Пригоди Календаря
Історичні пригоди трудяги Календаря складні й стресоносні, але ми спробуємо подати їх просто й цікаво, аби разом розібратися, чому наші свята мандрують у часі.
Юліанський, Григоріанський, Новоюліанський…
…Отже, жив собі Юліанський календар, винайдений світилами стародавніх природничих наук та введений ще Юлієм Цезарем 1 січня 45 року до н. е. Це був календар, у якому вперше з'явилися високосні роки: кожен четвертий рік мав тривати 366 днів.
Чи легко далося сильним світу цього його впровадження у вжиток, достеменно невідомо. Народ тим не дуже то й переймався, тож він справно пропрацював понад півтора тисячоліття.
Християнство підлаштувалося: на Нікейському соборі 325 року християнська Церква тісно пов’язала свій річний цикл свят із Юліанським календарем (назвімо його ЮК).
Проте щось пішло не так, і йому на заміну 4 жовтня 1582 року Папою Римським Григорієм XIII був запроваджений Григоріанський календар (ГК), за яким і донині здійснюють літочислення більшість держав світу (його ухвалено як міжнародний стандарт), і до якого повертаються нині українські церкви. Не без інерції досвіду і певного спротиву, але з розумінням.
Здавалося б, до чого вся ця веремія, від якої лихоманить мільйони людей на планеті?
Новий календар було розроблено для більш точної передачі тривалості року — періоду оберту Землі навколо Сонця. Через похибки обліку перед людством постали такі серйозні виклики, як то системні невідповідності законам природи, які належало виправити, проте вони несли певний «зсув свідомості» у користувачів календаря.
Дійсно, пори року змінюються з періодом, який становить не рівно 365 діб, а дещо більше (точніше — 365,24219 доби). Через це виникла необхідність робити поправку, час від часу додаючи до року ще один день. Тож новий ГК передбачав певні особливості «високосного» року – таким уважався кожен кратний 4 та 400, але не кратний 100* рік.
Зміни були виправдані, бо похибка в 1 добу в ЮК накопичувалася за 128 років (в давнину люди були менш просунутими в науках), тоді як у запропонованому ГК вона набігала лишень за 10 тисяч років.
Якщо говорити сухою мовою, то реформа календаря мала за мету ліквідувати зсув весняного рівнодення: від запровадження юліанського календаря до XVI століття виникла різниця в 10 днів порівняно з фактичним настанням рівнодення.
Під час розробки нового календаря було поставлено умову, щоб весняне рівнодення (яке слугувало точкою відліку для важливих релігійних свят, зокрема, Великодня) наставало щороку в один і той самий день. Оскільки дата весняного рівнодення є важливою для визначення дати Великодня, це створювало проблеми. На тому й дійшли згоди.
Згідно з нововведенням папи Григорія, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало… 15 жовтня. Цього дня в більшості європейських держав — Італії, Французькому королівстві, Іспанії, Португальському королівстві та Речі Посполитій (зокрема, й частково на теренах сучасної України) запроваджено ГК. Десять днів випало з календаря. Тоді ж було вирішено, що дати до 4 жовтня 1582 не перерахуватимуться і наводитимуться за ЮК, бо з тим багато мороки. Тут аби дати лад усім наступним датуванням.
У травні 1923 року у Вселенському патріархаті відбувся конгрес (зібрання) православних східних церков, скликаний патріархом Мелетієм IV. На ньому було обговорено календарне питання і прийнято рішення про реформу. Щоб усунути вади як юліанського, так і григоріанського календаря, було вирішено запровадити новоюліанський календар, розроблений сербським астрономом, професором математики і небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем.
Новоюліанський календар — це вдосконалена форма юліанського календаря, заснована на циклічному обертанні Землі навколо Сонця; тривалість року становить 365,242222 діб; містить 218 високосних років на 900 років. У новоюліанському календарі нерухомі свята збігаються з ГК (і так буде до 2800 року), а рухомі - з ЮК (йдеться про т.з.в. Пасхалію, цикл свят, пов’язаних зі святом Пасхи, дату якого вираховують за місячним календарем. Тож Великдень має рухому дату, випадає завжди в неділю).
Саме тому часто поряд із Новоюліанським календарем синхронно згадується в дужках (ГК), але ми вже знаємо, в чім різниця!
У деякі роки, що за юліанським календарем мають бути високосними, 366-й день (29 лютого) не додається («пропускається»). У новоюліанському календарі «пропускається» 7 діб на 900 років, тоді як у григоріанському — 3 доби на 400 років. У період від 1 березня 1600 року до 28 лютого 2800 року новоюліанський календар повністю збігається з григоріанським.
Календар: Держава vs Церква
Тут ціла історія!
Якщо церква й держава єдині у своєму світобаченні, то зміна свідомості відбувається за якнайменшої травматизації. Більшість католицьких країн запровадила ГК вже упродовж найближчих десятиліть.
Однак північноєвропейські та східноєвропейські держави, які були протестантськими й православними, різко відкинули ідею впровадження ГК. З часом більшість держав перейшла на ГК, проте релігійні свята відзначалися без зсуву календаря, по-старому.
На сьогоднішній день ГК використовують усі християни західного обряду, 16 з 23 східних католицьких церков, 3 з 6 орієнтальних православних церков та Церкви Сходу. Більшість Східних православних церков та Православна церква України (ПЦУ - з 01.09.2023), а також 4 Східні католицькі церкви (зокрема, Українська греко-католицька церква (УГКЦ - з 01.09.2023) відзначають свята за новоюліанським* календарем.
У той час лише 6 з 16 автокефальних Східних православних церков, а також Російська греко-католицька церква відзначають свята за ЮК.
Григоріанський календар: локальні перешкоди й колізії
Але повернімося до нашого мірила й міжнародного стандарту – Григоріанського календаря.
1583 року Григорій XIII надіслав Константинопольському Патріарху Єремії II листа, в якому пропонував прийняти новий календар і на його підставі нову пасхалію.
У відповідь патріарх Єремія зібрав великий помісний Константинопольський собор 1583 року, на який запросив патріарха Олександрійського Сильвестра та патріарха Єрусалимського Софронія IV, на цьому соборі грецькі ієрархи підписали документ «Сингіліон», в якому не тільки знову засудили та анафемствували католицькі догмати та звичаї, але й анафемствували всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та ГК.
Перехід держав світу на ГК відбувався поступово. Простежити зрушення календаря можна в таблиці, наведеній у Вікіпедії. Проте після того, як до григоріанського літочислення звернулися навіть Японська імперія (1873) та Китай (1911), які досі мали свій календар, до ГК пристали Болгарське царство (1916), Османська імперія (1917), Російська Радянська Республіка й Українська Народна Республіка (1918), Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Румунське Королівство (1919), Грецьке королівство (1924) та Єгипетське королівство (1928).
Варто було б навести яскраві приклади «поневірянь» календаря, які завдавали чималого стресу людству. Подекуди перехід на ГК супроводжувався серйозними «календарними заворушеннями», заколотами і їх подавленням, або мирними чудернацькими колізіями, пов’язаними зі зсувом дат. І цікаво, як з них викручувалися країни – кожна на свій лад.
У XVI столітті перейшла на ГК тільки католицька частина Швейцарії, протестантські кантони перейшли 1753 року, а останній, Граубюнден, — 1811 року.
У зв'язку з неодночасним переходом країн на ГК можуть виникати помилки сприйняття дат: наприклад, відомо, що Мігель де Сервантес і Вільям Шекспір померли 23 квітня 1616 року. Насправді ці події відбулися з різницею в 10 днів, оскільки в католицькій Іспанії новий стиль діяв від запровадження його Папою, а Королівство Великої Британії перейшло на новий календар лише 1752 року.
Незвичайним був перехід на ГК на Алясці, оскільки там він поєднувався з перенесенням лінії зміни дати. Тому після п'ятниці 6 жовтня 1867 за старим стилем ішла ще одна п'ятниця 18 жовтня 1867 за новим.
Деякі країни розтягували перехід на кілька років, щоб уникнути стрибка. Наприклад, у Швеції вирішили скасовувати високосні дні лютого з 1700 по 1740 роки. 1700 року скасували перший високосний день. Потім почалася війна й про перехід забули. Таким чином, Швеція жила за своїм особливим календарем. 1711 року Карл XII визнав це непрактичним і вирішив повернутися до старого стилю, додавши в лютому 2 дні. Тому в Швеції було 30 лютого 1712 року. Лише 1753 року новий стиль усе-таки запровадили: після 17 лютого настало відразу 1 березня.
У деяких країнах, наприклад, у Російській імперії, 1900 року був день 29 лютого, тоді як у більшості країн його не було.
На деяких територіях, що свого часу переходили на ГК, згодом відновлювався юліанський лік часу внаслідок приєднання до інших держав.
Україні також виявилося непросто, адже певний час її терени були розділені й підпорядковані різним державам, з кардинально різним релігійним устроєм.
Григоріанський календар в Україні
На території сучасної України ГК де-юре запроваджено одразу ж після його ухвалення єпископом римським Григорієм XIII (оскільки 1582 року українські землі входили до складу Речі Посполитої, що була католицькою державою).
Наприкінці 1582-го польський король Стефан Баторій видав універсал, у якому зобов’язав усіх підданих використовувати папський календар у датуванні. У державних установах Речі Посполитої новий стиль впровадили доволі оперативно. Перші відомі документи, датовані за григоріанським календарем, належать до 1582—1583 років.
Однак русини-українці поставилися до цього негативно. Гетьманська канцелярія і Запорозька Січ у внутрішньому діловодстві зберігали юліанський календар аж до другої половини XVII століття. Проте листи старшини, адресовані королям, князям, шляхті та в Угорщину вже датували переважно по-новому.
1596 року на церковному соборі у м. Бересті проголошено акт з'єднання частини ієрархів та вірян Київської митрополії Вселенського патріархату з римо-католицькою церквою (Брестська Унія) на умовах виходу з-під канонічної підлеглості Константинопольському патріархату, визнання зверхності папи Римського та прийняття католицького віровчення (догматики).
При цьому новостворена Руська унійна церква, згодом названа греко-католицькою, зберігала візантійську обрядовість, власні адміністративні структури, канонічний правопорядок та духовно-культурну спадщину.
Брестська Унія внесла в процес значні історичні корективи, поглибивши протистояння православних з «уніатами». Силові методи не мали успіху й опісля. Українська
Греко-католицька церква зберегла східний обряд і чергування свят за старим стилем.
На західноукраїнських землях співіснування двох систем було проблемою не лише релігійною, а й економічною. Раніше більшість свят двох обрядів збігалися. Тепер вони припадали на різні дати, отже, суттєво збільшилася кількість неробочих днів.
Після Берестейської унії ГК поступово поширився на Правобережній Україні та був там поширений до Полоцького собору 1839 року (метою останнього була ліквідація Греко-католицької церкви в Україні та Білорусі в кордонах Російської імперії з ідеологічних міркувань). Водночас, ГК зберігався на тих західноукраїнських землях, які входили до складу держав, де обов'язковим було використання ГК (Польща, Австрія).
Після приєднання Галичини до Австрії 1772 року церковний календар став одним зі стрижневих елементів у конструюванні національної ідентичності галицьких українців. Для селян він був універсальним часовим орієнтиром. Спроби впровадити новий стиль ці люди розуміли як замах на їхні традиційні свята, а отже, і на звичний уклад життя. Адміністрація неодноразово вимагала від греко-католицьких ієрархів здійснити календарну реформу — марно.
Під упливом модернізації відбулися зміни у ставленні до цього питання. Святкування за старим стилем утруднювало адаптацію у містах, спричиняло асиміляцію українців у польське середовище. Ідея змінити календар здобувала все більше прихильників серед духовної та світської інтелігенції.
Українські кооперативні заклади не працювали ні у свої свята, ні в польські — під загрозою покарання. А отже, зазнавали збитків. Проте українці й далі дотримувались старого стилю як своєрідного гаранта збереження своєї ідентичності. Ситуація між польською католицькою та українською православною церквою була дуже напруженою; спроби змусити православних прийняти ГК лише ускладнили ситуацію.
У Російській імперії старого стилю у церковному та державному житті (окрім Царства Польського та Великого князівства Фінляндського) дотримувались аж до 1918-го. Впровадити новий стиль закликали Петербурзька академія наук, Міжнародний статистичний конгрес, Російське астрономічне товариство.
У більшій частині України (тій, що належала на той час Російській імперії, і де утворили УНР) до відліку за ГК перейшли 1918 року, і поточні дати в певний перехідний період називали «за новим стилем».
В Українській Народній Республіці Закон Малої ради «Про заведення на Україні числення часу по новому стилю і переведення годинників на середньоєвропейський час» було ухвалено 12 лютого 1918 року в Коростені. А офіційно ГК почав діяти з 16 лютого 1918 року, цей день стали вважати 1 березня 1918 року. Про зміну церковного календаря не йшлося - впровадити григоріанський календар у життя православного світу виявилось досить проблематично.
Природно, що зі зміною календаря постала проблема тлумачення дат. Приміром, якщо Тарас Шевченко народився 25 лютого 1814 року, то проблему розв'язували
наведенням дат за обома стилями, старим і новим: 25 лютого (
9 березня)
1814 — спершу за старим юліанським стилем, а в дужках — за новим ГК (сучасна Вікіпедія стару дату підкреслює пунктиром, а на нову дату дає активне посилання).
На початку 1930-х календарне питання на західних теренах України стало соціальним. Греко-католики становили меншість у великих містах. Їхні свята не були такими урочистими, як римо-католицькі.
У ХХ столітті різниця між двома календарями становила вже 13 днів. 1902 року Священний синод РПЦ погодився впровадити новий стиль у цивільне життя, без зміни Пасхалії та пересунення церковних свят. Московський собор 1917-го визнав необхідність змінити календар “за узгодженим рішенням всіх патріархів”.
Наступного року календарну реформу провели більшовики. Тоді РПЦ відмовилася впроваджувати новий стиль, скориставшись положеннями Декрету про відокремлення Церкви від держави.
10 травня 1923 року з ініціативи Вселенського патріарха Мелетія ІV у Константинополі відбувся конгрес. У ньому взяли участь представники грецької, російської, румунської та сербської православних Церков. У цих державах вже було запроваджено новий стиль. Вирішено від 1 жовтня узгодити з ним календар свят.
Щоб не приймати ГК, ввели так званий новоюліанський. Усі нерухомі свята — Різдво, Водохреще, Стрітення відзначали одночасно з католиками. Натомість Великдень та свята пасхального циклу — далі за старим стилем. Восени реформу благословив російський патріарх Тихон. Однак більшість священників продовжувала дотримуватися старого стилю.
1924 року новий стиль впроваджено в Румунії. Його були змушені дотримуватись українці Буковини, які переважно не підтримували новацій. Хоча йшлося тільки про нерухомі свята. Відзначати Великдень за новим стилем почали тільки через 5 років.
Навесні 1924 року таке саме рішення ухвалив Собор єпископів Православної митрополії в Польщі. Нововведення мало почати діяти восени. Багато православних українців не прийняли реформи і перестали ходити до церкви, коли правили за новим стилем. Довелося йти на поступки.
Вже влітку Собор єпископів у Почаївській Успенській лаврі благословив святкування за старим стилем “великих і місцевошанованих свят” у місцевостях, де цього домагалися віряни. При цьому не скасовував нового стилю для тих, хто святкував з обов’язку службового становища — урядовців, робітників, учнів, військових. Тож вийшло так, що ієрархи вели свята за одним календарем, а віряни та нижче духовенство — за старим.
У середині 1970-х зміни провели в окремих українських парафіях Польщі. У Варшаві за григоріанським календарем святкували православна та греко-католицька парафії. Втім нещодавно остання повернулася до відправлення богослужінь за старим стилем. Основна причина — наплив трудових мігрантів з України. У країні проводили опитування серед місцевої української діаспори. Думки розділилися.
Наприкінці 2015 року секретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов хотів розглянути це питання на Раді християнських Церков України. Пропонував ввести перехідний період, коли святкуватимуть обидві дати. Тоді позицію не підтримали ані церковні, ані світські кола.
Митрополит Епіфаній анонсував календарну реформу, яка передбачає перехід святкування Різдва Христового з 7 січня на 25 грудня. 24 травня п.р. Архиєрейський собор ПЦУ схвалив перехід на новоюліанський календар з 1 вересня 2023 року. Одночасно, з ПЦУ на новоюліанський календар перейшла УГКЦ. Православна Церква України офіційно затвердила перехід на новоюліанский календар під час Помісного Собору 27 липня перед річницею Хрещення Русі.
Відтак українські християни дотримувалися ЮК аж до 2023 року, коли внаслідок російського вторгнення 2022 року українські християнські конфесії розпочали переходи на ГК і новоюліанський календарі. Церкви ж московського підпорядкування залишилися із ЮК.
Таким чином, багато сучасних релігійних і стародавніх обрядових свят нарешті повернулося на круги своя і співпало в часі, а українці мають менше приводів для роздвоєння свідомості. Ми, українці, аж до недавнього часу могли це спостерігати на собі, ба більше – проживати у двох реальностях одночасно: офіційній та усталеній народно-обрядовій.
Але, сподіваємося, співпадіння святкових дат оновить і наше сприйняття світу, і дасть відчуття цілісності та єдності з усім цивілізованим світом.
У дописі використано матеріали з Вікіпедії та порталу "Локальна історія"
