Зустріч «Між розпачем і вірою» до 85-х роковин трагедії в Бабиному Яру

10 жовтня в Бібліотеці Сковороди відбулася зустріч із київським поетом Денисом Голубицьким під назвою «Між розпачем і вірою», присвячена 85-м роковинам початку трагедії в Бабиному Яру.

Атмосфера була камерною та довірливою. Ця подія не мала на меті стати історичною лекцією про Голокост, адже тема надто об’ємна й болісна. Натомість автор представив українську частину свого єврейського циклу – поетичне осмислення трагедії, що поєднує особисті родинні історії із загальнолюдським болем.

Наш гість підкреслив: причетність до теми Бабиного Яру не визначається національністю чи місцем проживання. Це трагедія, яка стосується кожного, адже на українській землі відбувалася частина великої катастрофи. Він нагадав про події вересня 1941 року, коли після входу німців до Києва було ретельно сплановано масові розстріли, що забрали життя понад 33 тисяч людей лише за дві доби.

За словами Каті Петровської, авторки книги «Мабуть Естер» запитання: «чи в тебе в Бабиному Ярі лежать родичі» є найбезглуздішим питанням, яке можна почути. Неважливо, хто ти й чи сумуєш за своїми небіжчиками – це питання порядності. Бабин Яр може бути частиною власної історії, втім, не через це ми приходимо до Яру, чи не лише через це. Щось веде сюди, бо немає чужих, коли йдеться про жертви. В кожної людини хтось тут є».

Особливе місце у виступі посіли спогади про родину поета, яка врятувалася завдяки евакуації родин працівників Київського заводу електротехнічної апаратури до Омська влітку 1941 року. Саме цим близьким він присвячує свій єврейський цикл: батькові Аркадію Голубицькому (1940–2022), знаному барду-шістдесятнику, та його сестрам, а також бабусі з дідусем.

У програмі прозвучало близько тридцяти віршів, написаних з притаманною автору глибиною протягом останніх п’ятнадцяти років. Родинні тексти стали світлою нотою зустрічі, додаючи особистого тепла до складної теми.

Денис Голубицький – корінний киянин, поет і бард, автор шести книжок та трьох музичних дисків. Його творчість останнього десятиліття він сам називає найпліднішою. До єврейської теми, яка є для нього генетично й емоційно близькою, він прийшов у зрілому віці, і нині вона стала одним із головних напрямів його поетичного шляху.

*
Янкелю, Янкелю,
Де твоя Лея?
Ранками, ранками
пустка-алея
живиться росами,
болем сповита.
Осене, осене,
Янкеля вбито.
Міреле, Міреле,
Де твої рідні?
Вірили, вірили
В доньку у квітні,
В сина у лютому...
Леє-Лілеє,
квітни спокутою,
краплями глею,
пам'яттю, прихистком,
тим, що не зрадить,
проліском, прилісом,
квітами з рани.

Денис Голубицький

Анонс заходу

Друзі, 𝗘𝗻𝗴𝗹𝗶𝘀𝗵 𝗖𝗹𝘂𝗯 "𝗧𝗵𝗲 𝗙𝗮𝗻𝘁𝗮𝘀𝘁𝗶𝗰 𝗶𝗻 𝗟𝗶𝘁𝗲𝗿𝗮𝘁𝘂𝗿𝗲" у Бібліотеці Сковороди знову запрошує вас!

Наступного вівторка, 20 жовтня, о 17:30 на нашій клубній зустрічі досліджуватимемо тему "How Does the Impossible Work? / Як працює неможливе?"

Разом із літературознавицею Вірою Скуратовою (Vira Skuratova) поговоримо про те, як література поводиться з неможливим. Чи мусить незвичайна подія мати пояснення? Чи завжди магія потребує правил? І чому в одних історіях неможливе здається абсурдним, в інших – цілком природним, а в третіх для розуміння історії від нас вимагається ледь не магістерський рівень володіння природничими науками?

На прикладах казок, фентезі, наукової фантастики й абсурдистської літератури спробуємо розібратися, як працюють різні світи: від тих, чиї правила нам незрозумілі, до тих, де магія, незвичайні істоти або неймовірні технології є звичайною частиною реальності.

Чому в казці ми не запитуємо, як гарбуз перетворився на карету? Як магія у Harry Potter стає системою правил, а фантастичні технології Star Wars – частиною світу, в якому відбувається історія? І що змінюється, коли текст усе-таки пропонує нам пояснити незвичайне?

Допоможуть нам у цьому знайомі літературні приклади та окремі ідеї Цвєтана Тодорова з його Introduction to Fantastic Literature. Але головне – власний читацький досвід і спільна розмова про те, що робить неможливе переконливим, зрозумілим або незбагненним.

Інґіґерда та її словосвіт

11 жовтня до Бібліотеки Сковороди на зустріч завітала Ірина Рудика, яка має літературний псевдонім Інґіґерда (Ingigerda IG) – поетка, прозаїкиня, авторка власних поетичних книжок та співавторка колективних збірок.

Також її знають як популяризаторку сучасної української літератури, організаторку просвітницьких подій: засновницю мистецького проєкту "Літературні забави", співзасновницю фестивалю "Поверхи". Крім того, вона працює у сфері неформальної освіти та є амбасадоркою концепції Life Long Learning в Україні. Усі ці сутності сприяють багатому синтезу ідей, думок і, головне, — творчих втілень!

Це була надзвичайно цікава, плідна розмова про українську літературу та культуру як фундамент самоцінності. У час, коли ворог намагається знищити або спростити все наше, українські творці вплітають рідне слово в ДНК ще глибше, щоб зберегти тяглість поколінь.

Гості зачудовано слухали глибокі щирі вірші у виконанні авторки, а після дізнавалися багато цікавого про неї саму і про те, що її надихає. 

Традиційно звернулися до історій про народження її книжок, у кожній з яких закладено потужну й виразну ідею, що об’єднує авторський талант, стиль і смак до життя.

Ірина розповіла про свою «Смачненьку абетку» (2023) – єдину в Україні дитячу книжку, видану «Рутенією» – автентичним давньоукраїнським шрифтом. Яскраве пізнавальне видання не тільки розповідає про улюблені страви українських дітлахів та про сучасні імена. Завдяки цій книжці діти зацікавлюються відчуттям автентичного графічного прояву української мови. Століттями нашу справжню українську абетку не визнавали, заперечували, приховували, переписували, як і пізніше все українське.

Особливо торкнулася серця історія створення книжки: спершу у 2022 році набули довершеної форми смачні авторські чотиривірші, згодом юна художниця Валерія Сирота намалювала ілюстрації до віршів (деякі – в умовах укриття). Неабияку роль у виданні книжки зіграв автор національної абетки «Рутенія», визначний український каліграф, професор, лауреат Шевченківської премії Василь Чебаник (1933-2025), що свого часу дослідив історичні руські графеми та козацькі скорописи та на їх основі створив проєкт національної абетки; кожна літера якого наповнена глибоким символізмом. Пан Василь не тільки допоміг підібрати шрифти, а й намалював обкладинку до книжки і створив персональний логотип авторки! Не кожен український письменник може похвалитися таким благословенням!

Дізналися про народження поетичного артбуку «Уламки» (2024), у якому головні героїні, українки різного віку, втратили когось або щось на російсько-українській війні. Кожна має ім’я і персональне горе. Історія кожної настільки болюча, що схожа на оголений нерв. Кожна історія – про втрати і травми, кожна впізнавана і не має хепі-енду. Але водночас кожна назавжди залишиться у серцях та пам’яті людській. Ця книга-трилінгва видана українською, англійською та польською мовами. А ілюструвала видання знана українська художниця та поетка Ірина Сажинська. Розповісти про цю книжку неможливо – з нею треба залишитися на самоті, щоб прожити і відпустити те, що болить.

Говорили також про тетралогію «Коло року», упорядником якої є письменник і педагог Олександр Козинець, а авторами – сучасні українські письменники з різних областей України. Серед них – Ірина як представниця Рівненщини, де народилася й виросла. Тож здобутком нашої бібліотеки стали і дві книжки: літня – «На Івана Купала» та осіння – «Кожному свої жнива». Об’єднує ці книжки в серію ідея про те, як автентичність, колорит традицій стають духовною опорою сучасників, а смачні слова, притаманні різним регіонам України, дозволяють відчути живе дихання мови, яке не почуєш щодня. 

Присутні щиро дивувалися прагненню авторки до розвитку, глибині її мислення та ґрунтовності бачення літературного процесу, під час війни, зокрема. Ми згодні з Іриною в тому, що найважливіша культурна робота часто непомітна й не має швидких результатів, але саме вона забезпечує довге життя культури. І справді, бібліотеки та незалежні проєкти часто тримаються на ентузіазмі й самовідданості, хоча суспільство рідко створює для цього достатні умови. 

Менше з тим, щиро зичимо нашій гості сил і підтримки на її впевненому творчому шляху. Дякуємо за книжки, які поповнили нашу скарбничку, і чекаємо на новий нонфікшн "Сімейний код", який готується до друку!

Відкриваємо краєзнавчий сезон із В'ячеславом Жмиховим!

8 жовтня у Бібліотеці Сковороди відбулася зустріч з краєзнавцем та популяризатором мандрівок Київською областю В’ячеслав Жмихов. Ми присвятили її справжнім туристичним перлинкам Вишгородського району.

Оскільки цього дня ми відкривали третій сезон краєзнавчих лекцій, то спочатку скористалися нагодою згадати попередні зустрічі. А дослідили ми за два роки шість інших районів Київщини, розташованих вздовж Дніпра, здебільшого на Правобережжі.

Нагадаємо, що в Київській області налічується 7 районів, 69 територіальних громад, які об’єднують 1182 населені пункти. І всюди є безліч цікавинок, про які не тільки варто знати, а ще треба вміти до них дістатися!

Вишгородський район – другий за величиною та сьомий за населенням на Київщині. Раніше ці терени мали інший адмінустрій, проте з 2020 року він складається з Вишгородської та Славутицької міських, Димерської, Іванківської, Поліської селищних, Петрівської та Пірнівської сільських територіальних громад.

Велика розбіжність між площею та густотою населеності району зумовлена географічними особливостями: рельєфом, розташуванням у басейні середньої течії Дніпра, наявністю штучно створеного Київського моря та унікальністю екосистеми Полісся. А також тим, що північну частину району площею близько 2 тис. км² займає Чорнобильська зона відчуження.

Тож тем для обговорення було багато: від екологічних питань – історії створення Київського водосховища, наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС, міста-ексклава Славутич (яке фізично розташоване на теренах Чернігівщини), і до перлин Вишгородщини – парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва "Межигір’я", сафарі-парку "Медвин" та інших.

Було дуже цікаво й пізнавально. Всього переповідати не будемо – краще приходьте на наші наступні зустрічі!

Заходи поточного тижня в бібліотеці

Осінь нагадує нам, що зміни – природна частина життя. Та навіть у час великих випробувань важливо знаходити опору, берегти внутрішню рівновагу й залишати місце для творчості та живого спілкування.

Цього тижня Бібліотека Сковороди запрошує вас поговорити про мистецтво жити у непрості часи, долучитися до культури відповідального ремонту та провести недільний день із поезією та музикою.

На вас чекають такі події:

• Понеділок, 12 жовтня, 16:00 – "Цілющі вечори" з психологинею Тетяною Вишко. Тема цієї зустрічі: "Мистецтво жити у час великих викликів". Поговоримо про внутрішні опори та способи зберегти себе в часи, коли світ довкола постійно змінюється.
• Четвер, 15 жовтня, 15:00 – "Repair Day" у мейкерспейсі Бібліотеки Сковороди, присвячений Міжнародному дню ремонту. Приносьте речі, яким хочете подарувати нове життя, – лагодитимемо, навчатимемося й підтримуватимемо культуру відповідального споживання.
• Неділя, 18 жовтня, 12:00 – літературно-музична зустріч "На роздоріжжі долі обнялись". 

Запрошуємо провести недільний день у затишній атмосфері слова, музики та щирого спілкування. Наші гості: Тетяна Лавинюкова, Ірина Бондар-Лівобережна й Тетяна Вишко.

А ще ви завжди можете долучитися до наших регулярних щотижневих активностей:

• Співаємо разом у "Вокальній студії на Освіти" – щовівторка й щочетверга о 10:30.
• Волонтерська ініціатива В'яжемо для Перемоги – щовівторка о 14:00.
• Український розмовний клуб Рух Єдині "Мовосвіт на Освіти" – щовівторка о 17:30.
• Урок здоров’я з Ігор Якубовський – щонеділі о 10:15.

Нехай цей тиждень подарує вам трохи більше внутрішньої рівноваги, теплих зустрічей і натхнення. А ми подбаємо про затишний простір, де можна перевести подих, навчитися нового та побути серед своїх.

Анонс заходу

Дорогі друзі, 18 жовтня, о 12:00 ми запрошуємо вас на зустріч "На роздоріжжі долі обнялись" – з трьома поетками та, за щасливим збігом, шанувальницями Бібліотеки Сковороди.

Для вас розкриватимуть свої поетичні світи Ірина Бондар-Лівобережна, Тетяна Вишко й Тетяна Лавинюкова. Вони неодмінно розкажуть про себе, про поезію і своє творче коло, про Україну і війну – кожна окремо і в діалозі.

Такі різні, але надзвичайно ліричні й жіночні, наші гості вирішили назвати цю зустріч рядком із відомого вірша видатної української поетеси Ліни Костенко "Не говори печальними очима".

Тетяну Вишко ви знаєте як психологиню й авторку книжок про здоров’я душі та поетичного збірника "Твоя щаслива пора року". Ірина Бондар-Лівобережна є авторкою збірки поезій "По обидва береги любові". Тетяна Лавинюкова – авторка збірки поезій "Цінуймо мить". Усі троє є учасницями численних віршованих альманахів.

Як і більшість недільних заходів, цей не обійдеться без нашого колеги Ігор Якубовський. Він неодмінно здивує вас прем’єрами та потішить старими добрими улюбленими піснями на слова наших спеціальних гостей.

До зустрічі у наступну неділю!

Друга англомовна зустріч "Фантастичне в літературі"

Друга англомовна зустріч 𝗘𝗻𝗴𝗹𝗶𝘀𝗵 𝗖𝗹𝘂𝗯 "𝗧𝗵𝗲 𝗙𝗮𝗻𝘁𝗮𝘀𝘁𝗶𝗰 𝗶𝗻 𝗟𝗶𝘁𝗲𝗿𝗮𝘁𝘂𝗿𝗲" відбулася 6 жовтня не у сховищі, а в затишній Library Reading Room, що у Бібліотеці Сковороди.

Під керівництвом вчительки англійської, літературознавиці й поціновувачки фантастики Віри Скуратової (Vira Skuratova) ми з цікавістю відкривали для себе тему "Strange, Wonderful, or Fantastic?" А саме відповідали на ключове притання: "What does the impossible make us feel?"

А робили ми це…

Обговорюючи власні відчуття від дивовижних ситуацій, до яких колись додумалися знані письменники.

Працюючи в парах і довигадуючи продовження чи пояснення цих ситуацій – позитивне і негативне – на 3-4 речення.

Спостерігаючи, що ж робить із нами текст – дивує, зацікавлює чи відштовхує. Та завдяки яким усталеним літературним технікам він із нами це виробляє.

Намагаючись пригадати улюблені книжки або фільми (чи улюблених авторів) – чим же вони нас так захопили?

Отже, що ми винесли з цього заняття?

Впевненість, що одна й та сама неможлива подія може бути: frightening, strange, beautifu, funny, disturbing, wonderful. А після прочитання книги читач може почуватися як nervous, anxious, scared, frightened, terrified, confused, surprised, curious, amazed, excited, fascinated…

І все чому? Бо письменник або сценарист добре постаралися і створили ситуації, які цьому сприяли!

А ще завдяки нашій читачці та учасниці клубу Наталія Чернікова в бібліотеці з’явилася неймовірна книжка "Корені та паростки. Український генеалогікон"! Там серед сакральних речей 100% причаїлося щось дивовижне!

Захопливо, скажемо вам, удосконалювати знання англійської, одночасно осягаючи щось нове! Наступна наша зустріч в бібліотеці на вул. Освіти, 14-А відбудеться за два тижні, 20 жовтня.

Тож слідкуйте за анонсами та долучайтеся!

"Чемпіон чемпіонів" Іван Піддубний

Сьогодні Бібліотека Сковороди пропонує вам згадати легендарного українського борця, атлета та артиста цирку Івана Піддубного, що народився рівно 155 років тому.

Майбутній "чемпіон чемпіонів" з’явився на світ 8 жовтня 1871 року в селі Красенівка Золотоніського повіту Полтавської губернії, нині це Черкаська область. Іван походив із родини, яка, на думку дослідників, коренями походить із запорізьких козаків.

До двадцяти років жив у рідному селі, а потім, коли ввійшов у справжню парубоцьку силу, подався у вільні світи на заробітки.

Спочатку Піддубний працював вантажником у портах Севастополя та Феодосії. Водночас систематично займався фізичними вправами, і 1897 року розпочав виступи в цирку.

Цікаво, що саме період життя у нашому місті став для Піддубного одним із найважливіших етапів його професійного становлення. Близько 1900 року він почав виходити на арену в київському цирку братів Нікітіних та цирку Крутікова на нинішній вулиці Архітектора Городецького.

Водночас Іван займався в Київському клубі атлетів, де опановував прийоми французької (класичної) боротьби. І поступово перейшов від амплуа циркового силача до професійного борця міжнародного рівня.

Пік кар'єри Піддубного-спортсмена припав на 1905-09 роки. В цей період на змаганнях в різних країнах Європи Іван Максимович шість разів здобував звання чемпіона світу з французької боротьби серед професіоналів. Саме тоді спортивні журналісти та європейська преса почали називати його "чемпіоном чемпіонів".

У 1925 році, вже у 54-річному віці, Піддубний вирушив на гастролі до США. Там класична боротьба не мала особливого поширення, тому борцеві-ветерану довелося опанувати вільну. Він успішно змагався у Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі та інших містах.

Після повернення зі США Піддубний продовжував виступати в Радянському Союзі. 1941 року, у 70-річному віці, він оселився в російському приазовському місті Єйськ і завершив спортивні виступи, отримавши звання заслуженого майстра спорту СРСР.

Під час німецької окупації Єйська в роки Другої світової війни Піддубний відмовився від пропозиції виїхати до Рейху на тренерську роботу. Але його колишня слава з часу виступів у Європі та повага серед командування німецької комендатури міста дали можливість пережити негоди гітлерівської окупації без репресій.

Варто також згадати невигадану історію з документами Івана Максимовича на початку 30-х років. За енциклопедичними даними, коли в новому паспорті його прізвище записали як "Поддубный", а національність – "русский", він власноруч виправив його на "Піддубний" та зазначив "українець".

Останні роки життя несправедливо забутий спортсмен прожив у злиднях та страждав від хвороби серця. На додаток у 1947 році він зламав шийку стегна та кілька місяців був прикутий до ліжка. Помер Іван Піддубний 8 серпня 1949 року в Єйську, де і був похований.

Пам’ять про нашого "чемпіона чемпіонів" почала відроджуватись лише після проголошення Незалежності України. 1991 року в рідній Красенівці відкрили музей Івана Піддубного. 1996 року Укрпошта випустила поштову марку, а 2021 року Нацбанк ввів в обіг ювілейну монету, що присвячені легендарному українцю.

Приємно, що саме в Солом’янському районі, в затишній місцевості Новокараваєві Дачі, у 1999 році з’явилася вулиця Івана Піддубного, яка до цього мала назву Більшовицька.