Лекція "Іван Сенченко"

Увечері 4 лютого у Бібліотеці Сковороди ми завзято повертали із забуття ім’я письменника Івана Сенченка. Звучить дещо пафосно, розуміємо. Але ж це чистісінька правда.

Про цього літератора сьогодні дійсно мало згадують. Остання окрема збірка датована аж 1990-м роком. Й лише у 2023-му крига навколо його імені почала скресати. Саме в цьому році в антологію української воєнної прози XX століття "Коли говорять гармати" було включено повість Сенченка "Кінчався вересень 1941-го року".

Тож для нашого колеги Олександр Михайлик цей факт став поштовхом, щоб дослідити біографію письменника і познайомити з нею усіх охочих. Тим більше, що Івана Юхимовича сміливо можна назвати співцем Солом’янки. Але про все своєю чергою…

Народився він 12 лютого 1901 року у селі Наталине, біля тодішнього Костянтинограда на Полтавщині (нині місто Берестин Харківської області). З 1921-го жив в Харкові, де здобув філологічну освіту. Змолоду потрапив у вир літературного життя – належав до письменницьких об’єднань "Плуг", "Гарт" та надзвичайно відомого ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).

1930 року оселився у легендарному харківському будинку "Слово". Пережив арешти та загибель більшості своїх сусідів-літературних побратимів. Сталінські репресії дивом оминули Сенченка, хоч доноси сипалися на нього один за одним. Цікаво, що попри перенесення у 1934-му столиці з Харкова до Києва, письменник, на відміну від багатьох колег, залишився у "першій столиці". І згодом написав цікаві спогади про місцеве літературне життя 1920-40-х.

За все доводилося платити – як мінімум, лояльністю. І на початку 1933-го письменник вирушив у відрядження на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Під враженнями від нього написав книжку "Право на героїзм" (1934) про в'язнів-будівників.

У 1944-му Сенченко переїздить до Києва та оселяється у не менш легендарному будинку РОЛІТ, де мешкав 16 років. Працює відповідальним секретарем журналу "Україна". Рукописи багатьох молодих письменників у 1950-60-х роках пройшли через його руки як редактора і доброзичливого порадника. Сам за цей час він видав близько десятка книжок для дітей.

Але справжнім відкриттям для читачів став цикл "Солом’янські оповідання", написаний у 1957 році. Його герої – стара Солом’янка та її мешканці, переважно звичайні залізничники, їхній побут і життя.

Під час лекції звучали уривки з усіх шістьох оповідань циклу: "Рубін на Солом’янці", "На Калиновім мості", "На Батиєвій горі", "Про лист із крапками", "Денис Сірко" та "Син Дмитрій". Соковиті описи краєвидів, природи, багаторазові згадки не лише про Солом’янку та Батиєву гору, а й про Чоколівку, Олександрівську слобідку не залишили жодного з присутніх байдужим до почутого.

Цікаво, що вже після виходу циклу у світ у 1960-му письменник і сам перебрався на Солом’янку. До самої смерті у 1975 році він мешкав на вулиці Мокрій, яку раніше згадував у своїх оповіданнях.

Варто зазначити, що Іван Сенченко чимало перекладав з російської. Про його здобутки у цій царині свідчить хоча б те, що знамениті гоголівські "Вечір проти Івана Купала" та "Страшна помста" й досі видають саме в його перекладах.

В фондах нашої бібліотеки є як ці переклади, так і двотомне видання його творів, що вийшло 1981 року – до 80-річчя від дня народження. Тому, як завжди, запрошуємо вас взяти якусь з цих книжок на нашому абонементі й самостійно скласти враження про творчість цього непересічного митця.

Адреса наша незмінна – вул. Освіти, 14а. Працюємо з понеділка до четверга до 19:00, в суботу до 18:00, а у неділю до 17:00.