Веснянки

Веснянки — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт.

В українській фольклористиці на означення цих пісень уживають загальний термін «веснянки», однак на практиці існують їхні різноманітні місцеві визначення, які походять від:

• термінів традиційного виконання - «весна», «постові», «на Благовіщення», великодні, «на Юр'я», «на Трійцю»
• призначення - «весну закликаєм»
• способу виконання - «танок», «корогод», «у кружка», «кривий танок»
• місця проведення весняних ритуальних дійств - «гаївки», «гагілки», «огульки», «рогульки», «риндзівки».

У давніх слов'ян рік починався навесні, березневе літочислення зберігалося до 1409 року. Новий рік починався з відродженням навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою. Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми.

Згодом, за часів християнства, у ході боротьби церкви проти язичництва, а також із забороною будь-яких розваг і світських співів у піст, у деяких регіонах веснянки стали співати на Великодні свята. У XX ст. на Західному Поліссі ритуал вигнання Зими проводили на Великдень. На Поділлі, очевидно, тому, що весна у Великодній час уже повністю вступає в свої права, взагалі відпала необхідність її закликати — отже, акцент у весняних ритуалах перейшов у хороводно-ігрову сферу.

Найдавнішою функцією веснянок є магічне закликання Весни як міфологічної сутності, пов'язаної з «тим» світом. Такі веснянки називаються «закличками». Щоправда, у текстах збереглося мало словесних мотивів і елементів, безпосередньо пов'язаних з весною чи закликанням весни. Очевидно, магічний сенс архаїчної ритуальної дії і самих пісень уже давно забутий. І все-таки в деяких районах України (передусім у Середньому Поліссі) досі трапляються ознаки й цілі фрагменти прадавніх язичницьких весняних текстів.

Веснянки бувають:

розвійні; любовно-еротичні; шлюбні; сатиричні.

Різновиди веснянок:

закличні — закликається прихід весни;

хороводні — вітання, величання приходу весни;

гаївки — пов'язані з Великодніми святами за часом виконання;

юріївські — пов'язані з Весняним Юрієм;

царинні;

русальні (тройцькі) та кустові.

Види веснянок:

• звернення до Весни

«Ой весно, весно, весняночко, де твоя дочка паняночка?»

«Ой ти весна, весна, що ти нам принесла?»

«Ой весна, весна, чом вгору пошла?»

«Весняночка-паняночка, де ти зимувала?»

• фігурування пір року у ролях дійових персонажів пісенного сюжету

«Ой Зима з Літом стрекається, про здоров'єчка питається»

• наявність таких сюжетних мотивів, що мають, вочевидь, язичницьке міфологічне коріння. У них головними образами є верба, калина, дуб, явір та інші давні тотемні рослини, зв'язок яких із сакральним світом проглядає в давніх чарівних казках, повір'ях, календарних та родинних ритуалах. У веснянкових текстах ці антропоморфні персонажі дійсно поводять себе як люди — любляться, благають, ревнують, сумують;
• форма словесного звернення до весни — обов'язковий повтор імені. Це є безперечною прикметою того, що заклик адресований об'єктові (чи, навпаки, суб'єктові), який перебуває на далекій відстані;
• попереднє звернення до Бога з проханням дозволити («благословити») обряд закликання й величання весни. Напевно, за часів язичництва це прохання було адресоване до верховного бога або до якихось міфічних істот («Володар, одчиняй ворота!»).

На закличну роль таких веснянок указують також умови їх виконання: їх завжди намагалися відтворити на якомусь підвищенні або там, де звук міг за допомогою самої природи підсилюватися, віддзеркалюватися і розноситися на значні відстані. Для цього дівчата підіймалися на гірку, на місток, вилазили на паркан або високе дерево, копицю сіна чи навіть на дах. Окрім того, ритуально ефективними місцями виконання веснянок уважалися ті, "де проходила границя між «своїм» і «чужим» світом: у полі, на березі річки, поруч із кладовищем, біля господарських будівель.

Спосіб виконання веснянок теж яскраво підтверджує їхнє ритуальне призначення — співачки інтонували мелодію пронизливо, майже криком, у дуже високій теситурі, до того ж підсилюючи в акустичному спектрі голосів високі обертони, що забезпечували особливу летючість звука. Потужним засобом архаїчного звернення до божества було традиційне гукання наприкінці, а іноді й посередині строфи.

Друга функція традиційних весняних наспівів — хороводно-ігрова. Найяскравіше виявлялася під час Великодніх свят і охоплювала кілька напрямів, що колись, можливо, існували окремо, але згодом об'єдналися в різних комбінаціях.

З усіх видів календарно-звичаєвої обрядовості веснянки позначені найрозмаїтнішими музично-поетичними засобами. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.

Існують і паралельні назви: на Поліссі — маївки, магівки, у західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками, зокрема на Старосамбірщині — городальками, а на Яворівщині — риндзівками, на Волині — рогульки.

Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. На думку народознавців, «гаївка» походить від «гай» — місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси — часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше. Кажуть, що не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою.

Дехто з дослідників не поділяє такої думки, оскільки поряд з терміном «гаївка» існував цілий ряд інших назв цього жанру, що побутували паралельно на різних територіях. М. Грушевський, зокрема, подає такі: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка» та інші.

Приклади гаївок:

Подоляночка

Десь тут була Подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона стояла,

До землі припала,

Сім літ не вмивалась,

Бо води не мала.

Ой встань, встань, Подоляночко

Умий личко, як ту скляночку,

Візьмися за бочки,

Покажи нам скочки,

Підскочи до раю,

Бери ту, що скраю.

Гусар гуси ганяє

Гусар гуси зганяє, зганяє,

та й на хлопців моргає,

Гой-я, го-я-я,

та й на хлопців моргає.

Ой ви, хлопці-молодці,

перекажіть дівочці,

Гой-я, го-я-я,

перекажіть дівочці.

Най ся вона віддає, віддає,

вона мене не діжде,

Гой-я, го-я-я,

вона мене не діжде.

Накопала коріння, коріння,

з-під білого каменя,

Гой-я, го-я-я,

з-під білого каменя.

Полоскала на ріці, на ріці,

зчарувала всіх хлопців,

Гой-я, го-я-я,

зчарувала всіх хлопців.

Та й кинула до жару, до жару,

кипить корінь помалу,

Гой-я, го-я-я,

кипить корінь помалу.

А ще корінь не скипів,

не скипів,

а вже гусар прилетів,

Гой-я, го-я-я,

а вже гусар прилетів.

Чось до мене прилетів, прилетів?

Як іс мене не хотів.

Гой-я, го-я-я, як іс мене не хотів.

Якби тебе не хотів, не хотів,

то б до тебе не летів,

Гой-я, го-я-я,

то б до тебе не летів.

А що ж тебе принесло, принесло?

Ой чи човен, чи весло?

Гой-я, го-я-я,

ой чи човен, чи весло?

Привіз мене сивий кінь,

сивий кінь,

до милої на поклін,

Гой-я, го-я-я, до милої на поклін.