Анонс заходу

Як відомо, Солом’янський район є залізничними воротами міста. Тож Бібліотека Сковороди як головна книгозбірня району багато років займається вивченням захопливої паровозо-локомотиво-вокзальної теми. Ми не просто досліджуємо її, а й за першої-ліпшої нагоди ділимося знаннями з нашими читачами.

Минулого року ви мали нагоду послухати кілька розповідей нашого штатного краєзнавця Олександр Михайлик про столичний вокзал. А вже 25 березня, о 17:30, ми з радістю запрошуємо всіх охочих на лекцію, присвячену несправедливо призабутій станції Київ-Товарний.

Тривалий час вантажні вагони базували просто в межах вокзалу. Та на початку XX століття виникла потреба розмежувати пасажирські та товарні перевезення. Для цього у 1902-07 роках спорудили окрему станцію, яка на щастя практично повністю збереглася до наших днів.

Приходьте до читальної зали бібліотеки наступної середи та дізнайтеся про яскраву, але маловідому інженерну пам’ятку, для якої свого часу навіть перенесли річище Либеді.

Вітаємо Ліну Костенко з Днем народження!

Сьогодні, 19 березня, свій день народження святкує неповторна, сильна, мудра і справжня – королева української поезії Ліна Костенко.

Її слово – це завжди про гідність, безкомпромісну чесність та неймовірну глибину людської душі. Кожен її рядок відгукується в серцях тисяч людей, особливо зараз, коли ми так гостро відчуваємо ціну кожного дня.

Пропонуємо нашим читачам в цей день декілька її знакових поезій:

***

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

***

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

***

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

***

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

***

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум'ям згорю.

***

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

***

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

у снах юнацьких не побув.

Хтось, может, має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

***

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно обминає

рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерянин проблиски скупі.

І той у небі зморений лелека,

і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

ідуть уздовж колишніх берегів…

***

Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Задеренчав і тон, і обертон,

і перша скрипка пахне нафталіном.

Поезія згубила камертон.

Перецвілась, бузкова і казкова.

І дивиться, як скручений пітон,

скрипковий ключ в лякливі очі слова.

У правди заболіла голова

од часнику, політики й гудрону.

Із правдою розлучені слова

кудись біжать по сірому перону.

Відходять вірші, наче поїзди.

Гримлять на рейках бутафорські строфи.

Але куди? Куди вони, куди?!

Поезія на грані катастрофи.

І чи зупиним, чи наздоженем?

Вагони йдуть, спасибі коліщаткам…

Але же вони в майбутнє порожнем!

Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

***

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, –

XX вік! – а й досі де-не-де

трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?

Не допоможе й двоопукла лінза.

Здається ж, люди, все у них людське,

але душа ще з дерева не злізла.

На вшанування пам'яті Олександра Білаша

У березні Україна вшановує видатного композитора Олександра Білаша концертами з нагоди 95-річчя від дня його народження. Вшановуємо й ми!

15 березня до Бібліотеки Сковороди на літературно-музичну зустріч "Два кольори" завітала спеціальна гостя – оперна співачка, заслужена артистка України Ірена Захарко, в репертуарі якої є ціла низка Білашевих пісень.

Олександр Білаш – особистість потужна: заслужений діяч мистецтв, народний артист УРСР та СРСР, лавреат Шевченківської премії (1975), Герой України (2001), один із засновників Українського фонду культури.

Подарував Україні понад 200 пісень, серед яких легендарні "Два кольори", "Ясени", "Сніг на зеленому листі", "Впали роси на покоси...", "Сину, качки летять" та інші народні хіти.

Його творчість вирізняється універсальністю, глибоким ліризмом, поєднанням народних традицій із класикою.

Окрім пісень, Олександр Білаш залишив величезну музичну спадщину: опери, оперети, симфонії, романси, музику до близько 30 фільмів, а також до вистав і радіопередач.

Його найзнаменитіші твори написані на вірші сучасників: Дмитра Павличка, Михайла Ткача, Андрія Малишка, Бориса Олійника та багатьох інших. Не оминав він своєю увагою й поетів-початківців, адже мав тонке поетичне чуття. Мало хто знає, та маестро є також автором дев'яти поетичних збірок!

Про це та багато іншого ми дізналися з цієї ліричної зворушливої зустрічі, яка відбулася завдяки пані Ірені, керівникові "Вокальної студії на Освіти" Ігор Якубовський та співачці й бандуристці Тамарі Кармазиній, чий голос збагатив цю зустріч.

Збірки поезій Олександра Білаша "Криниця" (1981), "Ти відчаль, моя печаль..." (1992), "Мамине крило" (1999), "Мовчать віки" (2006) є в нашій бібліотеці. Беріть, читайте, надихайтеся!

Анонс заходу в бібліотеці імені Реріха

Друзі, цього разу ми запрошуємо вас не до себе. І маємо на це вагому причину: у неділю 22 березня до однієї з наших книгозбірень, а саме до бібліотеки імені Реріха, завітає сама Люко Дашвар (Ірина Чернова)!

В активі цієї справді "золотої письменниці" – 20 років написання психологічних романів, дипломи і нагороди, феноменальна популярність серед українців та загальні рекордні наклади, що впевнено крокують до мільйона.

Тож закликаємо не проґавити нагоду поспілкуватися з пані Іриною, обговорити її найновіші твори ("СпАДок" та "Харизмат") та звісно ж придбати книги з зірковим автографом!

Анонс заходу

Дорогі друзі! Наступного понеділка, 23 березня, о 13:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на просвітницьку зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині".

Комуністичний режим утверджувався на наших теренах через політику нищення так званих "ідейних ворогів" і масові репресії національних меншин – етнічних поляків, німців, греків. Частина з них розстріляні й поховані в Биківнянських лісах.

Щоб висвітлити цю непросту тему, до нас завітає Валерій Філімоніхін, вчений секретар Меморіальний заповідник "Биківнянські могили". Під час лекції, серед іншого, йтиметься про наступне:

• Як виникла антипольська операція НКВС?
• Що передбачав наказ № 00485 від 11 серпня 1937 року щодо ліквідації місцевих осередків Польської організації військової (ПОВ), якої насправді в Україні не існувало ще з 1920 року?
• Чому наказ НКВС СРСР № 00606 від 17 вересня 1938 р. "Про створення Особливих трійок для розгляду справ на арештованих у порядку наказів НКВС СРСР № 00485 та ін." значно спростив процедуру масового застосування розстрілів?

І, звісно, розглянемо статистику польських жертв цих наказів в Україні та на Київщині.

Знання історії – це щеплення від невігластва. Тому запрошуємо всіх долучитися до цієї важливої зустрічі!

Обмін досвідом в рамках проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра"

12 березня Бібліотека Сковороди взяла участь в обміні досвідом фасилітаторів міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра", що відбувся у медіацентрі Французький інститут в Україні.

Нагадаємо, кілька столичних бібліотек, серед них і наша, з вересня минулого року є партнерами міжнародної ініціативи "Бібліотеки без кордонів" (Bibliothèques Sans Frontières, Love for Livres) та проводять сесії з бібліотерапії. Ми провели вже шість Емоційних читань – тож знаходимося на самому екваторі проєкту.

Досвід у всіх колег різний, але цікавий. І його важливо було проговорити в присутності представників проєкту: пані Каміль та психологині, що наразі курує цей напрям, – Оксани Матвєєвої.

Розпочали з екскурсії інститутом, його бібліотекою, яка містить перекладені українською мовою твори французьких письменників та найвідоміші твори українських письменників французькою. І зветься проєкт культурного обміну не абияк, а "Сковорода"!

Обговорення напрацьованого досвіду було бурхливим та плідним. І дійсно було чим поділитися! Організатори проєкту з великим зацікавленням і увагою дослухалися до нашого досвіду, адже більшість сесій проводилися за досить складних умов.

На запрошення організаторів Бібліотека Сковороди як волонтер провела коротеньку сесію "Психологія емоцій". Оскільки фокус-темою сесії була суспільна стійкість, а зустріч відбувалася напередодні Дня добровольця, ми вирішили представити європейським колегам сучасну українську, добре проартикульовану світоглядну книгу про російсько-українську війну.

Такою, на наш погляд, є збірка есеїв військового письменника Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає". Нею ми мали намір висвітлити точки перетину цивільного і військового світів, єдність і взаємопідтримку людей у складних умовах, людяність під час війни.

Фасилітатори на годинку посіли місця учасників проєкту. Працювали з есеєм "Фотографіями в телефоні", в центрі якого щемка тема – дитина і війна. Разом з тим, він прекрасно ілюструє, що й на війні є місце справжньому життю та справжнім почуттям.

Материнські емоції зашкалювали, адже йшлося про теплі взаємини військових та 9-річного хлопчика в сірій зоні на Донеччині. Але водночас це принесло розуміння того, як краще в майбутньому всім нам працювати з емоційно непростими темами.

Щиро дякуємо всім колегам за відкритість і зворотний зв’язок!

«Жінки, що змінювали Європу»: книжкова онлайн виставка-портрет

Виставка «Жінки, що змінювали Європу» — це цілісна розповідь про силу, талант і вплив українських жінок, які виходили далеко за межі власної країни й ставали частиною європейського культурного та історичного простору.

Ця виставка перша з циклу «Україна: КРАЇНА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАГНЕНЬ» і символічно нагадує: прагнення України до Європи є глибоко вкоріненою традицією, що формувалася століттями через людей, ідеї та культуру.

У фокусі виставки — чотири яскраві жіночі постаті, кожна з яких стала голосом свого часу.

Постаттю, яка уособлює незламність духу і силу слова, є Леся Українка. Її творчість — це діалог України з Європою, сповнений глибоких філософських сенсів, модерних ідей і боротьби за свободу особистості. Через драматичні поеми, листи й переклади вона інтегрувала українську культуру в ширший європейський контекст, демонструючи її рівнозначність і самобутність.

Не менш вагомою є постать княгині Ольга — однієї з перших жінок-державниць у європейській історії. Її дипломатія, державна мудрість і стратегічне мислення стали основою для зміцнення Київської Русі та її визнання серед інших держав. Саме про це історичний роман Володимира Яворівського «У мене вечеряв Ісус»

Європейську сцену неможливо уявити без голосу Соломії Крушельницької — однієї з найвидатніших оперних співачок свого часу. Вона підкорила провідні театри світу, від Ла Скала до сцен Парижа й Буенос-Айреса, ставши символом української присутності в європейській високій культурі. Її мистецтво було естетикою і культурною дипломатією водночас.

Трагічною і героїчною є доля Олени Теліги — поетеси, публіцистки й активної учасниці національного руху. Її слово було гострим, безкомпромісним і сповненим віри в незалежну Україну. Вона стала символом особистої відваги й жертовності, поєднавши творчість і боротьбу в одне ціле.

Книжкова виставка-портрет пропонує ознайомитися з біографіями цих жінок, зануритися в їхній внутрішній світ, який свідчить, що історія твориться у слові, музиці, ідеї. Запрошуємо за книжками про видатних жінок до нашої Бібліотеки Сковороди!

Анонс заходу

2026 рік є ювілейним для Бібліотеки Сковороди – у жовтні відзначимо 80-річчя. Тож ми розпочинаємо цикл подій, присвячених цій круглій даті.

Першу зустріч планували ще на січень, але холоди скували наші плани. Та прийшла весна, і 19 березня ми запрошуємо вас на першу й одразу ж офіційну подію з циклу "Бібліотека: 80 років разом" – круглий стіл "Бібліотека і громада: співтворення історії".

Запрошуємо читачів, друзів та усіх небайдужих. Приходьте на цей захід – щоб поговорити про історію бібліотеки та її роль і значення саме для вас і вашої родини через особисті спогади.