29 травня о 15:00 з Публічними бібліотеками Солом’янки на зв’язку онлайн була Маріна Ліферова. Тема зустрічі «Жестомовні серед нас! Про кого йдеться?».
Маріна Ліферова, президент Спілки України перекладачів жестовою мовою (від заснування 2007), мешканка Відрадного і гостя «БібліоПідвальчика». Вона народилася в родині глухих, але у неї була бабуся і дитячий садочок. Так вона й навчилася розмовляти. Нині пані МарІна (саме на такому написанні власного імені вона наполягає) працює на телебаченні – канал «Прямий», – де перекладає жестовою мовою. Слово «сурдопереклад» – не любить і не бажає, щоб його застосовували до означення її професії, адже дослівно це означає – глухий переклад – німота?! Тому вірно називати професію – інтерпретер, а дублювання сказаного – синхронний переклад жестовою мовою і, знову ж таки, не мовою жестів, адже останньою послуговуються в емоційних випадках.
Маріна Ліферова детально розповіла, як ведеться нечуючим людям в Україні: ст. 4 Закону про державну мову щодо жестомовних; про посібники для дітей, щоб вивчити жестову мову; про різні абетки жестової мови; і чому у світі основою є французька жестова мова; про трансляцію лівою та правою руками абетки жестомови; і чому обличчя має бути задіяне, а не скам’яніле. Також пані Марина розповіла про свою участь у Дефлімпійських іграх, про обов’язковість в Америці знати жестову мову медикам і поліцейським, про емблему перекладачів жестовою мовою в різних спілках, про Українське товариство глухих. Пояснила чим відрізняються сучасні слухові апарати для дітей і дорослих. Розповіла про своїх учнів – батьків глухих дітей. Але пані Марина вважає, що викладач жестової мови має бути її носій, тобто з глухих чи слабкочуючих. А для складання іспитів на знання жестової мови треба знати 1800 знаків, це оптимальний словниковий запас жестомови, але вона постійно розвивається, у зв’язку з новими технологіями (нові слова: інтернет, коронавірус тощо). Марина Ліферова має професію, що зобов’язує задіювати в роботі дві півкулі головного мозку – це потребує постійного вдосконалення, а перекладачка мріє про безбар’єрність у спілкуванні українських іншомовних (глухих).
Немає коментарів:
Дописати коментар