субота, 27 лютого 2021 р.

"Самураї, хто вони?" Частина 2

26 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася друга частина онлайн-лекції "Самураї, хто вони?" від кандидатки історичних наук, історикині, викладачки КНУ імені Тараса Шевченка Олесі Жданович.

Самураї - унікальний, своєрідний суспільний стан, заснований на військовій підготовці, міцній дисципліні, моральних принципах, культурних особливостях. 
Вбрання (костюм) самурая, трансформуючись, остаточно сформувалось приблизно в ХІІ ст. Китайська культура, що мала великий вплив на культуру середньовічної Японії, також значно вплинула на формування самурайських обладунків.

Олеся Жданович розповіла про виникнення, трансформацію, особливості, структуру, культуру, магічну і практичну функцію самурайського костюму, про його історію в контексті теми духовного і культурного життя японського суспільства періоду самурайських диктатур. Історія і культура Японії дуже відрізняється як від європейської культури, так і від культури її материкових сусідів - Кореї та Китаю.
Спираючись на історичні документи, історикиня розповіла про особливості культури середньовічної Японії , її унікальність, періодизацію, зміну культурних пріоритетів, культурну політику аристократичних і самурайських кланів, зокрема аристократичного клану Фудзівара, порівнявши їх. 
Фахово, цікаво і доступно водночас науковець розповіла про великий і загадковий шар культури Японії.
Докладніше дивіться лекцію у відео.


Наталя Данилюк: "СвітиТи мусиш"

26 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч з поетесою Наталею Данилюк "СвітиТи мусиш".

Наталя Данилюк народилася 4 березня 1981 року на Прикарпатті, авторка збірок поезій "Ця жінка, що навпроти у вікні" (2012), "Кульбабова віхола" (2013), "Океан, що навиворіт" (2015), "СвітиТи мусиш" (2018), лауреат Літературно-мистецької премії імені Андрія Малишка та низки літературних конкурсів, член НСПУ та Міжрегіонального поетичного клубу "Об’єднані словом", відповідальний секретар Літературного об’єднання "Горгани" (Рожнятів, Прикарпаття).

Наталя Данилюк розповіла про себе, про свій шлях до поезії. Вірші почала писати вже давно, ще з дев’ятого класу, однак усе складала у шухляду. Лише в 2011 році нарешті наважилася опублікувати власні твори на одному з літературних сайтів.
Поетеса розповідала про свою творчість, про літературну студію "Горгани", яка зародившись у 80-ті роки ХХ ст., отримала нове дихання в 2015 році. Розповідь про своє життя та літературну творчість Наталя Данилюк заквітчувала своїми легкими, як пух кульбабки, але водночас глибокими і мелодійними віршами розмаїтої тематики. Недаремно в Інтернеті поетеса відома як kulbabka.

Глибинна, родюча, легка, мелодійна мова автора зачаровує, викликає відчуття безтурботності. Навіть забувається, що такі вірші легко не приходять.
Докладніше про поетичну зустріч дивіться у відео.


пʼятниця, 26 лютого 2021 р.

27 лютого - Міжнародний день полярних ведмедів

27 лютого в світі відзначається Міжнародний день полярного ведмедя (International Polar Bear Day) або День білого ведмедя. Основною метою його проведення є поширення інформації про полярних ведмедів і привернення уваги суспільства до необхідності їх охорони. Також йдеться про необхідність вирішувати проблему танення полярних льодів — основну причину загрози зникнення популяцій полярних ведмедів. Ще однією причиною, яка загрожує життю білих ведмедів, є розробка нафтових родовищ з подальшим забрудненням навколишнього середовища.

В першу чергу Міжнародний день полярного ведмедя знаменний для п'яти країн, на території яких мешкають популяції білого ведмедя, — Росії, Норвегії, Канади, Гренландії та Сполучених Штатів Америки (Аляска). У травні 2008 року США занесли полярного ведмедя в Червону Книгу зі статусом виду, що перебуває під загрозою зникнення. 

Перевірити свої знання про полярних ведмедів ви можете за допомогою віртуальної вікторини "Білі ведмеді", підготовленої бібліотекарями ЦРБ імені Ф.Достоєвського.

"Хто визволиться сам, той буде вільний!"

Жодна людина не народжується в ніщо. Ми всі приходимо у цей світ, одразу отримуючи певну роль у своїй сімейній системі. Хтось приходить до люблячої родини, а хтось починає життя з сиротинця.
Хтось народжується першим довгочікуваним хлопчиком, його із гордістю від першого крику називають Нащадком. А хтось другою в родині дівчинкою, та ще й народженою у нещасливе число «13». І щоразу тостують «Хоч ти і народилась 13…», ніби вона могла обирати... 

Наше соціальне оточення і умови нашого життя формують нас і фізіологічно і психічно. Проте і на сьогодні ми не знаємо, в якій мірі талант, геніальність є вродженою ознакою, а в якій він формується під впливом цього оточення. 
Чи стала би Лариса Косач Лесею Українкою якби:
  • Вона не народилась у 22-річної Олени Пчілки. Емансипантки, феміністки, красуні, законодавиці мод та королеви балів, що до самої смерті не навчилася рахувати гроші. Яка надзвичайно пишалася своїм козацько-гетьманським походженням – була вона з Дому Драгоманових - і при тому вважала працю однією з головних життєвих засад. Від її виняткової працездатності і її псевдонім. 
  • Друга дитина була небажаною, тою самою народженою 13 числа. Мати щойно народила сина-первістка, яким не могла натішитися все життя. Після народження Лесі молода мати заслабла, вона не може годувати Лесю і на 6 місяців від'їжджає лікувати "нерви" (у сучасній термінології це б назвали, мабуть, післяпологовою депресією) на водах, а батько Петро Косач дворянин, на той час правник, суддя, взяв відпустку на службі й опікувався і сином і донькою, фактично врятував Ларисі життя, виходив її – став першим українським татом, що пішов у декретну відпустку. 
  • Так і пішло надалі: Леся-татова дівчинка, схожа на нього і лицем, і постаттю, і самою тендітністю. Мати багато працює, має насичене творче життя. Саме батько помічає Лесину виняткову обдарованість, на нього вона схожа і характером, що дуже не подобається матері. Саме батько є меценатом, спонсором, саме за гроші Петра Косача видаються всі твори Олени Пчілки, а згодом і Лесі Українки. Якби не батько, ми б могли так і не дізнатись про таланти його дитини. Петро Косач безмежно поважає все українське, проте уміє говорити лише однією мовою – російською. Так вони і існували: україномовна дружина і діти та 100% російськомовний батько. 
  • В 6 років дізнавшись, що у дядька, кумира тодішньої молоді, видатного українського вченого, громадського діяча Михайла Петровича Драгоманова (1841-1895) народилася донька і почувши чийсь вислів, що краще було би аби народився хлопчик, Леся несподівано вигукує: «А разве ж девочка не человек? Они же и рождаются от людей. Девочки не для красоты только рождаются. Бывают хоть и некрасивые девушки, а умные и на все способные!». В присутності Лесі мати часто порівнювала її зі старшим сином не на її користь, відмічала, яка вона негарна й нездібна. Довести матері протилежне, заслужити її любов стає великою метою для маленької Лесі. 
  • А знаєте звідки взялося оце ймення Леся Українка? Знову родинні зв'язки. УкраЇнець – це був псевдонім Михайли Драгоманова, якого Леся обожнювала і дядько відповідав їй щирою взаємністю. «Українка» - як приналежність до родини, і у вузькому і у широкому розумінні. 
  • У 10 років лікарі ставлять Лесі діагноз  - кістково-суглобний туберкульоз, і з того часу і впродовж наступних 33 років життя поетки нерозривно пов'язане з болем та з постійним очікуванням скорої смерті. А ще з постійними втратами того, що приносило задоволення та розраджувало мрійливу дівчинку з багатющим фантазійним світом всередині. У 13 років Леся втратить можливість вчитися грі на улюбленому фортепіано. А у 19 зможе розповісти, якою болючою була для неї ця втрата. 
"До мого фортепіано" - вірш написаний 19-річною Лесею, у 1890 році. Складний період у стосунках із матір'ю, проти якої Леся бунтує так само, як сучасні підлітки. Вона важко переживає материнську суворість та неделікатність, намагається рятувати від них молодших братів і сестер, грає роль доброї мами у родині, навіть бере на себе певні обов'язки щодо навчання малих. 
У цей час Леся перебуває під впливом свого першого кохання, Максим Славінський – друг дитинства, разом вони займалися перекладом українською віршів Генріха Гейне. Матері не подобається ні юнак, ні Лесине захоплення ним. Взагалі не буде в житті Лесі жодного чоловіка, якого би сприйняла привітно її мати. Можливо, звідси родом буде те нескінченне відчуття самотності, про яке вона писатиме майже у кожному із своїх юнацьких віршів. Бо хочеться, щоб саме велична і незрівняна мати визнала її право бути жінкою поряд із нею. 

«Нічка тиха і темна була». Що таке кохання наприкінці XIX століття? Це динамічний перетин вікторіанської цноти і безумства феміністичного модерну. Це суспільна вимога вінчаного шлюбу та жіночої покори, образ жінки – генія виключно домашнього вогнища, чистого, скромного, цнотливого. І відкрите зневажання традиційних цінностей у виконанні Жорж Санд, Лу Саломе та Марка Вовчка. Марія Маркович – відкрита коханка Івана Тургенєва та Дмитра Писарєва, блискуча перекладачка Жюль Верна. В родині Лесі Українки до неї ставляться із зневагою, мати вважає її пустою та безталанною. А Леся. Леся перекладає українською Жорж Санд та розмірковує над власними можливостями щодо створення пари. Бо ж вік найкращий для того, щоби взяти шлюб. Як мама у 19. 

Вона ще не знає, що її другий коханий ожениться на іншій. Мужчина, якого називатиме згодом чоловіком свого життя, приймаючи її турботу та гроші? у її присутності незадовго до власної смерті писатиме листа іншій жінці – про троянди його справжнього кохання, які ніколи не зів’януть. 
Всі захоплення та зради ще попереду, всередині мрії про ідеального чоловіка, схожого чи то на батька? чи то на блискучого та надзвичайного прихильного до неї дядька Михайлу Драгоманова. І бажання справжнього весілля, і страх, що не зустріне того, хто полюбить її так, як вона бачить то у своїх мріях. 

1891 рік – вже написані та видані головні роботи наймоднішого на ті часи європейського філософа Фрідріха Ніцше «Так говорив Заратустра» та «Антихристиянин». Ідеї Ніцше про Смерть Бога та народження Надлюдини жваво обговорюються в літературних колах і в родині Лесі. Заратустра зневажає людей, які не здатні відчувати повною мірою, не вміють ні сильно любити ні сильно ненавидити. І Леся відчуває. Найвеличніша роль у формуванні Надлюдини за Ніцше віддається стражданню, душевному болю, в якому душа набуває чистого звучання. 

Ці ідеї впливали і на юну Лесю, яка проходить виснажливе та надзвичайно болісне лікування тривалістю 33 роки, під час якого лікарі забороняють їй працювати, тобто писати вірші. Але для неї це не праця, «а так собі, хвильові імпровізації, певна форма нападів божевілля, за які людина здебільшого ручатись не може». Вона мусить стримуватися і в цей важкий період залишається позбавленою будь-якого засобу вивільнити емоції, виплеснути із себе свій страх, свою самотність, свою тугу за нормальним життям як у всіх…. Справжня ніцшеанська Надлюдина. Та чи щаслива з того? 

Життя на планеті Земля спроектоване таким чином, що нормальний стан речей – коли першими йдуть батьки, старші. Не нормально, коли батьки ховають своїх дітей. Ми знаємо про це, проте до цього неможливо приготуватись. Леся поховає улюбленого старшого брата, улюбленого дядька, потім батька. Чоловіків, які любили і оберігали її. Потім поховає коханого і вирішить присвятити своє життя пам'яті про нього. Жива Леся в оточенні спогадів про найрідніших. Коли близька людина помирає, вона не перестає бути частиною нашої сімейної системи, вона просто змінює місце перебування: зі світу матеріального, проявленого, переходить у наш внутрішній світ. Люди йдуть, а наші стосунки з ними тривають. 

Я вважаю, що кожна людина є співволодарем свого життя. Що поряд з промислом Божим існує наша воля до життя і наш вибір: жити. І ми тим, що от зараз знаходимося тут, сповіщаємо про те що, ще маємо заради чого залишатися тут, що вже якось навчилися долати ті складнощі, якими сповнене життя. 365 днів у році, помножте на свій вік. У мене вийшло 17520 днів життя, відповідей цьому життю «так». І чи хочемо ми чи ні, але сам факт нашого існування, те, що ми є: на вулицях, в магазинах, в бібліотеці – це гімн життю і сподівання для тих, малих, що йдуть за нами. Оно диви – бабуні посміхаться. То, може, воно ж таки і нічого…

От і Леся у листі до старшої сестри – Ольги Косач від 12 листопада 1897 pоку: - Не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи і так мало людей. Треба перестати ним бути, коли не можна зараз, то через рік… через три, а все-таки слід вийти в люди! І я вийду – або під ножем пропаду, а так не зостанусь.

Наталія Щербина, 
психолог, бібліотекар ЦРБ імені Ф.Достоєвського

В ЦРБ імені Ф.Достоєвського відбулась літературно-музична зустріч "Хто визволиться сам, той буде вільний!" за участі музиканта та виконавця Ігоря Якубовського та психологині Наталії Щербини. Під час зустрічі було розкрито психологічний аспект творчості Лесі Українки на основі аналізу музичних творів, покладених на слова талановитої поетеси.


четвер, 25 лютого 2021 р.

Про відповідальне ставлення до тварин

25 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася зустріч-презентація, онлайн-бесіда з письменницею Оленою Осмоловською про відповідальне ставлення до тварин на прикладі книжкової історії «Мокрий ніс» від «Видавничого центру «12», книжкової історії, яку письменниця вигадала з почуттям великої любові до тварин. Книга "Мокрий ніс" вийшла у Видавничому центрі «12» у наприкінці 2020 року.

«Мокрий ніс» - це своєрідна мозаїка з історій людей та собак, різних почуттів та емоцій, які сталися в житті звичайного підлітка. Смішні, сумні та драматичні історії собак очима звичайного хлопця Богдана, який опиняється на межі втрати вірного друга, але не втрачає надії. Вірність своєму чотирилапому другові приводить Богдана до собачого притулку «Мокрий ніс». Різні собачі долі допомагають хлопцеві краще розібратися в собі та близьких. А головне - знаходить багато друзів і він знаходить себе справжнього.
Ця книга для тих, хто безмежно любить собак та розділяє людську відповідальність перед найщирішими створіннями у світі!

Текст цієї історії Олена Осмоловська написала ще рік тому. Анна Наконечна відчула його та оживила чудовими ілюстраціями. Але для того, щоб текст став книжкою, потрібно було докласти багато зусиль.
Ця книжка – вдалий досвід партнерства з лідером виробництва товарів для тварин «Рояль Канін Україна», яке дозволило створити чудове видання та передати 600 примірників шкільним бібліотекам міста Києва.
Письменниця запропонувала юним читачам зробити кілька кроків:
  • прочитати усім класом книжку «Мокрий ніс»
  • наприкінці книжки ознайомитися з практичними рекомендаціями від «Рояль Канін Україна» 
  • разом з вчителями знайти найближчий притулок для тварин та дізнатися, чим ви можете бути там корисними 
  • розповісти про свій клас та зробити спільне фото з книжкою «Мокрий ніс»
  • розмістити світлину та розповідь у мережі Фейсбук з хештегом #МокрийНіс та тегнути Видавничий центр "12"
Найкреативніші класи отримають цікаві призи. 
Письменниця розповіла про інклюзивний літературний конкурс для дітей та юнацтва ім. Дмитра Ружевича. 
Чудовий дизайн, неперевершені ілюстрації, цікавий сюжет книги «Мокрий ніс», можливість взяти участь у соціальному проекті – усе це для дітей.
Докладніше про книжковий проект дивіться у відео.


Що таке історичні міфи?

24 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася лекція Ростислава Пилявця, ветерана збройних сил, полковника, викладача історії воєнного мистецтва в Національному університеті оборони України «Що таке історичні міфи?»

Ростислав Пилявець розповів про історичні міфи, про їхню природу, сутність, спрямованість. Чому вони небезпечні для суспільної свідомості? чому вони залишаються актуальними? Навіщо їх продукують? Чому вони актуальні? Що ж таке історичний міф? Як він створюється?

Історичний міф - своєрідна, як правило, спотворена форма історичної свідомості, в якій конкретні знання й інтерпретації процесів, подій, явищ і фактів минулого передаються за допомогою образів, символів, переказів, легенд та ін. емоційно-психологічних, ірраціональних, інтуїтивних компонентів, що сполучаються з вибраними тенденційними елементами логіко-раціонального поясненнями. Це суміш правди, напівправди та відвертої брехні. 
Міф є одним з дуже ефективних інструментів маніпулювання свідомістю конкретної людини, свідомістю мас, історичною пам’яттю. Це дуже небезпечна річ. Адже боротьба на «історичному фронті» є складовою в побудові української держави, у формуванні патріотичної української свідомості.
На прикладах деяких радянських та російських міфів історик викриває їхню брехливість і невідповідність історичній правді. Велику роль у формуванні історичного міфу і закріпленні його у колективній свідомості відіграє культурна еліта: письменники, вчені-історики, журналісти тощо. Основні прийоми конструювання історичного міфу:
  • оминання
  • фальшування
  • звинувачення ворогів.
Ростислав Пилявець зупинився на деяких радянських історичних міфах про Другу світову війну:
  • Друга світова війна («Великая отечественная война»)
  • Катиньський розстріл
  • матч смерті в Києві (1942)
  • про мирні наміри СРСР і пакт Молотова-Ріббентропа
РФ зараз активує і ретранслює безліч радянських міфів. І треба бути дуже уважними, співставляти історичні факти, щоб не попастися на гачок історичної містифікації.
Докладніше дивіться у відео.


середа, 24 лютого 2021 р.

Літературознавчий огляд "Контексти пам'яті у творчості британської письменниці Кейт Аткінсон"

23 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбувся літературознавчий огляд «Контексти пам’яті у творчості британської письменниці Кейт Аткінсон», який підготувала для глядачів письменниця, літературознавиця, викладачка Тетяна Белімова.

Зараз в європейській, зокрема як в британській, так і в українській літературі, актуальною є тема пам’яті. У 80-х роках ХХ ст. з’явилася теорія німецького дослідника Яна Асмана, яка була пов’язана з культурною пам’яттю, яка формує певним чином нашу особистість, формує колективну пам’ять, яка корелює з культурною пам’яттю і поступово переходить в неї. Зараз є багато творів літератури, які балансують на цій тонкій межі.

Кейт Аткінсон – сучасна британська письменниця. Народилася у 1951 році в Йорку. Стала популярною у 90-х роках ХХ ст. Письменниця намагається передати колективну пам’ять, яка поступово переходить у культурну пам’ять і формує найширші світоглядні засади британської нації.
Українською мовою вийшло 4 романи письменниці у видавництві «Наш формат». Українською їх переклала Ярослава Стріха.
Тетяна Белімова зупинилася на літературознавчому аналізі романів Кейт Акінсон «За лаштунками в музеї» (1995), який схожий на мозаїку, складаючись із окремих оповідань, і на романі «Життя за життям» (2013), який також складається з окремих новел, які читач може складати, як пазли, формуючи своє сприйняття і прочитання твору.

Роман «За лаштунками в музеї» - це найширші контексти пам’яті на прикладі однієї родини. Опис подій в романі починається в 1880 роках і закінчується 1990-ми роками.
Головна героїня роману Рубі Леннокс починає опис життя від моменту зачаття, та з ходом сюжету виявляється, що розповідь про будь-кого із нас треба починати значно раніше: особиста історія нерозривно переплітається з великими подіями доби, міста складаються з нашарувань усіх епох, у які вони існували, а будь-яка сім’я принаймні наполовину складається з родинних скелетів у шафі. Щоб читачі не заплуталися в іменах героїнь, Тетяна Белімова намалювала генеалогічне дерево родини. Ця злегка сюрреалістична історія нагадує товстий альбом, наповнений сотнями фотографій кількох поколінь однієї родини, на родинний архів. Цей архів поширюється на все британське суспільство, тому що все, що пережила родина, характерне для всього британського суспільства.

Роман «Життя за життям» має статус світового бестселера, став лауреатом премії Costa Book Awards. Часові межі роману – період від 1900-х років до початку 2000 років. Це – роман-реконструкція. Актуальною є тема Першої і Другої світової війни та її руйнівні наслідки для Британії. Це також історія однієї родини Тоддів. Магічність роману полягає в тому, що головна героїня, Урсула Тодд, може проживати своє життя знову й знову.

Тетяна Белімова зробила літературознавче дослідження і провела паралелі в темі травматичної пам’яті в художній літературі України та Британії.
Детальніше про цікаве літературознавче дослідження дивіться у відео.

Запис етеру

вівторок, 23 лютого 2021 р.

Леся Українка "Біда навчить"

До дня народження Лесі Українки, пропонуємо послухати казку геніальної письменниці "Біда навчить" у виконанні Віри Волинчук.

Відеозапис

Психологічні аспекти переходу на українську мову

22 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулося онлайн-спілкування із психологом, психотерапевтом, коучем Златою Біневич «Психологічні аспекти переходу на українську мову».
Спілкування відбувалося в «живому» форматі на тему особливості переходу на українську мову. 

Мовленнєва діяльність людини тісно пов’язана з усіма сферами людської свідомості.
Мова має потужний вплив на нашу свідомість. Основні висновки, які робить ця наука психолінгвістика: як ми спілкуємось, якою мовою, які слова домінують в нашому мовленні і мовному оточенні – від цього залежить наше світосприйняття.
Велике значення має материнська мова - «ефект першого досвіду» - каркас, на який нанизується наш життєвий мовний досвід, тому що формування нейронних зв’язків дитини відбувається під впливом оточення, мовного зокрема.

Психолог заглибилася в історичні причини формування психології меншовартісності української мови у певної частини населення України. 
Всі мають зрозуміти, що наша УКРАЇНСЬКА мова має бути фактором політичної, культурної, навіть військово-мілітарної безпеки. 

Від глибинних аспектів мовної ідентифікації психолог перейшла на побутово-психологічні аспекти важливості переходу на українську мову.
Чому перехід на українську мову для деяких стає таким важким і психологічно складним? Оперуючи науковими фактами і термінами, фахівець пояснила цю ситуацію.
Вчені дослідили, що людині вистачає близько 12 років, щоб вивчити і засвоїти мову як рідну, якщо вона занурилася повністю в процес вивчення мови.

З точку зору науки психології та психолінгвістики фахівець дала такі порад для полегшення переходу на українську мову:
  • Знайти мотивацію: Що краще ви зрозумієте, навіщо ви це робите, то легше й швидше вам вдасться заговорити українською.
  • Знайдіть собі українськомовне середовище і спілкуватися виключно українською;
  • Змінити на всіх ґаджетах мову інтерфейсу на українську, завантажити на телефон пісні улюблених українських гуртів чи знайти кілька нових треків;
  • Не боятися помилок
  • Не боятися бути не таким, як усі: досвід показує, що за кілька тижнів думка таких людей кардинально змінюється. І ті, що спершу дорікали «випендрюванням», починають висловлювати захоплення вашим вибором і цілеспрямованістю. А часом — проявляють бажання спробувати це собі.
Переходити на українську треба обов’язково. Прискорення масовому переходу на українську в нашому суспільстві надало прийняття мовного закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Це робити треба, це робити необхідно.
Детальніше про психологічні особливості переходу на українську мову дивіться у відео.


понеділок, 22 лютого 2021 р.

"Лісова пісня" в ляльках

18 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч із майстринею Наталією Тхоржевською.

Наталія Тхоржевська – майстриня, яка виготовляє ексклюзивні ляльки-мотанки, працює вчителькою української мови та літератури в с. Дубове Ковельського району Волинської області, представляє спільноту майстринь авторської ляльки.
Майстриня вважає українську літературу мистецтвом і тому створення художніх образів засобами декоративно-ужиткового мистецтва удосконалює розуміння художніх образів, допомагає глибше їх зрозуміти с особливо в ментальному контексті. Майстриня виготовила близько 500 ляльок. Однією з найулюбленіших ляльок майстрині є лялька «Волонтерка». На думку майстрині, лялька-мотанка сприяє ідентифікації України у світі.

Наталія Тхоржевська є членом організаційного комітету і активною учасницею проєкту - лялькової інтерпретації драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», присвяченого 150-річчя від дня народження Лесі Українки. 
Проєкт такого типу (створення сюжетних ілюстрацій до творів) - це новинка у мистецькому просторі. Але якщо американці створили мультиплікаційний фільм і навіть комп'ютерну гру за мотивами "Лісової пісні", то чому б не створити "ляльковий спектакль" у нашому рідному стилі? Вийде ляльковий фільм «Ляльки і Лесина поезія», який озвучує саме Наталія Тхоржевська. До проекту подали свої роботи 74 майстрині (до «Лісової пісні») і 20 майстринь – до поезії Лесі Українки.
Всі ляльки, використані в проекті, виготовлені з природних матеріалів та мають родзинку – вони наповнені духмяними травами. 
Наталія Тхоржевська розповідала не тільки про свої роботи, а й про роботи багатьох членкинь лялькарської спільноти, про проєкти, в яких брали участь майстрині-лялькарки. 

Докладніше про мистецтво виготовлення ляльки-мотанки та про проект, присвячений ювілею Лесі України дивіться у відео



Історії та тексти: Контрактова площа

21 лютого, у Всесвітній день екскурсовода, на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч «Історії та тексти: Контрактова площа» із києвознавицею Владиславою Осьмак. 

Контрактова площа, за спостереженнями Владислави Осьмак, – рекордсмен з кількості текстів, в яких у різні часи згадувалося це місце в якихось подіях або розповідалося про її повсякдення.
Цікаві факти про Контрактову площу, що в Києві на Подолі, дізналися ті, хто цікавиться історією Києва, історією Подолу та ті, хто любить Київ.

Коли засновано Контрактову площу? В яких історичних документах згадується це місце? Чим воно цікаве? Яке місце займає площа в історії та культурі Києва? Як змінювалася Контрактова площа з плином часу від часу свого заснування? Які твори української літератури описували споруди Контрактової площі? 
Ми пройшли Києвом разом з києвознавицею і отримали відповіді на наші запитання та безліч цікавої інформації.
Детальніше про історію Контрактової площі дивіться у відео


субота, 20 лютого 2021 р.

Бабусин квадрат

Продовжуємо наші відео-навчання з в'язання гачком. Сьогодні пропонуємо вам навчитися в'язати Бабусин квадрат.


"З Україною не тільки душею, а й словом"

19 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч із Вікторією Бричковою-Абу Кадум - українською поетесою, яка мешкає в Йорданії.

Поетеса розповідала про себе, про свій шлях і життя в Йорданії. Українська громада в Йорданії - це 5000 українок і дітей від змішаних шлюбів. В 2016 році з'явився український культурний центр «Українська Хата в Йорданії». Для налагодження взаємного пізнання та комунікації між Україною та Йорданією в цій установі організовано навчальні мовні курси (українська, арабська, англійська мови), для культурного всебічного розвитку українських дітей створено багато гуртків дозвілля і творчості.

Теплу поетичну зустріч з нотками болю, скорботи, суму й ностальгії поетеса присвятила сьомій річниці розстрілів на Майдані, шостій річниці виходу з Дебальцевого та Дню рідної мови, що є дуже символічним для українки поетеси, що живе далеко від рідної землі. 
Як зауважує сама Вікторія, останні роки тема війни є однією з головних в її творчості.
На сьогодні поетеса має три надрукованих книги віршів. Першу книгу "Птахом перелітним" було видано в Йорданії. Це перша книга в Йорданії, що вийшла друком українською мовою.
До книги ввійшли вірші на тему громадянської лірики, поезія про війну, ностальгічні вірші про тугу за рідним краєм та переживання емігрантки, а також ліричні вірші.
Другу книгу поетеси "Куди ж це ти, каче" - літературний реквієм героям Небесної сотні й війни на сході України - видано в Україні. Третя книга "Про тебе" вийшла також в Йорданії.
Більшість віршів поетеси присвячені саме рідній землі, її людям, захисникам. Ряд поезій, зокрема, написаний на вшанування українського лікаря, громадської активістки та учасниці Революції Гідності Аміни Окуєвої. Поетеса багато пише й про захисників України, що боронять нас на Сході, в зоні АТО. Часто у віршах мова ведеться від особи бійця, який вийшов з війни, але війна не вийшла з нього.
Детальніше про творчість української поетеси Йорданії дивіться у відео


четвер, 18 лютого 2021 р.

Здоров'я та пандемія COVID-19

18 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч із фахівцем зі здорового способу життя Отто Стойкою, лікарем-методистом Київського міського центру громадського здоров’я, к.м.н. «Здорові звички для відновлення після COVID-19»

У більшості ( 80%) людей хвороба проходить у легкій формі, у 15% - у важкій формі, 5 % хворих мають фатальний перебіг.
Отто Стойка визначив декілька необхідних умов для відновлення організму після хвороби:
  1. Здорове харчування. Виснаженому недугою організму необхідна легка збалансована їжа: сезонні овочі та фрукти, зелень, бобові. Однак вітаміни «просто так» пити не треба! Додатково їх призначає тільки лікар – після встановленого аналізами факту нестачі певних вітамінів та мікроелементів.
  2. Повноцінний сон, який впливає на імунітет, є профілактикою стресу і депресії. Під час сну відновлюються всі системи і органи людини, розвантажується серцево-судинна система.
  3. Рухова активність. Після коронавірусу до легких фізичних навантажень слід приступати поступово, наприклад починати з 30-хвилинної прогулянки парком щодня. 
  4. Адекватний режим вживання рідини, бажано вітамінні напої: компоти, трав’яні чаї
Якщо ви перехворіли на ковід і одужали – ви вже герой! Але треба трохи старань з вашого боку, щоб відновитися і повернутися до повноцінного якісного життя.
Детальніше про поради щодо відновлення організму після COVID-19 дивіться у відео.


Онлайн-презентація книжки Павла Степанова «Обратно»

17 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-презентація книжки Павла Степанова «Обратно».

Це - перша українськомовна презентація молодого російськомовного письменника - уродженця міста Луганська Павла Степанова. Для Павла Степанова досвід (як позитивний, так і негативний) – необхідна реальність, яку він приймав і робив висновки.
Роман «Обратно» - друга книга молодого автора. Назва «Обратно» не перекладається українською (втрачається сенс з точки зору концепції твору). Автор розповів про довгий шлях до книги, про свій досвід, про філософські й літературні шукання.

Автор писав книгу цілий рік. І сам не може одним реченням розповісти, про що ця книга. В романі є три сюжетні лінії: детективна, побутова, любовна. Дія відбувається в американському місті. Але таке могло статися будь-де. Це місце автор обрав тому, що йому подобається ця культура, американський колорит. Концепція твору прийшла авторові уві сні: він побачив Олену – головну героїню роману, яка вільна від усіх соціальних зв’язків. Вона є результатом експерименту групи вчених, одержимих ідеєю створити свідомість, що існуватиме поза фізичним тілом. Вона - головна загадка міста, що застрягла між двома світами, диво і прокляття одночасно. Вона проникне в голову кожного, хто стане на її шляху. Вона змусить сумніватися у власній реальності. Що ж із цього вийшло – читайте в романі. Кожна репліка, кожна дія, кожен результат, що відбувається на сторінках твору – переосмислення того, що відбулося з автором. Автор демонструє, наскільки феноменальними і водночас реальними є можливості людського розуму.
Детальніше про роман «Обратно» дивіться у відео.


вівторок, 16 лютого 2021 р.

"Моя чужа війна"

16 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулося онлайн-спілкування з учасниками бойових дій в Афганістані "Моя чужа війна" до Дня виводу радянських військ з території Афганістану.

Гості етеру: В’ячеслав Купрієнко - командир групи спецназу 177-ого окремого загону спеціального призначення (Газні-Кабул, 1987-1989 рр.) та Ігор Рубцов - рядовий, пізніше старшина надстрокової служби (Шинданд-Герат, 1984 - 1988 рр.).

Війна в Афганістані — збройний конфлікт, у якому брали учать урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. Хто повернувся після «служби в Афганістані» додому, хоч і підписували документи «про нерозголошення», однак з часом почали розповідати де вони були і що там довелося пережити. У народі їх назвали «афганцями», а радянська влада – «воїнами-інтернаціоналістами».

Онлайн-зустріч  - це погляд на війну в Афганістані очима безпосередніх учасників з відстані прожитих років і пам’яті.
Гості розповіли кожен про свій шлях до Афганістану – Ігор Рубцов як солдат строкової служби служив на сході країни, а В’ячеслав Купрієнко – як офіцер радянської армії – на заході Афганістану. 
Дали визначення і аналіз поняття інтернаціоналізм відносно імперської політики СРСР. Розповіли про причини і початок війни в Афганістані. Висловили свої думки про відчуття солдата на чужій війні, про психологічне і фізичне напруження молодих хлопців, фактично дітей, яких імперія кинула у вкрай тяжкі умови і вороже оточення. 
Цікавою була розповідь про контакти радянських військових з місцевим населенням, про місцевий колорит, про корупцію в армії.
Тяжкими для учасників тієї війни є спогади про те, як потрапляли в полон радянські солдати, як гинули їхні товариші. 

Що схожого випало на долю «воїнів-інтернаціоналістів» і сучасних учасників бойових дій? Що їх відрізняє? На цю тему також говорили наші гості.
Як сказав Ігор Рубцов: «Свідомість так швидко не повертається з війни». Це про нелегку адаптацію до мирного життя після повернення додому. Ігор Рубцов прочитав свій вірш «Аеропорт Кабула», В’ячеслав Купрієнко прочитав своє есе «Возвращение с войны». А насамкінець зустрічі пролунала пісня В’ячеслава Купрієнка «Февральская звезда», присвячена виводу радянських військ з Афганістану.

Історія — суворий суддя, який показав, що СРСР виявився не готовим до сучасної локальної війни, бо воювати треба було не з НАТО, а з дикими феодальними племенами, які відстоювали свою територію, свій дім. Війна була зовсім непотрібною, тактика - помилковою. У політичній рулетці мільйони життів виявилися для імперії лише жменею розмінних монет.


Зустріч з автором. Сергій Сингаївський

15 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook у рамках Міжнародного десятиліття зближення культур та до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав відбулася онлайн-зустріч «Збройні конфлікти на території інших країн» із Сергієм Сингаївським, автором книжки «Дорога на Асмару».

Сергій Сингаївський – киянин, в 1979 році закінчив факультет романо-германської філології. За фахом - військовий перекладач. Мріяв перекладати твори української літератури англійською. Переклав історико-пригодницьку тетралогію Володимира Малика «Посол Урус -Шайтана», «Вершники» Юрія Яновського, роман Юрія Щербака «Причини і наслідки», працював перекладачем. Задум книги виник 35 років тому, роботу над книгою автор розпочав у 2008 році, надруковано її було в 2016 році.

Автор «Дороги на Асмару» розповідає про книгу, про історію її написання, про перебування автора «в одній із братніх країн» як військового перекладача. Воїни-інтернаціоналісти – так їх називали тоді. Вони потрапили в криваву гру Радянського Союзу, яка називалася «інтернаціоналізм в дії». Це було прямим продовженням імперією СРСР політики Російської імперії з нерозбірливої колонізації нових земель. Інструментом цієї колонізації була армія. СРСР був потужним експортером зброї до «гарячих» точок світу. Додатком до експорту зброї був експорт військового досвіду. І все це називалося «інтернаціональним обов’язком».

Сергій Сингаївський розповів як потрапив до Ефіопії, детально й фахово розповів про радянську «братню допомогу» народу Ефіопії, про жахи виснажливої братовбивчої війни в цій африканській країні. Автор розповів, як у нього виник задум написання книги - історії кохання у далекій країні серед голоду та війни. За словами автора, ця книга не про війну, хоча є думки, що це перший український роман на тему імперіалістичних війн Радянського Союзу в країнах «третього світу», ця книга про любов , що протистоїть нелюдинолюбству.

Детальніше про книгу автор розповідає у відео.


понеділок, 15 лютого 2021 р.

Як полегшити адаптацію до нового режиму при народженні дитини? Поради майбутнім батькам

15 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook у рамках проєкту з особистісного розвитку «ReСтарт» відбувся вебінар тренерки з м'яких навичок, коуча, методологині освітніх програм, експертки з лідерства, співзасновниці Тренінгової агенції «PRO Trainings» Вікторії Дівоньки «Як полегшити адаптацію до нового режиму при народженні дитини? Поради майбутнім батькам».

З появою дитини життя виходить на новий рівень віртуозного балансування. Поява дитини — водночас і щастя, і виклик для подружжя. Перший рік після народження дитини – найскладніший у фізичному й емоційному плані. 
Як успішно адаптуватися до нового розкладу життя? Як раціонально організувати свій день? Як полегшити собі побут? Як подружжю не віддалитися одне від одного з появою немовляти? Як молодій мамі пережити зміни гормонального фону? 
Складним і негативним явищем є післяпологова депресія, внаслідок якої може запуститися режим самознищення. Для подолання таких криз необхідно звертатися до фахівця. Головне – не мовчати!

Психолог дала конкретні, дієві й насправді нескладні у виконанні поради для збереження балансу сил, енергії, ресурсності, які допоможуть молодим батькам отримувати від батьківства тільки позитивні моменти і пережити кризові моменти «дорослішання». І запам’ятаймо головне правило: «Щаслива мама – щаслива дитина».


15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

Сьогодні, 15 лютого, відзначаємо пам’ятну дату — День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Як повідомляє Національна агенція “Укрінформ”, День вшанування встановлено згідно з Указом Президента від 11 лютого 2004 року. 
Ця дата вибрана не випадково: 15 лютого 1989 року завершилась радянська військова інтервенція в Афганістані. Через горнило тієї війни пройшли 160 тисяч українців, 12 тисяч з них отримали поранення, контузії, були скалічені, а 3360 – не повернулися до своїх домівок.

Окрім афганської, за часів СРСР, українські військові брали участь і в інших локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав - вони виконували «інтернаціональний» обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, Сирії, Анголі, Мозамбіку на острові Куба та в інших «гарячих» точках.
Після здобуття Україною незалежності наші військові фахівці стали учасниками миротворчих місій під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року понад 44 тисячі військовослужбовців ЗСУ взяли участь у 27 міжнародних операціях та місіях у різних регіонах планети.

Від самого початку війни на сході України тисячі ветеранів, насамперед «афганців», виступили на захист рідної землі. Нині вони проходять службу у складі Збройних сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ та інших силових підрозділах.

Цього дня зазвичай відбувається низка урочистих заходів і церемоній – покладання квітів до пам’ятних знаків, проведення мітингів-реквіємів, зустрічей з учасниками бойових дій на території інших держав. У храмах і монастирях звершуватимуться панахиди за загиблими та померлими учасниками бойових дій на території інших держав.
Бібліотеки Солом’янки також пам’ятають та долучаються до вшанування низкою заходів, серед яких дві зустрічі онлайн на тему війни за чужі сенси:

15.02 о 19:00 — зі свідком війни в Ефіопії, перекладачем, письменником Сергієм Сингаївським, автором роману «Дорога на Асмару»:
https://www.facebook.com/events/427278851661662 

16.02 о 15:00 — із учасниками бойових дій в Афганістані: В’ячеславом Купрієнком, командиром групи спецназ 177-ого окремого загону спеціального призначення (Газні-Кабул, 1987-1989 рр.) та Ігорем Рубцовим, рядовим, пізніше старшиною надстрокової служби (Шинданд-Герат, 1984 - 1988 рр.), а нині — письменниками сучасності.

Обидві зустрічі відбудуться на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки.

субота, 13 лютого 2021 р.

Майстерклас з фотографування від Ганни Семенової

12 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбувся майстер-клас з фотографування «Чарівні локації для фотозйомки у вашому місті» від Ганни Семенової, фотографині, засновниці видавництва листівок «Фотофабрика».

Професійна фотозйомка – це не тільки технічний результат роботи, а також і творчий. Для того, щоб фотографії були гарними й ефектними, окрім спеціальної техніки і кваліфікованого фотографа, важливу роль грає і правильно вибране місце зйомки.
Насправді знайти локацію для фотозйомки досить просто. Ганна Семенова радить частіше гуляти рідним містом і намагатися побачити цікаве у звичайному. На прикладі власних робіт майстриня демонструє, як правильно використовувати ті чи інші локації для створення неповторних фотографій. На фотознімках власного виробництва фотографиня дала корисні поради щодо принципів побудови композиції та освітлення.

Любите фотографувати або фотографуватися, але не знаєте, як робити знімки так, щоб вони виходили неповторними й цікавими? Уважно подивившись майстер-клас, ви зможете навчитися робити творчі знімки, які допоможуть вам зберегти найяскравіші моменти швидкоплинного життя.
Детальніше про тонкощі й секрети майстерного фотографування дивіться у відео.


четвер, 11 лютого 2021 р.

Презентація книги Наталки Позняк-Хоменко «Волонтери: сила небайдужих»

10 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася презентація книги Наталки Позняк-Хоменко «Волонтери: сила небайдужих».

Волонтерство — добровільна безкорисна суспільно важлива діяльність. Виникнення волонтерського руху в Україні стало одним із значущих результатів Революції Гідності. З початком війни на Донбасі волонтерство піднялось на найвищий рівень розвитку за весь час незалежності України. До волонтерського руху в 2015 році долучилося 47% українців. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.

Книга «Волонтери: сила небайдужих» розповідає про звичайних людей, які стали волонтерами. Це і пенсіонери, і навіть діти 11 років. Книга, за словами автора, про кожного з нас, тому що ледве не кожен українець долучився до волонтерства в часи Революції Гідності й війни на сході України. Кожна людина, про яку йдеться в книзі – унікальна.

Автор книги запросила представників двох частин України – сходу і заходу: волонтера з Донецька Наталю Герасименко, яка стала прототипом героїні книга «Доця» Тамари Горіха-Зерня, і волонтера зі Львова – Андрія Салюка.


Андрій Салюк закликав долучатися до волонтерства, тому що зараз, на жаль, волонтерів поменшало з різних причин. 
Волонтери – це люди, для яких немає нічого неможливого. Волонтерство – це справа совісті й громадянського обов’язку в наш нелегкий час.

Детальніше про книгу і про український волонтерський рух дивіться у відео.


середа, 10 лютого 2021 р.

Як не втратити земельні паї після 2025 року: поради юриста

9 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбувся правоосвітній вебінар "Як не втратити земельні паї після 2025 року: поради юриста" в рамках проєкту «Право на право». Вебінар провела Антоніна Загура, начальник відділу правопросвітництва та надання правової допомоги Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Сьогоднішній вебінар розкрив особливості розпаювання державних земель сільськогосподарського призначення в Україні відповідно до діючого в Україні земельного законодавства.
Відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Необхідно зазначити, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай), що визначається законом, прийнятим 2003 року «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». 

Якщо власники сертифікатів не отримали акт на землю до 1 січня 2025 року, така земля вважається не витребуваною і переходить у комунальну власність відповідної територіальної громади. За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. Але протягом 7 років (відповідно до ст. 13 «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)») власник сертифікату може повернути собі цю ділянку. 

Юрист розповіла чим відрізняється сертифікат на отримання паю і акт на право власності на земельний пай. Як отримати акт на земельну ділянку? Як успадкувати пай? Які дії спадкоємця в разі отримання земельного сертифікату в спадок? Які документи потрібні для оформлення і спадкування сертифікатів і актів на паї? На ці питання юрист дала вичерпну відповідь і розробила чіткий алгоритм дій для особи, зацікавленої темою. Детальніше про це – у відео.



вівторок, 9 лютого 2021 р.

Чого бояться фобії

8 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook у рамках проєкту з особистісного розвитку «ReСтарт» відбувся вебінар практичного психолога, тренера, коуча, КПТ-терапевта, засновниці «Pro Trainings Agency» Злати БІНЕВИЧ. Тема зустрічі - «Чого бояться фобії».

Страх – це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивідуума і спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. 
Фобія – це сильно виражений завзятий нав’язливий страх, який необоротно загострюється в певних ситуаціях, і не піддається повному логічному поясненню. В результаті розвитку фобії людина починає боятися і відповідно уникати певні об’єкти, діяльність або ситуації. Але якщо людина не має страху і фобій – це вказує на наявність у неї певних психічних розладів.
Страх зникає після того, як відповідна ситуація – позаду. З огляду на це особа знову й знову вибирає таку поведінку, яка дає змогу не потрапляти більше в обставини, які жахають. 
Всі ми відчуваємо якісь страхи в більшій чи меншій мірі. І це нормально. Людині притаманно боятися, адже це почуття здавна закладено в ній природою на рівні інстинктів. Існує кілька відносно простих і дієвих методів, завдяки яким можна справитися з тривогою і страхами, послабити або зовсім прибрати їхній гнітючий вплив. 
Страх - це продукт розуму і внутрішньої боротьби. Причина страху знаходиться тільки у нас в голові. Фобії бояться емоційного інтелекту, позитивного і критичного мислення.

Щоб дізнатись більше, дивіться дивіться відеозапис етеру.

понеділок, 8 лютого 2021 р.

Децентралізація державного управління в Україні


Планом ЦБС Солом’янського району на 2021 рік передбачено інформування наших користувачів щодо децентралізації державного управління в Україні, що ми і робимо сьогодні. 
Пропонуємо Вам ближче познайомитися з децентралізацією владних повноважень, її основними віхами, законодавчою базою та найближчими планами. Спробуймо разом розібратися, чим важлива децентралізація?

Кожен мешканець села чи міста має право на сучасну медицину й освіту, доступні та якісні адміністративні, комунальні, соціальні послуги, гарні дороги, чисті й освітлені вулиці. Але люди можуть впливати на якість цих послуг лише тоді, коли відповідальні за їх надання знаходяться близько. Найближчою до людей владою є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконкоми. Отже саме вони повинні мати широкі повноваження і достатньо коштів, щоб бути спроможними вирішувати усі місцеві питання і нести за це відповідальність.

Для цього в Україні відбувається децентралізація - передача повноважень та фінансів від державної влади якнайближче до людей - органам місцевого самоврядування. Реформа державного управління в Україні триває з 2014 року і вже має відчутні результати. За даними державного моніторингу, станом на 30 січня 2021 року 92% об’єктів передані у комунальну власність громад. 

ПЕРШИЙ ЕТАП ДЕЦЕНТРАІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ (2014-2019 РОКИ)

Державна політика України у сфері місцевого самоврядування спирається на інтереси жителів територіальних громад і передбачає децентралізацію влади – тобто передачу від органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування значної частини повноважень, ресурсів та відповідальності. В основу цієї політики закладено положення Європейської хартії місцевого самоврядування та найкращі світові стандарти суспільних відносин у цій сфері.

Законодавче підґрунтя для докорінної зміни системи влади та її територіальної основи на всіх рівнях почало формуватися у 2014 році.
У квітні 2014 року Уряд схвалив основний концептуальний документ - Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Після цього був затверджений План заходів щодо її реалізації, які дали старт реформі.

За цей час вже сформований і діє основний пакет нового законодавства, впроваджуються першочергові законодавчі ініціативи. Мова йде про:
  • Закони України про внесення змін до Бюджетного та Податкового кодексів України. Завдяки цим змінам відбулася фінансова децентралізація.
  • Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Дав змогу почати формувати спроможний базовий рівень місцевого самоврядування. За 2015-2019 роки в Україні добровільно було створено 982 об’єднані територіальні громади (ОТГ). До складу цих ОТГ увійшли близько 4500 колишніх місцевих рад. 11 млн людей проживають в ОТГ. Такі темпи міжмуніципальної консолідації міжнародні експерти називають дуже високими. Закон також запровадив інститут старост в ОТГ, які представляють інтереси сільських мешканців в раді громади. В селах ОТГ працюють вже 3207 тисяч старост та виконуючих обов’язки старост. У 2018 році об’єднані громади отримали у комунальну власність майже 1,5 млн га земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів.
  • Закон України «Про співробітництво територіальних громад». Створив механізм вирішення спільних проблем громад: утилізація та переробка сміття, розвиток спільної інфраструктури тощо. На кінець 2018 року реалізувалося 530 договорів про співробітництво. Цим механізмом скористалися 1188 громад.
  • Закон України «Про засади державної регіональної політики». Державна підтримка регіонального розвитку та розвитку інфраструктури громад за час реформи зросла у 41,5 разів: з 0,5 млрд в 2014 до 20,75 млрд грн у 2019 році. За рахунок цієї підтримки в регіонах та громадах реалізовано у 2015-2019 роках більше 12 тисяч проєктів.
  • Пакет законів щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг. Це дозволило делегувати органам місцевого самоврядування відповідного рівня повноваження з надання базових адміністративних послуг: реєстрацію місця проживання, видачу паспортних документів, державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб, підприємців, об’єднань громадян, реєстрацію актів цивільного стану, речових прав, вирішення земельних питань тощо.
2020-2021 РОКИ - ДРУГИЙ ЕТАП ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ 

2020 рік став ключовим у питанні формування базового рівня місцевого самоврядування: більшість існуючих малочисельних місцевих рад об’єднаються, стануть спроможними перебрати на себе більшість повноважень, належним чином використовувати ресурси і нести відповідальність за свої дії чи бездіяльність перед людьми та державою. Це створить стійке підґрунтя для наступних кроків реформи місцевого самоврядування, а також сприятиме прискоренню реформ у сфері охорони здоров’я, освіти, культури, соціальних послуг, енергоефективності та інших секторах.

12 червня 2020 року Уряд затвердив новий адміністративно-територіальний устрій базового рівня. Відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів, після місцевих виборів в Україні буде 1469 територіальних громад, які покриватимуть усю територію країни. 

17 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 3650 «Про утворення та ліквідацію районів». Згідно з документом, тепер в Україні 136 районів. Старі 490 районів парламент ліквідував.

15 липня 2020 року Верховна Рада України прийняла постанову № 3809 про призначення чергових місцевих виборів на 25 жовтня 2020 року, 16 липня - прийняла зміни до виборчого законодавства. У результаті, після чергових місцевих виборів восени 2020 року на новій територіальній основі районів та громад, повноваження між рівнями управління повинні бути розмежовані за принципом субсидіарності. Мешканці громад мають бути забезпечені механізмами та інструментами впливу на місцеву владу та участі у прийнятті рішень. Тож для продовження реформи необхідно прийняти ще ряд важливих законів:
  • Про засади адміністративно-територіального устрою України. В рамках чинної Конституції визначає засади, на яких має ґрунтуватися адміністративно-територіальний устрій України, види населених пунктів, систему адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань адміністративно-територіального устрою, порядок утворення, ліквідації, встановлення і зміни меж адмінтеродиниць та населених пунктів, ведення Державного реєстру адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів України.
  • Про службу в органах місцевого самоврядування (нова редакція). Забезпечить рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування, підвищить престижність служби в ОМС, мотивацію місцевих службовців до розвитку громад та власного розвитку.
  • Щодо державного нагляду за законністю рішень органів місцевого самоврядування.
  • Про місцевий референдум.
  • Оновлення законів про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації тощо.
У 2021 році очікується внесення зміни до Конституції щодо децентралізації, які необхідні для подальшого просування реформи та її завершення.

Інформацію підготовлено за матеріалами сайтуhttps://decentralization.gov.ua/

Як знизити ризики захворювання на рак

4 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася онлайн-зустріч із Отто Стойкою, лікарем-методистом Київського міського центру громадського здоров'я, к.мед.н. Тема зустрічі - «Протидія раку: як уникнути онкозахворювань», до Всесвітнього дня боротьби проти раку

Під час зустрічі були розглянуті причини, внаслідок яких можуть виникати онкозахворювання. Зверталась увага на методи профілактики. Найперше - це ведення здорового способу життя: здоровий сон, правильне збалансоване харчування, незловживання згубними звичками, необтяжливе фізичне навантаження, яке регулює активну циркуляцію кровообігу в організмі – все те, що веде до підтримки здорового імунітету людини.


пʼятниця, 5 лютого 2021 р.

Українська революція 1917 - 1921 років: відомі і невідомі сторінки. Зустріч друга: Акт Злуки

3 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом'янки у facebook відбулася освітня лекція-екскурсія Олександра Хоменка, наукового співробітника Інституту Української Революції 1917-1921 рр.

Акт Злуки, прийнятий і затверджений IV Універсалом Української Центральної Ради 22 січня 1919 року, став вершиною подій Української революції періоду 1917-1921 рр. 
Але українська Соборна єдність почала формуватися значно раніше. І це почало відбуватися з появою української інтелігенції, яка своєю діяльністю та конкретними надбаннями наповнювала скарбничку єдності. З’являлися українські літературно-мистецькі твори, поетично-пісенні збірки народних пісень, фольклору та багато іншого. Серед особистостей варто назвати Михайла Максимовича, Ізмаїла Срезневського, Платона Лукашевича, який ще 1836 року видав перший збірник пісень з усієї української території «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». Творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Лисенка, Миколи Аркаса, Олександра Кошиця та багато інших стала ключовим сегментом на шляху розвитку та формування національної української свідомості та культури. 

Пісня П. Чубинського і М. Вербицького «Ще не вмерла Україна» стане в майбутньому гімном України. У Галичині і в центральній Україні творчість Тараса Шевченка вже є символізуючою силою об’єднання двох великих частин України. Створюється 1890 році перша українська радикальна партія, перший герб України, запропонований Михайлом Грушевським, і опрацьований художником Юрієм Нарбутом. Також Юрій Нарбут створює печатку Української держави, розробляє цикл державних паперів, марок, розробляє банкноти, грамоти та листівки. Прапор, гімн і герб стають у подальшому головними символами Соборності України.

Найбоєздатнішою армією Української Центральної Ради став сформований у Києві Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців. Цей курінь був організований із військовополонених, які перебували у російському полоні та з нього втекли. Серед них варто зазначити Андрія Мельника, Євгена Коновальця, Романа Сушка та інших.
1 грудня 1918 року у Фастові підписується передвступний договір між представниками ЗУНР та УНР. 
З січня 1919 року в готелі «Австрія» в Станіславові (нині Івано-Франківськ) збирається Українська Національна Рада Галичини і приймається рішення про об’єднання ЗУНР і УНР. 
І вже 22 січня на Софійському Майдані відбулося велике віче та військовий парад, а 23 січня - перше засідання парламенту, який схвалює рішення про те, що Україна стає єдиною Соборною та незалежною державою.