Бібліоекскурсія "Шулявка"

25 жовтня, об 11 ранку, біля виходу з метро "Політехнічний інститут" можна було спостерігати чималий, але добре організований натовп. Це 80 екскурсантів (наш цьогорічний рекорд!) прийшли послухати краєзнавця Олександр Михайлик, який 2,5 години водив усіх Шулявкою.

І перше, про що довідалися мандрівники, це, що розташована ця київська місцевість саме навколо станції метро "Політехнічний інститут", а не "Шулявської". Мінус один міф!

А ще екскурсанти дізналися, що назва ця дуже давня. Ще в літописах 1146 та 1160 років згадується такий собі "Шелвов борок". Борками тоді називали невеликі ліси з великою кількістю галявин. Термін "шелвов" походить від слів "шуло" (стовп огорожі) та "шельовка" (дерев’яна планка). З часом літера е змінилася на у – і виникла Шулявщина, а згодом Шулявка.

Шулявка ж як поселення існувало з 1760-х років, коли сюди, на лівий берег Либеді, було переселено декілька селянських родин – адже поряд знаходився літній будинок митрополита (з нещодавньої лекції ми знаємо, що він існував на місці будівлі Кадетського корпусу). Тож селяни вели господарство, обробляли землю, доглядали за худобою.

Ми вперше виходили за межі Солом’янського району – адже Шулявка розділена Берестейським проспектом. Її права частина це Шевченківський район, а ліва – Солом’янський. Неймовірно, але такий поділ було закладено ще далекого 1851 року, коли праву частину поселення включили до меж Києва, а ліва аж до 1914 року так і залишалася селом Київського повіту! Доти їх називали права, або міська, і ліва, або сільська Шулявка.

Оскільки поселення стало активно зростати лише після відкриття поряд у 1870 році залізниці, то й перша церква з’явилася доволі пізно. Закладена 1885-го, вона була завершена вже за 2 роки, але чомусь на освячення довелося чекати ще 2. Щоб прискорити будівництво, автор її проєкту, Вадим Катеринич, відмовився від винагороди за роботу. На жаль, 1935 року храм розібрали, а поряд звели школу (нині Ліцей 142).

Справжнім містом у місті на Шулявці є Політехнічний інститут. Місцина, на якій його збудували, була… полем для саперних навчань. Та 1898 року тут розпочалося спорудження навчального закладу, який був і залишається найбільшим в Україні. В різні роки тут одночасно навчалося від 35 до 50 тисяч студентів. Цікаво, що архітектор Олександр Кобелєв, який подавав свій проєкт споруд Політехніки на конкурс, не переміг. Та саме він став будівничим – петербурзький зодчий Ієронім Кітнер, переможець конкурсу, одразу передав повноваження київському колезі.

На території навчального закладу налічується понад 20 різних пам’ятників видатним викладачам та студентам – Євгену та Борису Патонам, Степану Тимошенку, Михайлу Кравчуку, Сергію Корольову, Ігорю Сікорському та багатьом іншим. Є і погруддя першого директора Віктора Кирпичова. Окремо, у сквері на розі вулиці Янгеля та Борщагівської – пам’ятник поетці Олені Телізі.

На території Політехніки росте унікальне дерево – ґінгко Сікорського. Це найстаріший екземпляр у місті, якому понад 50 років. А ще на території навчального закладу є церква св. Миколая – єдиний у місті міжконфесійний храм, в якому почергово правлять представники ПЦУ та УГКЦ.

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про Шулявку та Політехніку, радимо звернутися до книги Олександра, яку він написав разом із Семен Широчин – "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район". Вона є у нашій бібліотеці!