15 липня - День Української Державності

15 липня ми відзначаємо День Української Державності – свято, що символізує тяглість української історії, традицій державотворення та боротьби за незалежність. Воно нагадує, що сучасна Україна продовжує багатовікову традицію, започатковану ще за часів Русі.

Саме в Києві понад тисячу років тому формувалися основи управління, права, дипломатичних відносин і культури. Важливою подією стало запровадження князем Володимиром Великим християнства у 988 році. Цей крок визначив подальший розвиток Русі та зміцнив її зв'язки з європейським світом.

Історія української державності не обмежується княжою добою. Традицію Русі продовжили Галицько-Волинська держава, козацька Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава 1918 року, Карпатська Україна. У 1991 році Україна відновила незалежність, підтвердивши спадкоємність багатовікової історичної традиції.

День Української Державності нагадує, що наша країна має тисячолітню історію. Вона формувалася протягом століть, переживала періоди піднесення й випробувань. Але щоразу відроджувалася завдяки прагненню українців жити на своїй землі, зберігати власну культуру, мову та право самостійно визначати своє майбутнє.

Сьогодні, коли Україна знову боронить свою незалежність, особливо важливо пам'ятати про історичну тяглість. Знання минулого допомагає нам краще зрозуміти сучасність, усвідомити цінність свободи й незалежності та відчути відповідальність за майбутнє країни.

Запрошуємо вас до бібліотек Солом’янського району ознайомитися з книгами, що присвячені історії України та її державотворчій традиції. Щиро рекомендуємо такі праці як "Україна: Історія" Ореста Субтельного, "Ілюстрована історія України" Михайла Грушевського, "Брама Європи" Сергія Плохія та інші видання. Вони допоможуть глибше пізнати минуле України й простежити тяглість нашої історії від Русі до сучасності.

15 липня – День українських миротворців

Щороку 15 липня в Україні відзначають День українських миротворців. Саме цього дня у 1992 році перші наші військовослужбовці вирушили до Боснії і Герцеговини у складі миротворчої місії ООН. Відтоді понад 40 тисяч військових з України виконували небезпечні завдання в різних куточках світу – на Балканах, Близькому Сході, в Африці, Центральній Азії та в інших регіонах.

Українські миротворці охороняли цивільне населення, супроводжували гуманітарні вантажі, розміновували території, здійснювали авіаційні перевезення та рятувальні операції в складі місій ООН, ОБСЄ та сил підтримання миру KFOR НАТО.

Звісно, що миротворча служба не є безпечною. Під час виконання міжнародних місій Україна неодноразово втрачала своїх військових не тільки на землі, але і в небі. Серед таких найболючіших трагедій – збиття гвинтокрила у 2000 році в Ефіопії та військо-транспортного літака у 2005 році в Іраку.

Імена всіх полеглих внесено до Книги пам’яті, яка ведеться Українською асоціацією миротворців.

Після початку російської агресії у 2014 році багато наших миротворців стали на захист країни, а повномасштабна війна надала новий зміст миротворчому досвіду українців.

Отже, маємо нагоду висловити вдячність усім, хто представляв Україну у міжнародних миротворчих операціях, та вшанувати пам’ять героїв, які віддали життя заради миру й безпеки.

 

#Що_Читати

Таня-Марія Литвинюк

Очевидно, усе колись станеться:
сніг розтане, і бажане збудеться,
хтось зустрінеться, хтось розстанеться,
хтось згадається, хтось забудеться…
Очевидно, усе колись зміниться:
одяг зноситься, крейда змиється…
Хтось прийме все як дань – і змириться.
В когось море в очах поміститься.
Очевидно, усе десь зазначиться:
день мине – і важливе відбудеться.
Різні люди нитками по вулицях –
десь зав'яжеться, десь розпуститься…
І на кожному кроці тишею:
"Хтось загубиться, хтось залишиться..."

***
знаєш а я по вівторках думаю про високе
перетасовую ноти октави бажання стільці пересовую
перефразовую речення переміксовую
літери рими валети валізи зорі
перефарбовую
жовте червоне біле
світло до світла так ніби тіло до тіла
знаєш а я по вівторках людям в метро підморгую
просто прикольно дивитись в зіниці здивовані
сонні веселі сумні у обличчя потомлені
очі зелені блакитні пусті відсторонені
знаєш а я по вівторках як гудзик відірвана
навпіл поділена дійсність — монета розмінна
міряю кроки з промінням поперемінно
місто моє ніби жінка з обличчям зміненим
пошепки майже навпомацки майже ехом
місто моє дим цигарок відхекує…

***
БЛИЗЬКО (з помилками)
Близько не той, хто близько, а той, хто близький.
Тільки ніхто не близький і ні з ким не близько.
Люди ще вірять, що я малолітнє дівчисько –
люди мені пробачають мої помилки.
Так і живемо – тільки мені занизько.
Вкотре підводжу риску під тим, що вже.
Люди ковтають мене, як солодке драже.
Люди вивчають мене, ніби мову англійську.
Сонце до сонця – два сонця, безсоння моє.
В цьому мінливому світі усе перемінне.
Той, хто уміє програти, уже виграє.
Я заплітаю волосся, неначе проміння.
Світ мені світлом, кожен, хто близько – близький.
Світ мені словом, кожен далекий – далеко.
Люди цитують мене як найкращі книжки.
Можна здуріти – як їм зі мною нелегко.
Літо торкається липнем, було-не було?
Близько не той, хто далеко, а той, хто неблизько.
Люди сприймають мене, як сигнал НЛО.
Люди чекають чудес, ніби дами валетів.
В цьому мінливому світі – усе помилки.
Близько не той, хто неблизько, а той, хто близький…

***
одягаєш свою безтурботність як сукню – усе тобі легко,
усе тобі добре, усе тобі завжди на краще…
а коли починається тиша – повітря важчає,
осідає на плечі мовчанням і світлим сумом.
ти щаслива людина – оця твоя чесність підшкірна
приростає до тиші, гартує дівчачу природу…
а коли починається вічність – каміння у воду;
ти щаслива людина – ти носиш під серцем покірність.
відчувай себе морем: прибоям ніколи не боляче,
між всіма берегами найлегше – собою залишитись;
а коли починається небо, потрібна тиша,
а коли починається вітер – потрібна свобода.
***
давай про хороше
так ніби цукерки випрошую
пришли мені смайлик хоча б електронною поштою
мені вже все рівно що далі хто далі і скільки я коштую
читай між рядків
у мене волосся коротшає
давай про хороше
про хмари дахи дні народження
про ввімкнені фари вночі і усіх перехожих
про те що невдовзі ми просто зустрітися можемо
читай між рядків
у мене волосся коротшає

***
Миру тобі, миру, мій світе…
Миру тобі, миру, мій світе, милості,
Божої милості, милий, людської мудрості.
Хай із долонь твоїх зв’язаних птахи вилетять.
Хай із грудей твоїх ранених квіти виростуть.
Миру тобі, миру, мій світлий, милості,
змучений мій, сили тобі, мужності.
Хай твої ріки наші гріхи вихрестять,
хай твої води стануть нової міцності.
Миру тобі, миру, мій світе, милості.
Музики, милий, чистої, поруч – людяних.
Хай тобі стане неба на всіх зневірених.
Хай тобі стане віри на всіх розлюблених.

Бажаєте прочитати збірку повністю та знайти свої улюблені рядки? Книга Тані-Марії Литвинюк "Містами" чекає вас на абонементі Бібліотеки Сковороди за добре вам знайомою адресою: вул. Освіти, 14-А.

Працюємо для вас з понеділка по четвер до 19:00, в суботу до 18:00, а в неділю до 17:00.

Анонс заходу

Друзі, запрошуємо вас у Бібліотеку Сковороди в неділю, 19 липня, о 12:00 – на літературно-музичну зустріч "МИ Є"!

Цього дня свою щирість, любов і тепло вам подарують дві подруги: Таїсія Загоруйко (Taisiia Zahoruiko) – поетеса, виконавиця каверів українських і світових хітів та музикантка й гітаристка Дарина Охай. А наша колега, поетеса й, за сумісництвом, мама Таїсії Тетяна Яровицина (Tenditna Syla) власним драйвом підтримає виступ дуету.

Це вже третя така літня лірична зустріч у традиційному тріо. І знову на нас чекає музично-поетично-прозова розмова про те, як важливо Бути. Вірити, любити, відчувати своє коріння. Прагнути єдності, триматися разом, підтримувати одне одного. І власним прикладом доводити: кожне зболене людське "Я" здатне утворювати міцне "МИ". Бо хто ми є поодинці?

Ті, хто був на попередніх зустрічах з Таїсією та Дариною, добре пам‘ятає ту добру, чисту, глибоку й безпосередню атмосферу, яку вміють створити дівчата. Хто ще не був і не знає, має таку нагоду!

КнигоNEWS: наші червневі новинки

Червень пролетів як одна мить, і на календарі вже розпал спекотного липня – а це означає, що саме час для книжкових новинок минулого місяця.

Бібліотека Сковороди підготувала справжній літній коктейль із жанрів: від напружених детективів та психологічних трилерів до глибоких документальних розслідувань.

Усі червневі надходження ми дбайливо зібрали в новому випуску альманаху КнигоNEWS.

Шукайте повний список на нашому сайті

Гортайте добірку, обирайте "ту саму" книжку і мерщій за нею до нас – на вулицю Освіти, 14-А з понеділка по четвер – до 19:00, у суботу – до 18:00, а у неділю – до 17:00.

Розшукуємо адресата листівки!

Коли довго працюєш серед книжок, одного разу з вами неодмінно станеться щось несподіване й навіть романтичне. Ось і ми, в Бібліотеці Сковороди, дочекалися таємничого послання, яке наче зійшло зі сторінок Конан Дойла чи Стівенсона.

Як казав Шерлок Голмс: "Світ сповнений очевидних речей, яких ніхто не помічає". Ось і ми до часу не помічали вітальну листівку, що ховалася в одній з тисяч бібліотечних книг. Але днями, під час чергового переобліку, вона наче сама випала до рук чарівної бібліотекарки нашого абонемента пані Марини (Marina Chokas).

Причому – що додає цій історії особливої таємничості – зараз абсолютно неможливо сказати з якої саме книжки листівка з'явилася на очі. Процитуємо її текст і, можливо, за допомогою ваших дедуктивних здібностей, любі читачі, спробуємо знайти її адресата.

Отже: "Іринко! Від усього серця вітаємо з днем народження! Бажаємо миру, сил, здоров'я, кохати і бути коханою та, звісно, всього того, чого бажаєш собі сама! Здійснення всіх мрій і велику моднячу класну бібліотеку! З цього приводу і подарунок. В Солом'янську бібліотеку все одно ходи). З любов'ю Вічка & Пилип".

Проаналізувавши характерний каліграфічний почерк, відстань між рядками й літерами, наявність ком та кількість знаків оклику, а також щільність листівочного паперу, ми з'ясували... Ми з'ясували, що ніколи ще не отримували настільки елегантного відгуку щодо роботи Бібліотеки Сковороди. Бібліотеки, в яку друзі закликають ходити, навіть даруючи цікавезну книжку!

Враховуючи все вищенаведене, ми зобов'язуємося за першою вимогою повернути листівку її власниці під час чергового візиту в бібліотеку, що на вулиці Освіти,14-А. А шановних Віку та Пилипа, які своїми теплими словами потішили весь колектив, ми просто мріємо зробити нашими читачами!

Отже, допоможіть знайти!

Петро Яцик: 105 років від дня народження

Сьогодні виповнюється 105 років від дня народження Петра Яцика – підприємця, благодійника, громадського діяча, людини, чиє ім’я стало символом підтримки української освіти, науки й культури.

Він народився 7 липня 1921 року в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у багатодітній селянській родині. Був найстаршим із дітей, тому після передчасної смерті батька змушений був рано взяти на себе турботу про сім’ю.

У роки Другої світової війни став зв’язковим Української повстанської армії. Коли у 1944 році до Західної України наблизилися радянські війська, Петро Яцик вирішив емігрувати – кількасот кілометрів до Австрії пройшов пішки.

Згодом опинився в Регенсбурзі, де навчався в українській середній школі для переміщених осіб. У 1947 році там же Петро закінчив Український технічно-господарський інститут, здобувши економічну освіту.

У 1949-му переїхав до Канади. Перші роки були непростими: працював посудомийником, прибирав виробниче обладнання, був робітником на молокозаводі, торгував меблями та книгами. Але наполегливість та підприємницький талант допомогли йому створити власну й одну з найуспішніших у провінції Онтаріо будівельну компанію – "Prombank Investment Limited (P. Jacyk Group)".

Досягнувши успіху, Петро Яцик значну частину статків спрямовував на підтримку української науки та освіти. Допомагав Гарвардському університету, Канадському інституту українських студій, Лондонському університету, фінансував видання "Енциклопедії українознавства", англомовних праць Михайла Грушевського та інших фундаментальних досліджень з історії України.

У листопаді 1999-го благодійний фонд Яцика "Ліга українських меценатів" взяв участь у заснуванні Міжнародного конкурсу з української мови, що об’єднав мільйони дітей і дорослих у вивченні та поширенні рідної мови.

В останні роки життя далекоглядний меценат неодноразово приїздив до незалежної України, уважно стежив за її розвитком і продовжував підтримувати важливі освітні та культурні проєкти. Помер 1 листопада 2001 року в Торонто.

Петро Яцик залишив по собі спадщину, яку неможливо виміряти лише цифрами. Його добрі справи й сьогодні працюють на Україну, допомагаючи розвивати освіту, науку та утверджувати авторитет української мови у світі.

Зустріч із письменницею Оксаною Зененко

Ви коли-небудь замислювалися над тим, з чого починається любов до історії? Не дуже помилимося якщо скажемо, що для більшості з нас – з книжок. Таких, які ми знаємо, читаємо, і навіть переказуємо один одному. І яка ж відповідальність лежить на людях, котрі ці книжки пишуть.

Вчора, 5 липня, у Бібліотеці Сковороди відбулася зустріч із письменницею Оксана Зененко – авторкою історичних романів, що багато років захоплюється минувшиною та досліджує події епохи Гетьманщини (XVII-XVIII ст.) та доби визвольних змагань (початку XX ст.)

Робота в архівах, вивчення наукових монографій, численні відвідини історичних місць, де відбувалися ключові події української минулого, на сьогодні вилилися у 4 цікаві романи: "Останній лицар гетьмана" (2020), "Таємна місія гетьмана" (2021), "Побратим гетьмана" (2024, лауреат "Коронації слова" та премія імені Володимира Малика) та "Ад'ютанти України" (2025, премія імені Володимира Малика).

Пані Оксана поставила собі за мету заповнити історичні прогалини в художніх текстах та висвітлити долі визначних персон, що довго залишалися майже забутими. І їй це, як свідчать наші читачі, вдалося!

На сторінках романів Зененко ми бачимо постаті, які в різні періоди історії стояли на чолі української держави, і які завдяки дипломатичним якостям зуміли завоювати авторитет, привернути союзників, розвинути економічний, політичний та культурний пласти України.

Маємо відзначити, всі романи нашої гості побачили світ у видавництві Український пріоритет, склад якого з тисячами книжок торік було знищено ракетною атакою рашистів. Але завдяки твердій позиції Володимира Шовкошитного (Shovkoshytnyi Volodymyr) не тільки не відмовилося від своєї місії, а ще й з більшим завзяттям друкує твори із сенсами, які сьогодні усім нам допомагають тримати стрій!

Той факт, що у 2022 році авторка через повномасштабну війну перебралася з Херсона до Києва та наполегливо працює щоб якомога більше читачів побачили нашу історію цікавою й цілісною, дає всі підстави стверджувати, що як би ворог не шаленів, а українці сьогодні сильні, як ніколи доти. Сильні, бо єдині!

Насамкінець, трошки професійної солідарності. Нам надзвичайно приємно, що пані Оксана є нашою колегою. Вона працює в Бібліотека на Вишгородській, 29 - м. Київ, є там модераторкою історико-літературного клубу "Відродження" та авторкою рубрики #Історія_України_тільки_факти.

То ж, радимо всім, хто прагне трохи більше знати про себе і про історію – читаймо, пізнаваймо, робімо свою країну такою, в якій ми прагнемо жити!