Микола Бривко розповів про тернистий шлях до правди, який пройшла колишня спецділянка НКВС у Биківнянському лісі з моменту її створення. Це було однією із важливих таємниць радянської влади, яка приховувала свій злочин.
Лісовий масив неподалік селища Биківня, нині – північно-східна околиця Києва, є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли десятки тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних переважно у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.
Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» - місце таємних поховань, використовувався органами НКВС УРСР упродовж 1937-1941 років. В архіві столичної міськради зберігається рішення президії Київської міської Ради трудящих від 20 березня 1937 року про виділення земельної ділянки для «спеціальних потреб» НКВД УРСР. Йдеться, про частину лісового масиву –– площею 4,5 га в районі 19-20 кварталів Дарницького лісництва (дані польських військових топографів свідчать, що насправді розмір поховання – 5,3 га). Ця територія була обнесена високим зеленим парканом – 2-3 м й перебувала під цілодобовою охороною співробітників НКВС. На таємній спецділянці НКВС УРСР у Биківнянському лісі знайшли свій останній спочинок десятки тисяч жертв Великого терору.
Хто перший розкрив цей злочин? Як це було зроблено і коли? Яка доля чекала на людей, які допомагали розкривати ці злочини? Як радянська влада викривила правду про биковнянські поховання?
Лекторка Наталія Амонс продовжила лекцію, зосередившись здебільшого на персоналіях тих істориків і журналістів, які відродили розслідування таємниць Биківнянського лісу. Це були Сергій Кисельов, Микола Лисенко, Артур Луковський, які своїми публікаціями посприяли тому, аби правда про биківнянські поховання вийшла на поверхню і стала надбанням громадськості.
Немає коментарів:
Дописати коментар