В минулу краєзнавчу середу в Бібліотеці Сковороди ми довго говорили про Павла Альошина. І не просто як про людину з розкішними вусами.
Ні, ми говорили про легендарного архітектора, який прикрасив Київ будівлями, що й досі чарують око киян.
Розпочали з надважливого – чому ми зібралися саме 4 березня? Раніше вважалося, що народився Павло Федотович 12 лютого за старим стилем. Але ж дослідники ретельно вивчили записи у метричній книзі церкви Воскресіння Христового на Печерську і винесли новий вердикт – 20 лютого 1881 року. Тобто лекція відбулася саме в той день, коли зодчому за новим стилем виповнилося б 145 років.
Як розповів наш колега
Олександр Михайлик, батько майбутнього архітектора починав як тесля, та згодом став одним із найбільших київських підрядників. Володів не одним будинком, але при цьому був неписьменним.
Синові ж дав ґрунтовну освіту і після реального училища послав у Петербург – вчитися в Інституті цивільних інженерів, який той закінчив з відзнакою. Згодом кілька років Павло вивчав архітектуру у Західній Європі й на додаток пройшов курс у Петербурзькій академії мистецтв.
Початок творчого шляху в Києві розпочався яскраво – 1911 року за проєктом Альошина звели Педагогічний музей (відомий як Будинок учителя) на Володимирській, 57.
Ще одна яскрава робота цього періоду – особняк Ковалевського (Шовковична, 15), завершений у 1913 році. Ця схожа на середньовічний замок будівля має навіть унікальну кімнату, що імітує купе залізничного вагона. Такою вже була примха замовника. До речі, відносини Ковалевського та Альошина були ой якими непростими…
Власний же будинок (Володимирська, 19) архітектор звів у 1914-му, навпроти Софії Київської, в стилі українського бароко. На жаль, він був серйозно пошкоджений під час Другої світової війни та згодом розібраний.
Зате вціліло інше помешкання Павла Федотовича – Перший будинок лікаря на Великій Житомирській, 17, де він оселився одразу після зведення у 1930-му і прожив до самої смерті у жовтні 1961 року. До речі, цей будинок отримав інновацію – перший у Києві плаский дах.
А які ж архітектурні автографи зодчий залишив у нашому районі? Найвідоміший – це залізничний вокзал, який завжди чомусь приписують виключно Олександрові Вербицькому. Насправді ж над проєктом фасаду він працював у тандемі з Альошиним.
Ще маємо школу № 71 у Польовому провулку. Це перша в Києві шкільна будівля радянських часів (1930-1931) в дусі модного тоді конструктивізму. Тут співавтором Павла Федотовича став Йосип Каракіс.
Альошин взагалі був надзвичайно авторитетною фігурою в житті нашого міста. В буремні й трагічні 1918-20 роки, коли постійно мінялася влада, він був головним архітектором Києва. Тоді ж викладав у Політехніці, де виховав ціле покоління зодчих та користувався їхньою повагою протягом усього подальшого життя.
Як не дивно, єдина книга, повністю присвячена митцеві, це монографія Володимира Ясієвича "Київський зодчий П. Ф. Альошин", видана ще у 1966 році. Також варта уваги праця Марії Кадомської та Олени Мокроусової "Замок зітхань" з цікавими матеріалами про нашого ювіляра. Варто зазирнути й до книжки "Будова Києва", в якій описані декілька його споруд.
Всі ці видання ви зможете знайти у нашій читальній залі, якщо завітаєте на вул. Освіти, 14а. Чим нас дуже потішите, бо ж головна місія бібліотек – завжди та у будь-яких обставинах заохочувати до читання!
