу як збереження державності і суверенітету. Що для цього нам потрібно робити та знати.

Ця книга варта, щоб її прочитав кожен.

Серед інших потужних видань, саме вона у 2022 році здобула престижну нагороду "Книга Року BBC".

Завершити наш книжковий огляд хочемо словами Павла Казаріна "Дикий Захід Східної Європи" якого ми дуже-дуже рекомендуємо:

"...коли я говорю, що Україна і українці визначають майбутнє, я говорю не лише про політичну мапу, але й, перш за все, про етичну.

Ми зараз головна країна на планеті, нічого важливішого ніде не відбувається. Саме від закінчення нашої війни залежатиме те, що в ХХІ столітті світ вважатиме добром, злом, межами допустимого і так далі."

Тож, друзі, читайте цікаві, розумні книжки, бо це шлях до розвитку й свободи!

А якщо хочете поділитись прочитаним - за два тижні, 9 лютого о 16:00 будемо раді вас бачити й слухати на "Літературних читаннях на Солом'янці"