Цього тижня на курсах української мови та на заняттях бібліотечного розмовного клубу говорили про діячів культури, що народилися у різні часи саме 19 березня.
Всі вони по-різному – поетично і практично – плекали рідне слово. Отже, згадаймо:
Ліну Костенко – живу легенду, поетесу, що невтомно несе гостре, щемке, правдиве слово та поєднує собою XX і XXI століття. Її рядки змушують думати, відчувати, переосмислювати й ніколи не здаватися.
Максима Рильського – поета-неокласика, що 130 років тому прийшов у цей світ, щоб оспівати красу природи, мудрість людських почуттів і силу рідної мови. А ще він підняв рівень української перекладацької культури на світовий рівень.
Василя Симиренка – мецената, який народився 190 років тому і підтримав тих, хто творив українське слово. Саме він фінансував видання “Кобзаря” Тараса Шевченка, допомагав Драгоманову, Коцюбинському та Чубинському. У Києві Василь Федорович звів розкішну садибу (вул. Десятинна, 9), яка після його смерті, згідно із заповітом, перейшла у власність Українського наукового товариства. А свій величезний спадок – понад 10 мільйонів золотих рублів – він заповів на розвиток української науки та культури.
Три постаті, три різні долі – і спільна місія: берегти й примножувати українське слово.
Немає коментарів:
Дописати коментар