Новий краєзнавчий сезон 2026 року краєзнавець Бібліотеки Сковороди Олександр Михайлик відкрив розповіддю про дуже цікаву постать – київського живописця Івана Селезньова (1856-1936).
За своє довге життя художник залишив по собі чималу спадщину – фрески, ікони, портрети, натюрморти й пейзажі. Але про все по черзі…
Народився в Києві, і розповідають, що ріс як справжнісінький вуличний розбишака. Та з юних літ зумів розкрити свій хист до малювання.
Учень, а потім і колега легендарного Миколи Мурашка, він був дуже дружнім з Миколою Пимоненком. Разом навчалися у Київській рисувальній школі, в Академії мистецтв у Петербурзі. Далі викладали у рідній школі, згодом і у Київському художньому училищі та Політехнічному інституті – в останньому аж 26 років, з 1898 по 1924 роки.
До речі, навчання в Академії мистецтв виявило не просто хист, а справжній талант – митець здобув 6 медалей, зокрема найвищу велику золоту. І отримав право на 3-річне стажування в Італії, де відвідав музеї Венеції, Флоренції, Риму та познайомився із видатними роботами геніальних майстрів.
Іван Селезньов у 1880-х брав участь у реставрації живопису Кирилівської церкви. У 1897-му написав дві великі ікони – Покрови Пресвятої Богородиці та св. Платона – для іконостаса Покровського храму на Солом’янці. Вони й сьогодні є окрасою цієї церкви.
А от про те, що 1894 року він виконав ряд композицій у Софійському соборі (на одній із них, "Хрещенні Ісуса Христа", зобразив і себе в образі однієї з постатей, що спостерігають за подією), тривалий час не було відомо. У середині XX ст. реставратори замалювали їх, тож відкрили живопис лише 2009 року.
Маловідомим є й те, що Іван Селезньов міг бути серед розписувачів Володимирського собору. Та через конфлікт Адріана Прахова із головою соборного комітету Олександром Баумгартеном ескізи Селезньова не було затверджено…
А от те, що він був директором Київського художнього училища з 1911 по 1914, – і правда, і ні. Після смерті попереднього керівника – Володимира Ніколаєва – Селезньов усі ці три роки мав статус "тимчасово виконувач обов’язки", поки директором не затвердили Федора Кричевського.
Вже у 1920-х художник рішуче виступав проти нових напрямків мистецтва, що призвело до конфлікту з колективом Київського художнього інституту. Тож останні роки життя митець перебивався хіба що приватними уроками.
За звинуваченням у “націоналізмі”, яке було висунуто йому НКВС у 1936-му, скоріш за все послідував би арешт. Та 31 березня того ж року 80-річний Іван Селезньов пішов із життя. Саме це, як вважається, й врятувало його від ув’язнення…
Вам цікаво, де ж можна прочитати про цього неординарного митця?
Даємо бібліографічну довідку:
Іван Селезньов фігурує в біографічному романі Миколи Чіпа та Олександра Оганесяна "Микола Пимоненко".
Про роботи художника в Кирилівській церкві шукайте в книзі Ірини Марголіної "Таємниці Дорогожицьких пагорбів".
Про ікони Покровської церкви – у енциклопедії "Звід пам’яток історії та культури. Київ".
А Василь Ульяновський у праці "Диво й дива Володимирського собору" розкаже вам про те, чому там немає робот Селезньова.
Зайве й нагадувати, що всі ці книги є у читальній залі нашої бібліотеки і чекають на вас.
Немає коментарів:
Дописати коментар