5 червня 2025 року в Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася презентація дебютного роману письменниці Юлії Сиромолот «Одинак і Місяць» – твору, який, попри фантастичний жанр, порушує надзвичайно актуальні теми сьогодення. Це той випадок, коли художня вигадка виявляється пророчою й співзвучною з реальністю.
Роман ще зовсім свіжий, вийшов у березні 2025 року в тернопільському видавництві «НК-Богдан». Однак, лише за два з половиною місяці наклад розійшовся настільки стрімко, що авторка вже працює над продовженням.
А що ж це власне за роман?
Починалося все з фрази «Смерть – це ще не привід», яка червоною ниткою проходить через весь твір. Її підказав авторці приятель, якому ця фраза… наснилася.
У жанровому плані «Одинак і Місяць» є одним із перших в Україні прикладів науково-соціальної фантастики. Всі сюжетні лінії твору мають значне наукове підґрунтя, поєднують в собі знання з молекулярної біології, медицини, металургії, космонавтики, соціології та навіть теорії конфліктів. Пояснюється це, як мінімум тим, що перед написанням роману авторка (а вона має ґрунтовну освіту у галузі атомної енергетики та 16-річний перекладацький стаж) 6 років вивчала профільні джерела.
Проте технічні деталі у творі не затьмарюють головного – людину, її внутрішні зміни, пошук себе у світі, де здається, вже нічого людського не залишилось. Дія роману відбувається в постапокаліптичному Місті, чітко поділеному на соціальні рівні, де між людьми майже не залишається зв’язків, а людське спілкування замінене на функціональність. А ще у романі є дві ворожі корпорації, конкуренція між якими є однією із наскрізних тем у сюжеті.
На цьому тлі з’являється головний герой, перспективний біолог Умо Іллатан – той самий одинак, покликаний відновити зруйновані мости між людьми та марсіві – генетично модифікованими істотами, створеними для майбутньої колонізації Марса.
Тож, як бачимо, роман є і антиутопією. Адже у ньому критично зображено соціальну систему. Яскравою рисою книги є протест проти насильства, абсурдного соціального устрою, безправного становища людини.
Щодо співвідношення вигадки й технологій, що вже народилися, сама Юлія Сиромолот зазначає:
«Мій роман не зазирає далеко в майбутнє, більшість використаних «фантастичних» елементів цілком реалістичні – існують проєктитераформування Марсу, і нетерплячий Ілон Маск вже чинить певний тиск на NASA, щоб марсіанська тема здобула пріоритет. Генетична терапія вже не припущення, а реальність (хоча, безумовно, зміна одного-двох генів не дорівнює ґрунтовній зміні генома, як це сталося в романі). І з 2008 року існує Міжнародний консорціум орбітального ліфта (ISEC), який відстежує роботи з цієї тематики, проводить конференції й підтримує наукові проєкти в цьому напрямі».
Один із головних меседжів роману – питання провини й відповідальності. Не просто вижити, а осмислити, чому світ став таким, яким є. Як жити далі? За що варто боротися? Саме ці питання, як зізнається авторка, стали основою побудови сюжету:
«Сюжет складався відповідно до питань: “Чому так сталося?”, “Як тепер героєві вижити?”, “Які сенси він вважатиме своїми?”, “За що він ладен буде боротися?” Це було первинно і це визначало і події, і відносини між персонажами».
Тема космосу, віддаленого й водночас недосяжного, проходить крізь увесь роман. Назва «Одинак і Місяць» – символічна: Місяць тут не місце дії, а метафора самотності, прагнення і недосяжності. Марс також залишається примарною метою, ідеєю, а не дійсністю. Космічний ліфт, що мав би доправити туди марсіві – лише ще одна вісь конфлікту між технократичним проєктом і людськими долями.
Завод у романі (його прототипом є легендарна «Азовсталь» у Маріуполі) не лише одне з ключових місць дії, а й важлива ланка сюжету – він має виготовити спеціальний металевий канат з особливого матеріалу для космічного ліфта. Символічно, що мешканці Заводу мають імена, утворені на основі металургійної термінології.
Презентація книги в нашій бібліотеці стала не просто знайомством із новим автором, а й поштовхом до глибших роздумів. Про місце людини в майбутньому, яке вона сама створює. Про ціну технологій. Про те, чи зможемо ми не втратити себе, прагнучи «удосконалити» людину або втекти з руїн на іншу планету.
Попри постапокаліптичний антураж, роман звучить як попередження і водночас заклик до діалогу. Між людьми різного походження, між класами, між світоглядами. І особливо – з самим собою.
Юлія Сиромолот подарувала примірник бібліотеці, тож читачі вже можуть ознайомитися з книгою. Запрошуємо вас до читання – бо іноді фантастика говорить про наше сьогодення глибше, ніж будь-який випуск новин.
Невеличка довідка про жанр наукової фантастики
Її традиції своїм корінням сягають XIX ст. Першим письменником, що застосував жорстке обґрунтування фантастики на основі науки свого часу, став француз Жуль Верн. Сам термін «наукова фантастика» вжив у 1915 році Х'юго Ґернсбек у формі «scientifiction», що надалі трансформувалася в «sciencefiction».
Потужний розвиток наукова фантастика отримала у США в 1920-і роки. Вона розвивалася за напрямками науково-технічного передбачення (Х'юго Ґернсбек) і пригодницької фантастики, зазвичай на тему космосу (Едвард Сміт, Едмонд Гемілтон, Едгар Берроуз). Наукова фантастика 1930-1940-х збагатилася творчістю Герберта Веллса, Олафа Стейплдона, Олдоса Гакслі. У 1949 вийшов роман Джорджа Орвелла «1984», що став класикою антиутопічної прози.
1950-ті отримали назву «золотого віку фантастики» та позначені творчістю Айзека Азімова, Артура Кларка, Роберта Хайнлайна, Кліффорда Саймака, Рея Бредбері. Багато авторів самі були вченими й ставили собі за мету популяризацію науки. У 1950-1980-х роках в жанрі наукової фантастики плідно працював Станіслав Лем. Переважно це були твори класичної наукової фантастики про космічні подорожі, роботів, далекі планети.
Починаючи з 1960-х, власне науковій фантастиці стала протистояти розважальна пригодницька література. У 1980-х роках почав набирати популярність піджанр, подібний до антиутопії – кіберпанк, що отримав назву від однойменного роману Брюса Бетке. Після 1980-х знайшов розвиток посткіберпанк.
Щиро дякуємо любим авторам за подаровані книжки!
