1 січня українці не лише відзначають свято Нового року, але і згадують провідника ОУН, відомого борця за волю України й теоретика національного руху Степана Бандеру.
Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Івано-Франківської області в сім'ї греко-католицького священника. Його батько був парохом у місцевій церкві. Цікаво, що в Галичині та на Прикарпатті церковні прапори чи хоругви віддавна називали «бандерами». Звідси пішло й прізвище Бандера. Власне Степан Андрійович та його життя таки стало прапором боротьби для українців проти комунізму й за самостійність держави.В історичному контексті воно є символом героїчної боротьби за свободу та незалежність.
Загалом у родині Бандер було семеро дітей. Степан за старшинством — другий. Його дитинство припадає якраз на розпал Першої світової. Є згадки, що через Старий Угринів фронт «перекочував» щонайменше тричі.
Степан дотримувався здорового способу життя: він не палив, не вживав алкоголь. Був прихильником музичного мистецтва – сам співав у хорі, вмів грати на мандоліні, на гітарі. Полюбляв грати в шахи, а також займався різними видами спорту: бігом, плаванням. Ще любив кататися на лижах.
До лав українських скаутів Степан зміг приєднатися лише з третьої спроби, оскільки з дитинства хворів на ревматизм та мав проблему з суглобами. Його призначили скарбником пластунського куреня " імені Червоної Калини". Щоб залучити кошти, юнак організовував виготовлення популярних тоді срібних комірцевих піджачних значків із пластовою символікою.
Степан, обираючи шлях пластуна, одночасно активно включився в національний підпільний рух. Свою діяльність в цьому напрямку він розпочав ще у гімназійні роки і продовжив, коли став студентом.Спеціалізуючись на пропаганді, Степан Бандера вигадував неординарні методи висловлення національної ідеї. Наприклад, у Калуші він організував акцію, під час якої хлопці-вершники, одягнуті в національні козацькі однострої, прорвали поліцейський кордон і почетом супроводжували митрополита Андрея Шептицького під час його візиту.
У вересні 1928 року Степан Бандера вступає на агрономічне відділення Львівської політехніки. Його підпільна діяльність призводить до двох великих процесів у Варшаві та Львові в 1935–1936 роках, відомих як "справа Бандери та товаришів". У Варшаві Степана Бандеру засуджують до смертної кари, але згодом замінюють на довічне ув'язнення. У Львові йому також виносять довічний вирок.
Степан Бандера відбував покарання у різних в'язницях Польщі, голодуючи на знак протесту. Навіть під час ув'язнення він не зламався і підтримував зв'язок із провідниками ОУН через тюремного капелана. Під час сповіді священник передавав Бандері олівці, де замість грифеля були вставлені папірці з посланнями.
Степан Бандера вийшов на волю лише у вересні 1939 року, коли тюремна варта втекла,через те що розпочалася Друга світова війна. 30 червня 1941 року у Львові на площі Ринок Ярослав Стецько виголосив з балкона будівлі Товариства "Просвіта" текст Акта відновлення Української Держави. У цьому документі згадувалося ім'я Степана Бандери як провідника ОУН. Для нацистської окупаційної влади це було несподіваним і неприємним сюрпризом. Самостійники мали за мету звільнитися від радянської імперії, об'єднати українські землі та відродити незалежну українську державу. Але це не відповідало стратегії нацистів. Вже на початку липня Степан Бандера був заарештований і потрапив до німецької в'язниці, а пізніше — у концтабір Заксенгаузен. Навіть у важких умовах тюрми, провідник ОУН не відмовився від своїх переконань. Прихильники Бандери продовжували свою боротьбу на два фронти - проти Гітлера і проти Москви. Степан Бандера залишився їх безспірним Провідником. Але, попри свою незговірливість, він зумів вибратися живим із нацистського полону.
1954 рік. У своєму інтерв'ю німецькій радіостанції в Кельні, спілкуючись із журналістом на прізвище Гоппе, Бандера зазначив: «Kiнцeвa мeтa бoльшeвицькoї полiтики — знищити сyбстaнцiю свoєрiднoсти yкрaїнськoгo нaрoдy пiд кoжним oглядoм, i втoпити yкрaїнський нaрoд в мoрi т. зв. сoвєтськoгo нaрoдy чи, вiрнiшe, в нoвiй фoрмi пoжирaючoгo iншi нaрoди рoсiйськoгo iмпeрiялiзмy».
Під час останнього переобрання на посаду лідера національного руху він висловлюється із певним сарказмом: "Смертний вирок приймаю!"
Степана Бандеру було вбито 15 жовтня 1959 року в Мюнхені. Атентат було скоєно Богданом Сташинським, який вистрілив Бандері в обличчя розчином ціанистого калію.
Поховано Степана Бандеру на кладовищі в Мюнхені. Кажуть, його труну було засипано українською землею та покроплено водою з Чорного моря.
Його іменем названо безліч вулиць у різних містах, причому не тільки українських.
2010 року він посмертно отримав почесне звання Героя України, проте 2011 року постанову було скасовано.
Україна пам’ятає Степана Бандеру як ключову постать у визвольній боротьбі за Незалежність.
Немає коментарів:
Дописати коментар