Іван Багряний. До 117 річниці з дня народження

Сміливі завжди мають щастя!

Іван Багряний, «Тигролови»

2 жовтня народився Іван Багряний — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.Справжнє ім’я письменника — Лозов’ягін (або ж Лозов’яга) Іван Павлович. Народився він 2 жовтня 1906 року біля Охтирки Сумської області. Крім псевдоніму «Багряний», використовував й інші — «Іван Полярний» та «Сорок сорок».

Творчість починав з малювання. Багряний вчився в Краснопільській художньо-керамічній професійній школі за фахом «малярство та гончарна справа», у 1925-му працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», а в 1926-му вступив до Київського художнього інституту. До захисту диплому його не допустили через «політичну неблагонадійність».

Був учасником літературних об’єднань «Плуг» і МАРС.До Охтирської філії спілки «Плуг» вступив у 1924-му році, був її секретарем. Під час навчання в Київському художньому інституті перейшов до МАРСу (Майстерні революційного слова), а в 1929 році видав першу збірку поезії — «До меж заказаних».

У 1930-ті роки він був засуджений до тюремного ув’язнення за “антирадянську агітацію” після чого його відправили в заслання на Далекий Схід. 1938 заарештований за “націоналістичні ідеї”, проте так і не отримав ув’язнення – так, як за тими звинуваченнями термін засудження уже відбув.

Втік з заслання і два роки жив в Зеленому Клину — заселеній українцями території на Далекому Сході. Спогади про цей час перетворилися у роман «Тигролови».

Роман «Тигролови» Іван Багряний написав за два тижні. Переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він створив рукопис. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 р. Один примірник Багряний відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом». В конкурсі він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин». Роман “Тигролови” був опублікований у 1944 році як “Звіролови”, але був заборонений владою. 1946 був відтворений по пам’яті у Німечинні під остаточною назвою “Тигролови”.

Під час Другої світової війни співпрацював з ОУН і УПА. Зв’язки з ОУН встановив, ще живучи в Охтирці. Після переїзду на Львівщину в 1943-му році він створював антифашистські листівки, малював плакати, писав сатиричні та бойові пісні.

У 1944-му році емігрував до Німеччини. Однією з причин стали розбіжності у поглядах з керівництвом УПА. Жив у таборі для переміщених осіб у місті Новий Ульм. Там у 1946-му році він написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (перша назва — «Чому я не хочу вертатися на «родіну»?») у відповідь на примусову репатріацію біженців з СРСР.

Заснував у Німеччині газету «Українські вісті». Іван Багряний був її головним редактором з 1946 до 1963, коли письменник пішов з життя. Навколо видання сформувалися кілька видавництв («Україна», «Прометей»), які друкували заборонену у СРСР літературу та переклади закордонних творів українською мовою.

У 1950-му році видав у Франції роман «Сад Гетсиманський». Твір детально описує допити і використання тортур слідчими НКВС щодо в’язнів, а також згадує життя в трудових таборах. «Архіпелаг Гулаг» Солженіцина побачив світ через 23 роки.

Був серед засновників трьох українських організацій за кордоном. Це Українська Революційна Демократична партія (УРДП), ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді) та МУР (Мистецький Український Рух). Останній через деякий час перетворився на об’єднання українських письменників «Слово» у США.

Одним із перших відкрито заявив про те, що на боці нацистської Німеччини воювали українські підрозділи. Зробив він це в романі «Огненне коло». В ньому він описав битву під Бродами, у якій зійшлися радянська армія та українські підрозділи німецьких військ. Особливу увагу присвятив дивізії «Галичина».

Багряний у еміграції вів активну діяльність за здобуття незалежності України – був головою Української національно ради – законодавчого органу в УНР, та заступником президента УНР.

У 1962 номінований на Нобелівську премію з літератури.

Іван Багряний став одним з символів національного опору радянській владі.

Був одним із небагатьох дослідників феномену «Зеленого Клину». Поселенням українців на Далекому Сході Багряний присвятив статтю «Україна на березі Тихого океану».

Писав дитячі твори. Наприклад, віршовані «Казку про лелек і Павлика-мандрівника» і «Телефон».

Помер у 1963 році й похований у Новому Ульмі. На надгробку вибиті рядки з поеми Багряного «Мечоносці»:

«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».