Науково-технічний прогрес від самого свого старту намагається відмінити щось, що видається йому застарілим та вже непридатним для застосування в епоху «паровоза», згодом «літака», «сінематографу», «польотів у космос», ери «компютера»… І вже навіки відійшли в історію «конний виїзд», лорнет, крінолін, логарифмічна лінійка, звичка і вміння множити «у стовпчик» та набирати телефонний номер за допомогою диска, що його треба натужно повертати за годинником. І знаєте, подекуди люди кажуть, що і для читання прийшли останні часи. Швидкість перетравлення інформації вирішує все: хто перший, той встиг, хто ні – навіть не варто ставати у чергу. Новини – з Ютьюба, історії кохання – з коміксів, англійська – за кермом, «Як у мене справи?» - «Нормально. Пробач, дуже поспішаю…». Книга погано пристосована до руху, потребує концентрації уваги, внутрішнього спокою, дозволу на уповільнення і аскезу самотності. Чуєте, а може й насправді «book over»?
Наче, ну навіщо мені та узагальнена відповідь? Я читаю і вважаю це корисним для себе і таким, що приносить задоволення. Що мені з того, як відповідатимуть інші? Проте я також читаю все менше, бачу, що мимоволі все частіше обираю ту саму швидкість. Дівчина на лавочці посеред затишного скверу із справжньою книгою в руках – одна єдина на весь цей сквер статична фігура (вона і будка з кавою, інші в постійному русі) привертає мою увагу і увагу старших жінок, що йдуть попереду мене. «… така мала, а читає…» - це я собі із неочікуваним здивуванням, подумки. «Яка симпатична, з книгою, це тепер рідкість» - це вже ті жінки, що попереду, вголос. Дивна дівчина–одиначка і моє здивування не дозволяють себе ігнорувати, я добігаю (а як інакше?) додому і таки відкриваю цю дивну книгу – бо вже ж треба відносити назад до бібліотеки, а я так і не встигла її прочитати.
На саміті в Давосі 2008 року, кажучи про явища, які перевернуть світ протягом найближчих 15 років футурологи визначили з-поміж усіх чотири найімовірніші: підвищення цін на нафту, вода стає товаром, Африка – великою економічною силою і… зникають книжки.
«Тож питання полягає в тому, що повне зникнення книжки … може мати для людства такі ж наслідки, як і обіцяний брак води або, скажімо, здорожчення нафти»
Неспішно точиться розмова між філософом і драматургом, публіцистом та актором, часом, між двома чоловіками, часом між ровесниками. Я – той самий споглядач-співавтор, про якого тепер відомо, що будь-який текст остаточно формується тільки під час читання і щоразу є унікальним творенням кожного унікального читача.
«Які книжки ми спробуємо врятувати у разі біди? Якщо у вас будинок загорівся, то які твори ви намагатиметеся рятувати насамперед?»
Я би хапала Гессе і улюблене видання дитячих казок. Кар'єр обирає Льюіса Керолла. Умберто Еко пише, що висмикував би з полумя жорсткий диск зі всіма його текстами за 30 років, а вже після того щось з найдавніших улюблених видань. А яку книгу рятували би ви? Заради яких слів з неї? І взагалі заради чого? Відповідь на всі ці запитання створює ваш авторський варіант прочитання цих незвичайних діалогів про долю книги у сучасному світі. Про її роль «контактера» із попередніми господарями через підкреслені прабабою рядки чи забуту десь між початком і кінцем оповідання квітку.
«Якщо не брати до уваги мою колекцію казок і легенд, то в мене близько двох тисяч старовинних книжок, а всього їх у моїй бібліотеці – від тридцяти до сорока тисяч. Деякі з них мене обтяжують. Але не можна так просто розлучитися із книжкою, яку для вас підписав друг наприклад. Цей друг може якось і в гості прийти. Тож треба, аби він помітив свою книжку на видному місті»
Книга – посередник, місток від людини до людини. То її найважливіша місія. Засіб для віднайдення «своєї стаї» без географічних кордонів, без часових. Тих, хто розуміє твою мову, хто промовляє до твого нутра, хто підтримує і розраджує, кидає виклик, підбурює, але ніколи не йде доти, доки ти не готова відпустити.
Доречі, після 2008 барель нафти знизився, вода так і не стала товаром. «Ми нічого не знаємо….Важливою ознакою майбутнього є його постійна непередбачуваність…». Я пишу цей текст, а ви його читаєте. В нашій бібліотеці у нижній залі зберігається книга Умберто Еко та Жан-Клода Кар'єра «Не сподівайтеся позбутися книжок». Ми з вами зустрілися завдяки їй. І завдяки науково-технічному прогресу. Все як в старі часи, проте трошечки інакше.
Наталія Щербина
Немає коментарів:
Дописати коментар