29 квітня в Бібліотеці Сковороди відбулася чергова просвітницька лекція в межах проєкту "Історична грамотність". Присвятили ми її одній із найтрагічніших сторінок нашої історії – Биківнянським похованням.
Спікеркою зустрічі стала Олена Полідович, керівниця науково-дослідного відділу Меморіальний заповідник "Биківнянські могили".
Це була відверта розповідь про десятиліття замовчування, викривлення фактів і поступового повернення історичної правди про місця таємних поховань у Биківнянському лісі.
На початку лекції торкнулися часів десталінізації, зокрема доповіді Микити Хрущова "Про культ особи та його наслідки" на закритому засіданні XX з'їзду КПРС 1956 року. Критика Сталіна за репресії, терор і свавілля НКВС, що прозвучала в ньому, дала початок періоду "відлиги", реабілітації репресованих та послабленню режиму. Але посутньо відкинула суспільство назад, у не менш злочинний ленінізм.
Такий ідеологічний "клімат" панував за ранніх років життя шістдесятників Леся Танюка, Алли Горської та Василя Симоненка. Саме вони одними з перших у 1962 році відвідали Биківню й виявили місце трагедії – велику занедбану територію "колишніх артскладів" з людськими останками, які де-не-де проглядали в ґрунті.
Спроби домогтися розслідування придушували, а його ініціатори зазнавали переслідувань. Трагічно загинула Горська, замолоду обірвалося життя Симоненка. Але завдяки щоденнику Танюка збереглися важливі свідчення про Биківнянський ліс.
Лекція також окреслила шлях до відновлення історичної справедливості. Наприкінці 1980-х років громадськість знову порушила тему Биківні: відбувалися мітинги з вимогою вшанувати похованих і розсекретити походження таємних могил.
Реакцією влади стало встановлення пам’ятника із неправдивим написом про "жертв німецько-фашистських загарбників", хоча журналісти вже наводили докази радянського характеру злочину.
Згодом прокуратура відкрила кримінальну справу, розпочалися розслідування та пошуково-ексгумаційні роботи.
Знайдені особисті речі загиблих і архівні документи підтвердили факти розстрілів і допомогли встановити імена частини жертв, які в 1937-41 роках потрапили під репресивну машину радянської держави через політичні звинувачення.
Поступово правда про Биківню стала офіційно визнаватися. У 1995 році у Биківнянському лісі з’явилися перші меморіальні об’єкти, а у 2012 році там постав Міжнародний меморіал жертв тоталітаризму 1937-41 років.
За словами спікерки, дослідження тривають і сьогодні. Імена та долі людей, похованих у Биківні, поступово повертаються з небуття.
Дякуємо пані Олені та всім, хто проти історичної амнезії. Історія циклічна, про це варто пам'ятати.
Немає коментарів:
Дописати коментар