Вечір пам'яті музиканта та військовослужбовця Андрія Соснова

25 липня у читальній залі Бібліотеки Сковороди відбувся вечір пам'яті Андрія Соснова (1973–2024) – музиканта, поета, військовослужбовця. Захід організував Письменницький клуб "Рівна-рівному".

Ведуча зустрічі Ганна Заворотна, яка була особисто знайома з Андрієм Сосновим, показала світлини зі свого архіву, зроблені у 2013–2014 роках, і поділилася власними спогадами. Вона розповіла про його життєвий шлях – від творчої діяльності в рідній Макіївці до служби в лавах територіальної оборони України.

Згадували його пісні й вірші, діяльність творчого об'єднання "Мак'Київська Русь", бардівський фестиваль "Печена картопля", започаткований за його ініціативою, а також службу у складі 209-го батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Йшлося і про відзнаку "За мужність в бою" III ступеня та останній бойовий шлях Захисника, який помер від поранень, отриманих на Луганщині.

Під час зустрічі звучали записи у виконанні Андрія Соснова. Серед них – пісня "Українка", одна з найвідоміших творчих робіт братів Соснових. На завершення пролунала пісня на слова Андрія та його побратима Віталія Ковальова у виконанні Ігоря Соснова.

Ганна Заворотна прочитала власні оповідання "Андрій Соснов", "Як "Макеевская Русь" стала "Мак'Київською". Окрему увагу вона приділила українському культурному життю Донеччини, згадавши людей, які ще до початку війни берегли й розвивали українську мову та культуру у своєму краї.

Вечір пам'яті зібрав людей, які знали Андрія Соснова, цінують його творчість і зберігають пам'ять про нього.

Читацький клуб на Освіти: обговорюємо роман Халеда Госсейні "Ловець повітряних зміїв".

У неділю, 26 липня, в Читацькому клубі на Освіти, 14-А під орудою Тетяна Яровицина (Tenditna Syla) розбирали на молекули найкращий роман Халеда Госсейні "Ловець повітряних зміїв". І зізнаємося, що отримали величезне від цього задоволення. Бо…

Це – складний, суперечливий, але безперечно майстерний твір про травму, любов і спокуту, через історію дружби двох афганських хлопчиків, Аміра і Гассана. В дужках відзначимо: нам так і не вдалося остаточно вирішити, чи можлива дружба між дітьми пуштунів і хазарейців, що історично сприймалися як вищий клас і слуги? 

У книзі є те, що варто проговорити: і на рівні особистих історій, і в площині стосунків між поколіннями, і в масштабах трагедії всієї країни з украй неоднорідним соціальним устроєм.

Тема дітей-свідків війни зачіпає. Адже самому авторові було 8 років, коли в життя його країни увірвалася війна, а "дні повітряних зміїв скінчилися".

Від падіння монархії в 1973-му Афганістан занурився у тривале збройне протистояння, відтоді цілі покоління дітей виросли під музику вибухів. Згодом почалася радянська окупація, що тривала ціле десятиліття (1979-1989), і американська інтервенція (2001-2021). А поміж ними повільно, але впевнено підіймав голову радикальний ісламістський рух Талібан, що захопив владу і нині тримає країну у жорстокому середньовіччі.

До дискусії активно долучився Ігор Рубцов (Ігор Р.), якому в молоді роки довелося нести військову службу в Афганістані, яку він правдиво відобразив у своїх "Афганських спогадах". Завдяки йому ми не тільки поглянули на життя афганців очима "шураві" (так називали радянців в роки окупації), а й глибше дізналися про традиції та релігійні особливості, основні принципи співіснування афганських народів, які порушувати зась.

Щодо особистих історій, роман сягає дуже глибоко, пробираючись у підсвідомість на рівні психотравми свідка сексуального насильства над дитиною. На рівні зради, коли головний герой Амір стає і винуватцем, і жертвою, і свідком численних зрад. На рівні суміші ідеологічної та релігійної облуди, яка пробирається в голови невігласів, перетворюючи їх на катів свого ж народу.

Автор повів нас через спокуту, дорослішання і рішучість боротися за тих, кого любиш. Через любов і готовність пробачати, через втечу з рідної країни і прагнення відновити справедливість.

Однозначного сприйняття твору не було: думки читачів розділилися, однак усі ми погодилися з тим, що саме через призму особистих переживань героїв твір сприймається як глибокий і правдивий.

Лише в одному присутні на обговоренні виявилися одностайними: прочитати "Ловця повітряних зміїв" радимо кожному, для кого література – це не лише розвага!

Анонс заходу

У неділю, 2 серпня, о 12:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на літературно-музичну зустріч "Нехай тобі розкаже дощ".

Цього разу говоритимемо й разом з Ігор Якубовський та "Вокальною студією на Освіти" заспіваємо про сонце, землю, дощ і вітер, які здавна посідають особливе місце в українській пісенній традиції.

В програмі – народні, стрілецькі та авторські пісні, у яких сили природи виступають символами кохання, радості, смутку й надії. Окрім заголовної композиції Павла Дворського та Ігоря Лазаревського "Нехай тобі розкаже дощ" звучатимуть добре вам знайомі "Повій, вітре, на Вкраїну", "Стоїть дівча над бистрою водою", "Сонце низенько", "Несе Галя воду", "Спогад про дощ", "Маленькі сонця" та інші пісні.

Тож запрошуємо вас провести першу серпневу неділю в улюбленій бібліотеці з українською піснею та гарною компанією!

Вшановуємо пам'ять Захисників та Захисниць України. Книжкова виставка

До Дня вшанування пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні, пропонуємо добірку книг із фонду нашої бібліотеки.

Кожне з цих видань - це живий голос людей, які пережили війну, окупацію, полон, втрати та боротьбу за свободу України. Вони допомагають зрозуміти ціну нашої незалежності та зберегти пам'ять про тих, хто заплатив за неї найдорожчим - власним життям.

Валерія «Нава» Суботіна «Полон»

Валерія - військовослужбовиця полку «Азов», яка пройшла оборону Маріуполя та пережила російський полон. Це щира дуже особиста розповідь про життя до війни, бойові будні, втрату побратимів, перебування в неволі та боротьбу за людську гідність у найжорстокіших умовах. Книга акцентується на долі українських військовополонених.

«Жити попри все»

До цієї збірки увійшли розповіді жінок, які пережили російську агресію в різних куточках України у 2014–2022 роках. Це історії про окупацію, евакуацію, втрати, волонтерство, службу, очікування рідних і життя під постійною загрозою. Кожна розповідь показує війну через особистий досвід і силу характеру.

«Київ. Жінки. Війна»

Книга знайомить із жінками, які після початку повномасштабного вторгнення стали військовими, медикинями, волонтерками, рятувальницями або продовжували виконувати свою роботу в умовах війни. Це книга про внутрішню силу, взаємну підтримку та відповідальність, про те, що кожен внесок у боротьбу за Україну є важливим, незалежно від того, де саме він був зроблений.

«24.02» (упорядник Марк Лівін)

Це видання об'єднало десятки особистих історій, спогадів і переживань людей, які прокинулися вранці 24 лютого 2022 року від вибухів і були змушені миттєво змінити своє життя. Видання передає атмосферу перших днів повномасштабного вторгнення - страх, розгубленість, взаємодопомогу та рішучість вистояти.

Шон Піннер «Живи. Борись. Виживи»

Автобіографічна книга британського добровольця, який став на захист України. Автор відверто розповідає про службу в українському війську, бої, полон та боротьбу за життя. Шон свідомо обрав кардинально змінити своє життя - захищати Україну, розділивши найважчі випробування з  українськими побратимами.

Олександр Меньшов «Я, Фокс та окупація»

Щоденникові записи Олександра про життя на тимчасово окупованій території. Разом зі своїм собакою Фоксом  автор щодня переживає нові виклики, спостерігає за змінами навколо, фіксує побут, страхи, людяність і надію. Одне з нетипових видань, в якому йдеться про окупацію через повсякденне життя звичайної людини.

Денис Рачинський «Боєць на псевдо "Сталкер"»

Документальна розповідь про українського військового Дениса Рачинського. Це історія людини, яка свідомо стала на захист України, про бойові будні, побратимство, відповідальність і силу духу. Видання простою мовою знайомить читача з реаліями фронту та цінністю побратимства. Книга є щирою даниною поваги всім Захисникам і Захисницям України.

Запрошуємо до Бібліотеки Сковороди ознайомитися з цими виданнями. Вони допомагають краще усвідомити сучасну історію України, зберігати пам'ять про Захисників і Захисниць, добровольців та всіх цивільних, які були страчені, закатовані або загинули в російському полоні.

Вшановуємо всіх, хто віддав життя і свободу за Україну!

До 95 років від дня народження Івана Дзюби

Сьогодні виповнюється 95 років від дня народження Івана Дзюби (1931-2022) – дисидента, політв’язня, літературознавця, публіциста, академіка НАН України. Протягом усього життя він послідовно відстоював українську мову, культуру та право українців на власну історичну пам'ять.

Іван Дзюба народився в селі Миколаївка на Донеччині. Закінчив Донецький педагогічний інститут, а згодом навчався в аспірантурі київського Інституту літератури імені Тараса Шевченка. Працював у редакціях журналів і видавництвах, досліджував творчість українських письменників та розвиток сучасної літератури.

Він був одним із найяскравіших представників покоління шістдесятників. У вересні 1965 року під час прем'єри фільму "Тіні забутих предків" у київському кінотеатрі "Україна" Дзюба разом із В'ячеславом Чорноволом і Василем Стусом відкрито виступив проти арештів української інтелігенції, що стало однією з перших публічних акцій опору радянській владі в Україні.

Того ж року Іван Дзюба написав працю "Інтернаціоналізм чи русифікація?", у якій проаналізував становище української мови й культури в умовах радянщини. Спочатку рукопис був адресований керівництву УРСР і СРСР, адже автор сподівався на відкритий діалог. Згодом текст розповсюджувався у самвидаві. Через нього Дзюба зазнав переслідувань, був заарештований у 1972 році і засуджений.

Після проголошення незалежності України Дзюба повернувся до активної роботи. У 1992-1994 роках очолював Міністерство культури, працював в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України, був головним редактором журналу "Сучасність". Упродовж багатьох років публікував книжки й наукові статті, присвячені українській літературі, культурі та мовній політиці.

Цікаві факти:

• Виріс Дзюба у переважно російськомовному середовищі Донбасу, тому в юності називав себе росіянином – що навіть було зафіксовано в комсомольському квитку. Лише згодом, глибоко вивчаючи українську літературу, історію та культуру, він свідомо повернувся до своєї ідентичності.
• Памфлет "Інтернаціоналізм чи русифікація?" вперше надрукований 1968 року за кордоном. Він вийшов не лише українською, а й англійською, китайською, французькою та італійською мовами. І лише у 1990-му році його текст опублікований у Києві – в журналі "Вітчизна".
• Через політичні переслідування Івана Дзюбу звільнили спочатку з посади завідувача відділу критики часопису "Вітчизна" (1962), а невдовзі, у 1965 році, з видавництва "Молодь". Упродовж тривалого часу він не мав можливості працювати за фахом. Після ув’язнення Дзюбі допоміг авіаконструктор Олег Антонов, який взяв дисидента коректором у багатотиражку Київського авіазаводу.
• У 2001 році Івана Дзюбу було вшановано званням Героя України – за визначний особистий внесок у розвиток української культури й державності.
• У 2023 році вийшов документальний фільм "Іван і Марта", присвячений життю Івана Дзюби, його громадській діяльності та багаторічному подружньому союзу з фізикинею Мартою Дзюбою (1943 р. н.)

Разом перемагаємо темряву!

Якщо перефразувати давню українську мудрість "готуй сани влітку" на сучасний манер, то "готуйся влітку до важкої зими" (читай: блекаутів) – це саме те, що відбувається зараз в нашій бібліотеці.

Дякуючи нашим неймовірним друзям Ukrainian Maker Association та Юрій Власюк у нас з'явилася такі ж неймовірно потужні (у всіх значеннях) партнери-меценати – компанія Атмосфера, розробник енергетичних рішень, які розбудовують енергосистему України через відновлювальні джерела енергії!

І це джерело енергії, ця Атмосферна диво установка у нас з'явилася!!!

Пам'ятаючи, як було непросто нам минулої зими, сказати, що радіємо такій новині – це майже не сказати нічого...

Ми щасливі!

Ми щасливі і безмежно вдячні усім цим прекрасним людям, а особливо Юрію Власюку, за те, що наші читачі, наші відвідувачі, наш креативний мейкерський простір буде зі світлом у навіть не дуже світлі часи!

Наша бібліотека pet-friendly!

У романі Кліффорда Саймака "Місто" автор описує розумну цивілізацію Псів, яка завдяки своєму миролюбству і гармонії з природою має успадкувати Землю після людей.

Здається, що один з її представників днями відвідав Бібліотеку Сковороди. Проінспектував, побігав за м'ячиком, погортав книжки. Хазяйка взяла собі Сару Джіо. А от песик зупинився на фантастиці, бо старий Саймак дійсно щось знав...

Чекаємо на продовження міжцивілізаційного контакту на вул. Освіти, 14-А!

120-та річниця від дня народження Олени Теліги

Сьогодні ми відзначаємо 120-ту річницю від дня народження однієї з найяскравіших постатей української літератури ХХ століття – поетеси, публіцистки та діячки ОУН Олени Теліги (1906-1942).

Народилася вона в Ільїнському під Москвою, у родині відомого інженера-гідротехніка Івана Шовгеніва. Дивовижно, але дитинство Олена провела в російськомовному середовищі, а її становлення як поетеси й, головне, як українки відбулося вже в еміграції – у чеських Подєбрадах, серед молодих українських поетів та колишніх вояків Армії УНР.

Життя Теліги було сповнене як буденності, так і випробувань. Разом із чоловіком Михайлом Телігою, студентом Української господарської академії, вони довгий час жили дуже бідно. Тож в еміграції Олена бралася за будь-яку роботу – вчителювала й навіть працювала моделлю в магазині.

У найтяжчі часи вона зробила свій головний вибір – служіння Україні. 22 жовтня 1941 року Олена Теліга прибула похідною групою ОУН до окупованого Києва в надії на національне відродження самостійної України (її чоловік Михайло приєднався до неї в місті наприкінці листопада). У Києві Теліга очолила Спілку українських письменників, редагувала літературно-мистецький тижневик "Літаври" й організувала пункт харчування для своїх соратників.

Вона знала, чим це може закінчитися, але не відступила. Друзі попереджали, що гестапо готує засідку в приміщенні Спілки, і радили їй туди не йти, проте вона свідомо пішла назустріч небезпеці. Вранці 9 лютого 1942 року, коли Олену заарештували, її чоловік Михайло, який до Спілки не належав і міг вільно піти, не скористався цією можливістю – і був заарештований разом із нею.

Точні місце й дата загибелі поетеси невідомі. Але оскільки в лютому 1942 року в Бабиному Яру відбувалися масові розстріли, днем пам'яті Олени Теліги, її чоловіка та інших членів ОУН заведено вважати 21 лютого 1942 року. Загинула вона на 35-му році життя.

Її поетична спадщина невелика – усього 38 віршів, – але кожен із них про мужність, вірність і незламність духу. Запрошуємо завітати до Бібліотеки Сковороди, щоб перечитати рядки Олени Теліги та вшанувати пам'ять цієї непересічної українки.