22 січня, з нагоди Дня Соборності України, у Бібліотеці Сковороди відбулася просвітницька зустріч "Биківня – територія пам’яті", перша із запланованих у партнерстві з Меморіальний заповідник "Биківнянські могили".
До нас завітав пан Микола Бривко, начальник відділу науково-освітньої, організаційної та пам’яткоохоронної роботи меморіалу та один із дослідників масових розстрілів 1937-1941 років у Биківнянських лісах.
Ми вдячні лектору за надзвичайне володіння словом та вмінням пояснити, чому лекція про Биківню в День Соборності – це не оксюморон, а історичні факти, на які зазвичай не надто зважають люди, – ланцюжки єдиного карального механізму.
Більшовицька влада від початку демонструвала антигуманний характер. В Україні терор розпочався в січні 1918-го з приходом загонів Муравйова. 5 вересня того ж року більшовики узаконили свої репресії Декретом "Про червоний терор".
Далі комуністичний режим утверджувався через послідовну політику нищення: масові арешти інтелігенції як "буржуазних націоналістів" (1924-34), "ліквідацію куркульства як класу" (1929), Голодомор (1932-33), боротьбу з поплічниками "контрреволюції" (1934), "Великий терор" (1937-38) й репресії проти поляків, німців, греків та інших національних меншин (1937-41).
Наша розмова точилася довкола захоронень на так званій "Спецділянці НКВС УРСР" площею 5,3 га, де радянська влада таємно ховала жертв політичних репресій. За оцінками істориків, кількість їх у Биківні може сягати від 20.000 до 100.000 осіб.
Митці, священники, управлінці, селяни, робітники та представники нацменшин… Страчували за сфабрикованими справами не тільки "ідейних", а й випадкових громадян – для внутрішньої чекістської статистики. Найвища міра цинізму совітів полягала в тому, що вони встановлювали "норми розстрілу", які сягали десятків тисяч. Не дивно, що довгі десятиліття жахливу правду про ці злочини приховували під грифом "секретно".
Правда про ці поховання відкривалася поступово й болісно. Вперше про жертв НКВС в газетах написали 1941 року нацистські окупанти. А вже у 1960-х про Биківню заговорили в УРСР завдяки Лесю Танюку, Аллі Горській та Василю Симоненку – людям, чиї долі теж стали трагічними символами боротьби за пам’ять і правду.
Щиро дякуємо адміністрації заповідника за подарований інформаційний буклет "Биківня. Від території смерті до місця пам’яті", що містить стислі й точні історичні дані про жертв і організаторів політичних репресій.
Пам’ятаємо, що знання історії – найліпше щеплення від наївної недалекоглядності. Тож упродовж 2026 року ми плануємо серію зустрічей в межах проєкту "Історична грамотність" одразу в декількох бібліотеках Солом’янки.
Немає коментарів:
Дописати коментар