Просвітницька зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині"

23 березня в Бібліотеці Сковороди відбулася просвітницька зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині", яку провів вчений секретар Меморіальний заповідник "Биківнянські могили" Валерій Філімоніхін.

Ті, хто зібрався цього дня в читальній залі на вул. Освіти, 14а, занурилися в одну з найтрагічніших сторінок ХХ століття – період Великого терору. Йшлося про так звану "польську операцію", що була розгорнута відповідно до наказу НКВС № 00485 від 11 серпня 1937 року. Саме цей документ започаткував масові репресії проти людей, яких звинувачували у причетності до вигаданої "Польської організації військової".

Присутні дізналися, що під час цієї операції репресій зазнали щонайменше 139 тисяч осіб, з яких понад 111 тисяч були розстріляні. За масштабами це була найбільша в СРСР хвиля масових розстрілів, спрямована проти людей за національною ознакою.

Ще у ХІХ столітті Російська імперія намагалася знищити польську ідентичність – забороняла мову, тиснула на освіту, карала за будь-які прояви національної свідомості. Але життя складніше за будь-які імперські плани. Частина поляків, що жили на українських землях, поступово зближувалися з українським середовищем, підтримували культуру, мову. І саме такі люди – з відкритою, проукраїнською позицією – згодом теж опинялися під підозрою й потрапляли під репресії.

До цього додавалася ще й пам’ять про поразку більшовиків у війні 1919-21 років: радянська влада не змогла захопити Польщу й надалі бачила в поляках "небезпечний елемент". У 1930-х це обернулося трагедією для тисяч родин.

Окрему увагу приділили наказу НКВС СРСР № 00606 від 17 вересня 1938 року, який суттєво спростив процедуру винесення вироків через так звані "особливі трійки". Фактично це означало ще швидші й масовіші розстріли без справедливого суду.

Особливо щемливою частиною розмови стали згадки про Биківнянський ліс – місце масових поховань жертв політичних репресій. Для багатьох учасників це стало моментом особистого переосмислення історії та її зв’язку з сучасністю.

Подібні зустрічі допомагають протистояти забуттю та різного роду маніпуляціям, які нині активно застосовує у своїй пропаганді російська федерація. Тож плануємо проводити їх і надалі, слідкуйте за анонсами!

Щиро дякуємо пану Валерію за важливі знання, а також за цінний подарунок – книгу його авторства "Київська адвокатура на зламі епох: витоки, долі, репресії".

Зустріч до дня народження Ліни Костенко

Минулої неділі, 22 березня, о 12:00 у Бібліотеці Сковороди зібралися шанувальники творчості Ліни Костенко.

"Крила" – так називалася зустріч, присвячена 96-річчю геніальної поетки, мислительки, жінки-легенди. Таку назву має й альбом пісень на її вірші, створений добрим другом нашої бібліотеки, композитором та виконавцем Сергієм Морозом (Serhii Moroz), який і виконав їх перед присутніми.

Занурення в атмосферу поезії та життя Ліни Василівни вийшло надзвичайно насиченим і, сподіваємося, запам’ятається її учасникам надовго.

Її земний шлях проліг зі Ржищева, що на Київщині, через довоєнний і ще тоді населений Труханів острів – "київську Венецію", Київський педагогічний інститут, Літературний інститут імені Горького, сповнений активного літературного життя Київ та багато міст України. Навіть Чорнобильську зону, де вона певний час мешкала і яку ретельно вивчала.

Пані Ліна – тонка і глибока поетеса-шістдесятниця, прозаїкиня, дисидентка, людина, непримиренна до несправедливості, яка не боялася висловлювати протести проти гноблення української інтелігенції. Це не минуло безслідно і змушувало десятиліттями писати "в стіл". Радянська цензура накладала заборону на друк її творів, готові набори збірок "розсипалися", а доля, здавалося, була на волосині від репресій.

Але твори її були такими справжніми й переконливими, що нагороди знаходили її через роки й десятиліття. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), кавалерка ордена Почесного легіону (2022), від звання ж Героя України вона відмовилася.

Одна з найвідоміших жінок України, Ліна Василівна не шукала слави і завжди обирала залишатися собою: справжньою, глибокою, безкомпромісною, люблячою, мудрою.

На її твори написано багато пісень, поставлено кілька вистав, за її сценарієм знято фільм "Чорнобиль. Тризна" (1993), її вірші звучать у вітчизняних кінострічках. Її чує і любить молодь, а це – неабиякий показник!

У фонді нашої бібліотеки зберігаються як найперші її поетичні збірки: "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1987), так і новіші: "Річка Геракліта" (2011), "Мадонна перехресть" (2011), "Триста поезій. Вибрані вірші" (2012), "Скіфська одіссея: поема-балада" (2020). І звісно ж романи, у віршах і в прозі: "Маруся Чурай" (1979), "Берестечко" (1999), "Записки українського самашедшого" (2010).

Ця надзвичайна й магнетична постать безперечно варта того, аби її читали!

До чуттєвої глибини співаної поезії під час зустрічі долучився також її організатор і автор композицій на вірші Ліни Костенко пан Ігор Якубовський, які він виконав разом з учасниками "Вокальної студії на Освіти".

Многая і благая літа, шановна Ліно Василівно! Дякуємо за справжність, яка надихає.

Пішохідна екскурсія Чоколівкою

В суботу, 21 березня, перша весняна пішохідна екскурсія Чоколівкою зібрала символічні 100 учасників. Навіть сонечко зрештою вийшло з-за хмар, щоб подивитися на чималий гурт дослідників, що 3 години водив за собою письменник та краєзнавець з Бібліотеки Сковороди Олександр Михайлик. Побачили й дізналися багато. А розпочали, традиційно, з назви…

Микола Чоколов, ім’я якого має місцина, був гласним (депутатом) міської думи, промисловцем, власником друкарні. У 1899 році він очолив робітничу артіль, яка мала намір придбати землю для будівництва селища біля дороги до села Жиляни. Коли ж спільних коштів виявилося замало, з власної кишені доклав ще 9.000 карбованців! Тож те селище, що у майбутньому називатимуть Чоколівкою, заклали 1901 року й урочисто освятили 6 серпня 1905-го.

В більш давні віки ця місцевість мала доволі загадкову назву – Тісні вулиці. Вперше вона згадується в грамоті князя Костянтина Острозького у 1576 році, а на мапі з’явилася у 1753-му і географічно відповідає місцю нашого старту – сучасній Севастопольській площі.

Продовживши рух вулицею Донецькою, екскурсанти зупинилися біля школи № 69. Цій будівлі цьогоріч виповнюється 90 років. Зведена вона за проєктом архітектора Юрія Корбіна і колись була наче справжній корабель серед суцільних одноповерхових будиночків. Хоча сьогодні не видається аж такою гігантською.

Далі ми обстежили квартал в межах вулиць Донецької, Мацієвича, Очаківської та Волинської, що утворює цікавий ансамбль 2-4-поверхових будинків. Це так зване "селище ГВФ", забудоване у 1950-53 роках для працівників Інституту інженерів цивільного повітряного флоту.

На вулиці Мацієвича натрапили на антикваріат – кришку водопровідного люка "Завод Красний селянин", якій майже 100 років! Ще один артефакт чекав поблизу – це будинок з унікальною табличкою на дві дроби: Донецька, 18/2/1. До речі, старі покажчики тут не рідкість. Жовті, з 6-значними телефонами давно забутих ЖЕКів, що встановлювалися до 1982 року.

На розі вулиць Волинської та Академіка Возіанова наш надзвичайно обізнаний екскурсовод прочитав вірш Аттили Могильного. І недаремно, бо саме на цьому місті до 1963 року стояв будиночок батьків поета, де збиралися шістдесятники. Він надихнув Аттилу на створення поетичного циклу "Чоколівка" (1987) – здається, єдиного літературного увічнення цієї місцини.

Особливістю Чоколівки є й, на жаль, те, що у 1970-80-х тут знесли майже всі старі приватні будинки. Дивом вціліли лише 4, які ми й відшукали. Перший – на Святославській, 8. Цікаво, що ця невеличка вуличка зберігає свою назву ще з початку XX століття. На Возіанова, 5 вцілів цегляний двосімейний будинок, що теж пам’ятає Чоколова. А зовсім неподалік, на вулиці Володимира Сікевича, 26, стоять дві невеличкі хатинки 1920-30-х. Як їм вдалося вціліти – загадка. Та завдяки цьому ми можемо уявити, якою Чоколівка була колись.

Ну от наче і все. Додамо лише, що пішохідна мандрівка Чоколівкою, прем’єрна, мала ще одну особливість. Це наразі перша екскурсія, яка закінчилася там, де й починалася, тобто на Севастопольській площі. Прочитати ж докладніше про місцину радимо в книзі "Солом’янський район", яку Олександр написав разом із Семен Широчин та подарував Бібліотеці Сковороди!

Зустріч із багатогранною Анною Семеновою

У межах проєкту Make-a-thek 19 березня вся Бібліотека Сковороди разом з численною аудиторією читачів говорила мовою кольорів і візерунків…

А все тому, що до нас завітала засновниця бренду модних аксесуарів Шовкові хустки та шарфи "Візерунок" та видавництва листівок "Фотофабрика" Ганна Семенова (Anna Semenova) і провела лекцію-воркшоп "Кольори українських візерунків".

Багато творчих людей сьогодні створюють гармонійні образи, власні дизайни та вироби, вдаючись до сміливих експериментів із насиченістю, яскравістю, нейтральністю та сумісністю кольорів. І в цьому, на думку пані Ганни, найкращий помічник і порадник – природне відчуття кольору. Яке є, на жаль, не в усіх.

Загалом зустріч була надзвичайно пізнавальною: з прикладами, історіями та справжніми витворами мистецтва, які можна було роздивитися й відчути на дотик.

Мисткиня розповіла, як народжуються українські хустки – від ідеї до готового виробу. Ми зазирнули у світ орнаментів, дізналися про їхнє походження та значення. Також говорили про теорію кольору і закони гармонії в поєднанні відтінків. Як "працюють" кольори й чому одні поєднання нам пасують, а інші – ні.

Гості зустрічі мали можливість простежити, як традиційні українські орнаменти, переосмислені сучасними українськими художницями Олесею Вакуленко, Катериною Дьяченко, Ольгою Машевською, Любов’ю Паранюк, перетворюються на принти на натуральному шовку, шовку Армані та вовні.

Але найяскравішою частиною лекції стала демонстрація хусток. Кожна з них – окрема історія: про традиції, сучасність і тонке відчуття кольору, що лягає в основу модного тренду. Учасники активно ділилися враженнями, уважно розглядали візерунки та ставили цікаві запитання.

А як це було більш детально, дивіться на фото та читайте у матеріалі за посиланням у коментарях!

Звіт про діяльність Публічних бібліотек Солом’янки у 2025 році

В цьому дописі, дорогі наші читачі й підписники, ми спробуємо похвалитися, не хвалячись. Бо ж нарешті доробили та представляємо вашій увазі Звіт про діяльність Публічних бібліотек Солом’янки у 2025 році.

Ви не любите сухої статистики? Тому ми й приготували для вас звіт, за кожною цифрою та рядком в якому стоїть жива справа, безліч ентузіазму та енергії, вкладених нашими співробітниками у свою роботу.

Місця в ньому знайшлося усьому – від читацьких клубів та курсів української мови й до лекцій та пішохідних екскурсій рідним районом. Від занять англійською та майстер-класів до оздоровчих практик і літературно-музичних зустрічей. Участь у міжнародних проєктах, партнерські заходи, волонтерська підтримка Сил оборони, пункти обігріву в кожній бібліотеці...

Ось про що варто сказати прямо зараз: на додачу до 1 мільйона на книжки, що нам виділила минулого року Солом’янська районна в місті Києві державна адміністрація, ми власними силами провели фандрейзингову роботу (браво, Ivanka Shcherbyna!) і залучили більш ніж 1,3 мільйона гривень на нові та найцікавіші видання, що вже чекають на вас в усіх 17 бібліотеках району.

Що ж, власну планку у непростому 2025-му ми лише підняли. Відштовхуємося від неї та вже три місяці завзято працюємо для вас у році 2026!

Ми намагалися зробити Звіт читабельним і цікавим, ознайомтеся з ним за цим посиланням. Слава Україні

Анонс заходу

Наступного четверга, 26 березня, о 16:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на вже знані вами емоційні читання у межах міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра".

Цього разу розібратися з нашими зачаєними емоціями допоможе фасилітатор Наталія Шевчук і книжка Таіс Золотковської "Червона сукня моєї тітки". Ця зворушлива книжка-картинка – мініатюрна лірична повість про прийняття і проживання досвіду невиліковної хвороби і смерті.

Авторка книги зіткнулася з подібним досвідом і відчула потребу відрефлексувати це у свій, письменницький спосіб. А оскільки вона ще й фахова психологиня, то вийшло в неї дуже терапевтично. Чого лише варті слова: "Її останні дні – безцінний урок для тих, хто залишається".

Ця книга – одна з сотні книжок, подарованих бібліотекам Солом’янки в межах ініціативи "Бібліотеки без кордонів" (Bibliothèques Sans Frontières, Love for Livres).

Зустріч буде корисною для тих, хто має травму свідка хвороби близької людини і хто знає, як боляче втрачати, особливо коли людині ще жити і жити.

Чекаємо на вас наступного четверга. Проте якщо ви перебуваєте у гострій фазі втрати і вам травматично читати / слухати / говорити про непрості почуття, не форсуйте подій. Ми поставимося з розумінням і чекатимемо вас на наступних емоційних читаннях!

Анонс заходу

Бібліотека Сковороди запрошує вас на зустріч з однією з найкращих і наймоторніших книгозбірень України – Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука

24 березня, об 11:00, львівські колеги представлять у наших стінах свій мандрівний літературно- волонтерський проєкт #двітьотінатойоті, що популяризує в регіонах України творчість авторів Всеукраїнського форуму військових письменників.

Ініціатива була започаткована у травні 2025 року рушіями форуму: директоркою Бібліотеки Іваничука Таня Пилипець та письменницею, вчителькою і волонтеркою Ольга Криштопа.

Здолавши за пів року 9.000 кілометрів та відвідавши 47 міст і сіл України, цей потужний дует із дружнім візитом завітає до нас.

Дуже чекаємо на цю зустріч! Вона буде пізнавальною і корисною як бібліотекарям, так і читачам.

Анонс заходу

Як відомо, Солом’янський район є залізничними воротами міста. Тож Бібліотека Сковороди як головна книгозбірня району багато років займається вивченням захопливої паровозо-локомотиво-вокзальної теми. Ми не просто досліджуємо її, а й за першої-ліпшої нагоди ділимося знаннями з нашими читачами.

Минулого року ви мали нагоду послухати кілька розповідей нашого штатного краєзнавця Олександр Михайлик про столичний вокзал. А вже 25 березня, о 17:30, ми з радістю запрошуємо всіх охочих на лекцію, присвячену несправедливо призабутій станції Київ-Товарний.

Тривалий час вантажні вагони базували просто в межах вокзалу. Та на початку XX століття виникла потреба розмежувати пасажирські та товарні перевезення. Для цього у 1902-07 роках спорудили окрему станцію, яка на щастя практично повністю збереглася до наших днів.

Приходьте до читальної зали бібліотеки наступної середи та дізнайтеся про яскраву, але маловідому інженерну пам’ятку, для якої свого часу навіть перенесли річище Либеді.