"Sound&Word: український код"

Щорічно у третю суботу вересня відзначається День української музики. 20 вересня Бібліотека Сковороди відзначила цю дату проведенням пісенної зустрічі "Sound&Word: український код".

Наш незмінний ведучий Ігор Якубовський цього разу запропонував зосередитися на піснях у жанрі української співаної поезії – унікальному культурному явищі, в якому першочергове значення мають текст і глибокий поетичний зміст, а музичний супровід підкреслює та підсилює слово.

Коріння цього жанру сягає глибин української культури, коли мандрівні кобзарі, бандуристи та лірники через слово та струни несли в люди тогочасні "новини" й філософські роздуми. А яскравим взірцем інтелектуальної "авторської пісні" XVIII століття є "Сад божественних пісень" нашого духовного покровителя Григорія Сковороди.

За часів УРСР, у другій половині ХХ ст., авторська (бардівська) пісня розвивалася як інтелектуальний опір радянській цензурі та масовій естраді. Однак переважна більшість пісень була навіяна соціалістичними настроями. Запит на український контент формувався в російськомовному вакуумі.

Українська авторська пісня почала кристалізуватися у 1960-х: перші такі твори рідною для нас мовою виникли в Києві та Львові. Але перші масштабні українськомовні концерти відбулися значно пізніше: у Молодіжному театрі (Київ, 1985) та в новоствореному театрі авторської пісні "Не журись!" (Львів, 1988).

Із андеґраунду українська авторська пісня вийшла на хвилі національного піднесення кінця 80-х років і розквітла на фестивалях "Червона рута" (Чернівці, 1989) та "Оберіг" (Луцьк, 1989). Багато хто пам’ятає ці події як прорив у самоідентичності.

Тоді ж серед плеяди яскравих творчих особистостей розгорілися й зорі авторів-виконавців Сергія Мороза (Serhii Moroz) та Ігор Якубовський.

Цим митцям однаково добре вдалося покласти на музику вірші Фрідріха Шиллера "Поділ землі" і Роберта Бернза "Чесна бідність" у перекладі Миколи Лукаша і створити незабутні пісні на слова Тараса Шевченка "І золотої, й дорогої", "Ваш такий наївний погляд" Євгена Плужника, "Біль розлуки" Володимира Сосюри, "Дві хмароньки" Олександра Олеся, "Найогидніші очі порожні" Василя Симоненка, "Як добре те, що смерті не боюсь я" Василя Стуса, "Буває мить якогось потрясіння Ліни Костенко, "Вечорова паризька зоря" й "Вітаю вас, білесенька княжна!" (обидві на слова Анатолія Тарана), "Зіграй мені мелодію дощу" Тетяни Яков’юк та інших.

Усе це змогли в сучасних реаліях відчути й ми. Навіть коли концертною залою через атаки російських дронів стає звичайнісінький паркінг.

Тішимося, що маємо змогу працювати опліч із такими талановитими й невтомними особистостями та запрошуємо на їхні майбутні концерти стінах бібліотеки, що на вулиці Освіти, 14-А!