Степан Руданський. До 190-ї річниці від дня народження

6 січня - 190-та річниця від дня народження Степана Руданського, видатного поета і громадянина, перекладача, етнографа, одного з перших українських дипломованих лікарів-інтернів. Протягом усього свого життя він виборював право говорити і творити рідною мовою. Маємо пишатися співвітчизником і наслідувати його приклад!

Чарівні "Творчі читання"!

Творчі читання: книжки_об’єднують! 

Першого вівторка року юні читайлики завітали до Центральної бібліотеки Солом’янки, щоб зняти напругу після такого непростого дня: почитавши разом неймовірну історію Френка Баума “Чарівник країни Оз”, намалювати її героїв або свій емоційний стан, дізнатися щось нове, із запалом подискутувати про вже відоме і, звісно, побудувати спільні творчі плани.

Це була дуже емоційна зустріч, бо емоцій у нас ще з ночі накопичилося чимало, а ось відводити їх краще завдяки творчій трансформації - саме так, як ви бачите на фото.

Наступної зустрічі наші гості планують сюрприз для своїх друзів-однолітків, і ми вже опублікували анонс.

"Мовосвіт на Освіти". Формат занять для дітей

У Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди безоплатні курси української мови продовжують свою роботу.

Ми вважаємо, що навчання мови може бути захопливим та навіть веселим! Наші індивідуальні консультації для молодших читачів дозволяють кожній дитині відчути себе справжнім майстром слова, особливо з використанням бібліотечного лялькового театру. 

Важливо не лише слухати казку, а й активно взаємодіяти з нею, використовуючи творчі можливості. Наші юні читачі вчаться не лише переказувати тексти та висловлювати свої думки, але й за допомогою власної уяви створювати неповторні історії. 

Такі заняття не тільки розвивають мовлення, а й сприяють розвитку творчості та соціальних навичок. А ще, вони роблять навчання дітей цікавим!

6 січня: Водохреще

У цього свята багато назв. У народі воно зветься Водо́хреще, Водо́хреща, Водохрестя, Водощі, Йордань, Ордань, Йордан, Ардан церква іменує його Богоявленням, або Явленням (Епіфанією) та Хрещенням Господнім.

Народні святкування, що проходять цього дня, в Україні мають назву Водохреще (також Водо́хрещі, Водо́хрища). Це свято увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займають обряди, пов'язані з водою.

Богоявлення, або Явлення (Епіфанія) — християнське свято, присвячене хрещенню Іваном Хрестителем Ісуса Христа в річці Йордан, де Христос об'являє себе людям як Месію і Спасителя. Одне з найдавніших християнських свят. У католицькій церкві Богоявлення має найвищий статус торжества.

У християн візантійського обряду Богоявлення збігається зі святом Хрещення Господнього, однак ці свята слід розрізняти, хоча дві події цих двох свят відбувалися на одному місці з тими ж самими особами.

Хрещення Господнє трактується як одна з п'яти важливих подій Ісусового життя поряд із Преображенням, Розп'яттям, Воскресінням і Вознесінням. У східнохристиянській традиції — одне з 12 великих свят. На згадку про Хрещення християни щорічно відзначають велике свято, одне з різдвяно-новорічного циклу.

У римо-католицькій церкві, протестантських і більшості Східних церков (у Православній церкві України - від 2024 р) це свято відзначається 6 січня – за новоюліанським календарем. Деякі Східні церкви, зокрема, московського підпорядкування, продовжують святкувати 19 січня за старим юліанським.

Хрещенські купання

Народна традиція, що існує в Україні, а також Білорусі, росії та в деяких інших країнах, пов'язана з купанням в ополонці (йордані) або у відкритих водоймах на свято Хрещення Господнього.

Ще в давнину виникли народні обряди очищення водою, які Церква увела до великого свята хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. 

На думку митрополита Іларіона Огієнка, «…обряди купання, обливання, збирання роси й т. ін. дуже старі й різноманітні… Християнство спочатку сильно боролося з цим шануванням води, але не змогло його перемогти, і в кінці прийняло й освятило його, і в нас тепер ставлять каплички над криничками, джерельцями, потоками й т. ін., і власне тут часто появляються чудотворні Ікони…»

Один із перших фактів традиції Водохреща на українських землях зафіксоване 9 січня 1149 року в Літописі Руському.

Традиція купання на Водохреще стала більш популярною на рубежі XIX—XX ст. Зокрема, за інформацією митрополита Іларіона Огієнка «…в Києві щороку Йордан справлявся високо врочисто, і на Дніпро на Освячення води сходилось пів Києва…». Масового поширення традиція набула після розпаду СРСР.

У пресслужбі Православної церкви України звернули увагу, що для купання в ополонках на Водохреще немає жодного церковного припису в Українській Церкві, а традиція занурення у зимову воду не має нічого спільного зі «змиванням» гріхів:

«Священники звершують Чин освячення води відкритих водойм у свято Богоявлення не для того, щоби в ній купатися, а саму воду освячують зовсім не „іони срібла“ хреста, який у неї занурюють»

Сайт “Локальна історія” свідчить:

“Згідно з християнською традицією, головна подія Водохреща – водосвяття на річці або озері. В етнографічних записах другої половини ХІХ століття згадано, що напередодні свята на водоймах вирізали ополонку у формі хреста. На Закарпатті вірили, що такий проріз і навіть місце довкола нього має чудодійну силу. Також з льоду вирубували хрест. Часто його обливали буряковим квасом, і він ставав яскраво-червоним. Іноді хрест обкладали ялинковими гілочками…

...Купання у водоймах на Водохреще не було поширеним явищем на українських етнічних землях. Зрештою цей звичай і сьогодні не є масовим. І все ж, свідчення низки українських народознавців доводять, що традиція купань на Водохреще таки існувала. Занурення в йорданську ополонку були поширені в центральних та східних областях України. Зазвичай в освячену воду стрибали найсміливіші чоловіки й парубки. Згідно з народними уявленнями, вони на весь рік могли вберегтись від різних хвороб.

Купання в ополонці фіксували науковці в різних історико-етнографічних районах України: на Волині та Поділлі, Середньому Подніпров’ї, Закарпатті та Буковині. Обряди різнилися залежно від конкретної локальної традиції”.

Традиція купання на Водохреще крім України та сусідніх держав розвинута також і в інших, переважно, православних, народів. У католицькій традиції це свято має цілком іншу суть.

У Греції урочисте водосвяття (Епіфанія) відбувається у морі, воду якого з човнів освячують священники. За традицією молоді чоловіки мають з берега доплисти до дерев'яного хреста, зануреного священником, та впіймати його.

У Болгарії занурення у воду (Йордановден) відбувається у крижаній воді. Лише чоловіки в національному одязі виконують традиційний танець-хоровод (так званий — «горо»).

Зазвичай, після церковної літургії на свято Богоявлення у Греції, Болгарії, Румунії, деяких регіонах Македонії, Чорногорії та Сербії люди рушають хресним ходом до найближчої водойми та пірнають у воду.

Історія свята

Перші згадки про свято припадають на злам II і III ст. і пов'язані з регіоном Єгипту. На початку IV ст. святкування Богоявлення набуло масового характеру на Сході, а трохи пізніше і на Заході.

Спочатку свято було присвячене спогаду трьох євангельських подій: Різдва Христа, поклоніння волхвів, а також Хрещення Христа в Йордані на початку Його служіння. Датою святкування майже повсюдно було 6 січня.

У IV–V століття в церкві з'явилася традиція окремого святкування Різдва Христового 25 грудня, а Богоявлення 6 січня стали святкувати як спогад приходу трьох волхвів і Хрещення Господнього. У Середні віки в православ'ї свято іменувалося також Теофанія (грецький еквівалент слова «Богоявлення»), а в католицизмі — Явлення.

Подальша еволюція сенсу свята йшла в православ'ї та католицизмі різними шляхами.

У православ'ї свято Богоявлення все більше пов'язувалося за змістом із Хрещенням, втрачаючи зв'язок з різдвяними подіями. У сучасному православ'ї Богоявлення і Хрещення — різні назви одного свята. У зв'язку з цим з'явилося й нове тлумачення слова «Богоявлення» (яке було відсутнє в давнину), як явлення Бога під час Хрещення в повноті Трійці (Бог-Син хрестився, Бог-Отець говорив з небес, Бог-Святий Дух сходив у вигляді голуба).

У католицизмі, навпаки, свято Богоявлення все більше і більше пов'язувалося з євангельськими подіями після Різдва, насамперед поклонінням волхвів. У XX ст. свято Хрещення в латинському обряді повністю відокремилося від свята Богоявлення і святкується в наступну неділю за Богоявленням.

5 січня: Голодна Кутя

Коли ми згадуємо Водохреще, яке від 2024 року відзначатимемо 6 січня (за Новоюліанським / Григоріанським календарем), першим на думку спадає Хрещення Ісуса Христа в Йордані, проте це свято наповнене й іншими сенсами і традиціями, про які хочеться вам нагадати.

Передує Водохрещу день суворого посту й насичений обрядами Хрещенський Святвечір (Водохрещенський вечір або Голодна кутя). У народі це - останній день колядування й останні святкові ворожіння.

У східних слов'ян більшість назв дня термінологічно замикається з назвами Різдвяного Святвечора і багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї.

Обрядова трапеза у Водохрещенський Святвечір проходила за звичаями «колядних» (святкових) вечерь. Святкову вечерю у Хрещенський Святвечір називали «голодною кутею». Обов'язковою стравою цієї трапези були кутя, млинці, вівсяний кисіль. Східні слов'яни готували страви з гороху або бобів, узвар із сухофруктів та хлібні вироби.

За вечерею повторювалися деякі різдвяні звичаї: запрошували «мороз» («вовка», «птах», «звірів» та інших персонажів) на вечерю: “Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!”; підкидали до стелі першу ложку куті; запалювали свічку «для мертвих»; відкладали з кожної страви частину для душ предків. Готували непарну кількість пісних страв.

Після вечері ж примовляли: «Геть, кутя, з покуття, а, ти, узвар, йди на базар!»

Із соломи, що лежала зі Святвечора під скатертиною, робили перев'ясла та обв'язували фруктові дерева, щоб краще плодоносили. На Поліссі на Водяну коляду (є ще й така назва!) господар ходив босоніж до саду й перев'язував дерева, щоб «не боялися морозу» і примовляв: «Я босий прийшов, не боячись морозу, і ти не бійся».

Виставляли також на ніч у чашках різні види зерна і вранці оглядали — на яке зерно випав іній: тому і народитися цього року.

Щоб «побачити» Хрещення Господнє ставили чашу з водою і дивилися, чи вода колихнеться опівночі. Якщо опівночі вода колихнулася, то бігли дивитись «розгорнуті небеса».

Опівночі ходили на річку, до джерела чи колодязя набрати води, якій приписують цілющі властивості, і яку ретельно оберігають. Святоводохрещеною водою вмивалися і зберігали її про запас, аби освятити оселю, підтримати хворого або окропити вулики під час збирання роїв.

Сніг цього Святвечора також уважався цілющим. Тож його копали за околицею, у чистому полі, і ранком у день Хрещення вмивалися сніговою водою. Зібраний сніг насипали у криницю, аби води в ній завжди було вдосталь і вона ніколи не загнивала.

Для захисту від нечисті креслилии хрести на дверях та віконних рамах, на притолоці, на дверях хлівів, комор, млинів і насипали на пічну загнетку снігу, зібраного в хрещенський вечір.

Молодь у хрещенську ніч проводила останню святкову вечірку з піснями, ворожіннями та іншими розвагами, ганяла нечисть. Натовп молодих хлопців верхи на конях носився по всіх дворах, бив мітлами і батогами по всіх темних кутах і закутках із заклинаннями, криком та вереском. Особливо небезпечним уважався цієї ночі перевертень «Перелесник», який являвся дівчатам у вигляді прекрасного юнака. Казали, якщо Перелесник покохає дівчину, то вона невиліковна повік.

Анонс літературно-музичної зустрічі 7 січня

7-го січня о 12.00 Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди запрошує всіх охочих на першу недільну літературно-музичну зустріч 2024 року, присвячену дню народження видатного українського поета-шістдесятника, перекладача, публіциста, прозаїка, мислителя, літературознавця, літературного критика, правозахисника, політв'язня СРСР, дисидента, члена Української Гельсінської групи, борця за незалежність України XX століття Василя Стуса.

Цікаво, що день його народження раніше припадав на Різдво, а від цього року - на Водохреще. На Водохреще ж закінчується цикл Різдвяних свят, традиційно завершуються колядування і щедрування.

Варто згадати, що Коляда та народні звичаї мали неабияке значення для українського генія. Про це нам розповість спеціальна гостя зустрічі - Олена О'Лір, українська поетеса, перекладачка, критикиня, кандидат філологічних наук, авторка численних статей про поетів української діаспори, яка має переклади поезій Василя Стуса англійською мовою. Пані Олена розкриє й інші цікаві факти з життя В.Стуса, а також представить власні твори.

А на завершення зустрічі поспіваємо улюблені колядки та щедрівки! Будемо раді бачити усіх!

До 132 років від дня народження Джона Толкіна

3 січня виповнюється 132 роки від дня народження видатного англійського письменника, перекладача, класика світової літератури ХХ сторіччя, засновника жанру фентезі Джона Толкіна. Він подарував світові шедеври літературного мистецтва - "Гобіта" та "Володаря перснів". Ці художні твори підкорили серця мільйонів читачів по всьому світу.

До 115 річниці від дня народження Степана Бандери

1 січня українці не лише відзначають свято Нового року, але і згадують провідника ОУН, відомого борця за волю України й теоретика національного руху Степана Бандеру.

Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів Івано-Франківської області в сім'ї греко-католицького священника. Його батько був парохом у місцевій церкві. Цікаво, що в Галичині та на Прикарпатті церковні прапори чи хоругви віддавна називали «бандерами». Звідси пішло й прізвище Бандера. Власне Степан Андрійович та його життя таки стало прапором боротьби для українців проти комунізму й за самостійність держави.В історичному контексті воно є символом героїчної боротьби за свободу та незалежність.

Загалом у родині Бандер було семеро дітей. Степан за старшинством — другий. Його дитинство припадає якраз на розпал Першої світової. Є згадки, що через Старий Угринів фронт «перекочував» щонайменше тричі.

Степан дотримувався здорового способу життя: він не палив, не вживав алкоголь. Був прихильником музичного мистецтва – сам співав у хорі, вмів грати на мандоліні, на гітарі. Полюбляв грати в шахи, а також займався різними видами спорту: бігом, плаванням. Ще любив кататися на лижах.

До лав українських скаутів Степан зміг приєднатися лише з третьої спроби, оскільки з дитинства хворів на ревматизм та мав проблему з суглобами. Його призначили скарбником пластунського куреня " імені Червоної Калини". Щоб залучити кошти, юнак організовував виготовлення популярних тоді срібних комірцевих піджачних значків із пластовою символікою.

Степан, обираючи шлях пластуна, одночасно активно включився в національний підпільний рух. Свою діяльність в цьому напрямку він розпочав ще у гімназійні роки і продовжив, коли став студентом.Спеціалізуючись на пропаганді, Степан Бандера вигадував неординарні методи висловлення національної ідеї. Наприклад, у Калуші він організував акцію, під час якої хлопці-вершники, одягнуті в національні козацькі однострої, прорвали поліцейський кордон і почетом супроводжували митрополита Андрея Шептицького під час його візиту.

У вересні 1928 року Степан Бандера вступає на агрономічне відділення Львівської політехніки. Його підпільна діяльність призводить до двох великих процесів у Варшаві та Львові в 1935–1936 роках, відомих як "справа Бандери та товаришів". У Варшаві Степана Бандеру засуджують до смертної кари, але згодом замінюють на довічне ув'язнення. У Львові йому також виносять довічний вирок.

Степан Бандера відбував покарання у різних в'язницях Польщі, голодуючи на знак протесту. Навіть під час ув'язнення він не зламався і підтримував зв'язок із провідниками ОУН через тюремного капелана. Під час сповіді священник передавав Бандері олівці, де замість грифеля були вставлені папірці з посланнями.

Степан Бандера вийшов на волю лише у вересні 1939 року, коли тюремна варта втекла,через те що розпочалася Друга світова війна. 30 червня 1941 року у Львові на площі Ринок Ярослав Стецько виголосив з балкона будівлі Товариства "Просвіта" текст Акта відновлення Української Держави. У цьому документі згадувалося ім'я Степана Бандери як провідника ОУН. Для нацистської окупаційної влади це було несподіваним і неприємним сюрпризом. Самостійники мали за мету звільнитися від радянської імперії, об'єднати українські землі та відродити незалежну українську державу. Але це не відповідало стратегії нацистів. Вже на початку липня Степан Бандера був заарештований і потрапив до німецької в'язниці, а пізніше — у концтабір Заксенгаузен. Навіть у важких умовах тюрми, провідник ОУН не відмовився від своїх переконань. Прихильники Бандери продовжували свою боротьбу на два фронти - проти Гітлера і проти Москви. Степан Бандера залишився їх безспірним Провідником. Але, попри свою незговірливість, він зумів вибратися живим із нацистського полону.

1954 рік. У своєму інтерв'ю німецькій радіостанції в Кельні, спілкуючись із журналістом на прізвище Гоппе, Бандера зазначив: «Kiнцeвa мeтa бoльшeвицькoї полiтики — знищити сyбстaнцiю свoєрiднoсти yкрaїнськoгo нaрoдy пiд кoжним oглядoм, i втoпити yкрaїнський нaрoд в мoрi т. зв. сoвєтськoгo нaрoдy чи, вiрнiшe, в нoвiй фoрмi пoжирaючoгo iншi нaрoди рoсiйськoгo iмпeрiялiзмy».

Під час останнього переобрання на посаду лідера національного руху він висловлюється із певним сарказмом: "Смертний вирок приймаю!"

Степана Бандеру було вбито 15 жовтня 1959 року в Мюнхені. Атентат було скоєно Богданом Сташинським, який вистрілив Бандері в обличчя розчином ціанистого калію.

Поховано Степана Бандеру на кладовищі в Мюнхені. Кажуть, його труну було засипано українською землею та покроплено водою з Чорного моря.

Його іменем названо безліч вулиць у різних містах, причому не тільки українських.

2010 року він посмертно отримав почесне звання Героя України, проте 2011 року постанову було скасовано.

Україна пам’ятає Степана Бандеру як ключову постать у визвольній боротьбі за Незалежність.