11 червня відбулася онлайн-зустріч із Ганною Хрипунковою, головною редакторкою видання donpress.com, переселенкою з Донецька, яка знає, що Донецьк – це Україна. Під час досить відвертої розмови йшлося про майбутнє Донбасу, про те, як чекають на Україну в тимчасово окупованому Донецьку, про те, як з плином часу змінюються настрої прихильників окупації, про те, як вгасає віра у якісь добрі зміни: на побутовому та духовному рівні, на реальних прикладах – від елементарної відсутності ліків до краху вищої освіти та відсутності будь-яких перспектив. Також говорили про постійну загроженість українців окупованого Донбасу, про їхні страхи та про те, як вони перемагають свій страх завдяки відчайдушним вчинкам. І, авжеж, – про відчуття переселенця «мирне життя для нас так і не настало». Про те як прийняла їх Україна, про те, як вони мріють повернутися в рідні міста і села: хто – назавжди, хто – для розбудови Донбасу в період постокупації, хто – для проведення просвітницьких культурологічних зустрічей у бібліотеках... На питання: чи важко тримати таку довірливу інтонацію, так розважливо та неупереджено доносити інформацію до обох «сторін» конфлікту, ми почули втомлене та людяне: «Я просто пишу як є».
Досі не відпускає цей ефір, адже навдивовижу спокійним голосом, констатуючи голі факти, аналізуючи причини і наслідки окупації, порівнюючи «тут» і «там», українська журналістка родом з Донецька пояснювала, що варто, а чого не варто робити, аби зберегти єдність та прискорити повернення українських окупованих територій. Дуже важко словами передати «ціну питання», щоб достеменно відчути означену трагедію, її треба пережити. Мурахи поповзли насамкінець, коли звучали вірші пані Ганни про Донецьк, олюднений образ рідного краю…
Немає коментарів:
Дописати коментар