Битва за Київ

82 роки тому, 11 липня 1941 року, почалася героїчна оборона Києва, що тривала до 19 вересня 1941 року. Трагедію київського котла називають однією з найбільших в історії Другої світової війни. Північний бік був завдовжки 190 км, південний - 390 км. Пастка, до якої потрапили оточені вермахтом 665 тисяч радянських солдатів, випустила лише 21 тисячу бійців і командирів.

Столиця України з самого початку війни стала прифронтовим містом. Вже на світанку 22 червня вона зазнала нападу фашистських бомбардувальників, та всупереч планам гітлерівського командування, місто-герой на Дніпрі відбивало атаки ворога більше 70 днів.

11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії під командуванням генерала Паулюса підійшли до північно-західної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ відразу не вдалося.

Ворог рушив в обхід, прориваючись до Києва через Фастів і Васильків. Щоб захистити столицю, 200 тис. киян влилося до лав Червоної Армії, 90 тис. – у народне ополчення і винищувальні батальйони. На заводах і фабриках вироблялася бойова техніка, боєприпаси, ремонтувалася зброя. В тилу ворога на Київщині розгорнули боротьбу 20 партизанських загонів. Разом з воїнами Південно-Західного фронту вони в першій половині серпня 1941-го зуміли зупинити ворожий наступ на Київ.

Втративши понад 100 тис. солдат і офіцерів, німецька армія призупинила наступ. На превеликий жаль, у так званому «Київському котлі» загинуло близько 700 тис. (за неповними даними, не рахуючи мирного населення) оборонців Києва.

10 вересня розпочали форсування Дніпра. А в ніч на 15 вересня німецькі війська в районі Лохвиці з’єдналися, замкнувши кільце оточення. Тільки 17 вересня Ставка дозволила залишити Київ, а 19 вересня, після відходу радянських військ, гітлерівці зайняли Київ.

Найбільше оборонялися такі райони Києва: Святошино, Феофанія. Голосієво, район Конча-Заспи. Та найжорстокіші бої точилися в Голосієво аж до села Віта-Поштова (особливо на ділянці Юрівка – Гатне-Чабани) та поблизу хутора Мриги.

Упродовж 1929-1941 років уздовж західного кордону СРСР будувалися укріпрайони. Цей ланцюг укріплень довжиною 1200 км. називався «Лінією Сталіна». Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі – КП) завглибшки 65 м, побудований у Святошино. Цікаво, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли.

На той час Південно-Західним фронтом командував генерал-полковник Кирпонос – досвідчений воєначальник, вмілі дії якого не призвели в перші місяці війни до оточення військ фронту і здачі Києва. Організована у найкоротші терміни оборона міста розладнала план блискавичної війни, розроблений німецьким командуванням. Київ героїчно бився більше двох місяців. Відмова здати Київ навряд чи мала під собою ідеологічне чи політичне підґрунтя. Очевидно, Сталін не міг повірити у можливість взяття Києва, як і взагалі не вірив у можливість гітлерівського нападу. Можливо, як колись казав один дотепник, це було гірше за злочин – це була помилка.