Воєнна проза досить активно розвивається останні роки в нашому літературному просторі. Можна сказати, що на наших очах твориться цілий напрям в сучасній українській літературі. Упродовж останніх років в українському літературному просторі з'явилася велика кількість різножанрових текстів, що звертаються до опису сучасних воєнних дій на Сході країни. Поняття "воєнна проза" досить широке, зазвичай об’єднує різноманітні твори, що описують баталії та дотичні події. Доцільно виокремити комбатантську прозу (фр. combattant – воїн, боєць), різновид воєнної, автори якої – це винятково учасники бойових дій (воюють нині або ж перебувають у військовому резерві після демобілізації). Цим творам властива автобіографічність, фактологічна достовірність, вони можуть містити елементи документального чи мемуарного письма. Такі твори належать до різних прозових жанрів (як художніх, так і документальних), але обов’язково висвітлюють особистий воєнний досвід. Серед авторів цих творів кількісно переважають ті, які до війни не мали письменницького досвіду. Сучасна комбатантська проза жанрово різноманітна. До її творення долучаються й професійні письменники, які пройшли через горнило війни, і ті, хто ніколи до цього часу не видавався.
Марина Рябченко - кандидатка філологічних наук, асистент кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості. Марина Рябченко є волонтером ГО «Долоні ангела» і бере участь у програмах реабілітації військових у госпіталях.
Вона упродовж кількох останніх років досліджує сучасну українську воєнну прозу, зокрема ветеранську, має ряд наукових публікацій відповідної тематики у фахових українських та зарубіжних виданнях, авторка лекцій, присвячених сучасній українській комбатантській прозі.
Літературознавиця торкнулася питання, чи потрібне штучне протистояння цивільних письменників та комбатантів і дала відповідь на головне питання зустрічі, яке винесене у назву "Чи варто чекати "великий роман"?
