Лекція Тетяни Шептицької "Вирок українському сміху"

16 вересня 2026 року в межах проєкту "Історична грамотність", у партнерській співпраці з Меморіальний заповідник "Биківнянські могили", у Бібліотеці Сковороди відбулася лекція "Вирок українському сміху".

Вже з самої назви зрозуміло, що йдеться про письменників-гумористів доби "Розстріляного відродження". Провела її Тетяна Шептицька, кандидатка філологічних наук, заступниця генерального директора з наукової роботи Заповідника.

А що, власне, ми знаємо про український гумор і сатиру 1920-30-х років? На превеликий жаль, перед лекцією багатьом вдалося пригадати лише прізвище письменника-гумориста Остапа Вишні. Невже за кілька десятиліть не з’являлося інших імен, талановитих авторів? Адже гумор, іронія і сатира були завжди притаманні нашій літературі. За відповідями на ці питання прийшли всі охочі.

Зустріч розпочалася з прочитання уривка про "весілля Гаврила Ратиці". Слухаючи його, ми були вражені, бо і мова, і динаміка оповіді, і дотепний гумор викликали відчуття, що перед нами сучасний гумористичний твір. Навіть важко повірити, що цей текст написаний близько 100 років тому! Так ми дізналися про Юрія Вухналя, майстра гострого слова, чиї жарти чекісти вважали антирадянськими.

Далі звучала історія виникнення у 1922 р. в Харкові гумористичного журналу "Червоний перець". На презентаційних слайдах з’являлися все нові й нові прізвища…

Василь Чечвянський, Юхим Ґедзь, Юрій Вухналь (Іван Ковтун), Кость Котко, Олександр Ковінько, Остап Вишня. От тільки всі ці імена (а більшість митців писала під псевдонімами) стають для нас відомими не з літературних джерел чи збережених творів, а з інших, моторошних – із матеріалів архівно-кримінальних справ НКВС проти цілої плеяди українських сатириків і гумористів. Майже всі вони в 1936–1937 рр. отримали абсурдні звинувачення в тероризмі і вищу міру покарання – розстріл.

Кожна сторінка кримінальних документів просочена жахом і безкарністю "червоного" терору – від опису вилучених речей, книжок із особистих бібліотек письменників до багатотижневих допитів, погроз, психологічного тиску, написання наклепів на колег і друзів під тортурами.

Завдяки дослідницькій роботі Тетяни Шептицької ми дізналися імена письменників, що перетворювали гостре слово на іронію, повсякденні ситуації – на дотепні сюжети, а українську мову – на потужний інструмент творчості. Їхня творчість була яскравою, сміливою, напрочуд живою. Та за легкістю й дотепністю творів поступово проступала похмура реальність епохи – цензура, переслідування, арешти й репресії.

Ось їхні імена.

Василь Чечвянський (Василь Губенко, 1888-1937) – український письменник-гуморист, старший брат Остапа Вишні. Багаторічний співредактор і секретар журналу "Червоний перець"; член літературних організацій "Плуг" і ВУСПП.

Остап Вишня (Павло Губенко, 1889-1956) – український письменник, класик сатиричної прози. Започаткував новий жанр – усмішка, різновид фейлетону та гуморески. У 1918–1919 рр. – офіцер медичної служби Армії УНР. Брав участь в організації та редагуванні перших двох номерів журнал«Червоний перець» (1922). У 1933–1943 рр. – репресований до табору ГУЛАГ.

Юхим Ґедзь (Олексій Савицький, 1896-1937) – український прозаїк-гуморист, поет, драматург. Під псевдонімом Юхим Ґедзь Олексій Савицький друкував сатиричні твори, а поезію та лірику — під псевдонімом Олесь Ясний.

Юрій Вухналь (Іван Ковтун, 1906-1937) – український письменник-гуморист і сатирик. Працював у редакціях газети "Комсомолець України", журналу "Червоний перець"; член літературних організацій "Плуг" і ВУСПП. Перший почав змальовувати в гуморесках негативного героя-комсомольця в найрізноманітніших обставинах.

Кость Котко (Микола Любченко, 1896-1937) – український прозаїк, журналіст. Його статті, фейлетони, памфлети, гуморески друкувалися у всіх республіканських газетах і журналах. Видав 20 книжок гумору і сатири.

Олександр Ковінько (1900-1985) – український письменник-гуморист. Опублікував понад 30 книг сатири й гумору. Постійно друкувався в журналах "Перець", "Україна", "Прапор", "Жовтень", вміло відтворював смішне в побуті. Письменник виробив власний стиль неквапливої, іронічної, мудрої оповіді, побудованої на фольклорно-розмовній основі. У 1935–1947 рр. – репресований до таборів Магадану без права повернення в Україну.

Ці імена та твори цілеспрямовано намагалися стерти з культурної пам’яті. Сьогодні вони повертаються до нас – як важлива частина української літератури та нашої історії.

Більше про них можна дізнатися на сайті Заповідника. У нашій бібліотеці ви можете знайти інформацію про них у літературознавчій праці Юрія Коваліва "Історія української літератури: кінець XIX – поч. XXI ст. : у 10 т. Т. 5. У сподіваннях і трагічних зламах : підручник для ВНЗ".

Ми щиро вдячні пані Тетяні за її кропітку дослідницьку роботу, під час якої проаналізовано десятки архівних документів! За цікаву, унікальну, проілюстровану документальними фотографіями просвітницьку лекцію.