ПРОчитання & бібліотеку
Блог Центральної бібліотеки Солом'янського району міста Києва
Сторінки
- Головна сторінка
- Проєктна діяльність
- Що цікавого почитати
- Читач радить прочитати
- Відеоказки
- Віртуальні виставки
- Події в літературі
- Літературний кросворд
- Віртуальна гра "Правда / Неправда"
- Віртуальні вікторини
- Віртуальні вікторини - 2022-2025
- Книга оживає
- Віртуальне інтерв'ю
- Афоризми
- Правила користування
- Контакти
- Архів віртуальних довідок
- Читацький клуб
- Хаб цифрової освіти
- Дітям: книжки про війну
- Недописані
четвер, 3 вересня 2026 р.
Наш музичний експромт
середа, 2 вересня 2026 р.
Емоційні читання: антологія сучасної прози "Бий, тікай, завмри"
- Як воно – бути дружиною і матір’ю в атмосфері рутини і прохолодних взаємозалежних стосунків?
- Чому діти зазвичай обирають два шляхи: жити, як батьки, або йти наперекір родинним звичкам?
- Чи легко бачити пригніченою і побляклою маму доньці, яка колись теж стане жінкою?
- Хто несе відповідальність за вибір: чого прагнути, як відчувати, коли народжувати і чи озвучувати (чи не озвучувати) свої потреби – жінка чи її партнер?
- Чи можна жити інакше: з позиції свободи, а не з позиції жертви?
- Чи не пізно батькам розпочинати нове життя, коли діти випурхнули з гнізда?
- І чи дійсно цей текст про "бий", адже в ньому – і про "завмри", і про "біжи"?
- Тож читачі різної статі, віку й життєвого досвіду спільно шукали відповіді. То було корисне й цікаве обговорення оповідання та викликаних ним почуттів і міркувань.
вівторок, 1 вересня 2026 р.
Англомовний клуб про фантастичне в літературі
І понеслося… Спочатку була ідея: “а чом би й не створити Skovoroda Library Speaking Club?!”. Ця ідея трансформувалася в English Club "The Fantastic in Literature".
Це не клуб про фантастику і не обов’язково клуб для тих, хто читає фентезі. Ми говоритимемо про те, як література створює відчуття дивного, неможливого, моторошного, неймовірного чи надприродного – і що відбувається з текстом, коли реальність у ньому починає поводитися не зовсім як реальність.
Спільною теоретичною оптикою для клубу стане «Вступ до фантастичної літератури» Цвєтана Тодорова. Учасники отримають текст заздалегідь, але читати його повністю не обов’язково: на зустрічах ми працюватимемо з короткими фрагментами й окремими тезами з книги.
Основна мова клубу – англійська. При цьому ми працюватимемо не лише над розмовою: вправи й обговорення будуть побудовані на реальному мовному матеріалі – лексиці, collocations, phrasal verbs і граматиці рівня Intermediate. Мовна робота буде частиною занять, але не відокремлюватиме їх від розмови про літературу.
На кожній зустрічі учасники також матимуть можливість коротко представити книжку, яку вони прочитали, використовуючи лексику й мовні конструкції з конкретного заняття. Якщо не знаєте, що читати, бібліотека готуватиме тематичні добірки – наприклад, «що почитати моторошного», «що почитати про магічне», «що почитати про неможливе».
Спеціальна підготовка з літературознавства не потрібна. Так само немає формального обмеження за рівнем англійської: завдання будуть організовані так, щоб до розмови могли долучатися учасники з різним рівнем підготовки.
Зустрічі: раз на два тижні
Тривалість: 1,5–2 години
Мова: переважно англійська
08.09 о 18:30 Вступна лекція. Фантастичне в українській літературі (українською мовою)
Що ми називаємо фантастичним у літературі? Чи обов’язково фантастичне пов’язане з магією, вигаданими світами або надприродними істотами?
Фантастичне може бути дуже різним. Це може бути моторошне, коли звичний світ раптом стає загрозливим; дивне, коли події порушують наші уявлення про те, як має працювати реальність; магічне, коли надприродне стає частиною повсякденного світу; чудесне, коли неможливе приймається як факт; або ж ситуація, в якій до останнього незрозуміло, чи сталося щось надприродне насправді, чи для цього є інше пояснення.
Саме ці відмінності дозволяють говорити про фантастичне не лише як про окремий жанр, а як про особливий спосіб побудови й сприйняття художнього тексту.
На лекції розглянемо, як різні форми фантастичного працюють в українській літературі – від Шевченкового «Великого льоху» та «Сну» і «Лісової пісні» Лесі Українки до сучасного українського фентезі та фантастики.
Однією з основних теоретичних оптик стане концепція фантастичного Цвєтана Тодорова з його «Вступу до фантастичної літератури». Тодоров пропонує розрізняти фантастичне, дивне та чудесне залежно від того, як текст змушує читача пояснювати неможливі або незвичайні події.
Тому говоритимемо не лише про тексти, де є привиди, відьми, боги чи магія. Фантастичне може виникати і в історії, яка загалом здається реалістичною, але в певний момент змушує засумніватися в самій природі того, що відбувається.
Лекція стане вступом до ширшої розмови про фантастичне в літературі: його різновиди, межі та способи взаємодії з реальністю, фольклором, історією та повсякденним досвідом.
Спеціальна підготовка з літературознавства не потрібна.
Тривалість: 1 година лекції + до 30 хвилин на запитання та обговорення.
Участь: безкоштовна.
понеділок, 31 серпня 2026 р.
Анонс заходу
неділя, 30 серпня 2026 р.
31 серпня - санітарний день у бібліотеці
Рядки, що стали Вічністю

🕯️Сергій Баламутовський «Скальд» (1979–2022)
🕯️Євген Баль (1943–2022)
🕯️Олександр Бережний (1965–2022)
🕯️Валерій Горбик (1971–2022)
🕯️Олександр Гошилик «Сто дев’ятий» (1995–2022)
🕯️Артем Довгополий (1994–2022)
🕯️Гліб Бабич «Лєнтяй» (1969–2022)
🕯️Юрій Дадак «Руф» (1980–2022)
🕯️Юрій Дадак «Руф» (1980–2022)
🕯️Ілля Чернілевський «Дяк» (1991–2022)
🕯️Данило Подибайло «Наруто» (1996–2023)
🕯️Олександр Кузенков «Хорт» (1996–2023)
🕯️Василь Дорошенко «Паладін» (1995–2023)
🕯️Данило Конончук «Данте» (1991–2023)
🕯️Олексій Івакін «Ляпіс» (1988–2023)
🕯️Ігор Мисяк «Поет» (1993–2023)
🕯️Артем Нагайченко (1993–2023)
🕯️Олег Клюфас «Джаз» (1980–2023)
🕯️Володимир Воліков (1974–2025).
🕯️Борис Гуменюк – з грудня 2022 року.
🕯️Микола Леонович – з 27 квітня 2023 року.
🕯️Гліб Бабич «Лєнтяй» (1969–2022)
🕯️Юрій Дадак «Руф» (1980–2022)
🕯️Ілля Чернілевський «Дяк» (1991–2022)
🕯️Олексій Івакін «Ляпіс» (1988–2023)
🕯️Ігор Мисяк «Поет» (1993–2023)
🕯️Артем Нагайченко (1993–2023)
🕯️Олег Клюфас «Джаз» (1980–2023)
🕯️Гліб Бабич «Лєнтяй» (1969–2022): "Вірші та пісні" (2021)
🕯️Юрій Дадак «Руф» (1980–2022): "Багряна лірика" (2024)
🕯️Ілля Чернілевський «Дяк» (1991–2022): "Я птах між тенет" (2023)
🕯️Ігор Мисяк «Поет» (1993–2023): "Завод" (2022), "Діти жонглюють камінням" (2024)
🕯️Максим Кривцов «Далі» (1990–2024): "Вірші з бійниці" (2024), "На мінному полі пам’яті" (2025)
🕯️Борис Гуменюк (1965 р.н.): "Вірші з війни" (2014), "Блокпост" (2016)
Анонс заходу
Авторка порушує в своїй книзі дуже непросту соціальну тему. Ганна пише чесно і прозоро, промовляючи до світу не тільки як письменниця, а і як гештальт-терапевтка, що підтримує українців.
В її серці – безліч реальних людських історій. Вона говорить з власного досвіду – як жінка і мати, що знає ціну буття в чужій країні. І як особистість, що змушена стикатися із соціальною ізоляцією по обидва боки кордону та вчитися протистояти їй.
"Пульс пуповини" – це мандрівка судинами еміграції, де поруч живуть страх, провина, сором, співчуття і велика, вперта любов. У коротких, точних історіях переплітаються війна, дорослішання, стосунки й пошук себе "там" і "тут", у новій країні й у власному серці. Це книжка про те, як пережите стає досвідом, біль – скульптурним матеріалом, а людина – сильнішою, аніж думала.
Ось про це і взялася розповісти в книжці Ганна Крицька, присвятивши її двом своїм донькам: тій, що повернулася додому, і тій, що за кордоном через війну. Ставлячи перед читачем важливі питання, письменниця водночас зберігає внутрішній спокій та залишається гранично щирою і зрозумілою.
Все це, як мінімум, гарантує нам цікаве обговорення, що стане не тільки аналізом книги, а й спільною психологічною терапією. Тож читайте, готуйтеся – у вас в запасі майже місяць!
четвер, 27 серпня 2026 р.
Меморіальна акція "Стіл пам’яті"
Наприкінці серпня є день, коли ми зупиняємося у щоденному вирі справ, щоб згадати тих, хто віддав своє життя за Україну, за нашу можливість жити, мріяти, працювати й називати свою землю рідною. 29 серпня – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, встановлений Указом Президента у 2019 році.
Дату 29 серпня обрано не випадково. Саме цього дня у 2014 році сталась одна з найтрагічніших сторінок російсько-української війни – підступний розстріл українських військових, що виходили з оточення під Іловайськом так званим "зеленим коридором".
🌻Офіційний символ цього дня – жовтогарячий сонях як пам’ять про полеглих воїнів, бо ті трагічні події розгорталися на соняшникових полях, що вже достигали.
Вже вчетверте 29 серпня проходить всеукраїнська акція "Стіл пам’яті", започаткована у 2023 році Благодійним фондом імені Іллі Грабара спільно з Платформою пам’яті "Меморіал". Ми залишаємо за столом місце для тих, кого забрала війна. Для тих, хто мав би сьогодні сидіти поруч, говорити з нами, сміятися, мріяти й будувати плани на майбутнє…
🕯️Згадаймо разом полеглих Героїв, долучившись до "Столу пам’яті" у нашій бібліотеці! Допомогли нам у цьому матусі Героїв з ГО "Незламні матері України". Також ми згадали дорогих серцю людей, які віддали власні життя за незалежність, державний суверенітет і цілісність України. Серед них як військовослужбовці, так і письменники й люди мистецтва, які з початком російсько-української війни у 2014-му та повномасштабного вторгнення у 2022-му вирушили боронити рідну землю від окупанта.
ЄВГЕН ХАРЧЕНКО «РЕД»
01.02.1987– 29.08.2014
Доброволець, боєць батальйону «Донбас» Національної гвардії України. Юрист, підприємець, засновник власної юридичної фірми. Випускник ЗОШ № 305 та Національної академії внутрішніх справ (факультет права та підприємництва). Захоплювався раритетними автомобілями. Після анексії Криму добровільно став на захист Батьківщини. Відповідально виконував військові обов’язки, діяв спокійно й виважено, допомагав і рятував побратимів. Загинув у «вогняному коридорі» під Іловайськом, прикриваючи пожежною машиною автомобіль із пораненими. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).
МИКИТА НЕДОВОДІЄВ
09.03.1981 – 09.02.2015
Підполковник Збройних сил України (посмертно), начальник бронетанкової служби 101‑ї окремої бригади охорони Генерального штабу. Випускник Інституту танкових військ, у 2003–2005 роках проходив службу в «Десні». 9 лютого 2015 року вирушив у складі колони вантажних автомобілів із базового табору штабу сектору «С» (Дебальцеве) до Харкова по шини для БТРів. Виконував обов’язки старшого машини «КРАЗ 4310». Колона потрапила в засідку ДРГ у селі Логвинове, під потужним артилерійським та стрілецьким обстрілом техніка була знищена. Микита загинув разом із побратимами. У червні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих. Похований у Києві на Лук’янівському військовому кладовищі. Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ст. (посмертно).
В’ЯЧЕСЛАВ КУЦМАЙ «ЦИНК»
07.11.1986 – 21.05.2018
Доброволець, боєць батальйону «Донбас» Національної гвардії України, згодом військовослужбовець ЗСУ. Випускник 46‑ї школи та юридичного факультету КНЕУ. Учасник Революції Гідності 2013–2014 років. 2014 року добровольцем вступив до БСП «Донбас». Воював у зоні АТО кулеметником, старшим кулеметником та командиром відділення. Пройшов «зелений коридор» Іловайська, бої в Широкиному та Авдіївці. Загинув у бою з ворожою ДРГ на околиці смт Південне (Чигирі) біля окупованої Горлівки. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани» (посмертно).
АРТЕМ ТИМЧЕНКО «ТІМ»
11.02.1985 – 17.04.2022
Молодший сержант Збройних сил України. Навідник-оператор, заступник командира бойової машини 25‑ї окремої повітрянодесантної бригади (1-й парашутно-десантний взвод 3-ї парашутно-десантної роти 1-го парашутно-десантного батальйону). Народився в Запоріжжі. Служив у Десантно-штурмових військах, пройшов численні бойові виходи, воював на найскладніших ділянках фронту. У березні 2022 року під час бою у Волновасі разом із побратимами потрапив у часткове оточення, проте зміг вивести воїнів із небезпеки. За цю операцію був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2022). Загинув у бою на Авдіївському напрямку Донецької області під час відсічі окупантам.
ІЛЛЯ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ
10.06.1991 – 07.05.2022
Український поет, співак, композитор, перекладач. Син поета
й кінорежисера Станіслава Чернілевського та літредакторки й режисерки дубляжу
Ольги Чернілевської. Закінчив КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого за фахом
режисер кіно і телебачення. Працював перекладачем пісень для дубляжу кіно й
анімації студій «Disney», «Universal», «Sony» та інших. Автор збірки поезій
«Розділимо простір» (2011), понад 50 пісень. Після початку повномасштабного
вторгнення добровільно вступив до ТрО Києва, а згодом – до лав ЗСУ (110-та
бригада). Загинув біля села Кам’янка Покровського району Донецької області під
час мінометного обстрілу. Після смерті видано збірки його поезій: «Я птах між
тенет» (2023) та «Час летіти мені» (2025).
ДМИТРО НЄКІПЄЛОВ «ЮРИСТ»
28.02.1978 – 10.05.2022
Старший сержант Збройних Сил України, командир бойової машини 110‑ї окремої механізованої бригади ім. генерал‑хорунжого Марка Безручка. Народився у селі Крутоє (РФ), виріс у селі Славне, АР Крим. Працював у ТОВ «Фора», захоплювався футболом. 24 лютого 2022 року зі словами «я їм Крим не прощу» добровільно пішов до Дніпровського військкомату. Був мобілізований до 110‑ї бригади, після звільнення Києва та області. Боронив Донеччину. Під час кругової оборони у селі Новоселівка Друга Покровського району потрапив із побратимами в засідку та прийняв стрілецький бій. Загинув під час мінометного обстрілу. До листопада 2023 року вважався безвісти зниклим. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.
МАКСИМ ПЕТРЕНКО «ДОЦЕНТ»
11.12.1983 – 01.06.2022
Науковець, кандидат технічних наук. Винахідник, доцент кафедри комп’ютерної інженерії Інституту комп’ютерних технологій Університету «Україна». Засновник лабораторії кіберфізичних систем. Автор книги «Спокійної ночі». Волонтер. Великий друг бібліотек Солом’янки. Стояв біля витоків Форуму військових письменників. Доброволець, боєць батальйону імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького НГУ. У 2014–2016 роках брав участь у боях за Дебальцеве та Слов’янськ. Від початку повномасштабного вторгнення обороняв Київ і область. Поліг у бою за Україну в селі Студенок на Харківщині. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
ІВАН КОНДРАШОВ «ПСИХОЛОГ»
20.06.2000 – 20.06.2022
Лейтенант Збройних сил України, офіцер‑психолог 14‑ї окремої механізованої бригади. Народився у місті Костянтинівка Донецької області. У 2017 році вступив до КНУ імені Тараса Шевченка на спеціальність «військовий психолог». У грудні 2021 року закінчив навчання, отримав диплом і був направлений на службу до міста Володимир Волинської області. З початком повномасштабної війни надавав психологічну допомогу побратимам, виконував завдання у Житомирській, Миколаївській, Дніпропетровській, Харківській та Донецькій областях. Був призначений заступником командира дивізії. 20 червня 2022 року, у свій день народження, загинув під час ракетного удару у місті Дружківка Донецької області. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).
БОГДАН САГУН «ГУН»
13.10.1996 – 26.06.2022
Лейтенант Збройних сил України, командир мінометного взводу
111‑ї окремої бригади ТрО. Народився у Києві в родині військовослужбовця. Закінчив історичний факультет НПУ ім. М. П. Драгоманова, а також кафедру військової політології
КНУ ім. Тараса Шевченка. Працював
відеографом, займався спортом, був активним уболівальником та членом фан‑клубу ФК «Динамо» (Київ). 25 лютого 2022 року добровольцем приєднався до 111‑ї окремої бригади ТрО. Брав участь в обороні Києва, згодом очолив мінометний
взвод і вирушив на Луганщину.
Загинув поблизу Лисичанська під час ворожого обстрілу касетними боєприпасами. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно).
В’ЯЧЕСЛАВ ЗАЙЦЕВ «ХОРТИЦЯ»
06.09.1980 – 05.10.2022
Український громадський діяч, історик, археолог, екскурсовод, бібліотекар, науковець. Депутат Запорізької міськради двох скликань, голова Запорізької ради ветеранів. Сержант Збройних сил України. Закінчив історичний факультет Запорізького національного університету (2008). З 2010 року працював екскурсоводом у музеї «Хортиця», згодом очолив інформаційно‑видавничий відділ Національного заповідника «Хортиця». Доброволець із 2014 року. Брав участь у звільненні Лиману, охороні Перекопського перешийка, боях у «Секторі Д» та за Донецький аеропорт у складі 79‑ї окремої аеромобільної бригади. Герой фільму Радіо Свобода «Січ». Загинув на Донецькому напрямку. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (2014) та ІІ ст. (посмертно).
16.06.1993 – 01.04.2023
Поет, прозаїк, бойовий медик і санітарний інструктор 57‑ї окремої мотопіхотної бригади. Активний учасник Революції Гідності та російсько‑української війни. Головною пристрастю його життя була література. Автор роману «Завод», який вийшов за пів року до його загибелі, та понад двохсот поезій. Збірка «Діти жонглюють камінням» побачила світ уже після його смерті. Позивний «Поет» отримав ще під час служби в полку «Азов» у 2014–2015 роках. Загинув під Бахмутом, прямуючи на евакуацію поранених. Похований на Алеї Героїв Лісового кладовища в Києві.
АНДРІЙ АЛЕКСЄЄНКО
«МЕДОЇД»
19.09.1994 – 17.10.2023
Старший солдат, кулеметник підрозділу СП «Артан» ГУР
Міністерства оборони України. Народився у селі Червоне Костянтинівського району
Донецької області, жив у с. Молочарка. Здобув професію електрогазозварювальника
у професійному училищі № 113 м. Костянтинівка. Працював водієм вантажівки та на
кар’єрі. У 2018 році розпочав службу в патрульній поліції Краматорська. Згодом
вступив до Донецького університету внутрішніх справ (спеціальність
«Правоохоронна діяльність»). З 2022 року працював у поліції, їздив у гарячі
точки, отримав сертифікат парамедика та надавав допомогу постраждалим. Був
призваний Бучанським РТЦК, служив у штурмовому полку «Сафарі» та ОШБ «Лють»
Національної поліції України. Згодом пройшов відбір до СП «Артан» ГУР МО
України. Виконував бойові завдання, зокрема на острові Зміїний. Загинув біля
села Іванівка Куп’янського району Харківщини, відбиваючи штурм російських
військ. Похований у Києві на Лісовому кладовищі. Кавалер ордена «За мужність»
ІІІ ст. (посмертно). Відзначений відзнакою ГУР «За бойові заслуги».
ОЛЕКСАНДР МЕНЬШОВ
13.03.1977 – 17.11.2023
Український письменник, активіст, волонтер національної скаутської організації «Пласт», військовослужбовець Збройних сил України. Працював інженером‑технологом на АТ «Херсонські комбайни», згодом у комерційній сфері та продавцем-консультантом. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно вступив до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку в Україні та Німеччині. Молодший сержант 22‑ї ОМБр, боронив Україну на Донецькому напрямку. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка на Бахмутському напрямку. Автор книжок у жанрі детективу та альтернативної історії, лауреат літературних премій, учасник фестивалів. Його твори «Третя терція», «Репринти незакінчених чернеток», «Formicarium», «Я, Фокс та окупація» залишили слід у сучасній українській літературі.
ДАНИЛО СМОЛІГОВЕЦЬ «АНТЕЙ»
04.07.2003 – 15.07.2024
Старший солдат, військовослужбовець ОЗСП «Азов», згодом 27‑ї Печерської бригади. Студент Національного авіаційного університету. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Брав участь у бойових діях на Запорізькому та Донецькому напрямках. Опановував кілька військово‑облікових спеціальностей: радіотелефоніст, сапер‑водолаз, старший стрілець, навідник‑оператор. У 2023 році отримав травму з втратою працездатності, але після реабілітації повернувся на фронт. Загинув, прикриваючи відхід побратимів під час оборони смт Стельмахівка Сватівського району на Луганщині. Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ст. (посмертно). Ініційовано присвоєння звання Героя України (посмертно).
ВАЛЕРІЙ ЛИТВИН «ПІТОН»
16.12.1988 – 06.12.2026
Доброволець, військовослужбовець Збройних сил України. Народився у родині музиканта, першої скрипки Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Григорія Верьовки. Навчався в Академії мистецтв ім. Павла Чубинського. Скрипаль, звукорежисер Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня». Фронтмен музичного гурту «Фрайда». 24 лютого 2022 року добровільно став на захист України. З 2023 року служив разом із музикантом та військовослужбовцем Олександром Ярмаком на посаді головного інженера у підрозділі FPV‑дронів.
ВІРНІ ПРИСЯЗІ ДО КІНЦЯ. ЧЕСТЬ!











