"Імена, викреслені з афіш"

Просвітницька зустріч під такою назвою відбулася 19 серпня в Бібліотеці Сковороди, подарувавши важливі знання про долю українських акторів і режисерів, що стали жертвами сталінських репресій.

Провела її Олена Полідович – начальник відділу науково-дослідної, науково-виставкової та фондової роботи Меморіальний заповідник "Биківнянські могили", кураторка однойменної фотодокументальної виставки про театральних діячів, розстріляних у Києві в період Великого терору (1937-1938).

Тож із перших вуст науковиці й дослідниці ми дізналися про:

– характери українських театрів 1920-1930-х років: "Березіль" (Київ, Харків), Театр ім. І. Франка (Київ), Київський, одеський та харківський театри опери та балету, харківський та одеський театри музкомедії, київський "Молодий театр", Харківський єврейський театр, Державний польський театр УРСР, Маріупольський грецький театр та театр "Руська бесіда" в Галичині;

– зміни, що відбувались у театральному процесі в підрадянській Україні, та які культурні течії були актуальними;

– те, як 20-ті стали підготовкою до 30-х і чому Великий терор 1937–1938 років в Україні фактично розпочався значно раніше;

– як організовувалися переслідування митців з боку влади та органів НКВС, фальсифікувалися справи та виносилися вироки;

– як впливав на долі людей їхній стосунок до визначного українського режисера, актора, народного артиста Української РСР, засновника театру "Березіль" Леся Курбаса, заарештованого у 1933-му і розстріляного в Сандармоху в 1937-му.

У центрі лекції була розповідь про людей мистецтва – про долі, обставини життя і творчі здобутки цілої плеяди діячів театру, які, зробивши великий внесок у розвиток української культури, за надуманими звинуваченнями були репресовані, страчені й знайшли спочинок у Биківнянських лісах.

Серед них:

• Василь Верховинець (Костів, 1880-1938) – український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю, волонтер із розбудови театру. Представляв український гопак у Лондоні, разом із Миколою Садовським ставив оперети, опери, хори, танці, вечорниці.

• Сергій Каргальський (Слинько, 1889-1938) – український актор та режисер, заслужений артист УРСР (за постановку "Тарас Бульба"). Перший директор першої української опери в Харкові. Головний режисер Київського театру музичної комедії та директор Одеської опери в 1934–1937 роках. На період арешту був директором театру музкомедії.

• Йона Шевченко (1887-1937) – театральний критик, театрознавець, театральний журналіст, актор школи Леся Курбаса; брат провідного актора Лазаря Шевченка. Розбудовував "Молодий театр" у Києві з нуля.

• Олександр Кисіль (Кисельов, 1889-1937) – видатний український театрознавець і театральний діяч, який закладав наукові основи історії національного театру. Автор праці "Український театр" (1925).

• Януарій Бортник (1897-1938) – український режисер і актор, постановник музичних вистав, учень Леся Курбаса, керівник харківського театру "Веселий Пролетар"; грав у театрі Карпенка-Карого, розбудовував музкомедію в Харкові.

• Степан Шагайда (Шагадин, 1896-1938) – український актор театру і кіно; виконував роль Кармелюка, був поданий на заслуженого артиста УРСР. Депутат міської ради.

• Борис Дробинський (1904-1938) – український актор, режисер театру "Березіль", другий режисер останньої вистави Курбаса "Маклена Ґраса", пізніше – актор кіностудії Олександра Довженка.

• Іван Яновський (1898-1937) – український театральний діяч, директор Київського академічного театру опери та балету УРСР.

• Кирило Гетьман (1903-1937) – український театральний діяч, директор театру імені Івана Франка.

• Генрі Тарло (1898-1937) – український режисер та актор єврейського походження. Працював у єврейському театрі в Харкові.

Також не могли не згадати:

Фавста Лопатинського (1899-1937) – українського режисера, сценариста, актора театру і кіно, учасника театру "Березіль", одного з найобдарованіших учнів Курбаса. Вирок виконали в Києві, однак місце поховання митця невідоме.

Йосипа Гірняка (1895–1989) – одного з найвизначніших акторів мистецького об’єднання "Березіль", книга "Спомини" якого є унікальною пам’яткою української історії першої половини XX століття. 1933 року зазнав арешту, перебував в ув’язненні до 1941 року. Один із небагатьох, кому пощастило вирватися з радянських таборів.

Ми щиро вдячні пані Олені за її непросту дослідницьку роботу, в ході якої треба проаналізувати десятки джерел! За цікаві, проілюстровані документальними фотографіями лекції в межах проєкту "Історична грамотність" (до речі, одна з них відбулася під час пандемії на платформі Публічні бібліотеки Солом’янки).

А також за подаровану книгу Степана Чарнецького "Історія українського театру в Галичині", з якої свого часу пані Олена черпала важливі свідчення.

Більше ви можете дізнатися на сайті Заповідника, а ми з нетерпінням чекаємо на нові зустрічі!

#Історична_грамотність 

Друзі, що ви знаєте про Пиріг Незалежності?

А про те, як його зробити і стати переможцем бібліотечного конкурсу?

А про те, який же він смачний-пресмачний цей Пиріг Незалежності, створений власноруч, на основі старовинних родинних рецептів, і з великою-превеликою любов’ю? 

До України і тих, хто поруч. Ми, віднедавна, знаємо багато!

Бо:

1. Дізналися про конкурс «Мій Пиріг Незалежності» і взяли у ньому участь.
2. Спекли пиріг і надіслали свою історію.
3. Стали переможцем серед бібліотекарів!
4. Отримали в дарунок тематичні книжки!

І сьогодні, у 35-ий День Незалежності ми маленькою бібліотечною родиною ласували цей смачнючий-пресмачнючий пиріг

І все це – завдяки невтомній Наталія Мусієнко, яка спекла таку смакоту та Жива сучасна бібліотека - БФ Бібліотечна країна, які організували внутрішній конкурс ініціативи #пирігнезалежності серед бібліотекарів та надихнули нас до участі у тому, що для нас було геть незвичним)

А якщо ви думаєте, що перемогти в такому конкурсу легко – то, повірте, зовсім ні!

Було аж 27 учасниць, із різних куточків України, всі досвідчені, талановиті кулінарки-майстрині. Переможницями стали бібліотекарки з Одещини, Дніпропетровщини, Донеччини та одна із Києва – віддана нашій бібліотеці Наталія Мусієнко.

То ж, друзі, нам будуть приємні ваші вітання!

А ми свої вітання зі святом Незалежності шлемо усім вам, усім, хто близько, й хто далеко, а особливо – нашим дорогими воїнам-колегам: Олександр Михайлик, Павло Молчанов та Олександр Бублик, які зараз у лавах Збройних Сил захищають Україну, і в особі яких ми безмежно дякуємо Силам оборони за можливість мати цей святий, святковий день!

Вітаємо, і щиро віримо, що смакувати наш другий, а загалом 4-й Пиріг Незалежності будемо наступного року уже разом!

Бо добрі українські традиції, як і вільна, незалежна Україна – мають жити!!!

Святкова зустріч з нагоди 35-ї річниці Незалежності України

У переддень ювілейної 35-ї річниці Незалежності України в Бібліотеці Сковороди, за доброю традицією, ми співали "Пісні української державності". Таку назву мала недільна літературно-музична зустріч, що пройшла у читальній залі на вул. Освіти, 14-А.

Попри молоду офіційну дату відродження незалежності та формування державних інституцій, Україна – країна з давньою славетною історією, закарбованою в піснях. Саме через пісню проявляється сила українського духу, правда і свідчення про самовідданість синів і доньок нашого народу.

Ми зійшлися, аби відчути, як у піснях оживає історія України та її боротьби за свободу, цілісність і державний суверенітет. Адже за кожною піснею – життєва історія людини, через серце якої проходить вітальна, життєствердна енергія українства. Тож цього разу ми не тільки співали. Ми багато говорили і згадували.

Про українське козацтво, яке формувалося у постійній збройній боротьбі проти нападів Османської імперії, – у пісні Ігоря Якубовського на слова Юрія Тімофеєва "Марш українців".

Про небесну покровительку козаків Божу Мати, образок якої оберігав кожного з них у бою, – як у пісні "Покрова" на слова Тетяна Лавинюкова.

Про Січових стрільців та воїнів УПА, чиє прагнення волі звучить у пісні Левка Лепкого "Ой видно село" та в марші "Зродились ми великої години" (слова Олеся Бабія, музика Омеляна Нижанківського).

Про славетний Народний етнографічний хор "Гомін" під орудою Леопольда Ященка, що був створений 1969 року, щоб будити національний дух українців, а вже у 1971-му був заборонений як "націоналістичний".

І про народну артистку України Галину Яблонську (Halyna Yablonska), яка ще на світанку незалежності написала віршовану присвяту хору "Гомін, гомін по Вкраїні". А через 32 роки пісня, створена на ці слова Ігор Якубовський, у виконанні учасників "Вокальної студії на Освіти" зазвучала дуже потужно.

Про події Революції Гідності та спротив українців від початку російсько-української війни у 2014 році, відображені в піснях Ігоря Якубовського "Відродження духу" та "Вона безсила проти танка" (слова Тетяни Яровициної (Tenditna Syla)).

Про мужню юну дівчинку Євдокію, загорнуту в український стяг, яка зустрічає українські танки в селищі на Донеччині, – у пісні "Євдокія" на слова Ростислава Радишевського.

Про події початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в 2022 році та порятунок цивільними поранених бійців, які стали на шлях відваги та самопожертви, – у пісні на слова Лариса Недін "Хресний шлях".

Про пограбовану, зранену бучанську весну в пісні на слова Катерина Флекман "А Буча жива".

Про 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила та жорсткі й тривалі бої за місто Часів Яр у Донецькій області у квітні 2024-го – "Двадцять четверта тримає Часів Яр" (слова Олександра Заруби).

Про кохання відважного воїна, який, боронячи Україну, не раз зазирав у вічі смерті, — у пісні "Зорі кохання" на слова Ольга Ходацька, та всіх і й не перелічиш…

А завершували зустріч улюблені багатьма з нас пісні "Боже великий, єдиний" (слова Олександра Кониського, музика Миколи Лисенка) та шлягером "Україна" Тараса Петриненка.

Отже, завдяки нашим недільним зустрічам ми не тільки разом вивчаємо авторів пісень, а й формуємо ідентичність. Дякуємо захисникам України всіх часів, завдяки яким ми маємо змогу це робити. Завжди пам’ятаємо про ціну.

З Днем Незалежності, дорога Україно!

Зустріч із педіатром Альоною Косташ

Осінь вже зовсім близько, а разом із нею наближається сезон застуд і дитячих хвороб. І для батьків вкрай важливо зустріти його підготовленими й без зайвого страху.

Саме тому 20 серпня Бібліотека Сковороди провела для наших читачів зустріч з лікаркою-педіатром та консультанткою з грудного вигодовування клініки Лама Лу Альона Косташ.

Сподіваємось, корисною вона стала як для батьків з досвідом, так і для майбутніх мам і татусів. Адже обговорювали найактуальніші теми: як допомогти дитині при висипах, температурі, нежиті та кашлі, як вчасно помітити симптоми, коли потрібно звертатися до лікаря. А ще старанно розвіювали поширені в дитячому лікуванні міфи.

Дуже цінно, що зустріч відбулася у форматі живої розмови, коли учасники ставили запитання, уточнювали, ділилися власними ситуаціями. А від педіатра отримували прості практичні поради та зрозумілі алгоритми дій. Бо погодьтеся, серед великої кількості інформації про симптоми й дитячі захворювання можна, навпаки, розгубитися.

Як сказала одна з учасниць: "Коли моя 8-місячна онука хворіє, дуже хвилююся, чи все я роблю правильно, чи не пропускаю чогось важливого. Бо коли були малі мої діти, і ліки, і лікування було геть іншим. Сьогодні після спілкування з лікаркою багато моїх страхів зникли. Тепер я краще розумію, як реагувати на ті чи інші симптоми у дитини і не панікувати".

Ми дякуємо пані Альоні за відкритість, професійність і важливі поради. А нашим читачам – за активність, довіру, допитливість та бажання дбати про здоров’я.

Радіємо, що Бібліотека Сковороди однією з перших в Києві стала місцем, де відвідувачі в невимушеній атмосфері можуть отримати знання щодо здоров’я всієї родини та здорового способу життя.

Втілювати ж цю важливу місію нам допомагає ініціатива "Здорові бібліотеки", яку ми послідовно впроваджуємо у межах стратегії розвитку за підтримки Жива сучасна бібліотека - БФ Бібліотечна країна та Українсько-швейцарський проєкт Діємо для здоров‘я.

Бережімо себе та свою малечу, бо здоров’я – наш найцінніший ресурс!

Творча зустріч та презентація книжок Дмитра Безверхнього

А ви колись замислювалися над тим, що письменникам часом доводиться вставати о четвертій ранку, щоб потрапити на зустріч із шанувальниками?!

Саме так вчинив 16 серпня Дмитро Безверхній щоб дістатися з Умані до Бібліотеки Сковороди. Адже на нього з нетерпінням чекали поціновувачі його детективів.

Зустріч вийшла надзвичайно цікавою і насиченою, адже Дмитро – письменник, фаховий історик, дослідник, вчитель і надзвичайно обізнана людина. У поєднанні з молодістю, виваженістю та вмінням вести розмову – це просто знахідка!

Дмитро в нас уперше. Тож розпочали, як водиться, зі знайомства, поспілкувалися про 3 ретродетективи з його уманського циклу, про поточні справи, майбутні плани і ще багато про що. Спробуємо дуже стисло переказати головне з цієї зустрічі.

Народився Дмитро на Черкащині – у селі Паланка Уманського району. Освіту здобув в Уманському педуніверситеті. Мешкає і працює вчителем історії та громадянської освіти в рідному селі. А паралельно успішно реалізує себе як письменник-детективіст.

Почалося все з коротких оповідань, які він написав ще в школі. Історія його публікацій бере початок із друку в літературному журналі "Дніпро" та першого гонорару, який отримав у 10-му класі. У 2015 році його оповідання "Дружина молочника" посіло 1 місце у всеукраїнському конкурсі короткої детективної прози "Це ж елементарно, сер!"

Згодом ці короткі захопливі історії Безверхнього стали частиною чогось більшого. 2020 року, під час пандемії, у Видавництво «Темпора» вийшла перша його книжка "Порцеляновий погляд", яку названо першим українським сучасним феміністичним детективом і яка наразі витримала вже 5 перевидань.

2022 року світ побачив другий ретродетектив "Порядні пані вмирають самітно", а у 2024 – "Імперія одноденок". Автор каже, що немає різниці, яку книжку читати першою, але "Імперію одноденок" треба читати після перших двох.

Усі книжки мають вишукане оформлення: на обкладинках зображено значущі для Умані будівлі, а на форзацах – мапу місцевості, на якій розгортаються події.

Дмитро зізнається, що завжди мріяв вивести рідну Уманщину на літературний рівень. Саме це йому й вдалося зробити, зберігши місця пам'яті та точки, пов'язані з рідним краєм. Адже у більшості українців Умань асоціюється лишень із Софіївкою та хасидами. Тож кожен читач має змогу насолодитися детективною історією та розширити власні знання про місто.

Щодо самого Дмитра, то в ньому завжди змагаються історик і письменник, і в результаті цього внутрішнього діалогу народилася ця трилогія, яка закриває арку пригод головної героїні, "пані поліціянтової" Софії Нрієвської.

І, що ще важливо, його яскрава жіноча персонажка компенсує певну гендерну невідповідність в українських детективах. Адже українські жінки були кмітливими, вольовими, вміли комунікувати і завжди мали чим здивувати чоловіків.

Пригоди Софії беруть початок в кінці XIX століття в тихому провінційному містечку, у якому в ті часи доволі продуктивно співіснували три великі національні спільноти: українці, євреї та поляки. Мультикультуралізм є певною унікальною особливістю Уманського району: він зміг об'єднати в собі багато елементів, які інакше були б різнорідними.

Дмитро стоїть на позиції, що детектив насамперед – це історія про торжество справедливості. І сам цікавиться творами, де існує життя до злочину, і які створюються не від злочину, а від мотивів. Уважний до деталей автор озвучив багато цікавих думок, про які зазвичай читач не замислюється, та зробив чимало фахових акцентів. Приміром, чому ми небагато знаємо якісних детективів радянських часів? Тому що в тоталітарній системі не може бути детективів, бо вони підривають засади її існування.

А ще ми встигли дізнатися про відмінність ретродетективу й історичного роману і плавно підійшли до його історичного роману "Хлібні діти", який невдовзі має побачити світ. Події в ньому розпочинаються 1918 року та охоплюють час, який фактично випав з української художньої літератури разом із цілою плеядою знищених талановитих митців. Не приховуємо, нам вже кортить прочитати!

Ми приємно здивовані, натхненні цією зустріччю і дуже й дуже сподіваємося на наступні!

Анонс заходу

Наступного вівторка, 25 серпня, о 17:30 у Бібліотеці Сковороди кияни мають унікальну нагоду зустрітися із гостею з Дніпра, колишньою жителькою Києва і Харкова Анною Щербак (Anna Shcherback) – на презентації її збірки поезій "Сертралін".

Назва книжки може здивувати чи бути до болю знайомою. Так, "Сертралін" – це антидепресант. Молекула, яка часом звільняє тіло від фізичного болю і дає можливість зібрати сили та сконцентруватися на важливому й позасвідомому. Тому що дійсно має сенс.

На жаль, складні історичні часи змушують нас проживати емоції і відчуття, що випалюють і не вміщаються в жодні доступні для людської свідомості мистецькі форми. Але авторка робить спроби опанувати їх завдяки метафоричності поезії, не впустити жодної деталі, жодного відтінку, жодного подиху і звуку.

Повірте, ця збірка – не лише про болюче. Вона про контакт з усім, що любить ця молода жінка, – з містами, річками, повітрям, землею... Ну і як же без вічної любовної лірики?!

Це – вже четверта книжка "хіміка і лірика", членкині НСПУ, очільниці літературного салону "Etterna" та організаторки фестивалю "У ритмі Дніпра". Тож приходьте, буде глибоко!

Рукодільна майстерня в бібліотеці

Минулої суботи Бібліотека Сковороди вже вкотре стала простором творчості та натхнення!

У межах міжнародного проєкту Make-a-thek та за підтримки Ukrainian Maker Association ми провели другу рукодільну майстерню зі створення лялькових будиночків.

Учасники ділилися матеріалами, охоче допомагали одне одному й раділи кожній новій "кімнаті" чи прикрасі. Особливо цінно, що ми використовували прості й доступні речі, що вже були у вжитку, – надаючи їм друге життя.

Ми черговий раз переконалися, що такі зустрічі – це не лише творчий простір, а й місце підтримки та відпочинку від буденних турбот.

Дякуємо всім, хто долучився до майстерні! Впевнені, що попереду – нові зустрічі, нові ідеї та ще більше натхнення. Підписуйтеся на нашу сторінку Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди, слідкуйте за анонсами й приходьте творити разом із нами!

До 190 років від дня народження Олександра Кониського

18 серпня виповнюється 190 років від дня народження Олександра Кониського (1836-1900) – письменника, педагога, правника й громадського діяча.

"Теорія малих діл" – саме за цією концепцією жив і працював Олександр Якович. І це не просто гучний девіз, а поступово сформована світоглядна й громадська позиція, яка полягає в тому, що національне відродження починається з щоденної, наполегливої праці кожної людини.

Літературну діяльність Кониський почав 1858 року. І вже у 1862 році видав "Українські прописи" – один із перших українськомовних навчальних посібників для народних шкіл, а у 1863 році – підручник "Арихметика, або Щотниця". В ці роки він активно викладав історію одразу в п'яти недільних школах Полтави, одна з яких була вечірньою школою для дорослих.

Навіть після видання у 1863 році Валуєвського циркуляра, Кониський не припинив просвітницької діяльності. За що й поплатився засланням до далекої від України Вологодської губернії.

Згодом, після звільнення та зняття поліційного нагляду, особливе місце в житті Олександра Яковича посів Київ. У 1872 році він став одним із провідних діячів місцевого культурного життя – був членом київської "Старої громади" та гласним Київської міської думи. Допомагав видавничим проєктам, співпрацював із Володимиром Антоновичем, Миколою Лисенком, Павлом Житецьким.

У 1882 році стає одним із засновників і активних авторів часопису української інтелігенції "Київська старовина", на шпальтах якого друкувалися матеріали з історії Києва, козацтва та української культури.

У співавторстві з композитором Миколою Лисенком 1885 року Кониський створив легендарну "Молитву за Україну" ("Боже великий, єдиний…"), що став духовним гімном України.

Останнє десятиліття свого життя присвятив написанню двотомної біографії "Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя", чим заклав основи українського наукового шевченкознавства.

Кониський також був одним з ініціаторів створення Літературного товариства імені Тараса Шевченка (згодом – Наукове товариство імені Шевченка). Він пожертвував на потреби товариства 1000 рублів, а згодом заповів йому свою бібліотеку, архів і частину статків.

Помер Олександр Кониський 1900 року, похований у Києві на Байковому кладовищі. Сьогодні, з-поміж іншого, про нього нагадує однойменна вулиця (у 1903-2023 роках мала назву Тургенєвська) в Шевченківському районі столиці.