Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Петра Дорошенка та близький товариш Петра Сагайдачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з урядом і доводити їх до відкритої боротьби зі шляхтою. Такої ж думки дотримувалися міщанство та українська шляхта, перевтомлені релігійною боротьбою.
У той же час найбідніші верстви реєстрового козацтва, запорозьке козацтво, що не увійшло до реєстру, і значна частина знедолених селян, які втекли від своїх панів і подалися у Пониззя, марили про волю, яку вони розуміли швидше як сваволю, анархію, а не як суверенність у сенсі державності.
Польща намагалася стримати козацькі походи, вказуючи на зобов'язання миру, на що козаки відповідали: «Мир склав король, а не ми».
У 1625 році коронне військо виступило проти запорожців. Козаки виявили неабияку вмілість оборонятися, але для наступу не були готові. Після перемоги коронного гетьмана Конецьпольського над козаками під Каневом, Черкасами та Ведмежими Лозами біля озера Курукове (1625 року) почалися переговори, у яких прийняла участь поміркована козаччина на чолі з Михайлом Дорошенком.
Довгий час про нобілітацію Михайла Дорошенка не було відомо. Але у середині XVIII ст. його нащадки знайшли свідчення про те, що він таки був нобілітований і мав власний герб. Цей герб – чотиричастковий щит.
Було складено умову, за якою польський уряд погодився узяти на державну плату 6000 реєстрових козаків, а решта козаків «виписувалася» й мала покинути військо та повернутися під владу польської адміністрації. Чайки наказано було спалити, щоб не було спокуси воювати з турками. Козакам залишалося право висувати кандидатів на старшин. «Старшим війська його королівської моці запорозького» було затверджено Михайла Дорошенка.
Після Куруківської угоди козаччина розкололася на два табори. Реєстрові козаки були під контролем польської влади і, відстоюючи свої привілеї, мусили підпорядковуватися її наказам. «Виписчики», хоча значну їх частину було узято на службу королеві для участі у Шведській війні, шукали захисту у Запорожжі. Не рахуючись із польською політикою, вони входили у відносини з донськими козаками, Московією, з західними державами, а головні зусилля зосереджували проти турків і татар.
Михайло Дорошенко зумів стримати козаків від морських походів і звернув їхню увагу на кримські справи. У 1626 році кримський хан рушив з військом на Україну, та Дорошенко розгромив татар під Білою Церквою. Лише вбитими на полі бою залишилося 11000 татар. Скориставшись поразкою Мухамед-Гірея, хан Джанібек-Гірей скинув того й посів його місце. Мухамед звернувся до Дорошенка за допомогою. У цей же час (1627 р.) король зажадав від козаків підтримки його походу проти шведів. Але у Дорошенка були інші плани, і він відмовив королеві, посилаючись на спалення свого часу чайок, та водночас вимагаючи збільшення реєстру до 10000. Отримавши від короля негативну відповідь щодо збільшення реєстру, Дорошенко з 4000 козаків пішов у Крим і під Кафою напав на Джанібек-Гірея. Два дні точилася битва й перемога хилилася на бік Дорошенка. Але татари, прихильники Мухамеда, кинули своїх спільників й перейшли на бік Джанібек-Гірея. Це призвело до поразки козаків. Мухамеда та Дорошенка було вбито (1628 р.). Голову Дорошенка настромили на спис і виставили над мурами у Кафі.
Немає коментарів:
Дописати коментар