Хочете в ІТ, але не знаєте, з чого почати?

Є чудова нагода дізнатися про все 19 лютого у Бібліотеці Сковороди особисто від представників Інституту комп’ютерних технологій Університету "Україна", який вже багато років готує фахівців у ІТ-сфері!

Ця зустріч – саме для вас, якщо ви (чи ваші діти) мрієте пов’язати своє життя з ІТ. Інститут пропонує такі спеціальності: інженерія програмного забезпечення, комп’ютерні науки, комп’ютерна інженерія, автоматизація, комп’ютерно-інтегровані технології та робототехніка.

Тут діють: фаховий коледж, бакалаврат, магістратура, аспірантура. Це один з небагатьох інститутів, що може провести здобувача освіти від шкільної парти (повних 9 чи 11 класів) і до ступеня доктора філософії (PhD).

На зустрічі з директоркою Інституту Наталія Одрібець та її заступницею Ольгою Веденєєвою (Olga Vedeneeva) ви зможете поставити будь-яке запитання та отримаєте роз’яснення з таких тем:

• Що потрібно у 2026 році, аби вступити до коледжу та інституту (на бакалаврат, магістратуру, до аспірантури), та чи існують соціальні програми для певних категорій вступників?
• Як отримати другу вищу освіту або ступінь PhD, поєднуючи навчання з роботою?
• Як досягти успіху в ІТ-сфері й що саме додає ваги кар’єрі ІТ-вця?

За технологіями – майбутнє. І так, неважливо, скільки вам років. "Вчитися в IT ніколи не пізно і ніколи не рано!" – стверджують фахівці Інституту. Тож знайдіть вільну годинку і просто приходьте. А раптом це шанс?

Четверті Емоційні читання в нашій бібліотеці

9 лютого на четвертих Емоційних читаннях в рамках міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра" ми працювали з книжкою "Жираф Монс. Харківська історія воєнної весни" від Олега Михайлова, Костянтина Зоркіна та Оксани Дмітрієвої.

Її ми вибрали не навмання, а на знак солідарності з містом Харковом, яке чотири роки поспіль потерпає від війни й мерзне просто зараз, після підступних атак росіян на критичну інфраструктуру. Але при цьому Харків не просто витримує, а й живе своє непросте життя, чинить спротив і… ставить вистави в укриттях. Як ця вистава лялькового театру, про Монса. Та й книжкою ми дорожимо: це – подарунок харківської колеги Марії Цибрій!

А ще ми взяли в роботу артбук із чорними сторінками, світлим текстом і виразними малюнками для того, щоб через казку в присутності @Тетяна Вишко, психологині, якій довіряємо, пропрацювати темний бік емоцій, пов’язаних з війною.

Це дуже непроста казка, яка збурила багато різних почуттів, адже вона є доволі реалістичним відображенням українського сьогодення. Можливо, хтось її прочитає як просто книжку. Ми ж вбачаємо в ній витвір мистецтва під час війни.

Сьогодення Жирафчика Монса – це каміння, яке падає з неба. Образ, що символізує авіабомби, снаряди, ракети і дрони. Пустеля на малюнку – екологічна катастрофа, від якої потерпають люди, звірі й довкілля. Люди, які "кидають каміння" по місту що пів століття – вороги; їхня національність може різнитися, але суть нищівна. Навіть мова людей, які вбивають, проартикульована особливим чином. Людина, яка одного дня не прийшла годувати жирафчика, – ймовірно, втрата. Удод-одинак, що волею обставин опинився поряд, – символ підтримки й колективної пам’яті. Жираф, який застудився і захворів у цьому ж зоопарку під час Другої світової, – чим не алюзія на нинішній Холодомор? Старенький ветеринар – той, хто завжди турбується про інших. Аж раптом його не стало. Як бути? І як це – лягти, замружитись і не відкривати очі ніколи-ніколи? Український солдат, який рятує Жирафчика зі зруйнованого вольєра, – образ довіри та надії.

Учасники відзначили емоції суму, страху, самотності, безпорадності, жалю, співчуття, злості від несправедливості, болю втрати, і водночас – цікавості, надії, радості й розчулення від підтримки. Деколи виникав сміх, бо життя є життя, у ньому є і страшне, і кумедне. Усі відчували щось глибоко своє, але в більшості зійшлися на непереборному бажанні захистити дитинча від лиха під назвою "війна".

Пані Тетяна разом з усіма долучилася до читань, спостерігала за власними емоціями і ділилася ними, наголосивши, що у світі дорослих не заведено проговорювати свої почуття на людях, але для збереження психічного благополуччя і уникнення психосоматики необхідно вміти відкриватися. Тож ми вчилися на її прикладі.

Цього дня ми дружно та обережно, як ніколи, пройшли всі важливі етапи сесії "Психологія емоцій": занурення в текст, визначення й усвідомлення емоцій, вираження й перетворення та безпечне завершення. Це було непросто, але ми цього потребували.

Дякуємо ініціативі "Бібліотеки без кордонів" (@Bibliothèques Sans Frontières та @Love for Livres) за цей незвичний досвід глибокого спільного проживання книги.

Літературно-музична зустріч "Очі чорнії"

У неділю, 8 лютого, на зустріч у Бібліотеці Сковороди нас зібрала річниця з дня народження класика української літератури Євгена Гребінки. Цей поет-байкар, автор романів та повістей, пісняр та педагог за своє коротке 35-річне життя (1812-1848) залишив яскравий слід у культурі та історії України.

Ліричний талант Гребінки подарував світові впізнаваний з перших акордів романс "Очі чорнії", про історію створення якого ми хотіли б вам розповісти.

Романс виник у середовищі української інтелігенції Петербурга, де жив і працював на той час Євген Павлович. Російськомовний текст романсу він написав у 1843 році, натхненний великим коханням до своєї майбутньої дружини Марії Ростенберг.

За рік Марія та Євген одружилися, однак щасливе подружнє життя тривало лише 4 роки. Письменник захворів на сухоти й невдовзі помер, встигнувши дати життя донечці Надії. Дружина пережила поета на 49 років, а твір продовжив жити своїм життям.

Першу музику до романсу створив у 1843 році Микола де Вітте. Проте сучасна та загальновідома мелодія – це вальс композитора Флоріана Германа ("Hommage Valse", 1884 рік), яку музикант С. Гердель поєднав його зі словами Гребінки для виконання в одному з московських ресторанів. Саме там пісня увійшла до репертуару циганських співаків, які надали їй характерного емоційного та пристрасного звучання.

Згодом романс набув світової слави в авторській інтерпретації Федора Шаляпіна, який у 1911 році на честь своєї дружини, італійської балерини, трохи переробив його, додавши до трьох гребінківських строф ще дві.

У 1998 році поет Юрій Татаренко створив український варіант тексту, переклавши його рідною мовою славетного поета. І Бібліотека Сковороди надзвичайно пишається тим, що його вперше виконав зі сцени наш колега Ігор Якубовський.

Про все це Ігор Петрович розповів під час недільної зустрічі, а ще заспівав "Очі чорнії" разом з "Вокальною студією на Освіти" та усіма присутніми. Окрім відомого романсу, у залі звучали й інші українські романтичні пісні XVII–XIX століття, що також потішило аудиторію цієї морозної днини!

Анонс заходу

Друзі, найближчої неділі, 15 лютого, о 12:00 Бібліотека Сковороди запрошує вас на зустріч "Любов породжує Героїв", присвячену пам’яті Небесної Сотні.

Наш спеціальний гість Іван Вихор (Ivan Vykhor), священник Української греко-католицької церкви, пропонує разом дати відповіді на запитання, які бентежать багатьох людей. Серед іншого, торкнемося таких важливих тем:

• Хто такий герой насправді у християнському розумінні?
• Чому любов здатна народжувати героїв – і чи можливе геройство у щоденному, "непомітному" житті?
• Чи можна назвати Майдан простором живої віри та любові в дії – "церквою поза стінами"?
• Чому справжня любов завжди вимагає вчинку, а не лише красивих слів?
• Чому пам’ять про Небесну Сотню – це не лише про минуле, а й про наше сьогодення і майбутнє?

Приходьте усі, кого зацікавили ці питання, а також ті, хто хоче поставити власні! Віримо, разом легше шукати шлях до істини.

Також на зустрічі прозвучать пісні, що лунали на Майдані під час Революції Гідності й спонукали до боротьби за одвічні людські цінності.

Книжково-ілюстративна виставка "Пам'ять, що не має кордонів"

Війна змінює мапи, але найбільше — людські долі. Вона не має чітких меж у часі й просторі, бо пам’ять про пережите живе в словах, спогадах і книжках. Саме література зберігає голоси тих, хто служив, воював, чекав, втрачав і знаходив у собі сили жити далі.

У Бібліотеці Сковороди зібрано чимало видань, присвячених темі війни, військової служби та долям захисників. Це художні романи й документальні свідчення, щоденники та спогади, книги про фронт і про тил, про вибір, страх, відповідальність і людяність у нелюдських обставинах.

У цій віртуальній добірці ми пропонуємо 8 книжок, які по-різному, але щиро й глибоко говорять про війну та людину на війні. 

Зокрема: 

Національна гвардія України. Герої України 2014-2024

Максим Петренко "Спокійної ночі!)"

Тетяна Польченко "Потерті війною душі: Феномен Української Стійкості"

Максим Парфіненко "Майже війна: обміть"

Богдан Сагун "Завжди усміхнений у вічності" (серія Нескорені Українці)

Народні Герої України. Історії справжніх

Людмила Батанова "Війна і спогади"

Дана Ярова "Герої України"

І це лише частина тематичного фонду: в бібліотеці ви знайдете значно більше видань, що продовжують цю розмову й допомагають зберегти пам’ять без кордонів.

Запрошуємо читати, осмислювати й пам’ятати.

Олег Антонов. До 120 річниці з дня народження авіаконструктора

Сьогодні ми відзначаємо 120-ту річницю від дня народження видатного літакобудівника Олега Антонова, який потрапив у Київ 46-літнім, але надовго став одним з символів нашого міста.

Саме у 1952 році дослідно-конструкторське бюро (нині авіаційне підприємство "Антонов"), яке очолював Олег Костянтинович, перевели до столиці України. Майже одразу він почав читати курс конструкції літаків у Київському інституті інженерів повітряного флоту. Згодом став навіть членом Ради інституту.

За десять років ударної праці Антонов отримав найвищий "титул" у радянському авіапромі – генеральний конструктор. Загалом під його керівництвом розроблено 22 моделі літаків АН. Від легендарного "кукурудзника" АН-2 та АН-22 "Антей", на якому встановлено 41 світовий рекорд, до гордості України – найбільшого, найважчого і найбільш вантажопідйомного літака у світі АН-225 "Мрія".

Не всі знають, але генеральний конструктор мав і стійку громадянську позицію. У листопаді 1965 року він підписав відкритий лист до ЦК КПРС (так званий "лист 78-ми") з протестом проти політичних репресій щодо представників творчої інтелігенції УРСР та дискримінації української літератури. А коли після звільнення з-під арешту Іван Дзюба не мав роботи, йому підставив плече саме Антонов, влаштувавши 1973-го в багатотиражну газету авіазаводу.

Цікаво, що жив він не одним лише небом. З дитинства любив малювати і залишив по собі понад 40 живописних полотен.

А ще буквально фанатів від великого тенісу. Займався ним професійно та системно. Антонов вважав теніс найкращим видом спорту не тільки для фізичного, а й для інтелектуального тренування особистості. Заохочував до цієї гри всіх колег по конструкторському бюро та, оскільки ненавидів субординацію, вільно обговорював навіть з наймолодшими будь-які питання.

Пішов з життя Олег Антонов несподівано для всіх 4 квітня 1984 року – адже майже до останнього був у хорошій формі. Похований на Байковому кладовищі.

Ім’я авіаконструктора з 1985 року має колишня вулиця Авіації, яка пролягає неподалік Бібліотеки Сковороди. Ще один важливий об’єкт у нашому районі, а саме Державний музей авіації, також – імені Антонова.

Лекція "Іван Сенченко"

Увечері 4 лютого у Бібліотеці Сковороди ми завзято повертали із забуття ім’я письменника Івана Сенченка. Звучить дещо пафосно, розуміємо. Але ж це чистісінька правда.

Про цього літератора сьогодні дійсно мало згадують. Остання окрема збірка датована аж 1990-м роком. Й лише у 2023-му крига навколо його імені почала скресати. Саме в цьому році в антологію української воєнної прози XX століття "Коли говорять гармати" було включено повість Сенченка "Кінчався вересень 1941-го року".

Тож для нашого колеги Олександр Михайлик цей факт став поштовхом, щоб дослідити біографію письменника і познайомити з нею усіх охочих. Тим більше, що Івана Юхимовича сміливо можна назвати співцем Солом’янки. Але про все своєю чергою…

Народився він 12 лютого 1901 року у селі Наталине, біля тодішнього Костянтинограда на Полтавщині (нині місто Берестин Харківської області). З 1921-го жив в Харкові, де здобув філологічну освіту. Змолоду потрапив у вир літературного життя – належав до письменницьких об’єднань "Плуг", "Гарт" та надзвичайно відомого ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).

1930 року оселився у легендарному харківському будинку "Слово". Пережив арешти та загибель більшості своїх сусідів-літературних побратимів. Сталінські репресії дивом оминули Сенченка, хоч доноси сипалися на нього один за одним. Цікаво, що попри перенесення у 1934-му столиці з Харкова до Києва, письменник, на відміну від багатьох колег, залишився у "першій столиці". І згодом написав цікаві спогади про місцеве літературне життя 1920-40-х.

За все доводилося платити – як мінімум, лояльністю. І на початку 1933-го письменник вирушив у відрядження на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Під враженнями від нього написав книжку "Право на героїзм" (1934) про в'язнів-будівників.

У 1944-му Сенченко переїздить до Києва та оселяється у не менш легендарному будинку РОЛІТ, де мешкав 16 років. Працює відповідальним секретарем журналу "Україна". Рукописи багатьох молодих письменників у 1950-60-х роках пройшли через його руки як редактора і доброзичливого порадника. Сам за цей час він видав близько десятка книжок для дітей.

Але справжнім відкриттям для читачів став цикл "Солом’янські оповідання", написаний у 1957 році. Його герої – стара Солом’янка та її мешканці, переважно звичайні залізничники, їхній побут і життя.

Під час лекції звучали уривки з усіх шістьох оповідань циклу: "Рубін на Солом’янці", "На Калиновім мості", "На Батиєвій горі", "Про лист із крапками", "Денис Сірко" та "Син Дмитрій". Соковиті описи краєвидів, природи, багаторазові згадки не лише про Солом’янку та Батиєву гору, а й про Чоколівку, Олександрівську слобідку не залишили жодного з присутніх байдужим до почутого.

Цікаво, що вже після виходу циклу у світ у 1960-му письменник і сам перебрався на Солом’янку. До самої смерті у 1975 році він мешкав на вулиці Мокрій, яку раніше згадував у своїх оповіданнях.

Варто зазначити, що Іван Сенченко чимало перекладав з російської. Про його здобутки у цій царині свідчить хоча б те, що знамениті гоголівські "Вечір проти Івана Купала" та "Страшна помста" й досі видають саме в його перекладах.

В фондах нашої бібліотеки є як ці переклади, так і двотомне видання його творів, що вийшло 1981 року – до 80-річчя від дня народження. Тому, як завжди, запрошуємо вас взяти якусь з цих книжок на нашому абонементі й самостійно скласти враження про творчість цього непересічного митця.

Адреса наша незмінна – вул. Освіти, 14а. Працюємо з понеділка до четверга до 19:00, в суботу до 18:00, а у неділю до 17:00.

Вас вже 21.000!

І це означає, що в нас вже двадцять одна тисяча причин не стояти на місці й рухатися вперед.

Для Бібліотеки Сковороди кожен із її читачів та підписників – це окремий розділ у нашій великій спільній книзі. Дякуємо, що розділяєте з нами цей шлях, довіряєте нашому вибору та наповнюєте наш простір своїм теплом.

Ми знаємо: бібліотека – це не стіни. Це люди, які тут зустрічаються, мріють і творять майбутнє.

До речі, якщо ви вже вподобали нашу сторінку та стежите за нею, ви можете запросити зробити те ж саме і ваших друзів. Це елементарно:

1. Зайдіть на сторінку Центральна бібліотека Солом'янки.
2. Під обкладинкою знайдіть кнопку "…" (три крапочки) та натисніть її.
3. У меню, що після цього відкрилося, оберіть останній рядочок "Запросити друзів".
4. Далі оберіть "Вибрати всі" чи позначте галочками когось зі списку. Та після цього натисніть "Надіслати запрошення".

Вдячні кожному! Ми раді бути поруч та обіцяємо, що далі буде ще цікавіше!