18 травня вшановуємо пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу

Щороку 18 травня в Україні та багатьох країнах світу вшановують пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу. 1944 року радянські силовики депортували кримських татар до Середньої Азії та Сибіру, упродовж кількох днів знищивши в ешелонах смерті тисячі людей та позбавивши Батьківщини цілий народ.

За спогадами очевидців, депортованим відводили від декількох хвилин до пів години на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелонами відправляли до місць заслання. Тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

Лише після розпаду Радянського Союзу кримські татари мали змогу повертатися до Криму.

Україна визнала злочин примусової депортації актом геноциду кримськотатарського народу за Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.

Щорічне вшанування жертв цієї трагедії є важливим нагадуванням, щоб не допустити подібних злочинів у майбутньому.

У комуністичного режиму були свої плани на Крим як воєнну базу і потенційно прифронтовий регіон у війні з Туреччиною. Сталінському режиму не давала спокою імперська мрія про захоплення Босфору і Дарданелл, а тому вони вирішили примусово виселити весь кримськотатарський народ з півострова. Тоді з Криму депортували майже все кримськотатарське населення, близько 180 тисяч людей.

Україна визнала злочин примусової депортації актом геноциду кримськотатарського народу за Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього

Операція з депортації кримськотатарського народу почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було залучено війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб.

Депортованим відводили від декількох хвилин до пів години на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелонами відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.

Більше ніж 150 тисяч кримських татар перевезли до Узбекистану. Інших розбили на невеликі групи і переселили до Казахстану, Таджикистану, Марійської АРСР, на Урал та до Костромської області.

З хрущовських часів наполегливо пропагується теза, що кримські татари – «народ-зрадник» і створена депортація була їхнім порятунком.

Такі радянські міфи навколо виселення кримців створювались, щоб виправдати дії Сталіна, а саме організований ним геноцид. Сьогодні цим вдало користується Путін і продовжує виправдовувати злочин, адже тільки так можна пояснити тотальну русифікацію Кримського півострова.Виселення народу є «злочином століття», якому немає виправдання.

Стислі факти та статистика, що розвінчують ганебні міфи:

Колабораціонізм серед кримських татар мав місце, але ні про яку «тотальну співпрацю з ворогом» не можна говорити. В лавах Червоної армії та партизанських загонах все одно служило більше кримських татар, ніж у Вермахті. (на боці СРСР: 11-12 тисяч (8 тисяч у боях поза Кримом; 3-4 тисячі в боях в Криму, в загонах партизан та внаслідок окупаційного терору).

Абсолютна більшість колабораціоністів-кримців або загинула в боях, або понесла індивідуальну кару (більше ніж тисячі осіб – безневинно), тому змушувати розплачуватись за їхні вчинки цілий народ – це очевидний злочин проти людяності, на які радянська влада була щедрою.

Понад 30 тисяч загиблих протягом року на нових місцях кримських татар однозначно спростовують неосталіністські вигадки про те, що депортація була «благодіянням» чи навіть «спасінням» для кримців.

Депортація кримських татар 18 – 20 травня 1944 року стала одним із найяскравіших прикладів злочинів радянського режиму під час Другої світової війни.