Пішохідна екскурсія Чоколівкою

В суботу, 21 березня, перша весняна пішохідна екскурсія Чоколівкою зібрала символічні 100 учасників. Навіть сонечко зрештою вийшло з-за хмар, щоб подивитися на чималий гурт дослідників, що 3 години водив за собою письменник та краєзнавець з Бібліотеки Сковороди Олександр Михайлик. Побачили й дізналися багато. А розпочали, традиційно, з назви…

Микола Чоколов, ім’я якого має місцина, був гласним (депутатом) міської думи, промисловцем, власником друкарні. У 1899 році він очолив робітничу артіль, яка мала намір придбати землю для будівництва селища біля дороги до села Жиляни. Коли ж спільних коштів виявилося замало, з власної кишені доклав ще 9.000 карбованців! Тож те селище, що у майбутньому називатимуть Чоколівкою, заклали 1901 року й урочисто освятили 6 серпня 1905-го.

В більш давні віки ця місцевість мала доволі загадкову назву – Тісні вулиці. Вперше вона згадується в грамоті князя Костянтина Острозького у 1576 році, а на мапі з’явилася у 1753-му і географічно відповідає місцю нашого старту – сучасній Севастопольській площі.

Продовживши рух вулицею Донецькою, екскурсанти зупинилися біля школи № 69. Цій будівлі цьогоріч виповнюється 90 років. Зведена вона за проєктом архітектора Юрія Корбіна і колись була наче справжній корабель серед суцільних одноповерхових будиночків. Хоча сьогодні не видається аж такою гігантською.

Далі ми обстежили квартал в межах вулиць Донецької, Мацієвича, Очаківської та Волинської, що утворює цікавий ансамбль 2-4-поверхових будинків. Це так зване "селище ГВФ", забудоване у 1950-53 роках для працівників Інституту інженерів цивільного повітряного флоту.

На вулиці Мацієвича натрапили на антикваріат – кришку водопровідного люка "Завод Красний селянин", якій майже 100 років! Ще один артефакт чекав поблизу – це будинок з унікальною табличкою на дві дроби: Донецька, 18/2/1. До речі, старі покажчики тут не рідкість. Жовті, з 6-значними телефонами давно забутих ЖЕКів, що встановлювалися до 1982 року.

На розі вулиць Волинської та Академіка Возіанова наш надзвичайно обізнаний екскурсовод прочитав вірш Аттили Могильного. І недаремно, бо саме на цьому місті до 1963 року стояв будиночок батьків поета, де збиралися шістдесятники. Він надихнув Аттилу на створення поетичного циклу "Чоколівка" (1987) – здається, єдиного літературного увічнення цієї місцини.

Особливістю Чоколівки є й, на жаль, те, що у 1970-80-х тут знесли майже всі старі приватні будинки. Дивом вціліли лише 4, які ми й відшукали. Перший – на Святославській, 8. Цікаво, що ця невеличка вуличка зберігає свою назву ще з початку XX століття. На Возіанова, 5 вцілів цегляний двосімейний будинок, що теж пам’ятає Чоколова. А зовсім неподалік, на вулиці Володимира Сікевича, 26, стоять дві невеличкі хатинки 1920-30-х. Як їм вдалося вціліти – загадка. Та завдяки цьому ми можемо уявити, якою Чоколівка була колись.

Ну от наче і все. Додамо лише, що пішохідна мандрівка Чоколівкою, прем’єрна, мала ще одну особливість. Це наразі перша екскурсія, яка закінчилася там, де й починалася, тобто на Севастопольській площі. Прочитати ж докладніше про місцину радимо в книзі "Солом’янський район", яку Олександр написав разом із Семен Широчин та подарував Бібліотеці Сковороди!