Ма́сниця, Масниці — українське свято на честь весняного пробудження природи, одне з праслов'янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Відзначається протягом тижня перед Великим постом. Закінчується Прощеною неділею. Посутньо це — спокійний час примирення з собою і оточенням, намагання вирішити образи, очікування посту.
Зазвичай Масниця припадає на кінець лютого — початок березня і займає, ніби проміжне місце між зимою та весною.
На більшій території України це свято відоме як Масниця, в окремих регіонах побутують також такі назви як Колодій, Запусти, Пущення, Заговини, Сирний тиждень.
Еволюція свята
Свято Масниці (Колодія) активно відзначалося не лише в період язичництва, а й після запровадження християнства князем Володимиром 988 року. Найбільш активного святкування Масниця набула у IX—XII століттях, на теренах Руси-України.
Християнська церква додала Масницю у свій календар, проте свято так і не набуло християнського змісту. Але оскільки християнство почало бути панівною релігією в Україні, то з часом автентична дата святкування Масниці була забута.
Християнська церква прив'язала Масницю до тижня напередодні Великого посту, який триває 48 днів до Великодня. Саме тому свято не має чітко встановленої дати в календарі, а залежить від дати Великодня, яка, як відомо, є змінною. Зсув календаря на це свято не вплинув.
Святкування Масниці в більшості регіонів України мало громадський характер і передбачало влаштування гучних забав, веселощів, приготування і споживання страв, які на період посту ставали табуйованими, тобто, насамперед, м'ясних та молочних.
Це архаїчне свято закінчення зими і початку весни відоме майже всім європейським народам, хоча й із різними назвами. Відзначення його полягає у проведенні гучних святкувань — карнавалів (серед яких найвідоміший Венеційський карнавал з характерними масками і розкішними костюмами). Власне й саме слово «карнавал» походить від латинського carnem vale — “м'ясо прощай”.
Масниця vs Масляна: російський слід
Свята, яке називають Масляна, в українців ніколи не було. Воно не має нічого спільного з українською культурою. Організатори подібних “маслянічних” заходів ігнорують (свідомо чи несвідомо) автентичні українські традиції цього свята, яке має свою національну специфіку й суттєво відрізняється від російського. Термін «Масляна» є похідною словоформою від російської «Маслєніци». Саме цю назву агресивно нав'язують українцям зусібіч, іменуючи її «давньослов'янською». Натомість ігноруються власне українські назви свята, серед яких найбільш поширеним здавна була — Масниця.
Центр, схід і південь святкує Масниці, які теж називають Колодки чи Колодієм. В побуті вживаються ще інші назви «Заговини», «Ніжкові заговини», наприклад.
Масниці — це те ж, що Масний, він же Тлустий, Жирний тиждень в багатьох культурах. Західніші регіони України називають цей тиждень Запусти/Запуст, Сиропуст, бо ще можна їсти сир та інший набіл (молокопродукти). Цей тиждень відомий найбільше за обрядом Колодія, який святкували по всій Україні. Самобутні традиції відзначення Масниці в українців зберігалися до середини ХХ ст.
Слід знати, чому Маслєніца і Масляна звучать майже однаково. Назву обряду в інші землі принесли українські священники, котрі століттями служили далеко за межами рідної країни. Фольклористи із козацького селища «Мамаєва слобода» зазначають, що російська Маслєніца це зовсім не Масниці і Колодій. Свята відрізняються не лише обрядовими стравами, музичним оформленням, а й своєю суттю та значенням.
У Росії «блины» з гречаного борошна смажили на рослинній олії, яка там називається «постным маслом», тоді як в українців масло — це продукт, виготовлений з коров'ячого молока. Та й сир на тих теренах — це «творог», тому «сиропустна неділя» там мала б називатися «творожнопустна».
Традиція випікання млинців впровадилися у нас в радянський час. За Радянського Союзу на всій його території проводили однакові свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували. Відзначення Масляної як свята проводів зими за російським сценарієм пропагували державні відділи культури в багатьох українських містах. Не дивно, що нині ми знаємо звичаї північного сусіда краще, аніж власні, що мають самобутній національний характер та колорит.
Російський варіант свята «с блінамі», «штурмамі кріпастєй», «к тьощє на бліни» з'явився в Україні за правління Брєжнєва. Великі індустріальні центри були заселені людьми з півночі Уралу. Природно, що вони хотіли бачити тут частину своєї батьківщини — Росії. У Києві традиція остаточно утвердилася на початку 1980-х.
Так само колись язичницькі традиції заступалися християнськими, так само змішувалися народи й наближалися мови. А через те, що назви «Масниці» і «Маслєніца» схожі, то особливо ніхто в деталі не вдається. Тож і подосі це є непоганим маркетинговим інструментом — під цей весь шум можна підзаробити.
Частування на Масницю
Символічне значення ритуалу наїдатися перед постом у народній свідомості мало на меті забезпечення добробуту, достатку і багатства.
«Почекайте, вареники, прийде на вас Масниця!» — говорить українська народна приказка.
«На Масницю й турки вареники їдять!» — жартували козаки. На козацьких землях це була головна ритуальна страва.
Не дивуйтеся, друзі, але головним почастунком українців на Масницю є не млинці, а вареники з сиром, политі маслом та сметаною. Під час Масниці можна їсти скорòмну їжу (тваринного походження), але вже без м'яса. Так, залежно від регіону, в народі цього тижня готували пироги з сиром, налисники, капусту з олією, капусняк, яєшню на маслі, сир зі сметаною, різні каші, борщ з рибою, локшину на молоці та інші пісні страви. Головними напоями є наливки, трав’яні відвари тощо.
В Галичині є традиції пекти пампухи і смажити хрусти/вергуни. Це не є дуже поширеним, і схоже на вплив центральноєвропейської традиції «тлустого» четверга чи вівторка (залежно від країни). Пампухи (смажені пончики з повидлом) є дуже популярними в Польщі та польських діаспорах США і Канади, у хорватів це булочки з начинкою «крафне». Водночас, у росіян стравою-відповідником, маркером свята є «маслєнічниє бліни».
Сенс останнього тижня перед постом в Україні — приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується. М'яса не їдять ще з попереднього тижня (М’ясопуст). На Пущенні, чи Сирному тижні, немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу.
Обряди Масниці
В Україні Масниці мають свою яскраво виражену індивідуальність.
Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.
Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, Масницею. Це останній напередодні Великого посту тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або просто Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Найвідомішим і найцікавішим елементом традиційної для українців Масниці є обряд «колодки». Колодкою називали дерев'яне поліно, яке прив'язували неодруженим парубкам, символічно караючи їх за те, що вони вчасно (тобто до початку посту) не одружилися. Відкупитися від колодки парубок міг лише одним способом — вгостити жінок горілкою або ж дати грошей. У жартівливій формі громада осуджувала неодружену молодь, заохочуючи до продовження роду. Аналоги цього звичаю у слов'янському світі зустрічаємо в Словенії, Хорватії, Білорусі. Натомість він майже невідомий росіянам.
Свято Колодія характерне лише для України та Білорусі й сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів. У прадавньому розумінні Колодій — це маленький Сонце-Божич, який підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. Наші предки вважали Колодку символом продовження роду. Тож свято супроводжувалося обрядами, пов'язаними не лише з проводами зими й зустріччю сонця, а й такими, що закликали до загального примирення, злагоди і всепрощення.
Архаїчним обрядом української Масниці було поховання Колодія, відоме у кількох локальних варіантах. В його основі — розігрування народження та поховання дерев'яної ляльки, “колодки”, що уособлювало знищення образу зими. Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке Колодчине життя: у понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.
Натомість звичай виготовлення маслєнічних опудал і їхнє спалювання — явище, притаманне для російської традиції й нічого спільного з українською народною культурою не має.
Традиція Колодки була практично втрачена за радянських часів.
Релігійні особливості
Практика Сиропусного тижня дуже давня. Про неї згадує вже александрійський патріарх Теофіл († 412). Ймовірно, Сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641), який шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю: коли виграє війну, то не буде їсти м'яса цілий тиждень перед Великим постом.
Сирний тиждень завершується Прощеною неділею. Цього дня у церкві здійснюється чин прощення, коли духовенство та парафіяни взаємно просять прощення одне в одного, щоб вступити у Великий піст з чистою душею. У православних храмах починають здійснювати Великопісні служби.
Немає коментарів:
Дописати коментар