Найважливіші події нашої бібліотеки у вересні-жовтні

Друзі, а як би ви назвали, коли вас запрошують провести урок, тренінг чи майстер-клас у різних освітніх і культурних закладах Києва (і не тільки)? Ми називаємо це – експертністю.

Тож поспішаємо поділитися подіями, що відбулися у вересні-жовтні, до проведення яких були запрошені наші колеги.

Мали честь бути партнерами XV Львівського міжнародного бібліотечного форуму (16-19 вересня) – наша бібліотека виступила організатором проєкту "Читаємо Україну: шлях до себе через літературу", реалізованого за підтримки Український інститут книги. Його представляли директорка бібліотеки Іванна Щербина та Тетяна Яровицина.

Також ми в партнерстві з Українською бібліотечною асоціацією і провели онлайновий тренінг для координаторів Хабів цифрової освіти Києва та Київської області (13-17 жовтня). Вперше в ролі онлайн-тренерів виступили Тамара Безпарточна та Сергій Ткаченко.

Тетяна Яровицина взяла участь у засіданні дебатно-дискусійного клубу "Apologetica" на запрошення Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, провела зустріч для студентів Навчально-науковий інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка – про літературу, мислення й роль бібліотек у культурному діалозі, а також зустріч із восьмикласниками ліцею "Потенціал" з нагоди Дня української писемності й мови – у партнерстві з Бібліотека ім. Героїв Небесної Сотні для дітей.

Світлана Молчанова разом із Наталкою Різник провели майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок для поранених в одній з київських лікарень та на запрошення ліцею "Юніті" – для його учнів, поєднавши творчість і тепло людського спілкування.

Олександр Михайлик, на запрошення того ж ліцею "Юніті", провів краєзнавчі уроки "Історія Солом’янки", "Історія Чоколівки і Солом’янського району", "Історія Відрадного", а також організував пішохідні екскурсії "Парк Відрадний" для учнів шкіл № 69, № 52, № 54 і № 174.

Крім того, на запрошення Укрзалізниця, він долучився до зйомок проєкту Реальна Історія з Акім Галімов (випуск "Історія залізничного вокзалу").

Ігор Якубовський взяв участь у партнерському заході з Ліцеєм "Універсум" – презентації літературного альманаху "Поетичне коло" з Іриною Лівобережною, а також долучився до заходу "Кольорові фарби пише осінь" з Універсальна публічна бібліотека 11.

До Всеукраїнського дня бібліотек, у партнерстві з Бібліотеками “Солом’янська” та імені І. Світличного для дітей, він провів "Читанку-Руханку" для учнів приватної школи "Galaxy School" і вихованців дитячого садочка № 76.

Дякуємо всім, хто запрошує нас до себе! Ми раді ділитися знаннями й розширювати простір діалогу.

Бібліоекскурсія "Шулявка"

25 жовтня, об 11 ранку, біля виходу з метро "Політехнічний інститут" можна було спостерігати чималий, але добре організований натовп. Це 80 екскурсантів (наш цьогорічний рекорд!) прийшли послухати краєзнавця Олександр Михайлик, який 2,5 години водив усіх Шулявкою.

І перше, про що довідалися мандрівники, це, що розташована ця київська місцевість саме навколо станції метро "Політехнічний інститут", а не "Шулявської". Мінус один міф!

А ще екскурсанти дізналися, що назва ця дуже давня. Ще в літописах 1146 та 1160 років згадується такий собі "Шелвов борок". Борками тоді називали невеликі ліси з великою кількістю галявин. Термін "шелвов" походить від слів "шуло" (стовп огорожі) та "шельовка" (дерев’яна планка). З часом літера е змінилася на у – і виникла Шулявщина, а згодом Шулявка.

Шулявка ж як поселення існувало з 1760-х років, коли сюди, на лівий берег Либеді, було переселено декілька селянських родин – адже поряд знаходився літній будинок митрополита (з нещодавньої лекції ми знаємо, що він існував на місці будівлі Кадетського корпусу). Тож селяни вели господарство, обробляли землю, доглядали за худобою.

Ми вперше виходили за межі Солом’янського району – адже Шулявка розділена Берестейським проспектом. Її права частина це Шевченківський район, а ліва – Солом’янський. Неймовірно, але такий поділ було закладено ще далекого 1851 року, коли праву частину поселення включили до меж Києва, а ліва аж до 1914 року так і залишалася селом Київського повіту! Доти їх називали права, або міська, і ліва, або сільська Шулявка.

Оскільки поселення стало активно зростати лише після відкриття поряд у 1870 році залізниці, то й перша церква з’явилася доволі пізно. Закладена 1885-го, вона була завершена вже за 2 роки, але чомусь на освячення довелося чекати ще 2. Щоб прискорити будівництво, автор її проєкту, Вадим Катеринич, відмовився від винагороди за роботу. На жаль, 1935 року храм розібрали, а поряд звели школу (нині Ліцей 142).

Справжнім містом у місті на Шулявці є Політехнічний інститут. Місцина, на якій його збудували, була… полем для саперних навчань. Та 1898 року тут розпочалося спорудження навчального закладу, який був і залишається найбільшим в Україні. В різні роки тут одночасно навчалося від 35 до 50 тисяч студентів. Цікаво, що архітектор Олександр Кобелєв, який подавав свій проєкт споруд Політехніки на конкурс, не переміг. Та саме він став будівничим – петербурзький зодчий Ієронім Кітнер, переможець конкурсу, одразу передав повноваження київському колезі.

На території навчального закладу налічується понад 20 різних пам’ятників видатним викладачам та студентам – Євгену та Борису Патонам, Степану Тимошенку, Михайлу Кравчуку, Сергію Корольову, Ігорю Сікорському та багатьом іншим. Є і погруддя першого директора Віктора Кирпичова. Окремо, у сквері на розі вулиці Янгеля та Борщагівської – пам’ятник поетці Олені Телізі.

На території Політехніки росте унікальне дерево – ґінгко Сікорського. Це найстаріший екземпляр у місті, якому понад 50 років. А ще на території навчального закладу є церква св. Миколая – єдиний у місті міжконфесійний храм, в якому почергово правлять представники ПЦУ та УГКЦ.

Якщо ви бажаєте дізнатися більше про Шулявку та Політехніку, радимо звернутися до книги Олександра, яку він написав разом із Семен Широчин – "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район". Вона є у нашій бібліотеці!

Поезія – це вибір. Це майстерність. Це чуття. Це пам’ять. Це ми.

У неділю 26 жовтня читальна зала Бібліотеки Григорія Сковороди перетворилася на поетичну творчу майстерню, до якої завітали сучасні українські поети, редактори, перекладачі й поціновувачі віршованого слова – Тетяна Шпичук, Інна Ковальчук, Оксана Стоміна, Ігор Рубцов, Ірина Лівобережна, Тетяна Лавинюкова, Леся Шаповал та інші.

В живому діалозі спілкувалися про те, що таке справжня поезія, які її ознаки, і чим вона відрізняється від звичайного віршування. Теми цього разу були розмаїті – від математики й логіки до музики й естетики в поезії. Звісно ж, не оминули й теми штучного інтелекту!

Думки в чомусь збігалися, десь різнилися. Однак усі зійшлися на тому, що дізнаватися щось нове завжди цікаво!

Поезія – це не просто слова. Це ритм, гармонія, внутрішня робота, що формує людину. Це думка, яка не ховається в глибинах, а дає ясність читачеві. Як каже поетеса і редакторка Тетяна Шпичук, поет зростає на книжках – і це зростання вимагає зусиль, щирості, майстерності. А й справді: кожен поет є найперше читачем!

Поетеса й перекладачка Інна Ковальчук нагадує: художнє слово не описує – воно показує. Через метафору, через настрій. Поет мусить мати поетичне чуття, як композитор має музикальний слух. А перекладач мусить спершу досконало володіти рідною мовою, а тоді вже – мовою, з якої перекладає.

Ольга, філософиня за освітою, говорить про глибину і внутрішню логіку тексту. Поезія – це свідчення, це мука від фізично пережитого, це досвід, адже творити поза матрицею свого часу неможливо. Пані Оля каже, що в цифрову епоху світ “заходить вглиб себе”, люди розкомуніковані. Це – колосальний досвід і виклик для людства. Змінюється швидкість, мислення, глибина, спосіб розкриття автора у творах. Ви замислювалися, якими будуть твори майбутнього?

Поетеса Оксана Стоміна стверджує: справжня поезія – це та, що викликає мурахи, легко запам’ятовується, ллється в душу навіть у перекладі іноземною, має небанальність і музичність, а збірку поезій автора таких рядків хочеться "схопити і побігти додому читати". Сама ж вона, за її відчуттями, пише заради участі в процесі творення поезії про пережитий досвід.

Поет Ігор Рубцов говорить про високі зразки поезії та про правдиві вірші-свідчення. Потреба є в різних творах, проте перші можуть бути недосяжними, а другі – недосконалими за формою, але потужними за суттю. Поезія – це трансформація, це спільне переживання автора і читача.

Поетеса Ірина Лівобережна вважає, що начитаність і чуттєвість – те, що робить авторську поезію неповторною. Взірцем для себе називає сучасну поетесу Інесу Доленник, зачитує два її вірші й дарує бібліотеці антологію "Обпалені крила", де є вірші обох поетес.

Леся Шаповал згадує батька Івана Шаповала – поета, який писав потай. Його збірка «Напившись з срібного ковша» була видана вже після його смерті та стала діалогом між поколіннями. Вірші – глибокі, проникливі, справжні. Також Леся говорить про прикру закономірність – недооціненість низки поетів, які справді варті того, щоб їх читали, і звертає увагу на їхні імена.

Тетяна Лавинюкова говорить про улюблені сонети, "вінки" і "корони" сонетів та про майстрів форми. Її улюблений поет – Максим Рильський. Поціновує вона також творчість сонетярів, таких як молодий поет Артур Курдіновський із Харкова. Завдяки пані Тетяні ми пригадали, що таке «вінок сонетів» і «корона сонетів», і чим вони відрізняються

Поетеса Тетяна Яровицина (вона ж модераторка зустрічі) згадує про сонетярку та перекладачку Надію Чорноморець, яка нещодавно відійшла у вічність. Остання її книга "Доріг лабіринти, думок витинанки" є в фондах нашої бібліотеки, її подарувала онука Віра незадовго до смерті бабусі. Пані Надія неодноразово відвідувала наші поетичні зустрічі, і ми з великим теплом говоримо про її талант, чуйність і делікатність. Тетяна також ділиться власними спостереженнями щодо поезії, але більше слухає і фіксує думки інших, щоб нічого важливого не пропустити.

Пан Іван, перекладач, ставить запитання: чи несе перекладач відповідальність за авторизований переклад? А як щодо актуальності популярних свого часу бардів та перекладів українською їхніх текстів? – і ми намагаємося спільно знайти відповіді.

Пані Альбіна, читачка й завсідниця наших зустрічей, відгукується: поет може висловитися так, що перехоплює подих! Іншій нашій постійній відвідувачці, пані Людмилі, справжня поезія навіює музику сфер, і вона готова заплакати. А пані Наталя з усмішкою резюмує: наш народ талановитий — і поплачеш, і посмієшся!

Улюблені автори та джерела натхнення наших гостей – Ліна Костенко, Борис Олійник, Вадим Крищенко, Максим Рильський, Ірина Жиленко, Віталій Іващенко, Надія Чорноморець, Інесса Доленник, Сергій Осока, Наталка Фурса, Сергій Татчин, Станіслав Чернілевський, Ілля Чернілевський, Оксана Стоміна, Артур Дронь, Клубук Василь, Олег Криворот, Артур Курдіновський… А ваші?

Наступного разу (це буде вже у січні) продовжимо знайомитися з тонкощами поетичного письма й виконаємо цікаве завдання, яке нині, за браком часу, зробити не встигли. Якщо ви також небайдужі до поетичного слова, долучайтеся до нашого кола!

#Поетичні_читання_на_Освіти 

«Європейська конвенція з прав людини: історія, цінності та сучасність». До 75-річчя підписання Європейської конвенції з прав людини

«Свобода, справедливість і мир у світі ґрунтуються на визнанні невід’ємної гідності та рівних прав усіх людей».

(Преамбула Європейської конвенції з прав людини)

Історія народження Конвенції

Після Другої світової війни, коли людство пережило безпрецедентні порушення прав і свобод, країни Європи вирішили створити спільний механізм захисту людини від свавілля влади.

Так у 1950 році в Римі була підписана Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) — один із найважливіших міжнародних документів ХХ століття. Вона набула чинності у 1953 році, а з часом до неї приєдналися майже всі держави Європи.

Україна ратифікувала Конвенцію у 1997 році, зробивши тим самим вагомий крок до європейського правового простору.

Цінності, на яких базується Конвенція

Європейська конвенція з прав людини — це не просто юридичний документ. Це маніфест цінностей, на яких будується сучасна демократія:

· Право на життя і заборона катувань.

· Свобода думки, совісті, релігії та слова.

· Право на справедливий суд і презумпція невинуватості.

· Право на приватне життя, повага до житла, кореспонденції.

· Свобода зібрань і об’єднань, право на участь у демократичному процесі.

Ці принципи стали моральним і правовим фундаментом, на якому збудовано Європейський Союз і систему Ради Європи.

Конвенція в сучасному світі

Сьогодні, коли Європа знову переживає випробування — війни, міграційні кризи, виклики цифрової доби — цінності Конвенції залишаються актуальнішими, ніж будь-коли.

Вона нагадує: жодна держава не може бути вище за права людини, а гідність людини — найвища цінність, яку треба захищати і в мирі, і під час війни.

 

Для України Конвенція має особливе значення. В умовах зовнішньої воєнної агресії вона залишається частиною нашої правової системи та орієнтиром на європейські стандарти свободи й справедливості.

Європейська конвенція з прав людини — це не лише документ юристів, а символ віри в те, що людська гідність — понад усе.

Її історія — це історія боротьби за свободу, справедливість і людяність, які ми маємо берегти щодня.

Бібліотеки відіграють особливу роль у популяризації Конвенції — вони стають відкритим простором правової культури, де кожен може пізнати свої права, навчитися їх захищати та зрозуміти цінність свободи. Саме через просвіту, доступ до знань і діалог бібліотеки допомагають суспільству утверджувати ідеали гідності, рівності, толерантності та поваги до кожної людини.

130 років Майкові Йогансену (1895-1937)

28 жовтня 1895 року в Харкові народився Майк (Михайло) Йогансен – поет, прозаїк, перекладач, сценарист і мовознавець, один із найпомітніших голосів українського модернізму. Його батько, Гервасій Йогансен, походив із Латвії, хоч є версії, що він має шведське чи норвезьке коріння, яке сам Майк часом іронічно підтримував, хоча, за формою прізвища, воно, найімовірніше, данське. А мати, Ганна Крамаревська, походила зі старобільських козаків.

“Хоч коріння мого генеалогічного дерева опускається в сиву запорізьку старину, – писав він, – усе ж перші вірші свої я вирізав на дверях льоху німецькою мовою.” Після революції 1918 року почав писати українською і зізнавався, що рідна мова звучить у його поезії природніше.

Йогансен мав феноменальний хист до мов. Володів англійською, французькою, німецькою, італійською, іспанською, скандинавськими, знав старогрецьку та латину. Міг вивчити нову мову за день – саме так, за спогадами друзів, опанував сербську. У 1917 році закінчив Харківський університет, здобув ступінь магістра філології й викладав латину, але наукову кар’єру швидко замінила літературна.

Перші вірші з’явилися в журналі “Шляхи мистецтва” 1921 року, тоді ж вийшла його збірка “Д’горі”. Згодом він долучився до літературних спілок “Гарт” і ВАПЛІТЕ, де разом із Хвильовим, Сосюрою, Елланом-Блакитним і Бажаном формував нову українську літературу – урбаністичну, іронічну, модерну.

Навколо Майка Йогансена завжди гуртувалися найталановитіші. Його друзями були Юрій Яновський, Микола Бажан, Юрій Смолич, Василь Еллан-Блакитний. Він товаришував із Миколою Хвильовим і Володимиром Сосюрою, а з Олександром Довженком їх поєднувала любов до риболовлі й полювання.

1925 року Йогансен видає під псевдонімом Віллі Вецеліуса пригодницький роман “Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших”. Книжка виходила частинами, і за рік її наклад сягнув ста тисяч примірників – для свого часу це був справжній читацький феномен. У ті ж роки він зацікавився кіно. Разом із Юрком Тютюнником, який підписувався псевдонімом Юртик, створив сценарій фільму “Звенигора”. Стрічку знімав Олександр Довженко, проте після його змін Майк відмовився від співавторства, і їхні стосунки охололи.

Він шукав себе у всьому: у прозі, в поезії, у драматургії. Любив експеримент, поєднував сюжет і ліричний ритм, вводив у літературу подорожні нариси й містифікації, а ще створював жанр репортажу, який тоді тільки зароджувався в Європі.

У харківському будинку “Слово” Йогансен був помітним мешканцем: високий, у камашах, завжди з двома собаками – Джан і Ледою. Він обожнював полювання, риболовлю, шахи та більярд, який жартома називав “кармалюк”. Юрій Смолич згадував: “Ніхто з таким галасом і криком не вибігав з двору, як Майк Йогансен. Перед ним мчали два собацюги, а тільки тоді сам він.”

Інші друзі пам’ятали його люльку – вічно незапалену, коли він вирішував “гартувати силу волі”.

“Ховати від себе спокусу, – казав він, – це потрійно спокушати себе.”

У житті він був одночасно дотепним і надзвичайно працьовитим.

“Писав хороші вірші й погану прозу до 1928 року. В 1928 р. отямивсь і почав писати хорошою прозою… Поголившися, пишу елегантно, а неголений пишу могутньо”, – жартував про себе Йогансен.

Його життєвий оптимізм не заважав відчувати небезпеку часу. Ще у 1920 році він написав вірш, який здається пророцтвом:

Я знаю: загину високий,

В повітрі чистім і синім.

Мене над містом повісять:

Зорі досвітній в око,

В холодне око дивитись.

18 серпня 1937 року Майка Йогансена заарештувало НКВС. На допитах він залишався прямим і мужнім, казав, що ув’язнюють безвинних, а переслідування українських письменників свідчить про безсилля влади. 27 жовтня того ж року його розстріляли в Києві – за день до сорок другого дня народження. Поховали таємно в Биківнянському лісі.

Юрій Смолич пізніше скаже:

“За все моє життя я не знав людини, талановитішої від Майка Йогансена.”

Його життя обірвалося за день до дня народження, але все, що він устиг створити – книги, переклади, іронічні історії, мисливські нариси й репортажі – залишилося як свідчення свободи людини, що не зрадила ні мові, ні собі.

Радіодиктант у бібліотеці

Сьогодні, 27 жовтня, у День української писемності та мови, ми разом писали радіодиктант національної єдності.

Об 11:00 слухали голос Наталії Сумської, яка читала текст "Треба жити!" письменниці Євгенії Кузнєцової (Eugenia Kuznetsova), і ці слова нам відгукнулися.

А допомагала писати диктант Мія – собака нашого колеги Олександр Михайлик, яка уважно стежила за кожною комою.

Анонс заходу

Коли за вікном кружляє пожовкле листя і осінь огортає місто дощем, душа прагне тепла, музики й поезії.

У неділю, 2 листопада, Центральна бібліотека Солом'янки запрошує на літературно-музичну зустріч, присвячену осінній пісенній ліриці.

Разом з ведучим @Ігорем Якубовським та "Вокальною студією на Освіти" ви зможете заспівати пісні та романси на вірші українських поетів – від класиків (Євген Плужник, Володимир Сосюра, Ліна Костенко, Борис Олійник) до сучасних авторів (Тетяна Яровицина (Tenditna Syla), Олександр Козинець, Ольга Ходацька, Ірина Бондар-Лівобережна, Тетяна Лавинюкова та ін.)

Музично-поетична лірика осені відтворює найтонші відчуття, адже ця пора року сама асоціюється із зрілістю та мудрістю пережитого. Саме такими будуть і наші пісні.

Приходьте – буде тепло, душевно і по-осінньому щиро.

Тижневий анонс заходів

Осінь у самому розквіті – час тепла, книжок і зустрічей. Ділимось, що цікавого чекає на вас цього тижня в бібліотеці.

Отже :

• Середа, 29 жовтня, 18:30 – зустріч, на яку ми давно чекали, а саме – презентація книжки Руслана Горового (Ruslan Gorovyi) "Києве мій".
• Четвер, 30 жовтня, 16:00 – Читацький Клуб, на якому йтиметься про книгу Марини Гримич "Клавка". Ті, хто її прочитав, поділяться враженнями з тими, хто ще ні.
• Неділя, 2 листопада, 12:00 – літературно-музична зустріч "Лірика осені". Ведучий Ігор Якубовський і учасники "Вокальної студії на Освіти" виконають пісні та романси на вірші українських поетів.

Далі розповідаємо про заняття, які в нас відбуваються на постійній основі. Їхній розклад наступний:

• Щопонеділка о 12:30, щовівторка й щосереди о 12:00 – курси з вивчення української "МовоСвіт на Освіти".
• Щопонеділка о 16:00 – тренінг "Творимо Українську Вікіпедію разом".
• Щовівторка й щочетверга о 10:30 – заняття у "Вокальній студії на Освіти" для тих, хто любить і хоче співати.
• Щовівторка о 14:00 – волонтерська ініціатива "В’яжемо для перемоги".
• Щовівторка й щочетверга о 15:00 – навчання цифрової грамотності.
• Щосереди о 15:00 – заняття у клубі юного програміста "Кодик" (запис: +38 098 216 3552).
• Щосереди о 15:00 – майстер-клас із виготовлення аутентичної ляльки-мотанки від Світлана Молчанова (запис: ‪+38 066 725 2800).
• Щонеділі о 10:15 – урок здоров’я з учителем східних практик руху та дихання Ігорем Якубовським.

Сподіваємось, що дочитавши до цього місця, ви вже обрали захід, до якого маєте намір приєднатися. Тож чекаємо!

Нам - 79!

79 років тому, 25 жовтня 1946 року, у реєстраційному свідоцтві №56 комітету в справах культурно-освітніх установ при Раді Міністерств УРСР з’явився запис про заснування районової бібліотеки №3 для дорослих (згідно з формулюванням у документі). Саме від цієї дати ведемо офіційний відлік нашої історії.

Відтоді ми пройшли шлях від двох крихітних кімнат біля площі Космонавтів – до нашого великого сучасного простору, який витримав навіть обстріли.

У бібліотеці колись читали студенти, що стали класиками: Симоненко, Дзюба, Сом… Тут виростали і ми, і наші читачі.

Ми змінили назву, простір, технології – але залишили головне: любов до людей і книжок.

І сьогодні, у свій день народження, ми ділимось із вами історією нашої бібліотеки – такою, якою ми її пам’ятаємо й продовжуємо творити.

Знайти її можна за посиланням у коментарі.

Дякуємо, що ви з нами – ми відчуваємо вашу підтримку!

Зустріч з Теа Саніною

У неділю, 19 жовтня, ми познайомилися з авторкою, творчість якої вже добре відома читачам мережі наших бібліотек – майже пів року тому більше десятка примірників книги "Танець дикобразів" передала до нас благодійниця пані Тамара Сухенко.

І ось авторка цієї та ще двох книг – "Коли відлітають серпокрильці" та "Мурашині кола", що разом склали трилогію у Видавництво «Темпора» – письменниця Теа Саніна у нашій залі. Зустріч називалася "Література як спосіб самопізнання". Говорили про літературу загалом, про книжки, їхнє писання та читання. А ще про те, як це все впливає і як це все стає способом пізнання та самопізнання. Як автора, так і читача.

Розмова вийшла цікава, бо ж пані Теа – професійна медіаторка, вона вміє вести та показати тему так, що слухач/читач, сам того не одразу усвідомлюючи, починає бачити оті способи, та навіть, можна сказати, "рецепти", завдяки яким література (читай – потрібна, вдало підібрана тема) допомагає людині пізнавати себе, розвиватися, розв’язувати питання, що її турбують.

Півтори години минули швидко, але ми взяли з пані Теа обіцянку вдруге завітати до нас – тепер уже як учасниці Читацького клубу на Освіти, на засіданні якого хочемо поділитися враженнями про її книжки.

Ще хочеться додати, що після зустрічі ми почули, як одна з присутніх читачок, пані Світлана, говорила з нашими колегами на абонементі. З її дозволу ділимося цим відгуком:

"Я вже чимало книг прочитала, які ви рекомендуєте як "Книгу за рецептом" (що започаткована та діє під егідою Українсько-швейцарський проєкт Діємо для здоров‘я), а після того, як послухала Теа Саніну, беру ці три книжки прочитати як книги-рецепти".

Щиро тішимося і дякуємо пані Теї за розмову, пані Тамарі за щедрість, а вам – за цікавість. Чекаємо на продовження та до зустрічі в бібліотеці!

Лекція "Кадетський корпус"

Лекція, присвячена будівлі Кадетського корпусу пройшла 22 жовтня в Бібліотеці Сковороди у напівтемряві. Ворог напередодні хотів залишити нас без світла і настрою. Але ж понад три десятки киян зібралися в читальній залі й дізналися все про найстарішу споруду Солом’янки. Мабуть, ми таки дійсно незламні.

Тепла, в буквальному значенні лампова, атмосфера та майстерність нашого колеги Олександр Михайлик допомогли всім позабути тривоги минулої ночі та перенестися…

… для початку у 1726 рік, коли на місці, що його зараз займає Міністерство оборони України, побудували заміський будинок Київських митрополитів. Проіснував він більш ніж століття, але у 1848 році був знесений. І не просто так, а з метою звести у Шулявському (що потім став Кадетським) гаю Кадетський корпус.

Заснований як початковий військовий навчальний заклад для юнаків, він був "пролобійований" дворянством Київської та ще 4 губерній. Київський Володимирський кадетський корпус будували 7 років і урочисто відкрили 30 серпня 1857-го.

Архівні документи зберегли й такі дивовижні подробиці, як кількість цеглин, що пішли на будівництво – рівно 102.540 і ані жодною більше! А ще ми знаємо у скільки обійшлося спорудження – 1.276.352 рублів 37 копійок.

Титул "Володимирський" походив не від імені князя Володимира, а вказував на онука імператора Миколи І – Володимира Олександровича. Сам Микола І 1852 року відвідав будівництво. А от його наступники Олександр ІІ та Олександр ІІІ бували у самій споруді – перший двічі, а другий один раз.

Цікаво, що довжина та ширина споруди однакові – 166 на 166 метрів. У ній були навіть власна православна церква та католицька каплиця. Взагалі будівля Кадетського корпусу – найграндіозніша споруда Києва, зведена у XIX ст. 1908 року сюди навіть проклали спеціальну трамвайну лінію, хоча проіснувала вона лише 10 років.

В корпусі навчалися підлітки віком 14-18 років. В цілому, за роки існування закладу (1852-1919) через нього пройшло близько п’яти тисяч чоловік. Частина з них стала відомими – як військовими, так і ні. Скажімо, діячі УНР – військові міністри Всеволод Петрів та Олексій Галкин, генерал-хорунжий Михайло Садовський та голова Ради народних міністрів Сергій Остапенко. А ще видатний історик Володимир Іконников та навіть знаменитий філософ Микола Бердяєв.

Наостанок додамо, що в радянський час в будівлі колишнього корпусу послідовно діяли командні курси, піхотна школа, а потім штаб Київського військового округу. З 1991 року тут розміщується наше Міністерство оборони.

"Всьо Чьотко" в Бібліотеці Сковороди

Завжди приємно, коли читачі діляться своїми думками та враженнями щодо книжок, які беруть у нашій бібліотеці. 

Деякі з них навіть хочеться цитувати. Як, наприклад, оцей – смачно написаний відгук від Олексія Горбачевського:

Мушу зізнатися: коли книга Юрія Рокецького "Всьо Чьотко" потрапила мені до рук, не був певен, що здолаю її до кінця. Справжній фоліант від Наш Формат. Нєєє, подумав я, в моєму віці вже стільки не читають.

Але вже перший розділ наче переніс мене у не надто, але вже далекий 2006 рік. Передчуття концерту "Братів Гадюкіних", перехід біля Палацу спорту, страшенний мороз, коли навіть пиво замерзло в пляшках тих, хто готувався до рок-н-рольного дійства. Один з моїх найнезабутніших споминів... Тобто ви зрозуміли чому я був змушений не просто прочитати, а й прожити ці 400 з лишком сторінок.

А чому це треба читати іншим? Спробую переконати…

Книга ця надзвичайно відверта та вдало руйнує міф про такого собі веселого чувака Кузю, що завжди був на приколі. Натомість змальовує образ суперечливого, харизматичного, скандального, але, без сумніву, талановитого музиканта й поета Сергія Кузьмінського.

Тут подано шикарні свідчення очевидців, нецензуровані, зі сленгом, описом локацій і дуууже колоритних персонажів. А ще рідкісні фото з приватних архівів, багато з яких публікуються вперше.

Очевидний плюс в тому, що написана вона музикантом і містить експертний розбір кожного альбому "Гадюкіних".

Це дуже ґрунтовна й цілісна робота, яка водночас читається легко і з величезним задоволенням.

Автор розкриває творчу діяльність Кузьмінського після розпаду гурту. Виявляється життя після "Гадів" існувало! Раніше я не був знайомий з цим шаром його творчості, але читаючи виправив цю прогалину. І вам раджу.

Нарешті, в цій книзі йдеться про невіддільну частину новітньої історії України – непричесану, неформальну, анархічну, але справжню і дуже важливу.

𝐏.𝐒. От лише чому цю книгу написав не я?! Але якби написав – то зробив би це так само. Тож дякую Юрію Рокецькому. Це була неймовірна подорож. Читайте, кайфуйте. Мені це вдалося завдяки Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди, куди й вам раджу звертатися при перших ознаках книжкового голоду.

Мріяли прочитати Гаррі Поттера в оригіналі?

Цього літа наша бібліотека отримала чарівну посилку – повну англомовну серію пригод кращого чарівника Гоґвортса, видану знаменитим лондонським видавництвом Bloomsbury!

Її надіслали наші колеги з Лондона – Camden Librarіes, з якими ми налагодили контакт завдяки міжнародному проєкту "Бібліотечне посестринство" від Жива сучасна бібліотека - БФ Бібліотечна країна. Ми щиро вдячні бібліотекам-посестрам за цей подарунок, що вабить пригодами й магією!

Книжки вже чекають на вас на нашому абонементі – приходьте читати, мріяти й чаклувати. Англійською це значно смачніше!

Анонс заходу

Шановні друзі-поети й поціновувачі поезії!

Наступної неділі, 𝟐𝟔 жовтня о 𝟏𝟐:𝟎𝟎, Центральна бібліотека Солом’янки запрошує вас на зустріч "Поезія vs віршування. Секрети власної майстерності", яку модеруватиме Тетяна Яровицина (Tenditna Syla).

Давненько ми не зустрічалися поетичним колом, а ще давніше хотіли поекспериментувати! Тож підготували для вас дещо книжково цікаве.

Осінь – улюблена пора поетів, тож чом би не зібратися й не поділитися секретами власної майстерності та баченням: чим відрізняється поезія від віршування, якою має бути справжня поезія, і чи має вона підкорюватися певним законам, чи ж навпаки? Чи існують якісь закони гармонії поетичних текстів, про які не здогадується читач?

І, звісно, – хотілося б почути думку тих, хто не є автором, але щиро залюблений в поезію: чого вони чекають від поетів і коли їхні твори торкають серце, а коли проходять повз і чому. То – питання смаку, спільності або розбіжностей у світогляді, настрої чи справа в чомусь іншому?

Зацікавилися? Приносьте із собою власне натхнення та долучайтеся!

Анонс заходу

Книги про Київ формують живу пам’ять міста – і про його минуле, і про сьогодення. Вони показують столицю не з туристичних листівок, а зсередини – через голоси, діалоги й спогади киян та гостей міста.

Саме про такий Київ розповідає письменник, журналіст і волонтер Руслан Горовий (Ruslan Gorovyi), який у краєзнавчу середу, 29 жовтня о 18:30, презентує свою нову книжку "Києве мій", що вийшла у Видавництво "ТаТиШо".

Автор пише з властивою йому самоіронією та незмінним гумором. Його збірка – це реальні діалоги, записані з 2017 до середини 2025 року, у яких звучить ритм київських вулиць, голоси людей і тепло живого спілкування.

Запрошуємо! Буде атмосферно й затишно.

Анонс заходу

Ви чекали – ми підготували! Вже друга у жовтні пішохідна екскурсія, що її проведе бібліотекар-краєзнавець Олександр Михайлик, відбудеться наступної суботи – 25 жовтня.

Цього разу разом мандруватимемо Шулявкою. Подивимося на неї під незвичним кутом та, серед іншого, дізнаємося:

• Чому ця місцевість має таку дивну шиплячу назву?
• Хто і коли заснував Шулявку?
• Де стояла шулявська церква Марії Магдалини (її ви бачите на афіші)?
• Як будувався комплекс Київського політехнічного інституту?
• Що дотепер вціліло від історичної забудови старої Шулявки?

Тож запрошуємо усіх любителів інформативно прогулятися рідним містом. Якщо вірити прогнозам, буде сонячно.

"Цілющі понеділки" з психологинею Тетяною Вишко

Цілющого понеділка 13 жовтня до Центральної бібліотеки Солом’янки знову завітала тепла й сонячна психологиня Тетяна Вишко.

Осіння погода й нестача сонячного проміння не сприяють доброму гумору й самопочуттю, тож охочих долучитися до сеансу самодопомоги виявилося чимало.

Темою зустрічі була емпатія, яку часто люди ототожнюють зі співчуттям. Але насправді ці поняття плутати не варто: змішуючи їх воєдино, людина може швидко вигоріти.

Емпатія – велика складна система в людині, яка має емоційний, інтелектуальний та дієвий рівні. Людина є емпатійною, коли відчуває емоції і людини навпроти, і свої. Коли розуміє, що відбувається і допомагає там, де вона може, а не "наздоганяє і завдає добро" (то вже – про антиемпатію).

А ще ми в якості арттерапії власноруч створювали серце, сповнене любові, осягали список ресурсних вправ та грали в гру "На емоціях"! Проживати правильно і проговорювати те, що відчуваємо, у колі довіри – дуже важливо, це важливий крок до осмислення емоцій та розвитку емоційного інтелекту. Цікавим відкриттям для нас виявилося те, що низка емоцій людини трактується як "соціальна".

"Спільнота людей зцілює, підтримує, надихає. Добре, що люди так збираються, у спільності – опора нашої стійкості. Тому дуже раджу ходити у бібліотеки – бо там не лише книги, а насамперед люди, які читають. А значить – розуміють, уміють надихати й любити. Дякую бібліотеці за простір, прийняття і тепло!" – каже пані Тетяна.

Тож приходьте, будемо раді вас бачити у нашій і вашій спільноті!

Анонс заходу

Друзі, у жовтні Читацький клуб на Освіти, 30 жовтня, запропонує вам книгу, від обговорення якої ви просто не зможете відмовитися. Бо ж об’єктом нашого критичного дослідження стане роман Марини Гримич "Клавка"!

Він не тільки миттєво підкорив серця читачів, здобув нагороду BookForum Best Book Award (2019) у номінації "Сучасна українська проза" і того ж року потрапив до короткого списку "Книги року ВВС", а й невдовзі отримав продовження: сиквел "Юра" і триквел "Лара", у яких йдеться про долю і вибір Клавчиного сина та онуки.

"Клавка" – блискуча історична проза-подорож до повоєнного Києва, де між комуналками, Євбазом і будинком Роліт розгортається драма, сповнена пристрастей, інтриг і страху перед репресіями. Головна героїня – секретарка Спілки письменників – опиняється в епіцентрі подій, що змінили українську літературу. А ще – в центрі любовного трикутника, де вибір між владою і свободою стає особистим.

Коротко про автора. Марина Гримич – українська письменниця, доктор історичних та кандидат філологічних наук, директорка видавництва "Дуліби", продюсерка літературних проєктів. Член Спілки письменників України, ПЕН-клубу та Національної спілки краєзнавців України.

Отже, не пропустіть шанс зануритися в атмосферу 1947 року, з усіма її драмами, пристрастями й київським шармом!

Бібліотекскурсія "Караваєві дачі"

11 жовтня ми провели вже четверту цієї осені пішохідну екскурсію. Й черговий раз переконалися, що наших читачів негодою не злякаєш. Короткочасний дощик, що спробував було пуститися суботнього ранку, не справив жодного враження на 50 сміливців (49 екскурсантів та їх провідник Олександр Михайлик), які 2,5 години мандрували й досліджували місцевість Караваєві дачі.

Що ж найбільше запам’яталося? Мабуть, розповідь про Володимира Караваєва – офтальмолога, засновника першої в Україні клініки очних хвороб. Настільки шанованого лікаря, що у 1891 році з нагоди його 80-річчя, ще за життя, вулицю, де він мешкав, назвали Караваєвською (нині вул. Павла Скоропадського).

А ще екскурсантів вразив той факт, що в Києві було дві місцевості Караваєві Дачі! Одні – знайомі нам, інші ж знаходилися на місці ботанічного саду імені Гришка на Звіринці. Адже спершу лікар мав дачу саме там.

Оглянули й непоказний будиночок біля залізниці, в якому колись мешкали колійні обхідники. На диво, саме він є найстарішим у місцевості, бо збудований ще 1870 року. Ровесник залізниці, він "пам’ятає" лікаря Караваєва, який саме того року купив землю під свої знамениті дачі.

До речі, ми переконалися, що вони й досі існують – кілька останніх будинків ще стоять на вул. Польовій та Борщагівській. А от прямо на місці церкви Преображення Господнього, яка була у селищі Караваєві дачі зараз знаходиться Індустріальний міст!

Ми дізналися, що коли у 1870-х роках прокладали залізницю, вона "відкраяла" шматочок Кадетського Гаю. Цю ділянку придбав і долучив до своєї маєтності Караваєв. Тож впродовж екскурсії ми побачили не лише поодинокі дерева, а й старовинний гай на вулиці Борщагівській – 30 дубів віком від 200 до 350 років. На щастя, з 1999 року вони вважаються ботанічною пам’яткою природи.

Коли ж під кінець мандрівки всім захотілося відновити сили, екскурсанти радо прийняли запрошення нашої колеги Ксенія Ткаченко і завітали до Публічна бібліотека 11. Погрілися й дізналися про історію заснування цієї книгозбірні – як і личить справжнім дослідникам.

Ви ж звикли, що ми завжди радимо вам цікавеньке чтиво? Отож-бо! Цього разу зверніть увагу на книжку "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район", яку написав добре вам знайомий Олександр Михайлик разом із Семеном Широчиним. Знайти її в Бібліотеці Сковороди елементарно!

Громадські слухання в бібліотеці

У четвер, 9 жовтня в Центральній районній бібліотеці імені Григорія Сковороди відбулися громадські слухання "Діяльність бібліотек на підтримку ментального здоров’я", під час яких бібліотекарі Солом’янського району поділилися власними напрацюваннями з цієї важливої теми.

Життя в країні під час воєнного стану украй непросте. Психічне здоров’я стало не лише медичною, а й соціальною темою. І саме бібліотеки – відкриті, доступні, безпечні – мають унікальний потенціал бути місцем підтримки та відновлення.

У подіях та активностях кожної з 17 бібліотек присутня турбота про ментальне здоров’я громади. Читацькі клуби, презентації книжок, літературно-музичні зустрічі, бібліотерапевтичні читання, краєзнавчі лекції, мовні курси і розмовні клуби, уроки здоров’я і зустрічі із психологами, співо- та казкотерапія, командні ігри, квести, гуртки й майстерки чи волонтерство – усе це позитивно впливає на ментальне здоров’я, знижуючи рівень стресу, сприяє емоційному вираженню, стимулює творче мислення та почуття спільності. Про це свідчила й переконувала кожна доповідь.

Та й саме читання книжок сприяє зменшенню стресу, покращенню сну й настрою, підвищенню емпатії та емоційного інтелекту, особистісному зростанню. Саме тому наші колеги активно користуються бібліотерапевтичною базою "Книга за рецептом".

"Культура як психолог", "Бібліотеки емоцій заради добра", "Діємо для здоров’я", "Rise Ukraine" – це лише частина проєктів і напрямів, у яких наші колеги пройшли навчання.

Тож якщо ви почуваєтеся кепсько і невпевнено, завітайте до найближчої бібліотеки – хтозна, можливо, там ви знайдете розраду і друзів за інтересами!

Анонс заходу

Наступної неділі, 19 жовтня о 12:00, у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбудеться зустріч "Література як спосіб самопізнання".

В цей день до нас завітає Теа Саніна ( Тетяна Саніна ) – письменниця та авторка книжок "Танець дикобразів", "Коли відлітають серпокрильці" та "Мурашині кола". Остання з них нещодавно побачила світ у київському @Видавництво "Темпора", а дві попередні перевидано і стилізовано під трилогію!

Готуйтеся, це буде захоплива розмова про те, як художня література допомагає краще зрозуміти себе: базові мотиви, стійкі упередження та обмежувальні установки! Яким чином вона відкриває нам, на що можемо спертися, шукаючи вихід із лабіринтів особистісного конфлікту. І як читання спрямовує нас до себе ж і як саме письмо – чи то прозове, чи поетичне – відкриває нові грані й допомагає вирватись із буденного кола зневіри та прокрастинації.

Чому ми переконані, що буде цікаво? Тому що пані Тетяна ще й викладачка, тренерка, магістерка соціології, сімейна медіаторка та супервізорка, членкиня Української асоціації емоційно-фокусованої терапії. Тож їй 100% є чим поділитися з читачами!

До зустрічі!

Анонс заходів на тиждень

ПОНЕДІЛОК, 13 жовтня

16:00 – зустріч з психологинею Тетяна Вишко в рамках проєкту "Цілющі вечори". На вас чекають арттерапія, музика, тілесні практики та дружині розмови – все те, що дає підтримку й укріплює внутрішні опори.

16:00 – щотижневий тренінг "Творимо Вікіпедію разом", під час якого ми навчимо вас писати, редагувати та правильно оформлювати статті у цій найпопулярнішій у світі енциклопедії.

ВІВТОРОК, 14 жовтня

10:30 – заняття Вокальної Студії на Освіти, на якому наш колега професійний музикант Ігор Якубовський навчає співу всіх охочих (також в цей самий час у четвер).

14:00 – волонтерська ініціатива з в'язання адаптивних і теплих речей для захисників. Приєднуйтесь – разом зробимо більше!

СЕРЕДА, 15 жовтня

15:00 – майстер-клас з виготовлення знаменитої на весь світ української ляльки-мотанки (попередній запис: ‪+380667252800‬).

16:00 – перше цієї осені заняття гуртка програмування "Кодик" для дітей 8-12 років (запис: +380982163552).

ЧЕТВЕР, 16 жовтня

15:00 – в цей час щочетверга ми допомагаємо всім, хто хоче підвищити свою цифрову грамотність. Навчимо повноцінно користуватися порталом та додатком "Дія", включаючи найсвіжіші його оновлення.

СУБОТА, 18 жовтня

14:30 – засідання Письменницького клубу "Рівна – рівному". Його учасники об'єднуються заради знайомства, спілкування і публічного читання власних творів.

НЕДІЛЯ, 19 жовтня

10:15 – "Урок здоров'я", започаткований в рамках міжнародного проєкту "Здорові бібліотеки", допоможе почати неділю у хорошому тонусі. Куруватиме заняттям знавець оздоровчих практик Ігор Якубовський.

12:00 – творча зустріч з письменницею Тетяна Саніна (Теа Саніна). Будемо говорити про літературу як спосіб пізнання самого себе. Долучайтесь, бо ж це найголовніше у житті кожної людини!

Нагадуємо, що до кінця жовтня у нашому фоє ви маєте можливість переглянути виставку "Раритетні краєзнавчі видання в колекції бібліотеки", на якій представлено 30 рідкісних книг про Київ, що вийшли у 1950-70 роках.

І звісно не забувайте про безоплатні курси української мови для всіх вікових груп. Ось їхній розклад:

Понеділок 12:30 – поглиблений рівень.

Вівторок 12:00 – заняття з початківцями.

Вівторок 17:30 – розмовний клуб Єдині.