Можна тисячу разів говорити про важливість мови, але її справжню силу відчуваєш лише тоді, коли слово звучить наживо, яскраво й без пафосу.
Саме такою ми запланували зустріч – своєрідний урок літератури для учнівської молоді Солом’янки – з поеткою Тетяною Власовою (Tetiana Vlasova), що пройшла 26 лютого в Бібліотеці Сковороди й була присвячена Міжнародному дню рідної мови.
Пані Тетяна не вперше в нашій книгозбірні, минулого року вона з блиском презентувала свою другу збірку "Вільність" і буквально полонила своєю харизмою та проникливим словом всіх присутніх. Тому цього разу ми вели розмову вже як добрі друзі.
Почалася зустріч як продовження тієї літньої розмови про поезію, про її силу, про те як і що пише Тетяна Власова. І як це відгукується сьогодні мільйонам українців та людям інших країн, навіть, якщо вони не знають нашої мови.
Говорили, що сучасна поезія давно вийшла за межі книжкових полиць, і найчастіше звучить у коротких відео соцмереж. Саме так серед молоді стала впізнаваною знаменита власівська "Пташка". Колись цей текст обрала для виступу учасниця фестивалю "Міні Міс Україна" – і для авторки це було особливо зворушливо.
Торкнулися теми самоідентичності й того, як саме українське слово звучить сьогодні у світі. Авторка згадала про нещодавню участь у першому фестивалі української літератури в Японії "Голоси з України".
Важливо було почути, що японське суспільство уважно стежить за подіями в нашій країні й сприймає нас як окрему – без прив’язки до російської культури – державу. І що сучасне покоління має можливість формувати власний мовний простір без чужої культурної оптики.
Далі говорили про те, як через мову ми вчимося розуміти світ, як слово здатне об’єднувати й водночас вирізняти. І як влучна фраза іноді справді може змінити чиїсь погляди.
Коли "Пташка" пролунала в читальній залі наживо, запанувала тиша. А потім слухачі поділилися своїми думками: це вірш про любов до життя і силу волі, про українську жінку, про Україну загалом. Звучали й інші тексти – про болючі реалії сьогодення, про війну, про внутрішню стійкість і про те, як не втратити себе.
Насамкінець, молоді люди вголос міркували над тим, де в сучасному світі є місце поезії. Кого з українських авторів вивчають за шкільною програмою, а кого цікаво читати поза нею. Тішить, що знайшлися таки сміливці, які зізналися, що пишуть самі.
Ця зустріч ще раз підтвердила: рідна мова – це внутрішній стрижень. Те, що ідентифікує нас і формується змалку – у щирих розмовах, у живому звучанні слова.
Дякуємо Тетяні, і хочеться вірити, що її голос, який вже став для нас своїм, теплим і рідним, невдовзі знову прозвучить в стінах нашої бібліотеки. Тому слідкуйте за нашими анонсами!
Немає коментарів:
Дописати коментар