Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.

Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні

1. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
2. Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937–1938 років – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 року також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном.
4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
5. НКВД УРСР розташовувався у Києві в 1934-1938 роках у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), в 1938-1941 роках по вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вулиці Р. Люксембург (нині – Липська, 16).
6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву №108 сс, де дав вказівку повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні «померли в місцях позбавлення волі, а в необхідних випадках, при рішенні майнових або інших правових питань, реєструвати в загсах смерть розстріляних із видачею заявникам свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років з дня арешту, а причини смерті – вигадані».
7. В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 р.), «польська» (11 серпня 1937 р.), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
8. Спогади катів-енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли у потилицю або в перший шийний хребець із револьверів системи «Наган». Наган вважався точним, безвідмовним та достатньо потужним для завдання смертельного поранення, несильна віддача берегла сили катів при масових розстрілах.
9. Влітку 1937 року було введено ряд нормативних документів, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. Показовою є доля колишнього Генерального секретаря харчових справ УНР Миколи Стасюка, який в 1931 р. був засуджений на 10 років, а потім дізнався що в 1937 році його дружина Марія була страчена «як дружина петлюрівського міністра».
10. Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793-1794 рр. У СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, але і вписаним у Конституцію 1936 року, згідно 131 статті якої «ворогами народу» оголошувались особи, які вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

Матеріали Українського інституту національної пам'яті

Цикл онлайн-зустрічей у рамках спільного проєкту Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили" та Публічних бібліотек Солом'янки

Відеолекція «Биківня: шлях до правди»

Лектори: Наталія Амонс і Микола Бривко - наукові співробітники НІМЗ "Биківнянські могили"

Правда про Биківнянські могили упродовж кількох десятиліть приховувалась від українського суспільства. Радянська влада наполегливо або не помічала поховання у Биківнянському лісі та мародерів, які робили свою чорну справу, або тиражувала брехливу інформацію про провину нацистів у масовій загибелі людей. Урядові комісії, що в різні роки розслідували факт віднайдення тіл у Биківні, перебували під жорстким контролем КДБ. А місцеві мешканці, якщо й знали щось про це трагічне місце, не наважувались згадувати спецділянку НКВС навіть пошепки. В який спосіб правда про місце поховання жертв сталінських репресій вийшла на поверхню, хто долучився до її поширення ви дізнаєтеся в онлайн-лекції.

Також ви довідаєтеся:

- хто з відомих українських діячів звертався до влади з вимогою правди про Биківню,

- якою була роль журналіста Сергія Кисельова в розслідуванні теми Биківнянських поховань,

- що поєднувало американського бізнесмена Артура Луковського з Биківнею

Онлайн-лекція «Розстріляна палітра. Репресовані українські художники, поховані в Биківні»

У Биківнянському мартирологу представлено чимало діячів Розстріляного відродження – літературно-мистецького покоління 1920-1930-х років, яке пов’язують з піднесенням та розквітом української культури. Окремою сторінкою в український ренесанс цього періоду вписана діяльність провідних українських художників, серед яких Володимир Гагенмейстер, Микола Івасюк, Михайло Бойчук, Василь Седляр та інші.

У своїй розповіді про долі тих, хто формував обличчя українського живопису в 1920-х – 1930-х роках, лекторка Тамара Бойко, старший науковий співробітник НІМЗ «Биківнянські могили» розповідає про основні тенденції розвитку малярства цього періоду, знайомить із знаковими картинами митців та згадує важливі документи з архівно-кримінальних справ репресованих художників.

"Пам’ять заради життя: слово, обірване у Биківні" - історико-літературознавча лекція Тетяни Шептицької, заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»

Онлайн-лекція Тетяни Шептицької "Вирок українському сміху: українські гумористи, які стали жертвамирепресій радянського терору" 

Український гумор і сатира 1920-х – 1930-х років відзначались модерними пошуками, появою нових жанрів та імен. У своїй розповіді про долі тих, хто формував обличчя українського гумору в 1920-х – 1930-х роках, лекторка розповідає про основні тенденції розвитку цього жанру, ознайомлює з їхніми знаковими і репрезентативними творами та розкриває особливості роботи з архівно-кримінальними справами репресованих митців-гумористів.

Ви дізнаєтесь:

- як встановлювався партійний контроль за українським гумором;

- що сталося з членами редколегії «Червоного Перцю»;

- як народжувався «радянський сатирик»;

- які жарти Юрія Вухналя чекісти вважали антирадянськими;

- якими були подальші долі українських сатириків і гумористів 1920-х – 1930-х років.

Пам’ять заради життя: Биківнянський мартиролог: імена, викреслені з афіш

Важливі і трагічні сторінки історії українського театру 30-х років ХХ ст. відкриває нам лекторка, начальниця науково-дослідного відділу Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Олена Полідович.