середу, 25 листопада 2020 р.

Літературні імена. Іван Нечуй Левицький


Іван Нечуй-Левицький народився 13(25) листопада в сім’ї сільського священника на Черкащині в Стеблеві нині селище міського типу Корсунь-Шевченківського району. Його батько Семен Степанович був освіченою людиною, мав велику власну бібліотеку, а також власним коштом створив школу для сільських дітей. В цій школі навчався малий Іванко, і там же отримав перші знання з історії України. Далі, навчаючись в дяка, опанував грецьку та церковнослов’янську мови, а в чотирнадцять поступив до Київської духовної семінарії. Деякий час працював викладачем церковнослов’янської мови в Богуславському духовному училищі. А в 1861 році вступає на навчання до київської духовної академії. Знаннями в академії не обмежується і самотужки вивчає німецьку та французьку мови опановує українську, російську та світову літературу, вивчає прогресивних філософів того часу. 
Працює викладачем у Королівстві польському в гімназіях Каліша та Седлеця. Після придушення січневого повстання 1863 року в зв’язку з розгортанням русифікації, особливо в закладах освіти, попросився на інше місце служби, оскільки викладав російську. 
Його творча складова. У 1860-х народжується комедія «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом пише оповідання «Панас Круть» та велику статтю «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності» в 1874 році роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум'яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки». У 1885 році переїжджає до Києва де присвячує себе повністю літературній діяльності. Створює оповідання «Пропащі» (1888) та «Афонський пройдисвіт» (1890), казку «Скривджені» (1892), повість «Поміж ворогами» (1893). Малі форми прози, здебільшого статті, нариси, зокрема «Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». 
Мав тверді життєві переконання. Вважав, що російська література потрібна для Росії, а українцям потрібна своя, написавши працю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини». Був категоричним щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих» і т. ін. 
До кінця свого подальшого життя жив майже у злиднях, у маленькій квартирі в Києві на Пушкінській вулиці, там же 2 квітня 1918 року помер. 

Літературні джерела в ЦРБ імені Ф.Достоєвського

Немає коментарів:

Дописати коментар