середа, 3 лютого 2021 р.

Пам’ять заради життя: слово, обірване у Биківні

2 лютого на сторінці Публічні бібліотеки Солом’янки у facebook відбулася перша історико-літературознавча онлайн-лекція Тетяни Шептицької, заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», в рамках спільного проєкту Публічних бібліотек Солом’янки та Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».

В історичному місці «Биківнянські могили» знайшли свій вічний спочинок сотні людей, які мали свої індивідуальні вільні погляди на життя та світ. Люди, що стали жертвами тоталітарної радянської політичної системи, потрапивши під страшну сталінську зачистку.
В 1937 році був розгул політичного масового терору проти Українського суспільства і, насамперед, інтелігенції. Це були масові репресії, арешти та знищення української еліти, що мала свої непохитні особистісні творчі погляди на життя. Серед них були літератори, художники, музиканти, театральні діячі, лікарі, освітяни просто звичайні робітники і селяни. Їх тероризували, вибивали з них неправдиві зізнання й таке інше. Їх називали людьми неправильного походження або неправильних думок.
П’ять гектарів Биківнянського лісу належали до спеціального проєкту НКВС – це була спеціальна територія, відведена для поховання тіл так званих "ворогів народу".

1937-38 роки були періодом суцільного страху і терору, які переживало людство того часу. Поширювалася інформація, що радянську ідеологію "підривають" як зовнішні, так і внутрішні вороги, діють завербовані шпигуни та буржуазні імперіалісти. Це нагнітання відбувалося постійно через інформаційні засоби, насамперед, через пресу. Отже, проти цього ілюзорно-надуманого реваншистського імперіалізму діяла, досить підступно жорстоко й цинічно, репресивна совітська машина. Людина, яка потрапляла в руки чекістів, фактично не мала шансу вийти живою. Здебільшого таких людей розстрілювали або робили з них зомбі, які після їхньої жорнової обробки ставали агентами НК (ЧК). Людям, яких арештовували, приписувалися найрізноманітніші надумані, а часом дуже безглузді кримінальні сценарії, щоб винести їм відповідний судовий вирок. 

Тіла вбитих та закатованих людей звозили "полуторками" до Биківнянського лісу й закопували у братські могили. Серед літераторів, які там спочивають, - поет Михайль Семенко та група футуристів: Майк Йогансен, Володимир Дурдуківський, Яків Савченко, Іван Маловічко, Михайло Мороз, Микола Скуба. А ще критики Борис Коваленкоі Фелікс Якубовський, письменниця та перекладачка Вероніка Черняхівська. Непроста особистість Іван Кулик та його дружина Люціана Піонтек, письменниця Мирослава Сопілка, гумористи Юрій Вухналь, Юхим Ґедзь (Олекса Савицький, він же Ясний Олесь) та багато інших безвинно закатованих людей. 

Наприкінці зустрічі пані Тетяна Шептицька запросила усіх небайдужих час до часу навідувати їхні могили у Биківні, але приходити до них не як до навіки спочилих, а як до живих. Тільки так працює Пам'ять заради Життя.


Немає коментарів:

Дописати коментар