Європейська спільнота активно відзначає день 8 березня, але акцент цього дня - саме на інформуванні суспільства щодо прав жінок. Активісти виходять на площі, організовують публічні просвітницькі акції, облаштовують інформаційні пункти, розповсюджують інформацію щодо протидії насиллю тощо.
Ми також хотіли б привернути вашу увагу до проблем жіноцтва.
Війна затьмарила собою багато важливих питань, які, лишаючись непроговореними, нікуди не поділися. Ба більше, тільки загострилися.
Через хиби патріархальної системи виховання (яка в розвинених суспільствах уже себе відживає), статева дискримінація в Україні досі існує й ґрунтується вона на гендерних стереотипах щодо місця та ролі жінки в суспільстві, стандартів «справжньої жіночності». Переважно ці стереотипи укорінюють церква та праві рухи, апелюючи до «традиційних українських цінностей».
Витоки фемінізму в Україні
Одна з найбільших феміністичних організацій в Європі, Союз українок, була заснована в 1920-х на Заході Україні, Галичині, Міленою Рудницькою. За радянщини фемінізм класифікувався як буржуазна ідеологія, отже, антирадянська контрреволюційна і практично не існував, як і громадянське суспільство. Після здобуття незалежності (1991) український фемінізм почав своє відродження.
В Україні діє Музей жіночої та гендерної історії
Хто в Україні опікується правами жінок
На найвищому рівні порядок денний з ґендерної політики для ВРУ, Кабміну, місцевих громад, приватного й громадського секторів та медіаспільноти Формує Український Жіночий Конгрес.
Працюють правозахисні медіа:
- Гендерний журнал «Я»
- «Гендер в деталях»
- Кампанія проти сексизму «Повага»
Права жінок захищають організації:
- «Гармонія рівних»
- «Ла Страда Україна»
- «Асоціація жінок-юристок України Юрфем»
В Україні діють низові феміністичні групи:
- Феміністична Офензива
- «Шалені кішки»
Перше масштабне дослідження уявлень українських чоловіків, «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок», проведене Мінсоцполітики у 2018 році (опитано 1520 чоловіків всіх регіонів, крім АР Крим, від 18 до 59 років), виявило, що гендерні стереотипи значно поширені серед українських чоловіків.
Так, повнолітні українці досі:
- вважають жіночою справою хатню роботу, турботу про контрацепцію тощо;
- чекають від жінки покори, лагідності та емоційного обслуговування;
- звинувачують жертву зґвалтування у насильстві;
- вважають прийнятним застосувати насильство проти жінки у випадку її подружньої зради.
Права жінок в українському суспільстві конституційно рівні з чоловічими в економічній, політичній, культурній, соціальній та сімейній сферах. Проте фактично українські жінки й досі потерпають від гендерної нерівності:
Жінки складають більшість із понад 45 % населення України, що страждає від насильства (домашнього, сексуального, психологічного, економічного).
Від домашнього (фізичного та сексуального) насильства страждає 1,1 млн та гине 600 українок щороку (втричі більше, ніж у зоні АТО на Сході за той же період, лише у 2018)
Жінки зазнають трудової дискримінації - при працевлаштуванні та в частині оплати праці за той самий обсяг роботи, який виконують чоловіки
Частка жінок в українській політиці вдвічі нижча, ніж в країнах ЄС (12 % проти 25% станом на 2014 рік)
Акушерська агресія в пологових будинках є однією з актуальних проблем жіночого здоров'я в Україні.
Аборт в Україні законний за запитом у перші 12 тижнів вагітності. Праві та релігійні організації періодично порушують питання заборони абортів.
Декретна відпустка по догляду за дитиною за законом може надаватись будь-кому з рідних, проте користуються нею в абсолютній більшості випадків матері, втрачаючи кілька років у кар'єрному зростанні (відпустка сягає 3-х років на одну дитину).
Несплата та труднощі в законному стягненні аліментів на дітей після розлучення становлять комплексну проблему в Україні. Більшість українських соло-матерів утримують спільних дітей самостійно.
Українок активно поставляють у міжнародний трафікінг (торгівля людьми).
Сурогатне материнство, заборонене в більшості розвинених країн як торгівля людьми та репродуктивне насильство, є легалізованим в Україні, через що Україна належить до країн сурогатного туризму
Російська агресія значно погіршила всі проблеми українського жіноцтва. Зокрема, російська армія широко використовує сексуальне насильство як воєнний злочин у своїх вторгненнях.
Жінки і праця
Жінки складають 54% населення України та 47,4% її трудових ресурсів. Попри те, що понад 60% українок мають вищу освіту, рівень жіночого безробіття дуже високий, порівняно з чоловіками з такою ж освітою: 80% усіх безробітних в Україні — жінки, не кажучи вже про масштабне приховане безробіття серед жінок.
Дискримінація при наймі. Відбір на посади за статтю заборонено чинним законодавством, проте на практиці більшість вакансій містять вказівку на бажану стать, вимоги до зовнішності та віку. Засвідчені дані, що працедавці відмовляють у наймі молодшим жінкам, обґрунтовуючи це стереотипними очікуваннями, що ті завагітніють, жінкам з дітьми та жінкам після 35 років.
Жінки отримують в середньому на 30% менше за чоловіків на подібних посадах, обмежені в кар'єрному просуванні (60% жінок мають вищу освіту, але 80% безробітних — жінки). Горизонтальна сегрегація ринку праці, спричинена гендерованою освітою, дискримінацією при наймі та перепонами в просуванні, призводить до осідання жінок у низькоприбуткових галузях та втягнення у торгівлю людьми.
Вертикальна сегрегація ринку праці, тобто скляна стеля, характерна для України. Жінки очолюють лише 2% великих українських компаній, 27% підприємств з 1—5 працівниками(-цями), 30% підприємств зі штатом менше 50 осіб та близько 50% всіх підприємств без найманої робочої сили. Високі позиції у владі, державній чи приватній областях України займають лічені жінки.
Сектори промисловості, де переважають працівниці (такі як вчителювання, виховательство, продовольче обслуговування), мають найнижчі зарплати та найбільші тенденції до заборгованості у зарплатах.
Жінки України, як правило, ведуть малий бізнес у роздрібній торгівлі, оптовій торгівлі та громадському харчуванні.
Насильство проти жінок
Стамбульську конвенцію до вторгнення Росії у 2022 під тиском релігійних організацій було підписано в редакції, що виключала можливість її ратифікації, а отже, і реалізацію програм з протидії домашньому насильству.
Немає коментарів:
Дописати коментар