Посмішка і сльози – не потребують перекладу

29 травня о 15:00 з Публічними бібліотеками Солом’янки на зв’язку онлайн була Маріна Ліферова. Тема зустрічі «Жестомовні серед нас! Про кого йдеться?». 

Маріна Ліферова, президент Спілки України перекладачів жестовою мовою (від заснування 2007), мешканка Відрадного і гостя «БібліоПідвальчика». Вона народилася в родині глухих, але у неї була бабуся і дитячий садочок. Так вона й навчилася розмовляти. Нині пані МарІна (саме на такому написанні власного імені вона наполягає) працює на телебаченні – канал «Прямий», – де перекладає жестовою мовою. Слово «сурдопереклад» – не любить і не бажає, щоб його застосовували до означення її професії, адже дослівно це означає – глухий переклад – німота?! Тому вірно називати професію – інтерпретер, а дублювання сказаного – синхронний переклад жестовою мовою і, знову ж таки, не мовою жестів, адже останньою послуговуються в емоційних випадках.

Маріна Ліферова детально розповіла, як ведеться нечуючим людям в Україні: ст. 4 Закону про державну мову щодо жестомовних; про посібники для дітей, щоб вивчити жестову мову; про різні абетки жестової мови; і чому у світі основою є французька жестова мова; про трансляцію лівою та правою руками абетки жестомови; і чому обличчя має бути задіяне, а не скам’яніле. Також пані Марина розповіла про свою участь у Дефлімпійських іграх, про обов’язковість в Америці знати жестову мову медикам і поліцейським, про емблему перекладачів жестовою мовою в різних спілках, про Українське товариство глухих. Пояснила чим відрізняються сучасні слухові апарати для дітей і дорослих. Розповіла про своїх учнів – батьків глухих дітей. Але пані Марина вважає, що викладач жестової мови має бути її носій, тобто з глухих чи слабкочуючих. А для складання іспитів на знання жестової мови треба знати 1800 знаків, це оптимальний словниковий запас жестомови, але вона постійно розвивається, у зв’язку з новими технологіями (нові слова: інтернет, коронавірус тощо). Марина Ліферова має професію, що зобов’язує задіювати в роботі дві півкулі головного мозку – це потребує постійного вдосконалення, а перекладачка мріє про безбар’єрність у спілкуванні українських іншомовних (глухих).

Запис етеру

Бути здоровим – позбутися залежності

28 травня о 19:00 до Всесвітнього дня проти тютюну відбулася онлайн-зустріч «Як кинути курити?» з експертами зі здорового способу життя Іриною Цісар, соціальним працівником Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та Отто Стойкою, лікарем-методистом, к.мед.н. (Київський міський Центр громадського здоров’я).

Експерти зі здорового способу життя прокоментували ситуацію в Україні з курінням. Нині з’явилися новомодні залежності: електронні сигарети (вейпинг), кальяни тощо. Але це не значить що куріння стало безпечним, адже складовою є нікотин. А нікотин, за міжнародною класифікацією – це наркотична речовина, що і спричиняє залежність. Якщо частота куріння від 5 до 30 хв – це високий ступінь залежності; від 30 хв до 1 год. – середній; більше години – легкий ступінь залежності. Але, у будь-якому випадку, куріння – це повільне втрачання здоров’я, це ризик спричинення інфарктів, це ракові захворювання тощо. Особливо небезпечним куріння є для дітей і молоді. Отто Стойка та Ірина Цісар мають багаторічний досвід у пропагуванні відмови від куріння. На їхніх особистих і робочих сторінках у Фейсбуку можна замовити три книжки для підлітків, де є змога пройти тест на залежність, після чого зважитися зробити перший крок, щоб кинути курити і позбутися нікотинової залежності. І це буде символічно, якщо зробити це 31 травня – у Всесвітній день проти тютюну.

Запис етеру

Вірити в себе, у свою країну!

28 травня о 15:00 відбулося онлайн- спілкування на тему «Медіа і пандемія» з українським журналістом, волонтером, головним редактором часопису «Український тиждень» Дмитром Крапивенком. 

«Український тиждень» передплачується бібліотеками Солом’янки, і (з аналізу читацького попиту) є найпопулярнішим суспільно-політичним виданням в Україні. Чому? Про це говорили з паном Дмитром. На його думку, «друковані медіа виживають в умовах пандемії й виживуть як вид мистецтва». Це, звісно, будуть менші наклади елітарних часописів, котрі за багато років завоювали довіру у читача. І головними критеріями контенту стане достовірність інформації, журналістська компетентність, не продажність і патріотизм. «Український тиждень» завжди дбав про свою добру репутацію і ніколи собі не дозволив би сумнівні інтерв’ю. «Адже інтерв’юючи ворогів України, надається майданчик для їхнього піару», так прокоментував Дмитро Крапивенко недавні скандальні події у ЗМІ. Зі слів головного редактора часопису «УТ», незалежна журналістика – це коли не працюють «за дзвінком згори» і без репресивного тиску. На жаль, в Україні преса і книговидавництво не в полі зору нинішнього міністерства культури.

Пандемія зробила чергову перевірку на духовні цінності. І медіа, які залишилися на культурних барикадах і не втратили обличчя, нині формують порядок денний у просвіті населення. Ті журналісти, хто захворів на цинізм, зіштовхнуться з природним відбором. Дмитро Крапивенко прибічник того, що в сфері кібербезпеки варто орієнтуватися на Фінляндію, тобто: «Історія успіху в інформаційній гігієні як історія країни!».

Запис етеру

Держава має дбати про кіно, видання книжок – про культуру…

27 травня о 19:00 відбулася онлайн-зустріч із українським письменником, сценаристом, журналістом Євгеном Положієм, сином письменника Віктора Положія. 

Євген Положій – батько трьох синів мешкає в місті Суми. Свого часу, філолог за освітою, він був головним редактором кількох часописів, пише книжки і сценарії до фільмів. Його критичне мислення та жвавий розум вилилися у цікаву бесіду зі запитаннями і відповідями. Говорили про проблеми мізантропічного гуманізму в умовах карантину. 

Він є автором більше 10 книжок романів і віршів. Найвідоміша книжка пана Євгена – це «Іловайськ» (2015). Зі слів автора: «Було важливо показати зіткнення цивілізацій – української та російської». Щодо улюблених авторів письменника, то це: Борхес, Кортасар, Маркес, Желязни та інші. Із сучасних письменників знається на творах Василя Шкляра, оскільки він друг його батька. 

А щодо кіно, то, на думку пана Євгена, українське кіно має свій голос, набуває епічного розвитку, є багато цікавих режисерів, котрі були відзначені на міжнародному рівні. І сучасна ера цифри дає більше можливостей для втілення мрій митців. Єдине що зв’язує руки як кінематографу, так і видавничій справі – це недофінансування з боку держави, незацікавлення влади в розвитку вітчизняної культури… «Згадайте тільки вигляд сучасного письменника – він має їздити по містах з наплічником, набитим своїми книжками, які сам і презентує, і продає. Таке ось виживання…» 

Зараз Євген Положій пише роман-епоху про чоловіка, який виховує 32 прийомних дітей. Планує презентувати у 2021 році на книжкових форумах. Але більше все-таки Євген займається написанням сценаріїв. Отож – до зустрічі на мистецьких майданчиках!

Запис етеру

Олександр Козинець: Не бійтеся падати в небо

27 травня о 15:00 відбулася онлайн-зустріч «В очікуванні літа» із музикантом, викладачем, автором тетралогії «Сезони» – «Осінь», «Зима», «Весна», «Літо» – Олександром Козинцем. Олександр завжди при справі. Окрім написання віршів та прози, співає в хорі, пише пісні, викладає в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова, тому, як він іронізує, у нього «день – для роботи, а ніч – для життя».

Під час зустрічі Олександр читав свої вірші, здебільшого за мотивами інших поетів. Так була згадана творчість Сергія Жадана, Тані-Марії Литвинюк, Олександри Малаш та інші. Олександр прочитав напам’ять про літо своє: про поїздку на фестиваль у Грецію, «Відриваються слова…» (зі книжки «Літо»), «Голоси. Диптих» (присвячено було вагітній подрузі), «Він шепоче про себе» тощо. 

Іще Олександр Козинець розповів про літературно-мистецький проект «Щоденник», де три теми: Тіло, Кохання, Час, а також про проект «Продайте їсти». Це як себе почуває молоко й ікра (!?). Автор зізнався, що запланував збірку «366» як фіксацію на папері емоцій за щодень. Авторський слоган проекту: «Пишіть олівцем», а побажання – щоб внутрішня радість пульсувала в унісон гармонії світу. 

Олександр вимогливий до себе, тому вірить, «кому багато дається, з того спитають у рази», але «не бійтеся падати в небо!».

Запис етеру

Про немайнові права людини

26 травня о 15:00 відбулась учергова онлайн-зустріч «Карантин. Правовий вимір», присвячена захисту прав людини. Говорили про особистісні немайнові права фізичної особи, пов’язані з доступом до інформації. Правознавець Сергій Бреус проконсультував щодо поширення недостовірної інформації, про строки спростування її, про базові права людини: право на життя, про донорство, про право на трансплантацію органів тощо. 

Також у онлайн консультації йшлося про соціальні права людини: про зміну ім’я, прізвища, про авторське право щодо творчої діяльності, про фото-відео-аудіо-фільмування – де можна, де треба мати дозвіл, і як спрацьовують етичні норми. 

З особистих питань консультування звертайтеся до Правобережного київського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з понеділка по п’ятницю з 9.00 – 18.00 за номером: (044) 593 97 60. 

Детально дізнатися про вище написане можете, переглянувши відео.

Запис етеру

«Солдат може залишити війну, але війна в ньому – назавжди»

25 травня о 19:00 відбулася онлайн-зустріч із Оксаною Чорною – авторкою книжки «Позивний Кассандра: Літо 2015», волонтеркою, водієм-санітаром, кандидатом економічних наук, професором університету... 

Волонтеркою Оксана потрапила в зону бойових дій на Донбасі як водій авто медичної допомоги. Евакуйовувала поранених солдатів з поля бою в 2014–2015 рр. У 2015 році прийняла присягу і (зі зором -5!) стала першою жінкою на передовій. Уже в якості солдата-медика-водія 28 бригади продовжувала служити до літа 2017 року. Побачене на війні за три роки (2014– 2017 рр.) і лягло в основу документальної книжки «Позивний Кассандра: Літо 2015». Фактично, 100 сторінок твору присвячені одному дню – 03.06.2015 року – бій під Краснополівкою. 

Книжка видана коштом авторки в Україні в 2019 році накладом 2300 примірників видавцем Марком Мельником та була представлена на Книжковому Арсеналі в Києві, Бук Фесті в Дніпрі, та Львівському форумі видавців. Книга складається з документальних історій з авторськими світлинами як пам’ять про бійців, які захищали свою країну. У кінці кожної оповіді є таблиця імен-позивних загиблих побратимів, про кого авторка розповіла. Книга написана з власного досвіду російською мовою, оскільки авторка (саме її позивний «Кассандра») пише рідною для неї мовою. Про найбільш складні та болючі моменти Оксана Чорна зачитала уривки з книжки й прокоментувала.

На даний момент Оксана проживає в Омані, де викладає економіку та є професором в університеті MCBS. Не написати книжку авторка не могла, до цього її підштовхнув громадянський обов’язок і крик душі: «Про війну на Донбасі й її не названих героїв мають знати якомога більше людей – і в Україні, і за її межами. Як повідала Оксана Чорна, у книжці є й романтичні історії, одна з них – її власна, адже зі своїм чоловіком вона познайомилася на війні, побралися, і він став її військовим консультантом у написанні книжки.

У найближчих планах авторки – видання книжки англійською мовою, бо є запит на цей твір. Так англомовний світ зможе прочитати «Позивний Кассандра. Літо 2015». Нині переклад виконує американський морський піхотинець, котрий воював у Іраку.

Оксана Чорна зауважила, що українське суспільство треба вчити жити з ветеранами війни на Донбасі. Важливо, щоб була психологічна підтримка з боку держави. «Адже солдат отримує на війні щеплення – загострене відчуття справедливості», каже Оксана. Книжки можна придбати у авторки, написавши їй у приват ФБ. 

Запис етеру

Сексуальна освіта в Україні

Психологічні тренінги та семінари в рамках проєкту «ReСтарт» тривають. Уже за традицією, сьогодні, останнього понеділка місяця о 15:00 відбувся вебінар від практикуючого психолога, КПТ-терапевта, засновника Тренінгової агенції «PRO Trainings» Злати Біневич. Тема зустрічі: «Як сексуальна освіта формує усвідомлене материнство». 

Але обговорювали питання сексуальної освіти зі всіх аспектів. Значною мірою в цьому допомогла колега Злати Біневич – Ольга Куркіна, котра науково і ґрунтовно дослідила, як у школах України впроваджують сексуальну освіту, чи потрібна вона і на якому етапі розвитку дитини формується сексуальна культура людини загалом.

З’ясувалося, що Україні варто орієнтуватися в цьому питанні на фінську освітянську систему. Адже комплексна сексуальна освіта на даний час в українських школах не проводиться. І це не тільки розмови з підлітками про контрацепцію, аборти тощо. Діти мають знати про психічне і фізичне насильство, котре зароджується в родині. Щоб убезпечити дитину від зґвалтувань, варто з нею говорити про інтимні речі вдома, але в момент одночасної готовності. Вельми важливо виховувати дитину без насилля над її волею, у першу чергу: не бити, не порушувати її інтимні кордони. І вірогідно дитина не підпустить до себе на вулиці, поза домом насильника. Отож про статевий розвиток хлопчика з ним має говорити батько або родич, якому дитина довіряє. З дівчинкою частіше говорять про інтимні речі матері-бабусі. Але ключовим моментом має бути – довіра і готовність вислухати. Такі розмови будуть на користь. І поки на українських теренах не сформувалася культура сексуальної освіти для дітей, психологи разом із родинами будуть вибудовувати цей хиткий місток до дитячих душ.

Запис етеру