Заходи поточного тижня

Цьогорічний квітень приніс не лише перше справжнє тепло, а й особливу енергію очікування Великодня. Це ідеальний момент, щоб відкласти справи й присвятити час собі та громаді – за книжкою, піснею чи майстер-класом.

Бібліотека Сковороди підготувала для вас афішу, де кожна подія додає маленьку частинку світла до нашої спільної весни:

• Середа, 8 квітня, 15:00 – До свята Великодня: майстер-клас з писанкарства від Світлана Молчанова (запис: ‪+38 066 725 2800).
• Неділя, 12 квітня, 12:00 – Літературно-музична імпровізація "Світло Великодня". В день Воскресіння Христового співаємо разом з Ігор Якубовський.

Чи на регулярних заняттях:

• Курси української мови "МовоСвіт на Освіти" – щопонеділка о 12:30, щовівторка о 12:00.
• Тренінг "Творимо Українську Вікіпедію разом" – щопонеділка о 16:00.
• Розмовний клуб в межах проєкту Рух Єдині – щовівторка о 17:30.
• Співаємо разом у "Вокальній студії на Освіти" – щовівторка й щочетверга о 10:30.
• Волонтерська ініціатива В’яжемо для перемоги – щовівторка о 14:00.
• Навчання цифрової грамотності – щовівторка й щочетверга о 15:00.
• Клуб юного програміста "Кодик" – щосереди о 15:00 (запис: ‪+38 098 216 3552).
• Урок здоров’я з Ігорем Якубовським – щонеділі о 10:15.

Великдень – це свято надії, яка об'єднує. Чекаємо на вас, щоб разом ділитися планами, вчитися та наповнювати цей тиждень змістовними зустрічами. До зустрічі!

Адреса: вул. Освіти, 14а

Телефон: ‪+38 063 240 6642

Захід до Міжнародного дня дитячої книги

1 та 2 квітня, до Міжнародного дня дитячої книги, який відзначається щороку в день народження Ганса Крістіана Андерсена, Бібліотека Сковороди відкрила свої двері для юних допитливців з Ukrainian Global School!

Лишень за ці два дні бібліотеку відвідали аж 4 групи друго-, третьо- та четвертокласників – майже вся молодша школа, з учителями й батьками!

Хтось із діток був у сучасній книгозбірні вперше, хтось – ні. Та ніколи не зайве нагадати, що бібліотека – це те чудове місце, куди завжди можна завітати після школи або у вихідний і вибрати книжку, про яку давно мріяв.

Наше завдання було нехитрим, але відповідальним: показати, що бібліотека – це сила-силенна цікавих книжок, за кожною з яких – унікальна історія. А ще й бібліотекарі – привітні люди, які ці книжки люблять, вивчають і радять своїм читачам.

І навіть у вільний час створюють, як-от пані Тетяна Яровицина (Tenditna Syla) – письменниця, перекладачка, редакторка. Вона в живому діалозі з дітьми привідкрила таємниці створення книжок – від ідеї до втілення.

Те, що деякі книжки можна проспівати, дуже переконливо продемонстрував наш колега Ігор Якубовський, який ще й композитор і співак. А він вміє розворушити дітлахів!

Тож після драйвового дитячого рок-н-ролу ми чотири рази вирушали на екскурсію абонементом. І, щоб ви не сумнівалися, щоразу це було по-різному. Запитань було безліч! Усі щасливі.

Вітаємо з Днем народження Марину Гримич!

Сьогодні, 4 квітня, свій день народження святкує Марина Віллівна Гримич (Maryna Hrymych) – жінка-оркестр української культури. Докторка історичних наук, кавалерка ордена княгині Ольги, видавчиня, антропологиня та одна з найуспішніших романісток сучасності.

Її творчість – це рідкісний сплав академічної глибини та неймовірного літературного драйву. Вона навчила нас, що історія – це не лише дати в підручниках, а живі почуття, родинні таємниці та неминучі "дежавю", які пов’язують покоління. Якщо ви ще не знайомі з її книжками, сьогоднішній ювілей – найкращий привід це виправити.

Отже, 10 граней ювілярки, або Чому її варто прочитати саме вам:

• Відчуйте глибину справжньої історії. Марина Гримич – дослідниця, яка не просто вигадує сюжети, а "реконструює" минуле. Якщо ви втомилися від картонних історичних декорацій, її тексти подарують вам ефект цілковитого занурення в епоху з її автентичними деталями та ароматами.
• Надихніться на власні зміни. Приклад письменниці, що розпочала літературний шлях у сорок років, – це найкращий антидот проти страху "пізнього старту". Її шлях доводить: для драйву, нових професій та підкорення вершин немає жодних вікових обмежень.
• Розгадайте літературні маски. Вам цікаво, як поважна науковиця може перетворитися на зухвалу й іронічну Любу Клименко? Відкрийте для себе її містифікації – це чудовий спосіб побачити, як інтелектуальна гра перетворюється на блискучу літературу "із перчиком".
• Проживіть життя трьох поколінь. Трилогія ("Клавка" – "Юра" – "Лара") – це ваша можливість пройти крізь буремне XX століття разом із героями. Ви побачите, як велика історія ламає або гартує приватні долі, від повоєнного Києва до чорнобильського шоку.
• Відкрийте багатогранність України. Як авторка, вона показує, що наша ідентичність – це складна й красива мозаїка. Через історію Лари, у чиїх жилах тече українська та кримськотатарська кров, ви відчуєте справжню єдність наших спільних трагедій і перемог.
• Помандруйте у найвіддаленіші куточки світу. Марина як етнологиня відкриє для вас екзотичну Бразилію та засніжену Канаду очима українських емігрантів. Це література для тих, хто любить "розумні" подорожі та хоче знати, як наші люди приживалися за океаном.
• Підтримайте незалежне слово. Як засновниця та очільниця видавництва "Дуліби", Марина Гримич створює простір для текстів, що не бояться бути складними. Це унікальний майданчик для сучасної прози, наукових розвідок та антропологічних досліджень, які часто залишаються поза увагою мас-маркету.
• Погляньте на світ крізь культурні мости. Її досвід як координаторки міжнародних проєктів вчить нас бути зрозумілими світові. Це читання для тих, хто прагне бачити Україну в глобальному контексті – від Бейрута до Едмонтона.
• Закохайтеся в Київ заново. Якщо ви шукаєте "свій власний" Київ, Марина Гримич стане вашою найкращою провідницею. Вона покаже вам місто не як набір пам’ятників, а як живий організм із таємницями письменницьких будинків та затишком старих комуналок.
• Будьте на хвилі сучасності. Як активна членкиня ПЕН-клубу та відеоблогерка, ювілярка доводить: література – це не нудний архів. Слухайте її аудіокниги, дивіться YouTube-канал і переконуйтеся, що бути в темі культурних подій – це престижно та цікаво.

Марина Гримич — це доказ того, що можна бути блискучою науковицею і водночас писати романи, від яких неможливо відірватися. Вона олюднює історію, перетворюючи сухі дати на живі почуття та доленосні вибори. Це шлях жінки, яка не боїться змінюватися сама і щодня змінює наш культурний простір.

Вітаємо пані Марину з днем народження! Бажаємо невичерпного натхнення на нові книжки, захопливих експедицій та ще більше вдячних читачів у всьому світі!

Анонс заходу

У передчутті найсвітлішого свята, коли весна остаточно перемагає зиму, а життя – темряву, ми запрошуємо вас, у неділю, 12 квітня, о 12:00 у Бібліотеці Сковороди на літературно-музичну імпровізацію "Світло Великодня".

Це буде затишний час для душі – з піснями про торжество життя, віру та нашу духовну міцність. Разом із композитором Ігор Якубовський ми створимо спільне багатоголосся: кожен зможе підспівувати знайомі рядки та відчути силу єднання. У нашому колі прозвучать "Великодні дзвони", "Боже Великий Єдиний", "Господи, помилуй нас" та інші твори, що дарують надію.

Приходьте за щирими емоціями та світлим настроєм. Будемо раді кожному!

Майстер-класи з писанкарства

1 квітня в Бібліотеці Сковороди відбувся майстер-клас із писанкарства. Наша колега Світлана Молчанова у власний день народження (так вже щасливо збіглося) провела заняття з розпису великодніх яєць.

Перед цим наша майстриня ретельно готувалася: купувала нові писачки, свічки та фарби, які навіть тестувала на "міцність" – чи добре "вхопляться"? І це – про турботу про тих, хто завітає на заняття в очікуванні власноручного створення маленького дива. Бо дуже важливо, щоб процес виготовлення писанки подарував задоволення, і все вдалося з першого разу!

Створюючи персональні шедеври, учасники говорили про Великдень, поглиблювали знання про значення символів і кольорів, які здавна використовуються в писанкарстві. А пані Світлана пояснювала, як створювати писанку з самих азів. Тобто, як правильно заздалегідь підготувати яйце, як наносити олівцем контури бажаного орнаменту, як працювати з воском і барвниками, як акуратно видути вміст яйця, щоб воно не тріснуло й перетворилося на символічний сувенір.

Працювали зосереджено, але з добрим настроєм – і зрештою кожен пішов додому зі своєю роботою. Для декого це був перший досвід, але навіть абсолютним новачкам вдалося створити свої писанки.

Наступної середи, 8 квітня, о 15:00 ви також можете стати одним з учасників цього захопливого майстер-класу (записуйтесь: ‪+38 066 725 2800). Запрошуємо всіх!

"Емоційні читання" книжки Таїс Золотковської "Червона сукня моєї тітки"

26 березня у Бібліотеці Сковороди в межах міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра" ми працювали зі зворушливою книжкою Таіс Золотковська "Червона сукня моєї тітки".

Ця книга – одна з сотні книжок, подарованих бібліотекам Солом’янки в межах ініціативи "Бібліотеки без кордонів" (Bibliothèques Sans Frontières, Love for Livres).

Попри певні побоювання, що на сумну тему мало хто прийде, за 15 хвилин до початку читань група була в зборі. До того ж учасниками рухав свідомий вибір: більшість із них у тому віці, коли непоправні втрати вже відбулися.

Отже, ділимося результатами спільного сприйняття цієї зворушливої й, на перший погляд, дитячої книжки-картинки.

Це – світла книга з чудовим художнім оформленням, яка відсторонено і метафорично проговорює тему невиліковної хвороби й втрати. Водночас це альтернативна історія про болючий досвід – для тих, хто стикався з ним особисто чи вимушено став свідком страждань близької людини.

Книжка написана лагідним пунктиром. У ній зафіксовано все те хороше, що сталося в останній рік життя жінки, яка до останнього вірила, що переможе рак. Вона вся – про любов, довіру, підтримку й точку опертя.

Про біль і безвихідь ідеться десь між рядками. Відсутні пазли реальної картини читацька уява миттєво домальовує самотужки, тож цього вечора було багато щемких особистих спогадів.

Завдяки делікатній фасилітації Наталія Шевчук швидко виникла атмосфера взаємопідтримки, і душі учасників почали розкриватися.

Порівнювали книжну історію й дійсність. Ділилися досвідом, говорили про те, про що не надто звично говорити вголос.

У нашій культурі заведено доглядати за близькими. Насправді дуже непросто залишатися поряд і бачити, як одна людина згасає, проте щосили чіпляється за життя, а інша відчайдушно намагається допомогти.

Природно, коли ми втрачаємо – ми горюємо. Може знадобитися чимало часу, перш ніж життя візьме гору і пам’ять стане світлішою.

Дякуємо учасникам за довіру! Тільки так можливо разом опрацювати глибоку емоцію суму. Профілактика, підтримка, прийняття – ось три речі, на яких ми хочемо наголосити сьогодні.

До 140-річчя з дня відкриття у Києві першої телефонної станції

Сьогодні виповнюється 140 років з дня відкриття у Києві першої телефонної станції. Ця знаменна подія сталася у 1886 році на Хрещатику, 24. Як же ж все починалося?

Вперше кияни, звісно обрані кияни, побачили телефонний апарат під час демонстрації локальної лінії зв’язку між поверхами у квартирі інженера Олександра Бородіна на вулиці Терещенківській ще у 1880 році.

У день відкриття станції в Києві було, за одними даними 60, за іншими 88 абонентів. Перший номер телефону пролобіювала собі кондитерська "Семадені" на тому ж Хрещатику, 15. Другий дістався мільйонеру Лазарю Бродському на Інститутській, 28, а от губернатор отримав лише вісімку.

До кінця року місто мало вже 175 абонентів. Телефон тоді був недешевим задоволенням – плата для приватних осіб становила аж 150 карбованців. Також у місті було 5 "говорильних пунктів", де вартість 3-хвилинної розмови становила спершу 25, а потім 15 копійок. Цікаво, що обладнання та апарати постачала шведська компанія Ericsson & Co. Перший таксофон у приміщенні встановили у 1891 році.

Вже в 1912 році місто мало понад 4.200 абонентів. Тоді на 100 киян припадало 1,6 телефона – що було одним із найвищих європейських показників.

Перші вуличні автомати-таксофони в нашому місті встановили у 1914 році. Через 22 роки – у 1936-му – їх було вже 290. Роком пізніше в столиці України з’явилися телефони із циферблатом і перші автоматичні телефонні станції.

Цікаво, що поява телефонів з автоматичним визначенням номера в Києві відбулася ще 1970-го. Поступово кількість абонентів настільки зросла, що у 1982 місто перейшло на 7-значні номери. У 2000 році в місті був понад 1 мільйон телефонних номерів.

Закінчення цієї захопливої історії ви пам’ятаєте. Розвиток мобільного зв’язку призвів до того, що у 2020 році вуличні таксофони було демонтовано. А кількість стаціонарних телефонів постійно зменшується.

Анонс заходу

Дорогі друзі! У четверг, 2 квітня, о 14:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на зустріч із сумським письменником і журналістом Євген Положій, який презентуватиме свій роман "Мрія".

Ця книга народилася з реальних подій перших тижнів повномасштабного вторгнення. В її основі – історії близьких друзів автора, колишніх сумчан, які через напад підступного ворога втратили дім і звичне життя.

Книжка "Мрія" – не лише про знищений літак. Вона про те, як руйнуються мрії – і як, попри все, люди тримаються одне за одного.

Під час зустрічі автор розповість історію створення роману, поділиться особистими думками, як не втрачати мрію, відповість на запитання читачів та проведе автограф-сесію.

Заходи поточного тижня

Друзі, чим ближче до Великодня, тим сильніше хочеться ділитися добром, створювати щось красиве власноруч та наповнювати дні змістовними розмовами.

Бібліотека Сковороди запрошує вас разом готуватися до прийдешніх свят у нашій затишній читальній залі. Нехай останні березневі та перші квітневі дні стануть для кожного часом душевного спокою та світлої радості.

Цього тижня чекаємо на вас на таких унікальних зустрічах:

• Середа, 1 квітня, 15:00 – Майстер-клас з писанкарства від Світлана Молчанова. Разом доторкнемося до традицій та створимо власний символ весняного відродження до Великодня.
• Четвер, 2 квітня, 14:00 – Творча зустріч із Євген Положій та презентація його роману "Мрія".
• Четвер, 2 квітня, 16:00 – Емоційні читання книжки Руслана Горового (Ruslan Gorovyi)"Києве мій". Ведуча: Наталія Шевчук.
• Неділя, 5 квітня, 12:00 – Презентація книги психологині та письменниці Тетяна Вишко "Ломикамінь".

Та на наших регулярних заняттях:

• Курси української мови "МовоСвіт на Освіти" – щопонеділка о 12:30, щовівторка о 12:00.
• Тренінг "Творимо Українську Вікіпедію разом" – щопонеділка о 16:00.
• Розмовний клуб в межах проєкту Рух Єдині – щовівторка о 17:30.
• Співаємо разом у "Вокальній студії на Освіти" – щовівторка й щочетверга о 10:30.
• Волонтерська ініціатива В’яжемо для перемоги – щовівторка о 14:00.
• Навчання цифрової грамотності – щовівторка й щочетверга о 15:00.
• Клуб юного програміста "Кодик" – щосереди о 15:00 (запис: ‪+38 098 216 3552).
• Урок здоров’я з Ігор Якубовський – щонеділі о 10:15.

Кожна зустріч у нашій бібліотеці – це ще одна маленька крапанка у кошик нашої спільної незламності та віри у перемогу світла над темрявою. Обирайте подію до душі, приходьте з друзями та наповнюйтесь натхненням разом із нами!

Відновлюємо курси програмування для дітей!

З 18 березня в Хабі цифрової освіти на базі Бібліотеки Сковороди стартував новий дитячий курс програмування у Scratch! Заняття веде координаторка Хабу й розробниця чудових відеоказок Тамара Безпарточна.

А що може мотивувати краще, ніж уроки від справжнього криейтора?

Ми знаємо, що охочих створювати власні мультики та ігри багато, тож запит буде шалений. І головна хороша новина: місця ще є – тож можна встигнути записатися (дзвоніть за номером: ‪+38 098 216 3552)!

На минулому занятті маленькі спеціалісти створювали власну гру: пінгвін тікав від бобслеїстів. Діти програмували рухи персонажів, додавали анімацію та геймерську логіку, а потім хором підтримували свого пінгвіна. Сміху й радості було на всі !

Чекаємо на вас наступної середи, 1 квітня – приходьте та створюйте свої перші мультики й ігри у Scratch! Хто знає, можливо, саме герой вашої дитини стане зіркою наступного заняття?

Анонс заходу

Друзі, у нас чудова новина! Вербна неділя в Бібліотеці Сковороди стане ще й Цілющою.

А все тому, що 5 квітня, о 12:00, до Бібліотеки Сковороди із презентацією свого роману "Ломикамінь", що вийшов у видавництві Український пріоритет, завітає близька багатьом з нас людина – психотерапевтка, психологиня, авторка книжок про здоров’я душі Тетяна Вишко.

"Ми опинилися в такому часі, про який люди пишуть і будуть писати. У моєму романі багато людей з різними бажаннями і долями і багато поворотів, які були неочікувані навіть для мене як для авторки. Бо я також спостерігаю життя, у мене ще й робота така. Тут – про зустрічі, людей, події і дива, які насправді не дива, а те, що людина творить власними руками і серцем. Обіцяю вам 400 сторінок любові", – так про свій новий твір говорить сама пані Тетяна.

Тож ми з нетерпінням чекаємо всіх шанувальників традиційних Цілющих вечорів, а також усіх невтомних читачів на зустріч із романом, герої якого вчаться збирати себе з уламків, знаходити сили любити й відроджуватися, немов однойменна тендітна квітка, що проростає крізь каміння.

Лекція Київ-Товарний

25 березня в Бібліотеці Сковороди відбулася лекція, присвячена одній із найменш відомих залізничних станцій міста – Київ-Товарний. Тож наш колега Олександр Михайлик взявся це виправити.

Чому ж її було споруджено, коли у Києві вже був залізничний вокзал? Тому що 1899 року стало остаточно зрозуміло – поєднувати пасажирський і вантажний рух він вже не в змозі.

Тож південніше, в долині річки Либідь, міська влада виділила ділянку для окремої товарної станції. А ще Либідь попросили трохи "посунутися" – її річище змістили на декілька сотень метрів на схід та перетворили на канал. Отож протягом 1902-07 років станція Київ-Товарний була збудована.

Дивлячись навіть із сьогодення на цей чималий комплекс, дивуєшся, що його спроєктувала одна людина – архітектор Олександр Вербицький. Розмах вражає, адже станція мала загалом 20 різних споруд. Будувалася у геологічно складній ділянці, біля все тої ж перенесеної Либеді. Лише задля спорудження головної будівлі довелося забити 411 дванадцятиметрових буронабивних паль. Їх незадовго до того розробив місцевий інженер з дивним прізвищем Страус. Тож технологія була новітня.

А ще, і це неймовірно для того часу, комплекс отримав власний телефон та повністю автономні водогін, каналізацію та опалення. З роками станція втратила частину території через реконструкції, але й сьогодні її розміри вражають. До речі, вціліло 9 автентичних споруд включно із головною будівлею. На ній досі є напис "товарная контора", а фасад оздоблено одним із символів Києва – листям каштана.

Протягом усієї лекції Олександр демонстрував оригінальні фото, які робив у різні роки – щоб кожен присутній міг оцінити красу та естетику промислової забудови початку XX століття. Між іншим, частина будівель є пам’ятками архітектури місцевого значення.

Наостанок хочемо вам нагадати, що наш район – ніби чарівна скринька, яка таїть ой як багато цікавого та невідомого. Лекція про станцію Київ-Товарний зайвий раз підтвердила це. 

Тому не зупиняємося, слідкуйте за анонсами наступних розповідей та екскурсій!

Анонс заходу

На вже дев’ятих за ліком емоційних читаннях до Дня сміху Бібліотека Сковороди запрошує вас зануритися в атмосферу сучасного Києва!

2 квітня, о 16:00, у межах міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра" (Love for Livres) читатимемо книжку справжнього майстра короткого жанру Руслана Горового (Ruslan Gorovyi) "Києве мій".

Плакати чи сміятися? – перед таким вибором стоїть чи не кожен читач цієї книжки, яка відтворює колоритні діалоги мешканців і гостей столиці на тлі війни, що триває. Бо кожна з історій – влучна, тонка й соковита, і про життя, як воно є!

Фасилітаторка читань Наталія Шевчук вже підібрала для вас кілька найбільш сміхотерапевтичних історій, які ми читатимемо разом і, звісно ж, ділитимемося емоціями!

#двітьотінатойоті в Бібліотеці Сковороди

24 березня до Бібліотеки Сковороди завітали #двітьотінатойоті – мандрівний літературно-волонтерський проєкт Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука з популяризації творчості авторів Всеукраїнського форуму військових письменників.

Наші дорогі гості та співзасновники Форуму – Таня Пилипець, директорка Бібліотеки Іваничука, Ольга Криштопа, волонтерка, письменниця і, за щасливим збігом обставин, журналіст Володимир Скоростецький (Vla Skor) – представили книжки військових та волонтерів, які побачили світ останніми роками.

Пані Тетяна, через серце якої проходять і творчі здобутки, і тяжкі звістки про загибель побратимів, наголосила, що не хотіла б розмежовувати живих і полеглих. Ті, хто навіки в строю, продовжують жити й служити Україні. Адже в пам’яті й у книжках вони залишаються живими для тих, хто ними захоплювався. Тож червоною ниткою розмови була тема пам’яті про вбитих ворогом захисників України.

Першими, кого ми згадали, були полеглі автори Форуму:

• Юрко Костишин ("Кіт Характерник"), педагог, фотограф, молодший сержант 44-ї окремої артилерійської бригади. Автор артбуку "Аби ДобраНіч. Книга світлин та емоцій".
• Тарас Матвіїв ("Сармат"), журналіст, громадський діяч, командир взводу у 24 ОМБр, Герой України. Автор книг "Мої думки. Ритмопроза", "Мої думки. Проза".
• Юрій Дадак ("Руф"), поет, видавець, сценарист, учений, стрілець 24-ї бригади імені короля Данила ЗСУ. Автор книжок "Багряна лірика", "Час Революції", "На зламі епох".
• Максим Петренко ("Доцент"), письменник, науковець, винахідник, педагог, старший стрілець і аеророзвідник батальйону оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького. Автор книги "Спокійної ночі".
• Василь Паламарчук, письменник, юрист, командир роти вогневої підтримки 206-го батальйону ТрО 241-ї окремої бригади, автор книги "Військовий непотріб" та інших.

Важко дібрати слова, щоб описати спогади та вірші тих, хто пам’ятає усіх, хто на щиті, робить свою роботу і чесно, по-справжньому пише про свій досвід, про мрії – власні й тих, кому забракло земного шляху, аби їх утілити. Усі, хто лишається на цій землі, мусять пам’ятати про ціну.

Володимир Скоростецький, полковник ЗСУ, автор віршів і новел на військову тематику, учасник збірки "Голоси" та Ольга Криштопа, письменниця, вчителька та волонтерка з Шептицького, авторка книжок "Ключі", "Двері", власними поезіями закільцювали цю енергетичну й життєдайну, попри важку тему, зустріч. А всі присутні на заході стали свідками того, як можна і треба комунікувати на тему війни.

Насамкінець, зробивши безцінний дарунок – книжки учасників Форуму, – відчайдухи рушили на північ, везучи книжки й наші гостинці тим, хто на них там чекає. Їм довелося шукати сили, адже цього дня московити посеред білого дня обстріляли їхній рідний Львів та інші міста України. Постраждали люди та історичні будівлі.

Висловлюємо щирі співчуття. Журимося разом з вами.

Просвітницька зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині"

23 березня в Бібліотеці Сковороди відбулася просвітницька зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині", яку провів вчений секретар Меморіальний заповідник "Биківнянські могили" Валерій Філімоніхін.

Ті, хто зібрався цього дня в читальній залі на вул. Освіти, 14а, занурилися в одну з найтрагічніших сторінок ХХ століття – період Великого терору. Йшлося про так звану "польську операцію", що була розгорнута відповідно до наказу НКВС № 00485 від 11 серпня 1937 року. Саме цей документ започаткував масові репресії проти людей, яких звинувачували у причетності до вигаданої "Польської організації військової".

Присутні дізналися, що під час цієї операції репресій зазнали щонайменше 139 тисяч осіб, з яких понад 111 тисяч були розстріляні. За масштабами це була найбільша в СРСР хвиля масових розстрілів, спрямована проти людей за національною ознакою.

Ще у ХІХ столітті Російська імперія намагалася знищити польську ідентичність – забороняла мову, тиснула на освіту, карала за будь-які прояви національної свідомості. Але життя складніше за будь-які імперські плани. Частина поляків, що жили на українських землях, поступово зближувалися з українським середовищем, підтримували культуру, мову. І саме такі люди – з відкритою, проукраїнською позицією – згодом теж опинялися під підозрою й потрапляли під репресії.

До цього додавалася ще й пам’ять про поразку більшовиків у війні 1919-21 років: радянська влада не змогла захопити Польщу й надалі бачила в поляках "небезпечний елемент". У 1930-х це обернулося трагедією для тисяч родин.

Окрему увагу приділили наказу НКВС СРСР № 00606 від 17 вересня 1938 року, який суттєво спростив процедуру винесення вироків через так звані "особливі трійки". Фактично це означало ще швидші й масовіші розстріли без справедливого суду.

Особливо щемливою частиною розмови стали згадки про Биківнянський ліс – місце масових поховань жертв політичних репресій. Для багатьох учасників це стало моментом особистого переосмислення історії та її зв’язку з сучасністю.

Подібні зустрічі допомагають протистояти забуттю та різного роду маніпуляціям, які нині активно застосовує у своїй пропаганді російська федерація. Тож плануємо проводити їх і надалі, слідкуйте за анонсами!

Щиро дякуємо пану Валерію за важливі знання, а також за цінний подарунок – книгу його авторства "Київська адвокатура на зламі епох: витоки, долі, репресії".

Зустріч до дня народження Ліни Костенко

Минулої неділі, 22 березня, о 12:00 у Бібліотеці Сковороди зібралися шанувальники творчості Ліни Костенко.

"Крила" – так називалася зустріч, присвячена 96-річчю геніальної поетки, мислительки, жінки-легенди. Таку назву має й альбом пісень на її вірші, створений добрим другом нашої бібліотеки, композитором та виконавцем Сергієм Морозом (Serhii Moroz), який і виконав їх перед присутніми.

Занурення в атмосферу поезії та життя Ліни Василівни вийшло надзвичайно насиченим і, сподіваємося, запам’ятається її учасникам надовго.

Її земний шлях проліг зі Ржищева, що на Київщині, через довоєнний і ще тоді населений Труханів острів – "київську Венецію", Київський педагогічний інститут, Літературний інститут імені Горького, сповнений активного літературного життя Київ та багато міст України. Навіть Чорнобильську зону, де вона певний час мешкала і яку ретельно вивчала.

Пані Ліна – тонка і глибока поетеса-шістдесятниця, прозаїкиня, дисидентка, людина, непримиренна до несправедливості, яка не боялася висловлювати протести проти гноблення української інтелігенції. Це не минуло безслідно і змушувало десятиліттями писати "в стіл". Радянська цензура накладала заборону на друк її творів, готові набори збірок "розсипалися", а доля, здавалося, була на волосині від репресій.

Але твори її були такими справжніми й переконливими, що нагороди знаходили її через роки й десятиліття. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), кавалерка ордена Почесного легіону (2022), від звання ж Героя України вона відмовилася.

Одна з найвідоміших жінок України, Ліна Василівна не шукала слави і завжди обирала залишатися собою: справжньою, глибокою, безкомпромісною, люблячою, мудрою.

На її твори написано багато пісень, поставлено кілька вистав, за її сценарієм знято фільм "Чорнобиль. Тризна" (1993), її вірші звучать у вітчизняних кінострічках. Її чує і любить молодь, а це – неабиякий показник!

У фонді нашої бібліотеки зберігаються як найперші її поетичні збірки: "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1987), так і новіші: "Річка Геракліта" (2011), "Мадонна перехресть" (2011), "Триста поезій. Вибрані вірші" (2012), "Скіфська одіссея: поема-балада" (2020). І звісно ж романи, у віршах і в прозі: "Маруся Чурай" (1979), "Берестечко" (1999), "Записки українського самашедшого" (2010).

Ця надзвичайна й магнетична постать безперечно варта того, аби її читали!

До чуттєвої глибини співаної поезії під час зустрічі долучився також її організатор і автор композицій на вірші Ліни Костенко пан Ігор Якубовський, які він виконав разом з учасниками "Вокальної студії на Освіти".

Многая і благая літа, шановна Ліно Василівно! Дякуємо за справжність, яка надихає.

Пішохідна екскурсія Чоколівкою

В суботу, 21 березня, перша весняна пішохідна екскурсія Чоколівкою зібрала символічні 100 учасників. Навіть сонечко зрештою вийшло з-за хмар, щоб подивитися на чималий гурт дослідників, що 3 години водив за собою письменник та краєзнавець з Бібліотеки Сковороди Олександр Михайлик. Побачили й дізналися багато. А розпочали, традиційно, з назви…

Микола Чоколов, ім’я якого має місцина, був гласним (депутатом) міської думи, промисловцем, власником друкарні. У 1899 році він очолив робітничу артіль, яка мала намір придбати землю для будівництва селища біля дороги до села Жиляни. Коли ж спільних коштів виявилося замало, з власної кишені доклав ще 9.000 карбованців! Тож те селище, що у майбутньому називатимуть Чоколівкою, заклали 1901 року й урочисто освятили 6 серпня 1905-го.

В більш давні віки ця місцевість мала доволі загадкову назву – Тісні вулиці. Вперше вона згадується в грамоті князя Костянтина Острозького у 1576 році, а на мапі з’явилася у 1753-му і географічно відповідає місцю нашого старту – сучасній Севастопольській площі.

Продовживши рух вулицею Донецькою, екскурсанти зупинилися біля школи № 69. Цій будівлі цьогоріч виповнюється 90 років. Зведена вона за проєктом архітектора Юрія Корбіна і колись була наче справжній корабель серед суцільних одноповерхових будиночків. Хоча сьогодні не видається аж такою гігантською.

Далі ми обстежили квартал в межах вулиць Донецької, Мацієвича, Очаківської та Волинської, що утворює цікавий ансамбль 2-4-поверхових будинків. Це так зване "селище ГВФ", забудоване у 1950-53 роках для працівників Інституту інженерів цивільного повітряного флоту.

На вулиці Мацієвича натрапили на антикваріат – кришку водопровідного люка "Завод Красний селянин", якій майже 100 років! Ще один артефакт чекав поблизу – це будинок з унікальною табличкою на дві дроби: Донецька, 18/2/1. До речі, старі покажчики тут не рідкість. Жовті, з 6-значними телефонами давно забутих ЖЕКів, що встановлювалися до 1982 року.

На розі вулиць Волинської та Академіка Возіанова наш надзвичайно обізнаний екскурсовод прочитав вірш Аттили Могильного. І недаремно, бо саме на цьому місті до 1963 року стояв будиночок батьків поета, де збиралися шістдесятники. Він надихнув Аттилу на створення поетичного циклу "Чоколівка" (1987) – здається, єдиного літературного увічнення цієї місцини.

Особливістю Чоколівки є й, на жаль, те, що у 1970-80-х тут знесли майже всі старі приватні будинки. Дивом вціліли лише 4, які ми й відшукали. Перший – на Святославській, 8. Цікаво, що ця невеличка вуличка зберігає свою назву ще з початку XX століття. На Возіанова, 5 вцілів цегляний двосімейний будинок, що теж пам’ятає Чоколова. А зовсім неподалік, на вулиці Володимира Сікевича, 26, стоять дві невеличкі хатинки 1920-30-х. Як їм вдалося вціліти – загадка. Та завдяки цьому ми можемо уявити, якою Чоколівка була колись.

Ну от наче і все. Додамо лише, що пішохідна мандрівка Чоколівкою, прем’єрна, мала ще одну особливість. Це наразі перша екскурсія, яка закінчилася там, де й починалася, тобто на Севастопольській площі. Прочитати ж докладніше про місцину радимо в книзі "Солом’янський район", яку Олександр написав разом із Семен Широчин та подарував Бібліотеці Сковороди!

Зустріч із багатогранною Анною Семеновою

У межах проєкту Make-a-thek 19 березня вся Бібліотека Сковороди разом з численною аудиторією читачів говорила мовою кольорів і візерунків…

А все тому, що до нас завітала засновниця бренду модних аксесуарів Шовкові хустки та шарфи "Візерунок" та видавництва листівок "Фотофабрика" Ганна Семенова (Anna Semenova) і провела лекцію-воркшоп "Кольори українських візерунків".

Багато творчих людей сьогодні створюють гармонійні образи, власні дизайни та вироби, вдаючись до сміливих експериментів із насиченістю, яскравістю, нейтральністю та сумісністю кольорів. І в цьому, на думку пані Ганни, найкращий помічник і порадник – природне відчуття кольору. Яке є, на жаль, не в усіх.

Загалом зустріч була надзвичайно пізнавальною: з прикладами, історіями та справжніми витворами мистецтва, які можна було роздивитися й відчути на дотик.

Мисткиня розповіла, як народжуються українські хустки – від ідеї до готового виробу. Ми зазирнули у світ орнаментів, дізналися про їхнє походження та значення. Також говорили про теорію кольору і закони гармонії в поєднанні відтінків. Як "працюють" кольори й чому одні поєднання нам пасують, а інші – ні.

Гості зустрічі мали можливість простежити, як традиційні українські орнаменти, переосмислені сучасними українськими художницями Олесею Вакуленко, Катериною Дьяченко, Ольгою Машевською, Любов’ю Паранюк, перетворюються на принти на натуральному шовку, шовку Армані та вовні.

Але найяскравішою частиною лекції стала демонстрація хусток. Кожна з них – окрема історія: про традиції, сучасність і тонке відчуття кольору, що лягає в основу модного тренду. Учасники активно ділилися враженнями, уважно розглядали візерунки та ставили цікаві запитання.

А як це було більш детально, дивіться на фото та читайте у матеріалі за посиланням у коментарях!

Звіт про діяльність Публічних бібліотек Солом’янки у 2025 році

В цьому дописі, дорогі наші читачі й підписники, ми спробуємо похвалитися, не хвалячись. Бо ж нарешті доробили та представляємо вашій увазі Звіт про діяльність Публічних бібліотек Солом’янки у 2025 році.

Ви не любите сухої статистики? Тому ми й приготували для вас звіт, за кожною цифрою та рядком в якому стоїть жива справа, безліч ентузіазму та енергії, вкладених нашими співробітниками у свою роботу.

Місця в ньому знайшлося усьому – від читацьких клубів та курсів української мови й до лекцій та пішохідних екскурсій рідним районом. Від занять англійською та майстер-класів до оздоровчих практик і літературно-музичних зустрічей. Участь у міжнародних проєктах, партнерські заходи, волонтерська підтримка Сил оборони, пункти обігріву в кожній бібліотеці...

Ось про що варто сказати прямо зараз: на додачу до 1 мільйона на книжки, що нам виділила минулого року Солом’янська районна в місті Києві державна адміністрація, ми власними силами провели фандрейзингову роботу (браво, Ivanka Shcherbyna!) і залучили більш ніж 1,3 мільйона гривень на нові та найцікавіші видання, що вже чекають на вас в усіх 17 бібліотеках району.

Що ж, власну планку у непростому 2025-му ми лише підняли. Відштовхуємося від неї та вже три місяці завзято працюємо для вас у році 2026!

Ми намагалися зробити Звіт читабельним і цікавим, ознайомтеся з ним за цим посиланням. Слава Україні

Анонс заходу

Наступного четверга, 26 березня, о 16:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на вже знані вами емоційні читання у межах міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра".

Цього разу розібратися з нашими зачаєними емоціями допоможе фасилітатор Наталія Шевчук і книжка Таіс Золотковської "Червона сукня моєї тітки". Ця зворушлива книжка-картинка – мініатюрна лірична повість про прийняття і проживання досвіду невиліковної хвороби і смерті.

Авторка книги зіткнулася з подібним досвідом і відчула потребу відрефлексувати це у свій, письменницький спосіб. А оскільки вона ще й фахова психологиня, то вийшло в неї дуже терапевтично. Чого лише варті слова: "Її останні дні – безцінний урок для тих, хто залишається".

Ця книга – одна з сотні книжок, подарованих бібліотекам Солом’янки в межах ініціативи "Бібліотеки без кордонів" (Bibliothèques Sans Frontières, Love for Livres).

Зустріч буде корисною для тих, хто має травму свідка хвороби близької людини і хто знає, як боляче втрачати, особливо коли людині ще жити і жити.

Чекаємо на вас наступного четверга. Проте якщо ви перебуваєте у гострій фазі втрати і вам травматично читати / слухати / говорити про непрості почуття, не форсуйте подій. Ми поставимося з розумінням і чекатимемо вас на наступних емоційних читаннях!

Анонс заходу

Бібліотека Сковороди запрошує вас на зустріч з однією з найкращих і наймоторніших книгозбірень України – Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука

24 березня, об 11:00, львівські колеги представлять у наших стінах свій мандрівний літературно- волонтерський проєкт #двітьотінатойоті, що популяризує в регіонах України творчість авторів Всеукраїнського форуму військових письменників.

Ініціатива була започаткована у травні 2025 року рушіями форуму: директоркою Бібліотеки Іваничука Таня Пилипець та письменницею, вчителькою і волонтеркою Ольга Криштопа.

Здолавши за пів року 9.000 кілометрів та відвідавши 47 міст і сіл України, цей потужний дует із дружнім візитом завітає до нас.

Дуже чекаємо на цю зустріч! Вона буде пізнавальною і корисною як бібліотекарям, так і читачам.

Анонс заходу

Як відомо, Солом’янський район є залізничними воротами міста. Тож Бібліотека Сковороди як головна книгозбірня району багато років займається вивченням захопливої паровозо-локомотиво-вокзальної теми. Ми не просто досліджуємо її, а й за першої-ліпшої нагоди ділимося знаннями з нашими читачами.

Минулого року ви мали нагоду послухати кілька розповідей нашого штатного краєзнавця Олександр Михайлик про столичний вокзал. А вже 25 березня, о 17:30, ми з радістю запрошуємо всіх охочих на лекцію, присвячену несправедливо призабутій станції Київ-Товарний.

Тривалий час вантажні вагони базували просто в межах вокзалу. Та на початку XX століття виникла потреба розмежувати пасажирські та товарні перевезення. Для цього у 1902-07 роках спорудили окрему станцію, яка на щастя практично повністю збереглася до наших днів.

Приходьте до читальної зали бібліотеки наступної середи та дізнайтеся про яскраву, але маловідому інженерну пам’ятку, для якої свого часу навіть перенесли річище Либеді.

Вітаємо Ліну Костенко з Днем народження!

Сьогодні, 19 березня, свій день народження святкує неповторна, сильна, мудра і справжня – королева української поезії Ліна Костенко.

Її слово – це завжди про гідність, безкомпромісну чесність та неймовірну глибину людської душі. Кожен її рядок відгукується в серцях тисяч людей, особливо зараз, коли ми так гостро відчуваємо ціну кожного дня.

Пропонуємо нашим читачам в цей день декілька її знакових поезій:

***

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

***

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

***

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

***

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

***

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум'ям згорю.

***

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

***

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

у снах юнацьких не побув.

Хтось, может, має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

***

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно обминає

рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерянин проблиски скупі.

І той у небі зморений лелека,

і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

ідуть уздовж колишніх берегів…

***

Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Задеренчав і тон, і обертон,

і перша скрипка пахне нафталіном.

Поезія згубила камертон.

Перецвілась, бузкова і казкова.

І дивиться, як скручений пітон,

скрипковий ключ в лякливі очі слова.

У правди заболіла голова

од часнику, політики й гудрону.

Із правдою розлучені слова

кудись біжать по сірому перону.

Відходять вірші, наче поїзди.

Гримлять на рейках бутафорські строфи.

Але куди? Куди вони, куди?!

Поезія на грані катастрофи.

І чи зупиним, чи наздоженем?

Вагони йдуть, спасибі коліщаткам…

Але же вони в майбутнє порожнем!

Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

***

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, –

XX вік! – а й досі де-не-де

трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?

Не допоможе й двоопукла лінза.

Здається ж, люди, все у них людське,

але душа ще з дерева не злізла.