Цифрова освіта з нуля

Всім, хто хоче бути на ти з комп’ютером, ноутбуком, планшетом, смартфоном, опанувати цифрову грамотність – допоможе бібліотека!

Навчання за трьома темами цифрової грамотності відбуваються у Центральній районній бібліотеці, вул. Освіти,14а у формі групових та індивідуальних занять:

• Групові – щочетверга о 15:00
• Індивідуальні – щодня крім п’ятниці з 10.00 до 17.00 за попереднім записом за телефоном 098 216 3552

"Ніколи не плач на радість орді"

У часи національних піднесень та революцій відроджувались та народжувались пісні національно-патріотичного змісту, балади, військові марші, думи й історичні пісні, завдяки яким проявлялась любов та патріотизм до рідної землі.

Пісня – це жива, яскрава, сповнена барв істини історична правда, яка розкриває життя народу, благотворно впливає на внутрішній стан людини, додає їй енергії життя і спонукає до нових звершень.

Цієї неділі, 29-го січня, у день пам’яті Героїв Крут, в Центральна бібліотека Солом'янки відбулась чергова пісенна зустріч тих, хто хоче і любить співати та слухати пісні. Тематика – українські військові маршові пісні.

Україна зараз, як і тоді 1918-го року мужньо бореться і відстоює свою свободу і демократію, і тому ключовою було обрано пісню «Не плач», автора Сергія Василюка, фронтмена гурту «Тінь сонця», який присвятив її Героям Крут. Головним посилом пісні є слова «Ніколи не плач на радість орді».

Також прозвучали інші пісні, серед яких: «Ой у лузі червона калина», «Засвіт встали козаченьки», «Гей, там на горі Січ іде», «Зродились ми великої години», «Розпрягайте хлопці коней!, «Гей на півночі, на Волині», «Ах лента за лентою…» і інші. Ініціативні учасники імпровізували виконуючи свої улюблені твори.

На зустрічі панувала дуже теплий і співочий діалог – ділились своїми враженнями оцінюючи значення співу для життя і розвитку людини. Було відзначено факт впливу пісенної творчості на розвиток свідомості людини, формування її внутрішнього стану.

Зустрічі у Центральній бібліотеці Солом’янки вже стають традиційними, де присутні, співаючи, наповнюють свої серця світлом і радістю.

Анонсуємо наступну тему: "Український романс"

І це буде 5 лютого в Центральна бібліотека Солом'янки. Початок о 12:00, і присвячена зустріч романсу "Очі чорні", автор якого - Євген Гребінка.

Більше фото ТУТ

Час говорити про книжки: "Літературні читання на Солом'янці"

В четвер, 26 січня, головна книголюбка Публічні бібліотеки Солом'янки (а може і усього району) Ivanka Shcherbyna дала старт Читацькому Клубу "Літературні читання на Солом'янці". 

Говорили, про нові цікаві, якими поповнився фонд бібліотеки в січні, про щойно прочитані, і ті, які варто прочитати кожному!

Нових цікавих у нас багато, приходьте і ми гарантуємо, що виберете собі до смаку.

А ось про три найцікавіші прочитані трішки розповімо:

«Донбас: апартаменти для молодят у готелі «Війна» словацького незалежного репортера Томаша Форро, виданого у Дух і Літера

З іноземних журналістів Форро єдиний не пропагандист, якому вдалося потрапити і то той фронту.

Репортер провів довгі місяці в шанцях по обидва боки фронтової лінії Донбасу, в його знищених селах і містечках, в містах Донецьку й Луганську.

Він розмовляв з українськими військовими, контрабандистами, проросійськими бойовиками, цивільними жертвами бомбардувань.

Його метою було, щоб світ довідався правду про війну на сході України.

На сторінках книжки журналіст фахово, неупереджено, неемоційно розкриває нам те, чого ми не побачимо ні в яких телевізорах чи інтернетах. Він показує драматичні життєві історії окремих людей, які тісно сплетені з історією пострадянських регіонів.

Це дослідження, від якого не можливо відірватися, яке читається на одному подиху, - воно допомагає читачам зрозуміти світ в якому зараз живемо, і що ж насправді сталося в Україні, яка в 2013 році впритул підійшла до воріт багатої Європи й водночас на волоску висіла над прірвою «руського мира»

«Стілець Еліяху», автор Ігор Штікс, видано у Видавництво 21

Переплетення двох сюжетних ліній, які дуже співзвучні подіям, які зараз відбуваються на нашій землі:

Друга світова. Людина зникає безвісти, ніхто не вірить, що він живий, однак...

Війна на Балканах. Успішний австрійський письменник знаходить старі листи своєї матері, які привідкривають завісу його походження. Щоб дізнатись правду, йому потрібно відправитись у місто Сараєво, в якому саме розгоряється війна.

Як ці дві лінії пов'язані, і що з того всього вийшло - 300 сторінок інтелектуальної прози.

«Дикий Захід Східної Європи» @Павло Казарін https://www.facebook.com/kazarin.pavel виданого наприкінці 2021-го року у Vivat

Розумна, змістовна книжка, написана легкою зрозумілою мовою (чудовий переклад з російської Михайло Бриних), де у формі коротких есеї, дуже лаконічно та вичерпно написано про нас з вами, про причини і витоки того, що у нашій країні зараз відбувається. І про майбутнє. Бо нічого нізвідки не береться...

Це книга про дух часу.

Автор писав її впродовж 7-ми років.

Але кожна сторінка, кожне речення - це розуміння того, що і чому відбувається сьогодні; про війну і про перемогу як збереження державності і суверенітету. Що для цього нам потрібно робити та знати.

Ця книга варта, щоб її прочитав кожен.

Серед інших потужних видань, саме вона у 2022 році здобула престижну нагороду "Книга Року BBC".

Завершити наш книжковий огляд хочемо словами Павла Казаріна "Дикий Захід Східної Європи" якого ми дуже-дуже рекомендуємо:

"...коли я говорю, що Україна і українці визначають майбутнє, я говорю не лише про політичну мапу, але й, перш за все, про етичну.

Ми зараз головна країна на планеті, нічого важливішого ніде не відбувається. Саме від закінчення нашої війни залежатиме те, що в ХХІ столітті світ вважатиме добром, злом, межами допустимого і так далі."

Тож, друзі, читайте цікаві, розумні книжки, бо це шлях до розвитку й свободи!

А якщо хочете поділитись прочитаним - за два тижні, 9 лютого о 16:00 будемо раді вас бачити й слухати на "Літературних читаннях на Солом'янці"

28 січня – День затвердження Державного Прапора України!

Державний Прапор України, як символ свободи і незламності було затверджено Постановою Верховної Ради України № 2067-ХХ1 від 28 січня 1992 року. «Затвердити Державним Прапором України національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, зі співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3».

Історично Прапор як символ, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. 

Щодо кольорів сучасного Державного Прапора України вони вже мали місце і в Київській Русі. 

У козацько-гетьманську добу прапор був у кожного куреня, у кожної сотні, у кожному полку. Навіть виникла така посада як хорунжий – особа, яка відповідала за прапор. Прапори тоді були різної форми: трикутні, трапецієвидні, чотирикутні, де переважаючим був червоний колір, але були також і жовто-блакитні козацькі прапори. Їх зафіксував художник І. Ріпин у знаменитій картині «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». 

Особливо широкого поширення жовто-блакитні прапори набули під час революції 1917 року, а 22-го березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор як державний символ УНР. Проголошена у Львові Західно-Українська республіка також 13-го листопада 1918 року затвердила своїм державним символом синьо-жовтий прапор. 

Дата 24-го липня 1990 року є визначною для України, адже тоді Президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним, червоно-синім, перед будинком міської ради на Хрещатику, а 4-го вересня 1991 року над будинком Верховної Ради також разом із червоно-синім був піднятий і синьо-жовтий прапор України. 

Президент України 23-го серпня 2004 року підписав Указ №987 / 2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України встановлено в Україні нове державне свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23-го серпня.

Отже, у часи незалежності України національний прапор став Державним Прапором України. 

Усіх охочих запрошуємо відвідати Центральну бібліотеку Солом’янки, що на Освіти, 14а, щоб більше дізнатись про історію та затвердження Державного Прапора України ознайомившись із наступними літературними джерелами:

• Мосіюк, О. М. (Олександр Миколайович)День прапора / Олександр Мосіюк.Київ : [К.І.С.], 2018. http://surl.li/elaez

• Хорошевский, А. Ю. (Андрей Юрьевич)100 знаменитых символов Украины / Андрей Хорошевский.Харьков : Фолио, 2007. http://surl.li/elagb

• Україна : [енциклопедія] : для середнього шкыльного віку / авт.-упоряд. В.М. Скляренко та ін. Харків : Фоліо, 2006. http://surl.li/elake

• Відродження української національної символіки : збірка статей / упоряд. Андрій Бережина, Андрій Гречило, Алла Малієнко.Київ : Видавничий дім журналу "Пам’ятки України", 2021. http://surl.li/elala

До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту

27 січня у всьому світі вшановують пам’ять жертв Голокосту. 

Дата вибрана не випадково. Саме в цей день у 1945 році війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма, де проводилися досліди над людьми і страти євреїв, поляків, циган та інших жертв.

Слово Голокост просякнуте кров’ю, страхом, жахом та невимовним болем, який ми відчуваємо й через декілька поколінь. 

У межах Радянської України на початку війни Німеччини з СРСР єврейське населення налічувало близько 2 500 000 осіб. Українці не сподівалися, що нападники чинитимуть такий відкритий та немилосердний терор серед цивільних людей.

У Берліні на конференції керівників нацистської Німеччини було оголошено розпорядження Г. Ґеринґа про “остаточне вирішення єврейського питання”, що має на меті знищити 11 мільйонів євреїв. Цей механізм запустили негайно і він почав працювати на повну потужність у всіх країнах Європи. На окупованих територіях, в тому числі й Україні, побудували велику кількість концентраційних таборів, де систематично знищували євреїв вже з перших днів війни.

Зондеркоманда  4а в Україні розпочала свою страшну “діяльність” з Галичини, а потім через усе Правобережжя дійшла до Києва. Зловісним символом масових злочинів проти людей стало урочище Бабин Яр. Упродовж усього періоду перебування німецьких військ у Києві в Бабиному Яру щовівторка і щоп’ятниці відбувалися розстріли. Загалом, у Бабиному Яру нацисти знищили 150 тисяч людей, 100 тисяч - київські євреї, 50 тисяч - учасники радянського підпілля, українські націоналісти, військовополонені, втікачі з концтаборів і примусових робіт та кримінальні злочинці.

Вже після літа 1942 року єврейське населення України було майже повністю знищене. Врятувалися лише ті, кого, ризикуючи власним життям, врятували місцеві українці. Серед церковних діячів, хто неодноразово звертався до верхівки нацистської влади стосовно підтримки єврейського населення та виступав з протестами проти нацистської жорстокості, був лише митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Такого не робив навіть Папа Пій ХІІ. Завдяки митрополиту Шептицькому було врятовано близько 150 єврейських дітей.

До наших днів не зберігся повний список жертв Голокосту. Офіційно визнано, що вбили близько 6 мільйонів євреїв. 

Цей день повинен нагадати всім тиранам, хто повторює злочини нацистів, що за свої криваві злочини доведеться відповідати.

Пізнавальна вікторина "День Героїв Крут"

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. У цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

"ДЕНЬ ГЕРОЇВ КРУТ"

Пізнавальна вікторина

"Щедрик" крізь віки

22 січня, в День Соборності України, в Центральній районній бібліотеці в рамках проєкту «Для тих, хто хоче і любить співати» та дізнаватися історію своєї країни через пісню відбулась зустріч «Щедрик крізь віки», присвячена всесвітньовідомому хіту родом з України.

Почесним гостем зустрічі був народний артист України, композитор, музикант, онук засновника Республіканської капели УНР, голова Київського міського об’єднання громадської організації «Всеукраїнське товариство "Просвіта" ім. Тараса Шевченка» Кирило Стеценко.

З вуст пана Кирила присутні дізналися про формування української музичної та політичної еліти початку ХХ століття, про визнання кращих надбань нашої культури на провідних світових сценах, та непросту історію родини Стеценків, яка разом з іменами славетних діячів Кошиця та Леонтовича тісно вплетена у історію нашої державності. Також слухали віртуозне виконання паном Кирилом всесвітньовідомого Щедрика та інших відомих українських мелодій.

Наступна пісенна зустріч відбудеться в бібліотеці 29 січня о 12.00. В цей день будуть лунати маршові пісні, оскільки зустріч присвячена Героям Крут, які стали першими Героями, хто почав боротися з більшовицьким окупантом на українській землі.

"Велич і трагедія Михайла Донця"

22 січня виповнилося 140 років з дня народження легенди, співака та актора, що створював шедеври не лише в національній, а й західноєвропейській класиці - Михайла Івановича Донця.

У зв’язку з цією подією пропонуємо вашій увазі книжку “Велич і трагедія Михайла Донця”, яка всупереч багатьом перешкодам, таки побачила світ. Її автор, Микола Кагарлицький, проробив колосальну роботу та присвятив немало часу, щоб зібрати величезний архів документальних матеріалів, свідчень, спогадів, рецензій та фотоархівів - все для того, щоб повернути народу України пам’ять про великого вокаліста.

Микола Кагарлицький знайомить нас з тим Михайлом Донцем, якого ми не знали раніше. Пояснює в чому його феномен як актора, так і співака, подає нам характеристику цього таланту у спогадах очевидців. Показує, яким величним Михайло Донець був не лише на сцені, а й у житті, як гідно він прийняв свій останній виклик…

Автор зібрав величезну кількість матеріалів, щоб ми мали можливість дізнатися не лише про життя та творчість Михайла Донця, а й побачити його як гідного громадянина України, який не зраджував своїм ідеям.

На жаль, доба, в яку жив та творив артист, була жорстокою, серед найближчого оточення були зрадники, а також ті, які добровільно і не зовсім давали неправдиві свідчення, що в результаті призвело до трагічної загибелі Михайла Донця в катівні НКВС. Цій темі автор присвятив багато матеріалу у своїй книжці. Тут представлені спогади та листування дружини актора з друзями, знайомими, представниками партії та Першим секретарем ЦК КП(б)У Микитою Хрущовим, також М. Кагарлицький надає офіційні документи з архівної судової справи СБУ.

Книжка “Велич і трагедія Михайла Донця” мусить бути прочитана кожним, хто хоче більше дізнатися про видатного артиста зокрема, а також в цілому про умови, в яких доводилося працювати українській інтелігенції, постійно озираючись та боячись за своє життя.

Соборність України – основа державності

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22-го січня 1919 року на Софійській площі в Києві.

Вперше у XX столітті 22-го січня 1918 року на закритому засіданні Малої Ради, яке проходило у будинку Педагогічного музею в Києві, IV Універсалом Української Центральної Ради була проголошена українська незалежність. А вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в одну державу.

Акт Злуки декларував об’єднання Галичини, Буковини, Угорської Русі та Наддніпрянської України в єдину державу Українську Народну Республіку. Вперше ідея соборності розділених українських земель була задекларована ще у 1848 році. І ось тоді затверджений і урочисто оприлюднений універсал Злуки проголошував встановлення української влади на українських етнічних землях, які в різні часи були поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями.

Запрошуємо усіх охочих до Центральної бібліотеки Солом’янського району, що на Освіти, 14а для огляду та ознайомлення із літературою, у якій відображені історичні події Соборності України періоду Української революції 1917 – 1921 років.

"Щедрик крізь віки". Творча зустріч з Кирилом Стеценком

У завершальний період різдвяних свят, запрошуємо усіх охочих 22 січня о 12:00 до Центральна бібліотека Солом'янки, познайомитись із історією, послухати та долучитись до виконання Всесвітньо відомої колядки Миколи Леонтовича «Щедрик».

Гість зустрічі - Кирило Стеценко ( Kyrylo Stetsenko) - народний артист України, композитор, музикант, онук засновника Республіканської капели УНР; голова «Всеукраїнського товариства "ПРОСВІТА" ім. Тараса Шевченка».

Приходьте до Центральної бібліотеки Солом’янки, на Освіти, 14а й пориньте у світлу магію різдвяних колядок та щедрівок, що є великим надбанням та культурним багатством душі України!

Земле моя кримська, земле українська!

До Дня Автономної Республіки Крим пропонуємо поринути в чарівливі поетичні відеочитання «Земле моя кримська, земле українська», у виконанні Віри Волинчук (Віра Волинчук), монтаж Тамари Безпарточної (Тамара Безпарточна)

https://www.facebook.com/biblioteka.na.osvity/videos/717626376688168 

"Життя і боротьба Василя Кука". Віртуальна презентація книги до 100-річчя від дня народження останнього командира УПА

Є люди-епохи, а є люди – кількох епох. Такою особистістю був останній командир УПА Василь Кук, який був головою проводу ОУН на сході України та останнім командиром УПА, саме завдяки його організаторським здібностям повстанська армія проіснувала досить довго.

Василь Кук цікавий тим, що народився під час Першої світової війни, у 1913-му, жив під час Другої світової та дожив до Незалежності України. Це людина, яка у своїй долі вмістила буремні історичні перепитії XX століття.

Він був еталонним представником свого покоління, а також – син селянки й робітника. І якщо порівнювати Кука і Шухевича, який був львів’янином і походив фактично з аристократичної родини: його дядько був знаним адвокатом, дідусь – відомим етнографом, батьки – інтелігенти, то Василь був якраз тим звичайним хлопцем, яких в УПА було 90 відсотків. Тож саме завдяки йому ми можемо проаналізувати, ким були ці люди, звідки вони походили, що їх надихало йти в УПА.

Історикиня та дослідниця українського національно-визвольного руху Аліна Понипаляк написала книгу про Василя Кука «Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука». «Якщо поставити собі за мету знайти еталонну постать для української історії “короткого XX століття”, то, мабуть, складно буде відшукати вдалішу кандидатуру, ніж Василь Кук. Він примудрився пережити дві світові війни, стати свідком появи й краху першої спроби створення модерної української держави, бути співтворцем і співкерівником націоналістичного руху під знаменами ОУН, стояти біля витоків формування УПА та, врешті-решт, очолити останніх повстанців», – ідеться на початку книги Аліни Понипаляк. Далі у книзі – Василь Кук переживав розквіт і згортання діяльності УПА, потрапив у радянський полон і разом з Україною отримав омріяну свободу в 1991-му. Як сімейна скрута вплинула на його погляди, коли він загорівся ідеєю збройної боротьби? Як пережив смерть братів Ілька й Іларія, яких стратили за українську державність та, як вибудовував мережу ОУН у Дніпропетровську й перебував у підпіллі на Волині й Галичині? Як продовжував тиху боротьбу в 1970–1980 роки й отримав «друге дихання» після незалежності?

Аліну Понипаляк запитували «Чому Ви вирішили зробити акцент на визвольному русі у східній частині України?» Вона відповіла: «Річ у тім, що мало хто знає, що Організація українських націоналістів діяла на території Донецької, Луганської областей, на півдні України, у Криму. Тому хотілося показати, що коли говорять “бандерівець”, то це не лише про якихось окремих людей, а про всіх українців, які боряться за свою державу. Я знаю, що на сході та півдні країни слово “бандерівець” тривалий час мало якийсь негативний штамп. Але, якщо подивитися, його можна застосовувати й до тих людей, які мешкають саме в цих регіонах, бо Організація українських націоналістів діяла по всій Україні. Це те, що нас об’єднує, і ми повинні це зрозуміти…Українці – це ті люди, які під час Другої світової війни намагалися відновити свою державність та вийти з “тюрми народів” – Совєцького союзу. І якраз головною метою ОУН було об’єднати українців, аби це здійснити».

Відвідавши Центральну бібліотеку Солом’янки на Освіти, 14а усі охочі зможуть познайомитись із книгою Аліни Понипаляк «Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука».

Понипаляк, А. (Аліна) Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука / Аліна Понипаляк.Київ : Наш формат, 2021.

Посилання на електронний каталог: http://surl.li/eiolg

Літературно-музичне заняття з вихованцями ДДЗ "Африка"

Новий тиждень у Центральній бібліотеці Солом'янки на Освіти, 14а розпочався із веселого та дзвінкого гомону дітей, які 9-го січня завітали із ДДЗ «Африка», що знаходиться поруч з бібліотекою.

Малечі запропонували цікаві активності, а саме ігрове літературно-музичне заняття, на якому дітлахи цитували віршики, промовляли та співали скоромовки, танцювали. Дітки познайомились із поезіями Олександра Олеся, Максима Рильського, Василя Симоненка, Євгена Гуцала, Марійки Підгірнянки та інших.

Під час екскурсії бібліотекою маленьких відвідувачів вразили інсталяції книжкової криниці та книжкового трону, а ще, розглядаючи в залі абонементу дитячі книжечки, дітки пообіцяли відвідувати бібліотеку, щоб у подальшому разом із своїми батьками взяти їх для домашнього читання.

10 січня - Всесвітній день метро

У світі перша лінія метрополітену була відкрита 10-го січня 1863 року. 

Це був знаменитий Лондонський метрополітен (London Underground). Вагони «тягнули» спеціальні паровози Metropolitan Railway steam locomotives. Цікаво, що остаточно вони були списані лише в 1956 – до цього часу архаїчний рухомий склад використовувався для переміщення ремонтного та обслуговуючого персоналу.

Тому, саме дата 10-го січня 1863 року вважається Всесвітнім днем метро.

В Україні історія будівництва метрополітену розпочалося 1949 року. У квітні цього року Міністерство шляхів сполучення видало указ, згідно з яким і був створений «Київметробуд». А день народження Київського метро святкують 6-го листопада.

У цей день в 1960 році в столиці тодішньої Радянської України в урочистій обстановці було розпочато рух на першій ділянці метрополітену від станції «Вокзальна» до станції «Дніпро». Тоді у 1960-му році Святошинсько-Броварська (червона) лінія з 4−ма станціями «Арсенальна», «Хрещатик», «Університет», «Вокзальна», які будували майже 10-ть років стала першою, зданою в експлуатацію. Через 16-ть років 1976-го з’явилася синя гілка, або ж Куренівсько-Червоноармійська лінія. Останню Сирецько-Печерську лінію ввели в дію 1989-му році.

За 59-ть років свого існування столична підземка істотно розширилася. Все починалося з однієї гілки і п’яти станцій, а зараз існує три гілки і 52 діючі станції. Протяжність ліній становить майже 70-ть км., а починалося все з 5,2 км.

Цікаві факти київського метро:

- у перші дні роботи Київського метрополітену діяли символічні квитки-запрошення двох типів – іменні та за пред'явленням. Надалі випускали лише іменні запрошення на відкриття нових станцій. До них додавалися контрольні талони, які надривав контролер. Згодом від цієї практики відмовилися. На початку 1980-х на розробку генплану вивчали пасажиропотік. Пасажирам на вході до підземки видавали спеціальні талони, які забирали на виході.

- варто згадати про відчайдушний і патріотичний вчинок радянських будівельників, які при будівництві станції «Золоті ворота» у середньому вестибюлі над проходом до верхнього ескалатора червоною смальтою виклали слова «Слава Україні!». Однак, напис для стороннього ока непомітний, і сьогодні навіть чергові станції не завжди можуть показати, де саме він знаходиться.

- з літа 1990 року оголошення станцій почали озвучувати лише українською мовою.

- станція «Арсенальна» є найглибшою станцією метрополітену у світі. Її глибина – 105,5 метрів. Наступна станція «Дніпро» є вже надземною. Тому цей перегін є ще й світовим рекордсменом із перепаду глибин у метро.

- станція «Золоті ворота» вважається однією з найгарніших станцій метро. У 1991 році її було відзначено Державною премією України з архітектури.

- у районі Троєщини розташована недобудована будівля електродепо «Троєщина», яку почали зводити у 1990-х роках.

Київський метрополітен – надійна схованка від війни і навіть від ядерного вибуху. В усіх тунелях підземки є спеціальні місця для розміщення людей. Окрім того, там є фонтани з питною водою, туалети і постійно поповнювані склади з продуктами.

Поїзд метро їздить із середньою швидкістю – 60 км/год.

Окрім Києва в Україні діють метрополітени у Харкові та Дніпрі.

Харківський метрополітен почав свою роботу трохи пізніше столичного. Через 15-ть років після Київського з 23-го серпня 1975 року. Тут, як і в столиці діють три гілки: Холодногірсько-Заводська лінія, Салтівська та Олексіївська. Кількість станцій майже вдвічі менше – їх тут всього 30-ть. Загальна протяжність мережі становить 38,45 км. У харківській підземці задіяно 326 вагонів.

Дніпровська підземка є наймолодшою в Україні і невеликою. З’явилася тільки 1995-го року, довжиною 7,8 км. У Дніпрі працює всього 6-ть станцій і 45 вагонів.

Тут всього одне депо, де розташований поворотний круг для розвороту вагонів, який ввели в експлуатацію 2016 року.

У місті часто говорять про те, що метро не витримує конкуренції з наземними видами транспорту тому користується ним зовсім невелика кількість людей.

Від перших днів повномасштабної війни Росії проти України столична підземка функціонує, як укриття під час ракетних ударів. Тут знайшли прихисток багато киян у найважчі дні лютого та березня. Для тисяч людей станції метрополітену стали другою домівкою під час ударів окупантів. Всього «підземка» може тимчасово розмістити до сотні тисяч вимушених гостей.

«У 2022 році Київським метрополітеном скористалось 162 мільйони 170,3 тисячі пасажирів. Традиційно найзавантаженішою залишається Святошинсько-Броварська (червона) лінія. За нею – Оболонсько-Теремківська (синя), а найменш завантаженою є Сирецько-Печерська (зелена) лінія. Для порівняння: у 2021 році столична підземка перевезла 319 мільйонів пасажирів», – повідомляють у КМДА. «Тільки у новорічну ніч, під час повітряної тривоги, підземними станціями метрополітену як укриттям скористалися близько 5 200 людей, із яких майже 400 дітей». Також у КМДА наголошують, що інфраструктура метрополітену у цілодобовому режимі працює як укриття та забезпечує найнеобхіднішими умовами: питною водою, санітарними вузлами та можливістю підзарядки гаджетів, і вчергове закликав містян за сигналів повітряної тривоги дбати про власну безпеку та користуватися укриттями.

У світі метро відноситься до не надто поширеного виду громадського транспорту, адже його наявністю може похвалитися трохи більше 100 міст світу. Термін «метрополітен» вживається у багатьох країнах для позначення міських залізниць.

Чемпіон за кількістю станцій – Нью-йоркський метрополітен: 472 платформи. Також, американська підземка може похвалитися самим численним рухомим складом – понад 6000 поїздів.

Найбільш завантаженим метрополітеном у світі є Токійське метро, яке перевозить близько 9-ть мільйонів чоловік в день.

Одним з найбільш красивих і незвичайних у світі вважається метрополітен у столиці Швеції Стокгольмі. Воно відкрилося в 1950 році.

Сучасні високотехнологічні метрополітени зараз є в багатьох містах світу. Безпілотні поїзда сьогодні курсують у багатьох містах – Копенгагені, Сеулі, Сінгапурі, Гонконгу.

Найкоротша мережа метро – всього 2 кілометри – розташована в місті Хайфі, вона називається Кармеліт. Це одноколійна лінія з коротким двох порожнім ним стане ділянкою для роз’їзду поїздів. На лінії розміщено всього 6-ть станцій.

Турки вважають найстарішим метрополітеном континентальної Європи лінію підземного фунікулера «Тюнель» у Стамбулі, що налічує дві станції з відстанню між ними в 573 метри. Вона була відкрита в 1875 році.

В українській мові слово «метро» спочатку було чоловічого роду, оскільки є скороченням від слова «метрополітен».

У Центральній бібліотеці Солом’янки є історико-краєзнавча та художня література про історію метро України, Києва про цікаві драматичні сюжети, що відбуваються або проходять в метро з якою запрошуємо познайомитись усіх охочих:

1.Заремба Федір Михайлович Київський метрополітен. Київ: Будівельник, 1980. http://surl.li/egsvl

2. Тоцкий, О. (Олег) Семь историй киевского метро / Олег Тоцкий. Київ: Варто, 2018; http://surl.li/egsol

3. Кудрявцев, Л. О. (Лев Олексійович) Наш стародавній Київ: нариси / Лев Кудрявцев. Київ: Фенікс; http://surl.li/egsqz

4. Бондаренко, С. (Станіслав) Повітряне метро / Станіслав Бондаренко.Київ: Фенікс, 2017. http://surl.li/egsrp

5. Фере-Флері, К. (Крістін) Дівчина, яка читала в метро / Крістін Фере-Флері; з фр. пер. П. Мигаля.Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. http://surl.li/egssd

6. Гнатюк, Б. (Богдан) Отрута, від якої неможливо відмовитися: [оповідання] / Богдан Гнатюк.Київ : Саміт-книга, 2021. http://surl.li/egssz

7. Глуховский, Д. А. (Дмитрий Алексеевич) Метро 2033: [роман] / Дмитрий Глуховский. Москва : Популярная литература, 2008. http://surl.li/egsue

Джерела:

http://surl.li/egthj  

http://surl.li/egthx

http://www.metro.kyiv.ua/ 

https://www.5.ua/dv/avtotekhno/233709 

https://vechirniy.kyiv.ua/news/73884/ 

https://kiev.segodnya.ua/ua/kiev/ktransport/den-metro-samye-interesnye-fakty-o-kievskom-metropolitene-1595307.html 

https://kashtan.media/kyivmetro/ 

https://tsikavi-fakty.com.ua/50-tsikavyh-faktiv-pro-metropoliteny-svitu/