28 жовтня 1895 року в Харкові народився Майк (Михайло) Йогансен – поет, прозаїк, перекладач, сценарист і мовознавець, один із найпомітніших голосів українського модернізму. Його батько, Гервасій Йогансен, походив із Латвії, хоч є версії, що він має шведське чи норвезьке коріння, яке сам Майк часом іронічно підтримував, хоча, за формою прізвища, воно, найімовірніше, данське. А мати, Ганна Крамаревська, походила зі старобільських козаків.
“Хоч коріння мого генеалогічного дерева опускається в сиву запорізьку старину, – писав він, – усе ж перші вірші свої я вирізав на дверях льоху німецькою мовою.” Після революції 1918 року почав писати українською і зізнавався, що рідна мова звучить у його поезії природніше.
Йогансен мав феноменальний хист до мов. Володів англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, скандинавськими, знав старогрецьку та латину. Міг вивчити нову мову за день – саме так, за спогадами друзів, опанував сербську. У 1917 році закінчив Харківський університет, здобув ступінь магістра філології й викладав латину, але наукову кар’єру швидко замінила літературна.
Перші вірші з’явилися в журналі “Шляхи мистецтва” 1921 року, тоді ж вийшла його збірка “Д’горі”. Згодом він долучився до літературних спілок “Гарт” і ВАПЛІТЕ, де разом із Хвильовим, Сосюрою, Елланом-Блакитним і Бажаном формував нову українську літературу – урбаністичну, іронічну, модерну.
Навколо Майка Йогансена завжди гуртувалися найталановитіші. Його друзями були Юрій Яновський, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний. Він товаришував із Миколою Хвильовим і Володимиром Сосюрою, а з Олександром Довженком їх поєднувала любов до риболовлі й полювання.
1925 року Йогансен видає під псевдонімом Віллі Вецеліуса пригодницький роман “Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших”. Книжка виходила частинами, і за рік її наклад сягнув ста тисяч примірників – для свого часу це був справжній читацький феномен. У ті ж роки він зацікавився кіно. Разом із Юрком Тютюнником, який підписувався псевдонімом Юртик, створив сценарій фільму “Звенигора”. Стрічку знімав Олександр Довженко, проте після його змін Майк відмовився від співавторства, і їхні стосунки охололи.
Він шукав себе у всьому: у прозі, в поезії, у драматургії. Любив експеримент, поєднував сюжет і ліричний ритм, вводив у літературу подорожні нариси й містифікації, а ще створював жанр репортажу, який тоді тільки зароджувався в Європі.
У харківському будинку “Слово” Йогансен був помітним мешканцем: високий, у камашах, завжди з двома собаками – Джан і Ледою. Він обожнював полювання, риболовлю, шахи та більярд, який жартома називав “кармалюк”. Юрій Смолич згадував: “Ніхто з таким галасом і криком не вибігав з двору, як Майк Йогансен. Перед ним мчали два собацюги, а тільки тоді сам він.”
Інші друзі пам’ятали його люльку – вічно незапалену, коли він вирішував “гартувати силу волі”.
“Ховати від себе спокусу, – казав він, – це потрійно спокушати себе.”
У житті він був одночасно дотепним і надзвичайно працьовитим.
“Писав хороші вірші й погану прозу до 1928 року. В 1928 р. отямивсь і почав писати хорошою прозою… Поголившися, пишу елегантно, а неголений пишу могутньо”, – жартував про себе Йогансен.
Його життєвий оптимізм не заважав відчувати небезпеку часу. Ще у 1920 році він написав вірш, який здається пророцтвом:
Я знаю: загину високий,
В повітрі чистім і синім.
Мене над містом повісять:
Зорі досвітній в око,
В холодне око дивитись.
18 серпня 1937 року Майка Йогансена заарештувало НКВС. На допитах він залишався прямим і мужнім, казав, що ув’язнюють безвинних, а переслідування українських письменників свідчить про безсилля влади. 27 жовтня того ж року його розстріляли в Києві – за день до сорок другого дня народження. Поховали таємно в Биківнянському лісі.
Юрій Смолич пізніше скаже:
“За все моє життя я не знав людини, талановитішої від Майка Йогансена.”
Його життя обірвалося за день до дня народження, але все, що він устиг створити – книги, переклади, іронічні історії, мисливські нариси й репортажі – залишилося як свідчення свободи людини, що не зрадила ні мові, ні собі.
Немає коментарів:
Дописати коментар