Меморіальна акція "Стіл пам’яті"

Наприкінці серпня є день, коли ми зупиняємося у щоденному вирі справ, щоб згадати тих, хто віддав своє життя за Україну, за нашу можливість жити, мріяти, працювати й називати свою землю рідною. 29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, встановлений Указом Президента у 2019 році.

Дату 29 серпня обрано не випадково. Саме цього дня у 2014 році сталась одна з найтрагічніших сторінок російсько-української війни – підступний розстріл  українських військових, що виходили з оточення під Іловайськом так званим "зеленим коридором". 

 🌻Офіційний символ цього дня – жовтогарячий сонях як пам’ять про полеглих воїнів, бо ті трагічні події розгорталися на соняшникових полях, що вже достигали. 

Вже вчетверте 29 серпня проходить всеукраїнська акція "Стіл пам’яті",  започаткована у 2023 році Благодійним фондом імені Іллі Грабара спільно з Платформою пам’яті "Меморіал". Ми залишаємо за столом місце для тих, кого забрала війна. Для тих, хто мав би сьогодні сидіти поруч, говорити з нами, сміятися, мріяти й будувати плани на майбутнє…

🕯️Згадаймо разом полеглих Героїв, долучившись  до "Столу пам’яті" у нашій бібліотеці! Допомогли нам у цьому матусі Героїв з ГО "Незламні матері України". Також ми згадали дорогих серцю людей, які віддали власні життя за незалежність, державний суверенітет і цілісність України. Серед них як військовослужбовці, так і письменники й люди мистецтва, які з початком повномасштабного вторгнення відправилися боронити рідну землю від окупанта.

ЄВГЕН ХАРЧЕНКО «РЕД» 

01.02.1987– 29.08.2014 

Доброволець, боєць батальйону «Донбас» Національної гвардії України. Юрист, підприємець, засновник власної юридичної фірми. Випускник ЗОШ № 305 та Національної академії внутрішніх справ (факультет права та підприємництва). Захоплювався раритетними автомобілями. Після анексії Криму добровільно став на захист Батьківщини. Відповідально виконував військові обов’язки, діяв спокійно й виважено, допомагав і рятував побратимів. Загинув у «вогняному коридорі» під Іловайськом, прикриваючи пожежною машиною автомобіль із  пораненими. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).

МИКИТА НЕДОВОДІЄВ 

09.03.1981 – 09.02.2015 

Підполковник Збройних сил України (посмертно), начальник бронетанкової служби 101‑ї окремої бригади охорони Генерального штабу. Випускник Інституту танкових військ, у 2003–2005 роках проходив службу в «Десні». 9 лютого 2015 року вирушив у складі колони вантажних автомобілів із базового табору штабу сектору «С» (Дебальцеве) до Харкова по шини для БТРів. Виконував обов’язки старшого машини «КРАЗ 4310». Колона потрапила в засідку ДРГ у селі Логвинове, під потужним артилерійським та стрілецьким обстрілом техніка була знищена. Микита загинув разом із побратимами. У червні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. Похований у Києві на Лук’янівському військовому кладовищі.  Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст. (посмертно). 

В’ЯЧЕСЛАВ КУЦМАЙ  «ЦИНК»

07.11.1986 – 21.05.2018 

Доброволець, боєць батальйону «Донбас» Національної гвардії України, згодом військовослужбовець ЗСУ. Випускник 46‑ї школи та юридичного факультету КНЕУ. Учасник Революції Гідності 2013–2014 років. 2014 року добровольцем вступив до БСП «Донбас». Воював у зоні АТО кулеметником, старшим кулеметником та командиром відділення. Пройшов «зелений коридор» Іловайська, бої в Широкиному та Авдіївці. Загинув у бою з ворожою ДРГ на околиці смт Південне (Чигирі) біля окупованої Горлівки. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» (посмертно).                                     

АРТЕМ ТИМЧЕНКО  «ТІМ» 

11.02.1985 – 17.04.2022 

Молодший сержант Збройних сил України. Навідник-оператор, заступник командира бойової машини 25‑ї окремої повітрянодесантної бригади (1-й парашутно-десантний взвод 3-ї парашутно-десантної роти 1-го парашутно-десантного батальйону). Народився в Запоріжжі. Служив у Десантно-штурмових військах, пройшов численні бойові виходи, воював на найскладніших ділянках фронту.  У березні 2022 року під час бою у Волновасі разом із побратимами потрапив у часткове оточення, проте зміг вивести воїнів із небезпеки. За цю операцію був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2022). Загинув у бою на Авдіївському напрямку Донецької області під час відсічі окупантам.

ІЛЛЯ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ

10.06.1991 – 07.05.2022

Український поет, співак, композитор, перекладач. Син поета й кінорежисера Станіслава Чернілевського та літредакторки й режисерки дубляжу Ольги Чернілевської. Закінчив КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого за фахом режисер кіно і телебачення. Працював перекладачем пісень для дубляжу кіно й анімації студій «Disney», «Universal», «Sony» та інших. Автор збірки поезій «Розділимо простір» (2011), понад 50 пісень. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до ТрО Києва, а згодом – до лав ЗСУ (110-та бригада). Загинув біля села Кам’янка Покровського району Донецької області під час мінометного обстрілу. Після смерті видано збірки його поезій: «Я птах між тенет» (2023) та «Час летіти мені» (2025).

ДМИТРО НЄКІПЄЛОВ «ЮРИСТ» 

28.02.1978 – 10.05.2022 

Старший сержант Збройних Сил України, командир бойової машини 110‑ї окремої механізованої бригади ім. генерал‑хорунжого Марка Безручка. Народився у селі Крутоє (РФ), виріс у селі Славне, АР Крим. Працював у ТОВ «Фора», захоплювався футболом. 24 лютого 2022 року зі словами «я їм Крим не прощу» добровільно пішов до Дніпровського військкомату. Був мобілізований до 110‑ї бригади, після звільнення Києва та області. Боронив Донеччину. Під час кругової оборони у селі Новоселівка Друга Покровського району потрапив із побратимами в засідку та прийняв стрілецький бій. Загинув під час мінометного обстрілу. До листопада 2023 року  вважався безвісти зниклим. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.

МАКСИМ ПЕТРЕНКО «ДОЦЕНТ» 

11.12.1983 – 01.06.2022

Науковець, кандидат технічних наук. Винахідник, доцент кафедри комп’ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна». Засновник робототехнічної лабораторії. Автор книги «Спокійної ночі». Волонтер. Великий друг бібліотек Солом’янки. Стояв біля витоків Форуму військових письменників. Доброволець, боєць батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького НГУ. У 2014–2016 роках брав участь у боях за Дебальцеве та Слов’янськ. Від початку повномасштабного вторгнення обороняв Київ і область. Поліг у бою за Україну в селі Студенок на Харківщині. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.

ІВАН КОНДРАШОВ «ПСИХОЛОГ» 

20.06.2000 – 20.06.2022 

Лейтенант Збройних сил України, офіцер‑психолог 14‑ї окремої механізованої бригади. Народився у місті Костянтинівка Донецької області. У 2017 році вступив до КНУ імені Тараса Шевченка на спеціальність «військовий психолог». У грудні 2021 року закінчив навчання, отримав диплом і був направлений на службу до міста Володимир Волинської області. З початком повномасштабної війни надавав психологічну допомогу побратимам, виконував завдання у Житомирській, Миколаївській, Дніпропетровській, Харківській та Донецькій областях. Був призначений заступником командира дивізії. 20 червня 2022 року, у свій день народження, загинув під час ракетного удару у місті Дружківка Донецької області. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). 

БОГДАН САГУН «ГУН» 

13.10.1996 – 26.06.2022 

Лейтенант Збройних сил України, командир мінометного взводу 111‑ї окремої бригади ТрО. Народився у Києві в родині військовослужбовця. Закінчив історичний факультет НПУ ім. М. П. Драгоманова, а також кафедру військової політології КНУ ім. Тараса Шевченка. Працював відеографом, займався спортом, був активним уболівальником та членом фан‑клубу ФК «Динамо» (Київ). 25 лютого 2022 року добровольцем приєднався до 111‑ї окремої бригади ТрО. Брав участь в обороні Києва, згодом очолив мінометний взвод і вирушив на Луганщину. Загинув поблизу Лисичанська під час ворожого обстрілу касетними боєприпасами. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).

В’ЯЧЕСЛАВ ЗАЙЦЕВ «ХОРТИЦЯ» 

06.09.1980 – 05.10.2022 

Український громадський діяч, історик, археолог, екскурсовод, бібліотекар, науковець. Депутат Запорізької міськради двох скликань, голова Запорізької ради ветеранів. Сержант Збройних сил України. Закінчив історичний факультет Запорізького національного університету (2008). З 2010 року працював екскурсоводом у музеї «Хортиця», згодом очолив інформаційно‑видавничий відділ Національного заповідника «Хортиця». Доброволець із 2014 року. Брав участь у звільненні Лиману, охороні Перекопського перешийка, боях у «Секторі Д» та за Донецький аеропорт у складі 79‑ї окремої аеромобільної бригади. Герой фільму Радіо Свобода «Січ». Загинув на Донецькому напрямку. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (2014) та ІІ ст. (посмертно).

ІГОР МИСЯК «ПОЕТ» 

16.06.1993 – 01.04.2023

Поет, прозаїк, бойовий медик і санітарний інструктор 57‑ї окремої мотопіхотної бригади. Активний учасник Революції Гідності та російсько‑української війни. Головною пристрастю його життя була література. Автор роману «Завод», який вийшов за пів року до його загибелі, та понад двохсот поезій. Збірка «Діти жонглюють камінням» побачила світ уже після його смерті. Позивний «Поет» отримав ще під час служби в полку «Азов» у 2014–2015 роках. Загинув під Бахмутом, прямуючи на евакуацію поранених. Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.                                  

АНДРІЙ АЛЕКСЄЄНКО «МЕДОЇД» 

19.09.1994 – 17.10.2023 

Старший солдат, кулеметник підрозділу СП «Артан» ГУР Міністерства оборони України. Народився у селі Червоне Костянтинівського району Донецької області, жив у с. Молочарка. Здобув професію електрогазозварювальника у професійному училищі № 113 м. Костянтинівка. Працював водієм вантажівки та на кар’єрі. У 2018 році розпочав службу в патрульній поліції Краматорська. Згодом вступив до Донецького університету внутрішніх справ (спеціальність «Правоохоронна діяльність»). З 2022 року працював у поліції, їздив у гарячі точки, отримав сертифікат парамедика та надавав допомогу постраждалим. Був призваний Бучанським РТЦК, служив у штурмовому полку «Сафарі» та ОШБ «Лють» Національної поліції України. Згодом пройшов відбір до СП «Артан» ГУР МО України. Виконував бойові завдання, зокрема на острові Зміїний. Загинув біля села Іванівка Куп’янського району Харківщини, відбиваючи штурм російських військ. Похований у Києві на Лісовому кладовищі. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Відзначений відзнакою ГУР «За бойові заслуги».

ОЛЕКСАНДР МЕНЬШОВ 

13.03.1977 – 17.11.2023 

Український письменник, активіст, волонтер національної скаутської організації «Пласт», військовослужбовець Збройних сил України. Працював інженером‑технологом на АТ «Херсонські комбайни», згодом у комерційній сфері та продавцем-консультантом. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку в Україні та Німеччині. Молодший сержант 22‑ї ОМБр, боронив Україну на Донецькому напрямку. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка на Бахмутському напрямку. Автор книжок у жанрі детективу та альтернативної історії, лауреат літературних премій, учасник фестивалів. Його твори «Третя терція», «Репринти незакінчених чернеток», «Formicarium», «Я, Фокс та окупація» залишили слід у сучасній українській літературі.

ДАНИЛО СМОЛІГОВЕЦЬ «АНТЕЙ» 

04.07.2003 – 15.07.2024 

Старший солдат, військовослужбовець ОЗСП «Азов», згодом 27‑ї Печерської бригади. Студент Національного авіаційного університету. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках. Опановував кілька військово‑облікових спеціальностей: радіотелефоніст, сапер‑водолаз, старший стрілець, навідник‑оператор. У 2023 році отримав травму з втратою працездатності, але після реабілітації повернувся на фронт. Загинув, прикриваючи відхід побратимів під час оборони смт Стельмахівка Сватівського району на Луганщині. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Ініційовано присвоєння звання Героя України (посмертно). 

ВАЛЕРІЙ ЛИТВИН «ПІТОН» 

16.12.1988 – 06.12.2026 

Доброволець, військовослужбовець Збройних сил України. Народився у родині музиканта, першої скрипки Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Григорія Верьовки. Навчався в Академії мистецтв ім. Павла Чубинського.  Скрипаль, звукорежисер Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня». Фронтмен музичного гурту «Фрайда». 24 лютого 2022 року добровільно став на захист України. З 2023 року служив разом із музикантом та військовослужбовцем Олександром Ярмаком на посаді головного інженера у підрозділі FPV‑дронів.

ВІРНІ ПРИСЯЗІ ДО КІНЦЯ. ЧЕСТЬ! 

Проєкт "НЕДОПИСАНІ"

"Актор, якому вірили". До Дня народження Богдана Ступки

27 серпня 1941 року народився Богдан Ступка – митець, ім’я якого стало візитівкою українського театрального та кіномистецтва на стику XX та XXI століть.

Розпочавши свій творчий шлях у Львові, 1978-го актор переїздить у Київ і навіки пов’язує свою долю з Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. А у 2001-му, після смерті свого вчителя Сергія Данченка, Богдан Сильвестрович очолив головну академічну сцену України.

Ступка однаково переконливо почувався в різних амплуа: трагедія, комедія, історична драма тощо. У театрі він створив образи Дон Жуана у "Камінному господарі", Річарда III в однойменній постановці, Миколи Задорожного в "Украденому щасті", Тев’є у "Тев’є-Тевелі", Поприщина у "Нотатках божевільного", Ліра у "Королі Лірі" та багато інших.

Ми як Бібліотека Сковороди, не можемо не згадати ще про одну видатну роль – нашого духовного покровителя і славетного українського філософа, – якого Богдан Ступка блискуче зіграв у виставі "Сад Божественних пісень" на сцені київського театру "Сузір’я" (1989).

У кіно дебют актора відбувся в фільмі Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" (1970). Загалом Ступка зіграв близько ста кіноролей, серед них особливо запам’ятались історичні постаті: Богдан Хмельницький, Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Остап Вишня та інші.

Цікаво, що саме Богдан Ступка разом з колегами по театральному цеху Богданом Бенюком, Анатолієм Хостікоєвим та Миколою Рушковським на початку 2000-х років підтримали театр "Дивний замок" (нині – Театр на СОЛОм'янці). Своїм втручанням та авторитетом вони допомогли відстояти право на існування цього унікального мистецького осередку Солом’янського району на вулиці Єреванській, 11.

У Києві актор жив понад три десятиліття. Від 1987 року мешкав на вулиці Заньковецької, 3/1 – у старовинному будинку, зведеному ще 1901 року.

Богдан Ступка пішов із життя 22 липня 2012 року, трохи не доживши до свого 71-річчя. До 80 річниці від дня народження актора, 27 серпня 2021 року, на будинку, де він жив, відкрили меморіальну дошку-горельєф. А у вересні 2024 року на його честь було перейменовано сусідню вулицю, яка раніше мала ім’я Станіславського.

Презентація збірки поезій Анни Щербак "Сертралін"

25 серпня у Бібліотеці Сковороди відбулася презентація поетичної збірки «Сертралін» Анни Щербак, яка вийшла зовсім нещодавно у "Друкарському дворі Олега Федорова". І так, ця презентація перша!

Анна з тих людей, які відчувають цей світ інакше – гостріше й чутливіше. Власне, тому й поезія її концентровано чуттєва і сенсовна – уводить глибше, ніж заведено відчувати. Гості вечора мимоволі занурилися в магічне дійство читання поезії, яке за лічені хвилини постало на очах і повело за собою. Філософські, метафоричні вірші, якими керує втаємничена музика слова, легко перетікали в безбар’єрне спілкування на рівні сенсів. Тут вже треба віддати належне вмінню поетки розповідати легко про складне.

Камерна атмосфера зустрічі сприяла граничній щирості, тож нам говорилося-сприймалося багато про що.

Про унікальність, яку треба розгледіти в собі й пояснити світові на правах рівності. Про поезію як свободу залишатися справжнім. Про передчуття, що визначає рух людської цікавості та уваги в хаосі часопростору, а потім стає реальністю. Про стан свідомості, у якому відчуття переплавляються у слова. Про відмінності мистецтва і творчості, про типажі митців і мисткинь. Про покликання і ціну таланту. Про пережите як плату за право бути на цій землі. Про молекулу, яка допомагає позбутися болю, знайти спокій і навіть пробирається на обкладинку книжки. Про війну, рідний дім і відсутність відчуття дому. Про Київ, Харків, Дніпро і про життя спочатку. Про місто і людей, які огортають турботою і підтримкою у важкі часи. Про літературний фестиваль як вдячність місту, яке прихистило.

Щиро дякуємо Анні за подароване натхнення і збірку, яку тримати в руках – одне задоволення!

Про збірку

На позасвідомому рівні збірка "Сертралін" про те, як звучить цей світ зараз, з яких фракцій складається простір-субстанція. В ритмі і звукописі – те, для чого людство ще не склало термінології. На підсвідомому рівні історичні часи змушують проживати емоції і відчуття, що випалюють і не вміщаються в жодні доступні для людської свідомості мистецькі форми. На свідомому рівні тут є і дещо сенсорно-фізичне, тілесне – те, що торкається міст, річки, повітря, землі, відчуттів від взаємодії з цим усім. Є і трохи любовної лірики – вічної любовної лірики, ментальної, позачасової (бо інакше це ніяка не любов, а рефлекси фізичної оболонки).

Про авторку

Народилася 1993 року в м. Харкові. У 2015 році закінчила хімічний факультет ХНУ імені В. Н. Каразіна. З 2019 по 2021 рік проживала в Києві. Від початку повномасштабної російсько-української війни мешкає у Дніпрі. Працює провідним фахівцем хіміко-токсикологічного відділу Дніпропетровської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, спеціалізація – високоефективна рідинна хроматографія.

Членкиня Національної спілки письменників України. Призерка і переможниця літературних конкурсів і фестивалів. Стипендіатка стипендії Президента України для молодих письменників і митців у сфері музичного, театрального, образотворчого, хореографічного, естрадно-циркового мистецтва та кіномистецтва.

Окрім презентованої книги, є авторкою поетичних збірок: "Рептилії" (2025), "Дисоціація" (2024), "Голоси Вічності" (2023) і "Моя Вічна Ніч" (2020).

Засновниця, голова і ведуча Літературних салонів "Etterna" у Харкові, Києві та Дніпрі. Організаторка щорічного Дніпровського літературного фестивалю "У ритмі Дніпра". Керівниця літературної студії "Etterna" для молодих поетів (із 2024 р.). Колишня співорганізаторка та ведуча творчої платформи "ART ZEPP SPACE" (2018-2019 рр., м. Харків). Організаторка Всеукраїнського поетичного фестивалю "Здорові вірші" (2020 р., м. Київ), організаторка "Поетичного мікрофону" в межах літнього вікенду "Молодь – енергія вільних" до Всесвітнього дня молоді – 2025. Регіональна організаторка Всеукраїнського фестивалю пам'яті Василя СТУСА "СТУСуємось" у м. Дніпрі (2026 р.).

Анонс заходу

Друзі, наступної неділі, 30 серпня, о 12:00 запрошуємо долучитися до поетичних читань, присвячених пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Цього дня звучатимуть вірші українських військових поетів, чиї рядки стали вічністю, а також віршовані присвяти полеглим Героям.

Приходьте всі, хто небайдужий до римованого слова і хоче віддати шану звитяжним захисникам і захисницям України, що ціною власного життя відстояли право жити для інших.

"Імена, викреслені з афіш"

Просвітницька зустріч під такою назвою відбулася 19 серпня в Бібліотеці Сковороди, подарувавши важливі знання про долю українських акторів і режисерів, що стали жертвами сталінських репресій.

Провела її Олена Полідович – начальник відділу науково-дослідної, науково-виставкової та фондової роботи Меморіальний заповідник "Биківнянські могили", кураторка однойменної фотодокументальної виставки про театральних діячів, розстріляних у Києві в період Великого терору (1937-1938).

Тож із перших вуст науковиці й дослідниці ми дізналися про:

– характери українських театрів 1920-1930-х років: "Березіль" (Київ, Харків), Театр ім. І. Франка (Київ), Київський, одеський та харківський театри опери та балету, харківський та одеський театри музкомедії, київський "Молодий театр", Харківський єврейський театр, Державний польський театр УРСР, Маріупольський грецький театр та театр "Руська бесіда" в Галичині;

– зміни, що відбувались у театральному процесі в підрадянській Україні, та які культурні течії були актуальними;

– те, як 20-ті стали підготовкою до 30-х і чому Великий терор 1937–1938 років в Україні фактично розпочався значно раніше;

– як організовувалися переслідування митців з боку влади та органів НКВС, фальсифікувалися справи та виносилися вироки;

– як впливав на долі людей їхній стосунок до визначного українського режисера, актора, народного артиста Української РСР, засновника театру "Березіль" Леся Курбаса, заарештованого у 1933-му і розстріляного в Сандармоху в 1937-му.

У центрі лекції була розповідь про людей мистецтва – про долі, обставини життя і творчі здобутки цілої плеяди діячів театру, які, зробивши великий внесок у розвиток української культури, за надуманими звинуваченнями були репресовані, страчені й знайшли спочинок у Биківнянських лісах.

Серед них:

• Василь Верховинець (Костів, 1880-1938) – український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю, волонтер із розбудови театру. Представляв український гопак у Лондоні, разом із Миколою Садовським ставив оперети, опери, хори, танці, вечорниці.

• Сергій Каргальський (Слинько, 1889-1938) – український актор та режисер, заслужений артист УРСР (за постановку "Тарас Бульба"). Перший директор першої української опери в Харкові. Головний режисер Київського театру музичної комедії та директор Одеської опери в 1934–1937 роках. На період арешту був директором театру музкомедії.

• Йона Шевченко (1887-1937) – театральний критик, театрознавець, театральний журналіст, актор школи Леся Курбаса; брат провідного актора Лазаря Шевченка. Розбудовував "Молодий театр" у Києві з нуля.

• Олександр Кисіль (Кисельов, 1889-1937) – видатний український театрознавець і театральний діяч, який закладав наукові основи історії національного театру. Автор праці "Український театр" (1925).

• Януарій Бортник (1897-1938) – український режисер і актор, постановник музичних вистав, учень Леся Курбаса, керівник харківського театру "Веселий Пролетар"; грав у театрі Карпенка-Карого, розбудовував музкомедію в Харкові.

• Степан Шагайда (Шагадин, 1896-1938) – український актор театру і кіно; виконував роль Кармелюка, був поданий на заслуженого артиста УРСР. Депутат міської ради.

• Борис Дробинський (1904-1938) – український актор, режисер театру "Березіль", другий режисер останньої вистави Курбаса "Маклена Ґраса", пізніше – актор кіностудії Олександра Довженка.

• Іван Яновський (1898-1937) – український театральний діяч, директор Київського академічного театру опери та балету УРСР.

• Кирило Гетьман (1903-1937) – український театральний діяч, директор театру імені Івана Франка.

• Генрі Тарло (1898-1937) – український режисер та актор єврейського походження. Працював у єврейському театрі в Харкові.

Також не могли не згадати:

Фавста Лопатинського (1899-1937) – українського режисера, сценариста, актора театру і кіно, учасника театру "Березіль", одного з найобдарованіших учнів Курбаса. Вирок виконали в Києві, однак місце поховання митця невідоме.

Йосипа Гірняка (1895–1989) – одного з найвизначніших акторів мистецького об’єднання "Березіль", книга "Спомини" якого є унікальною пам’яткою української історії першої половини XX століття. 1933 року зазнав арешту, перебував в ув’язненні до 1941 року. Один із небагатьох, кому пощастило вирватися з радянських таборів.

Ми щиро вдячні пані Олені за її непросту дослідницьку роботу, в ході якої треба проаналізувати десятки джерел! За цікаві, проілюстровані документальними фотографіями лекції в межах проєкту "Історична грамотність" (до речі, одна з них відбулася під час пандемії на платформі Публічні бібліотеки Солом’янки).

А також за подаровану книгу Степана Чарнецького "Історія українського театру в Галичині", з якої свого часу пані Олена черпала важливі свідчення.

Більше ви можете дізнатися на сайті Заповідника, а ми з нетерпінням чекаємо на нові зустрічі!

#Історична_грамотність 

Друзі, що ви знаєте про Пиріг Незалежності?

А про те, як його зробити і стати переможцем бібліотечного конкурсу?

А про те, який же він смачний-пресмачний цей Пиріг Незалежності, створений власноруч, на основі старовинних родинних рецептів, і з великою-превеликою любов’ю? 

До України і тих, хто поруч. Ми, віднедавна, знаємо багато!

Бо:

1. Дізналися про конкурс «Мій Пиріг Незалежності» і взяли у ньому участь.
2. Спекли пиріг і надіслали свою історію.
3. Стали переможцем серед бібліотекарів!
4. Отримали в дарунок тематичні книжки!

І сьогодні, у 35-ий День Незалежності ми маленькою бібліотечною родиною ласували цей смачнючий-пресмачнючий пиріг

І все це – завдяки невтомній Наталія Мусієнко, яка спекла таку смакоту та Жива сучасна бібліотека - БФ Бібліотечна країна, які організували внутрішній конкурс ініціативи #пирігнезалежності серед бібліотекарів та надихнули нас до участі у тому, що для нас було геть незвичним)

А якщо ви думаєте, що перемогти в такому конкурсу легко – то, повірте, зовсім ні!

Було аж 27 учасниць, із різних куточків України, всі досвідчені, талановиті кулінарки-майстрині. Переможницями стали бібліотекарки з Одещини, Дніпропетровщини, Донеччини та одна із Києва – віддана нашій бібліотеці Наталія Мусієнко.

То ж, друзі, нам будуть приємні ваші вітання!

А ми свої вітання зі святом Незалежності шлемо усім вам, усім, хто близько, й хто далеко, а особливо – нашим дорогими воїнам-колегам: Олександр Михайлик, Павло Молчанов та Олександр Бублик, які зараз у лавах Збройних Сил захищають Україну, і в особі яких ми безмежно дякуємо Силам оборони за можливість мати цей святий, святковий день!

Вітаємо, і щиро віримо, що смакувати наш другий, а загалом 4-й Пиріг Незалежності будемо наступного року уже разом!

Бо добрі українські традиції, як і вільна, незалежна Україна – мають жити!!!