9 лютого на четвертих Емоційних читаннях в рамках міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра" ми працювали з книжкою "Жираф Монс. Харківська історія воєнної весни" від Олега Михайлова, Костянтина Зоркіна та Оксани Дмітрієвої.
Її ми вибрали не навмання, а на знак солідарності з містом Харковом, яке чотири роки поспіль потерпає від війни й мерзне просто зараз, після підступних атак росіян на критичну інфраструктуру. Але при цьому Харків не просто витримує, а й живе своє непросте життя, чинить спротив і… ставить вистави в укриттях. Як ця вистава лялькового театру, про Монса. Та й книжкою ми дорожимо: це – подарунок харківської колеги Марії Цибрій!
А ще ми взяли в роботу артбук із чорними сторінками, світлим текстом і виразними малюнками для того, щоб через казку в присутності @Тетяна Вишко, психологині, якій довіряємо, пропрацювати темний бік емоцій, пов’язаних з війною.
Це дуже непроста казка, яка збурила багато різних почуттів, адже вона є доволі реалістичним відображенням українського сьогодення. Можливо, хтось її прочитає як просто книжку. Ми ж вбачаємо в ній витвір мистецтва під час війни.
Сьогодення Жирафчика Монса – це каміння, яке падає з неба. Образ, що символізує авіабомби, снаряди, ракети і дрони. Пустеля на малюнку – екологічна катастрофа, від якої потерпають люди, звірі й довкілля. Люди, які "кидають каміння" по місту що пів століття – вороги; їхня національність може різнитися, але суть нищівна. Навіть мова людей, які вбивають, проартикульована особливим чином. Людина, яка одного дня не прийшла годувати жирафчика, – ймовірно, втрата. Удод-одинак, що волею обставин опинився поряд, – символ підтримки й колективної пам’яті. Жираф, який застудився і захворів у цьому ж зоопарку під час Другої світової, – чим не алюзія на нинішній Холодомор? Старенький ветеринар – той, хто завжди турбується про інших. Аж раптом його не стало. Як бути? І як це – лягти, замружитись і не відкривати очі ніколи-ніколи? Український солдат, який рятує Жирафчика зі зруйнованого вольєра, – образ довіри та надії.
Учасники відзначили емоції суму, страху, самотності, безпорадності, жалю, співчуття, злості від несправедливості, болю втрати, і водночас – цікавості, надії, радості й розчулення від підтримки. Деколи виникав сміх, бо життя є життя, у ньому є і страшне, і кумедне. Усі відчували щось глибоко своє, але в більшості зійшлися на непереборному бажанні захистити дитинча від лиха під назвою "війна".
Пані Тетяна разом з усіма долучилася до читань, спостерігала за власними емоціями і ділилася ними, наголосивши, що у світі дорослих не заведено проговорювати свої почуття на людях, але для збереження психічного благополуччя і уникнення психосоматики необхідно вміти відкриватися. Тож ми вчилися на її прикладі.
Цього дня ми дружно та обережно, як ніколи, пройшли всі важливі етапи сесії "Психологія емоцій": занурення в текст, визначення й усвідомлення емоцій, вираження й перетворення та безпечне завершення. Це було непросто, але ми цього потребували.
Дякуємо ініціативі "Бібліотеки без кордонів" (@Bibliothèques Sans Frontières та @Love for Livres) за цей незвичний досвід глибокого спільного проживання книги.
Немає коментарів:
Дописати коментар