неділя, 15 травня 2022 р.

Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні
  1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
  2. Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
  3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
  4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
  5. НКВД УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), в 1938-1941 роках по вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).
  6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, де дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».
  7. В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
  8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
  9. Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».
  10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936 року, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

Цикл онлайн-зустрічей у рамках спільного проєкту Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" та Публічних бібліотек Солом'янки

Лектори: Наталія Амонс і Микола Бривко - наукові співробітники НІМЗ "Биківнянські могили"
Правда про Биківнянські могили упродовж кількох десятиліть приховувалась від українського суспільства. Радянська влада наполегливо або не помічала поховання у Биківнянському лісі та мародерів, які робили свою чорну справу, або тиражувала брехливу інформацію про провину нацистів у масовій загибелі людей. Урядові комісії, що в різні роки розслідували факт віднайдення тіл у Биківні, перебували під жорстким контролем КДБ. А місцеві мешканці, якщо й знали щось про це трагічне місце, не наважувались згадувати спецділянку НКВС навіть пошепки. В який спосіб правда про місце поховання жертв сталінських репресій вийшла на поверхню, хто долучився до її поширення ви дізнаєтеся в онлайн-лекції.
Також ви довідаєтеся:
- хто з відомих українських діячів звертався до влади з вимогою правди про Биківню,
- якою була роль журналіста Сергія Кисельова в розслідуванні теми Биківнянських поховань,
- що поєднувало американського бізнесмена Артура Луковського з Биківнею

У Биківнянському мартирологу представлено чимало діячів Розстріляного відродження – літературно-мистецького покоління 1920-1930-х років, яке пов’язують з піднесенням та розквітом української культури. Окремою сторінкою в український ренесанс цього періоду вписана діяльність провідних українських художників, серед яких Володимир Гагенмейстер, Микола Івасюк, Михайло Бойчук, Василь Седляр та інші.
У своїй розповіді про долі тих, хто формував обличчя українського живопису в 1920-х – 1930-х роках, лекторка Тамара Бойко, старший науковий співробітник НІМЗ «Биківнянські могили» розповідає про основні тенденції розвитку малярства цього періоду, знайомить із знаковими картинами митців та згадує важливі документи з архівно-кримінальних справ репресованих художників.

"Пам’ять заради життя: слово, обірване у Биківні"історико-літературознавча лекція Тетяни Шептицької, заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»

Український гумор і сатира 1920-х – 1930-х років відзначались модерними пошуками, появою нових жанрів та імен. У своїй розповіді про долі тих, хто формував обличчя українського гумору в 1920-х – 1930-х роках, лекторка розповідає про основні тенденції розвитку цього жанру, ознайомлює з їхніми знаковими і репрезентативними творами та розкриває особливості роботи з архівно-кримінальними справами репресованих митців-гумористів.
Ви дізнаєтесь:
- як встановлювався партійний контроль за українським гумором;
- що сталося з членами редколегії «Червоного Перцю»;
- як народжувався «радянський сатирик»;
- які жарти Юрія Вухналя чекісти вважали антирадянськими;
- якими були подальші долі українських сатириків і гумористів 1920-х – 1930-х років.

Важливі і трагічні сторінки історії українського театру 30-х років ХХ ст. відкриває нам лекторка, начальниця науково-дослідного відділу Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Олена Полідович.

середа, 23 лютого 2022 р.

До Дня Героїв Небесної Сотні

В Центральній бібліотеці Солом'янки на Освіти, 14а зібралися старшокласники ліцею №144 імені Г. Ващенка для вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні. Щоб згадати тих, хто мужньо боровся за звільнення від диктатури ціною власного життя, долучився бойовий військовий капелан Димитрій Присяжний, а також волонтер, актор театру та кіно і просто людина, що щиро переймається долею України, Дмитро Лінартович.
Захід розпочався щирою молитвою отця Димитрія Присяжного за Небесну Сотню, а також воїнів, що полягли за Україну на війні.
Дмитро Лінартович вів з юними ліцеїстами щиру розмову про те, що майбутнє України в їхніх руках, і що «за свободу потрібно боротися постійно, навіть тоді, коли вони її отримали». Молодь зачаровано слухала авторські пісні артиста про війну, волонтерство, пісні з перевтіленням та з філософськими мотивами, пісенні оповідки та декламацію власного вірша, бо як сказав отець Димитрій: «Той, хто блаженно співає, той двічі молиться».
Дмитро Лінартович також відверто ділився з дітьми історіями зі свого життя, про те, яким був учнем в школі, як навчився гри на гітарі, про його театральні ролі та відповідав на питання, що цікавили слухачів.
Дружні бесіди, пісні та щира молитва – саме те, що дуже потрібне для усіх нас в такий нелегкий та тривожний час, тому ми сердечно дякуємо нашим гостям за те, що своєю присутністю змогли зігріти наші серця, збадьорити дух та вселити віру в те, що ідеї Героїв Небесної Сотні будуть втілені в життя.



"Ой вишеньки-черешеньки". До 151-ї річниці від дня народження Лесі Українки

«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі?» 
Леся Українка

25 лютого Україна святкуватиме 151 рік від дня народження Лесі Українки. А в Центральній бібліотеці Солом'янки на Освіти, 14а святкування почалися завчасно. До нас завітали четвертокласники київського ліцею №144, щоб вшанувати цю славетну жінку й улюблену письменницю та окрасу українського народу.
Діти з великим інтересом слухали нові цікаві факти про життя Лесі Українки, розглядали її світлини, а ще приємно здивували тим, що вони дуже шанують письменницю і обізнані з її творчістю. Учні захоплено слухали поезію, робили її аналіз, а потім мали можливість продемонструвати своє сприйняття Лесиного вірша на малюнку.
Масу позитивних емоцій отримали діти, коли втілювали на папері власне бачення поезії Лесі України «Вишеньки». Це були дуже різні вишеньки, але саме такі, які уявляє кожна дитина читаючи вірш, а це – головне.
Та не малюнками єдиними! Творчий процес супроводжувала вишукана музика та співана поезія на тексти Лесі Українки у виконанні нашого колеги Ігоря Якубовського.
Від заходу усі отримали величезне задоволення, хороший настрій та прекрасні малюнки, з якими діти робили чудові світлини в стінах бібліотеки.




вівторок, 22 лютого 2022 р.

"Незвичайна подорож МовоСвітом". Відкритий урок до Міжнародного дня рідної мови

«Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема» - Володимир Сосюра.
Українська мова є мовою корінного населення, що віками проживає на всій території сучасної України. Знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Це знаємо не лише ми, дорослі, а й діти, учні 4-го класу спеціалізованої школи №43 «Грааль», що завітали сьогодні до бібліотеки на Освіти, 14а, аби взяти участь у відкритому уроці «Незвичайна подорож МовоСвітом», який приурочений Міжнародному дню рідної мови.
Захід був дуже цікавий та пізнавальний. Діти з великим захопленням дивилися відео про українську мову, складали самостійно вірші, відгадували загадки, тренувалися говорити скоромовками, а також згадували прислів’я та приказки, що так органічно прикрашають українську мову.
По-особливому зворушливо та щиро звучали пісні та вірші, які підготували учні. В них діти оспівували та звеличували рідну мову і Батьківщину, бажали їм щастя та процвітання. А на завершення усі з великим інтересом дивилися мультик на казочку Івана Франка «Фарбований лис».
Це був особливий день, наповнений теплом та любов’ю до рідної мови, а також великим оптимізмом і надією на прекрасне майбутнє України та її мови. 




понеділок, 21 лютого 2022 р.

"Самобутні українські слова". До Міжнародного дня рідної мови

Міжнародний день рідної мови відзначають щороку 21 лютого, почитаючи з 2000 року. 26 жовтня 1999 на Генеральній конференції ЮНЕСКО було оголошено про підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності. Датою свята обрали не випадковий день, це дата протестів у Бангладеші 1952 року, коли влада жорстоко придушила акцію проти заборони бенгальської мови в країні.
Головна мета цього дня - підтримати самобутність та важливість кожної мови. Зокрема, скеровується увага на групи населення чисельністю менш аніж 10 тисяч осіб, які активно розмовляють рідною мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Є багато навіть не задокументованих мов, котрими розмовляють менше як 100 осіб.
В Україні також є мови, які знаходяться на межі зникнення: це діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови.
Водночас, це свято не тільки "маленьких" мов, але і будь-якої мови, яку кожен для себе вважає рідною, незалежно від регіону проживання.

четвер, 17 лютого 2022 р.

Андре Нортон

Андре Нортон (справжнє ім’я - Аліса Марія Нортон), американська письменниця-фантаст, народилася 17 лютого 1912 року. З-під її пера вийшли близько ста тридцяти романів, а писати вона продовжувала практично до своєї смерті у віці 93 років.
В 17 років Нортон вступила до ВНЗ, а згодом розпочала 18-річну кар’єру дитячого бібліотекаря в Публічній бібліотеці Клівленда (штат Огайо). Минуло 4 роки, аж ось молода Аліса Марія у 1934 році, за порадою видавців, офіційно змінила своє ім'я на Андре після публікації її військового роману «Наказ принца». Це був перший із восьми романів, які вона видала, працюючи бібліотекарем.
У фантастичному жанрі письменниця почала працювати лише в 1947 році, першим був роман «Люди кратера».
Серед найвідоміших її творів – фантастичний роман «Зоряні врата», цикли «Чаклунський світ» та «Ельфійська Трилогія» в жанрі фентезі, серія космічних опер.
Андре Нортон за свою творчу діяльність здобула багато нагород. Вона була номінанткою і лауреаткою премій «Х’юго», «Балрог», отримала місце в Залі слави наукової фантастики та фентезі, тощо. А головне, що Американська асоціація письменників-фантастів удостоїла Андре Нортон титулу Великого Майстра – першою серед жінок.
Живі, динамічні фантастичні та фентезійні твори Нортон, як правило, розповідають про молодь, яка проходить гартування фізичної, емоційної та моральної сили. Світи майбутнього письменниці детально промальовані словом та барвисті.

Пізнавальна вікторина

середа, 16 лютого 2022 р.

#UAразом

Наша сила в єдності! 💙💛

Валентинка з любов'ю

Хіба може бути день кращий за святковий?
Може! Якщо в цей день в бібліотеці діти.
Сьогодні у нас було святково, весело, гамірно і цікаво, бо до нас завітали другокласники київського ліцею № 144 імені Ващенка.
І це був не просто візит в бібліотеку, а участь в майстер-класі з виготовлення «валентинок» власними руками. Діти з великим задоволенням робили маленькі сердечка і самостійно прикрашали їх так, як підказувала їм їхня фантазія, а результатом стали прекрасні вироби, в які вкладена частинка дитячої душі, любові та щирості.

Після завершення майстер-класу маленькі гості із захопленням відвідали міні-екскурсію бібліотекою та досхочу фотографувалися.