Презентація книги "Лицарі історичного факультету: студенти-герої в нашій пам’яті"

У неділю, 23 листопада, в Бібліотеці Сковороди відбулася презентація книги "Лицарі історичного факультету: студенти-герої в нашій пам’яті", присвяченої 16 студентам і випускникам Історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова, які віддали життя у війні з росією.

«Лицарі історичного факультету: студенти-герої в нашій пам'яті» (2025) / Упорядники: Т.Мелещенко, С.Візер, І. Телегуз, О.Перепелюк, Р.Сегеда. Загальна редакція доктора історичних наук, професора, заслуженного працівника освіти України Ігоря Коляди. 

Поряд із книгою про лицарів – пам’ятні видання "Усміхнений у вічності. Богдан Сагун" (2023) та "Денис Рачінський. Боєць на псевдо «Сталкер»" (2022), автором-упорядником яких є доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Ігор Коляда.

Ця книга й люди, що її створили, – приклад єдності та культури пам’яті про наших Захисників. Наповнена щирими, живими історіями, спогадами, розповідями, фото й QR-кодами, що ведуть стежками пам’яті, вона є збіркою новітніх історичних джерел для дослідження сучасної української історії та джерелом духу для істориків, дослідників, широкого кола читачів. Її створено й видано у 2025 році спільними зусиллями випускників, викладачів та студентів істфаку, батьків, рідних і друзів загиблих воїнів. На презентації були присутні рідні та близькі полеглих Захисників. А ще представники вишу, які дбайливо ставляться до збереження пам’яті про кожного зі своїх звитяжних студентів, видають книжки, проводять дослідження в межах історико-соціального проєкту "СтуденТИ".

Тож цей день ми разом присвятили пам’яті Героїв – синів, друзів, наставників, які продовжують жити у серцях багатьох людей. У затишку читальної зали оживали історії воїнів на ім’я Богдан Сагун (позивний "Гун"), Денис Рачінський ("Сталкер"), Павло Наконечний ("Історик"), Андрій Грищук ("Танчик") з вуст їхніх рідних: Олександри Сагун, Жанни Рачінської, Валентини Грищук, Юрія Наконечного, декана факультету історичної освіти УДУ імені Михайла Драгоманова Тетяни Мелещенко, а також представників громадської організації Поклик Яру.

Нижче ми розмістили стислу інформацію про кожного з них в нашому блозі, а більше ви завжди можете дізнатися, прочитавши ці неймовірно світлі книжки.

Богдан Сагун, "ГУН" (30.10.1996 – 26.06.2022)

Богдан народився у Києві, в родині військовослужбовця. Закінчив історичний факультет Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Мріяв займатися журналістикою. Також закінчив кафедру військової політології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював відеографом. Займався спортом. Був у фан-клубі ФК "Динамо Київ".

Полум'яний Патріот своєї Батьківщини. Щиро любив Україну. Був закоханий у своє рідне місто Київ.

Не маючи бойового досвіду, із 25 лютого 2022 року без вагань та сумнівів пішов до військкомату. "Це необхідно мені", – так відповів син Богдан своїй мамі Олександрі про прийняте рішення стати на захист Батьківщини.

Добровольцем приєднався до 111-ї окремої бригади ТРО. Спочатку брав участь в обороні Києва в найскладніші та найнебезпечніші дні рашистської агресії. За тиждень підрозділ перекинули під Київ, на Варшавське шосе. Із побратимами будували укріплення для оборони міста.

У квітні у званні лейтенант "Гун" очолив мінометний взвод та вирушив на передову – обороняти Луганщину. Загинув 26 червня 2022 року під Лисичанськом, під час ворожого обстрілу касетними снарядами. Як командир, він забігав в укриття останнім і це виявилося фатальним для його життя.

За особисту мужність і самовіддані дії в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Богдана Сагуна було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

У пам’ять про нього видано книгу "Завжди усміхнений у вічності. Лейтенант Збройних сил України Богдан Сагун – позивний "Гун": біографія у спогадах / [авт.-упоряд. І. Коляда]." (І. Коляда, О. Сагун, А. Сагун) та знято фільм, присвячений його пам'яті.

Денис Рачінський, "Сталкер" (17.08.1998 – 20.03.2022)

Денис народився в місті Києві. Закінчив факультет історії та археології університет ім. Драгоманова з дипломом бакалавра. Любив спорт, займався карате кіокушинкай, брав активну участь у житті фанатського руху столичного ФК "Динамо". Вивчав Чорнобильську зону. Цікавився історією України та особливо Києва. Ретельно вивчав рідне місто, фіксував на плівку архітектурні споруди, підземні шляхи, закинуті заводи та будівлі радянської доби.

З 2012-го року почав брати активну участь у житті фанатського руху "Динамо". Паралельно із цим у вільний час їздив в Чорнобильську зону, вивчав місцевість зони віджучення та фільмував усе побачене. Темою дипломної роботи бакалавра "Сталкера" була «Системна криза в атомно-енергетичній галузі СРСР».

З початком Революції Гідності, Денис, будучи ще юнаком, пішов на барикади, аби виборювати краще майбутнє для своєї держави. У 2015 році стояв біля витоків добровольчо-волонтерської організації Цивільний Корпус "Азов".

Маючи активну позицію в усіх важливих соціальних та політичних питаннях, з початком повномасштабного російського вторгнення, "Сталкер" закликав друзів стати до зброї в лавах ТрО. Пішов до військомату і, отримавши зброю, приєднався до добровольчого формування "Мрія", де з перших днів великої війни виконував бойові завдання разом із військовими ЗСУ. Загинув 20-го березня під час чергування біля ТРЦ "Retroville".

2022 року в Дніпровському районі Києва, на вулиці Андрія Малишка, з'явився мурал, на якому зображено 24-річного бійця батальйону "Азов Київ" Даніеля Герліані з позивним "Гімалай" та 23-річного бійця ТрО Дениса Рачінського з позивним "Сталкер". Саме Даніель знайшов тіло Рачінського, а за кілька місяців сам загинув на передовій під час боїв з ворогом.

Історичний факультет УДУ імені М. Драгоманова разом із мамою Жанною Рачінською видав книгу «Денис Рачінський. Боєць на псевдо "Сталкер"» (Серія: "Нескорені Українці").

Павло Наконечний, "Історик" (20.05.1997- 18.06.2022)

Павло народився на Черкащині. Ще в дитинстві захопився історією, ідеями визвольної боротьби українців, холодноярськими повстанцями. Ще будучи студентом, гуртував навколо себе студентську і шкільну молодь, котра, як і він, захоплювалася історією боротьби за волю України, незламністю і відвагою холодноярських повстанців у роки УНР. А почалося все з книжки "Холодний Яр" Горліса-Горського, яка змінила життя Павла.

Закінчив історико-філософський факультет Київського національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова, здобув фах історика. Згодом як шкільний учитель спеціалізованої школи №7 м. Черкаси Павло Наконечний спільно з однодумцями створив у легендарному урочищі Холодний Яр дитячо-юнацький патріотичний табір "Поклик Яру". Взяв собі позивний Добротворський. Його вихованці вивчали історію, ходили в піші походи, загартовували себе не витривалість, уміння жити в польових умовах та поводитися зі зброєю.

Коли почалася повномасштабна війна, Павло з товаришами став на захист України, вступивши до лав 73-го морського центру ССО. Разом із бійцями Центру спецпризначення Історик – це нове псевдо закріпилося за ним з першого дня перебування на фронті – виконував найскладніші бойові завдання. Мав звання старшого матроса. Загинув 18 червня 2022 року, боронячи Миколаїв, у віці 25 років.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно). Рішенням Вченої ради історичного факультету рідного університету запроваджено щорічну "Відзнаку імені Павла Наконечного" за найкращу магістерську роботу.

Грищук Андрій, "Танчик" (25.10.1990-25.01.2023)

Андрій народився в місті Київ. Закінчив ЗСШ 288. У 2009 році проходив строкову військову службу. Здобував вищу освіту на історичному факультеті Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2011 - 2016 рр). 

3 2014 по 2015 роки брав безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей в складі 12 ОМПБ. Після повернення додому закінчив університет, влаштувався на роботу. Але війна не давала спокою. Будучи патріотом своєї Батьківщини в 2017 році підписав контракт з ЗСУ у складі 72 ОМБР "Чорні запорожці" воював у найгарячіших точках по 2021 рік.

На початку повномасштабного вторгнення без вагань доєднався до 72 ОМБР та брав безпосередню участь у захисті рідної Країни та воював проти окупантів. Старший солдат стрілець-мотопіхотник, гранатометник 3-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону Андрій Грищук ("Танчик") загинув 25.01.2023 року від отриманих поранень, несумісних з життям, у результаті здійснення противником артилерійського обстрілу позицій підрозділу поблизу н.п. Вугледар Донецької області.

Андрій був веселим, чесним, мужнім, доброзичливим, відповідальним, надійним побратимом та другом, який вмів вчасно підставити своє плече. Має нагороди: Відзнака " Учасник АТО"; Медаль" Чорних запорожців"; Медаль" За Відвагу"; Нагрудний знак "За службу".

Честь і шана Героям. Уклін і вдячність батькам за мужніх синів!

Анонс заходу

Друзі, ми чесно планували завершити цьогорічний сезон пішохідних бібліоекскурсій мандрівкою Солом’янкою, яка й відбулася 15 листопада, і вже попрощалися до квітня. Майже попрощалися…

Бо ж отримали таку кількість прохань і заявок від читачів "а можна ще раз", що не відреагувати було просто неможливо.

Рішення прийшло миттєво. І ось вже найближчої суботи, 29 листопада, радо запрошуємо вас на повторну пішохідку "Де був старий Кадетський Гай?" – для тих, хто не встиг приєднатися до неї у вересні.

Під час екскурсії ви дізнаєтеся:

• Якою є справжня історія Кадетського Гаю?
• Де в Києві понад 100 років тому селилися перші авіатори?
• Як знайти найдавніше дерево Солом’янського району?
• В якому будинку півстоліття мешкав Іван Дзюба?
• Кому присвячено мурали на будинках по вулиці Авіаконструктора Антонова?

І звісно ще багато цікавого, про що не йшлося під час першої екскурсії. Адже не забуваймо, що Олександр Михайлик не любить повторюватися.

Чекаємо на вас!

Анонс заходів на поточний тиждень

 

Лекція пам'яті поета Василя Діденка

19 листопада в Бібліотеці Сковороди відбулася лекція, присвячена призабутому нині Василю Діденку, який у студентські роки не просто жив поруч, а й був нашим читачем. Землячка поета, літературознавиця, Людмила Даниленко по крихтах збирала відомості про нього, спогади, унікальні світлини, якими й поділилася з усіма присутніми.

Василь Іванович хоч жив у дитинстві й на Херсонщині, й на Вінниччині, крізь все життя проніс любов до рідного Гуляйполя, де народився 3 лютого 1937 року. 1953-го дебютував віршем "Я – 15-річний капітан". Офіційно за життя видав не так і мало – 13 поетичних збірок (з них дві для дітей).

Однак, за свідченням друзів, вірші буквально "вилітали" з нього – в деякі дні він міг створити 20-30 поезій. Їх він розсилав у редакції газет, багато з них звучали на радіо. Більшості досі не знайдено й, на жаль, невідоме місце перебування його архіву.

Пророчими виявилися слова Володимира Сосюри, з яким Діденко був дуже близьким: "Ось побачите, на вірші нашого Василя ще композитори напишуть чудові пісні. Їх співатиме вся Україна! Я вірю в це". Класик не помилився…

Справжнім хітом кількох десятиліть стала пісня "На долині туман" на вірш Василя Діденка, музику до якої написав композитор Борис Буєвський. Цей шлягер першим заспівав Микола Кондратюк. За ним потягнулися безліч виконавців, серед яких був навіть славетний Дмитро Гнатюк. А вже 1994-го лідер гурту Брати Гадюкіни. Сергій Кузьмінський, взявши за основу оригінальний текст, дещо переробив його у драйвову пісню "На долині туман шейк".

Життя поета трагічно обірвалося 13 квітня 1990 року, обставини загибелі досі не з’ясовані. Був похований на Північному кладовищі під Києвом. Але згідно із заповітом "Поховайте мене в Гуляйполі", написаним за два тижні до смерті, у червні 1997-го друзі перепоховали його на батьківщині.

Поезія Василя Діденка – це дуже світла, ніжна лірика, про що свідчили назви збірок – "Рання ластівка", "Зацвітай, калино", "Дивосвіти любові" та інші. 2017 року друзі, зокрема поет Василь Федина, видали книгу "Коли туман розтав…", куди увійшли вибрані поезії та спогади сучасників. У Запоріжжі іменем поета названо вулицю, а у Гуляйполі – бібліотеку.

Вдячні пані Людмилі Даниленко за те, що поділилася з нами своїми розвідками про поета. Пані Людмила внутрішньо переміщена особа, була змушена залишити рідне Запоріжжя. Та доля невипадково привела її саме на нашу вулицю, в нашу бібліотеку. Колись Василь Діденко у гуртожитку на Освіти, 4, читав книжки за нашою старою адресою на Освіти, 14. Тепер, серед війни й темряви, його світлі вірші прозвучали у наших нових стінах від його землячки. Зігріли та підтримали вогник надії!

До Дня пам'яті жертв Голодоморів

Щороку, кожної четвертої суботи листопада, українці вшановують пам’ять жертв голодоморів, запалюючи свічку на своєму вікні.

Багато українських родин мають власні болючі родинні історії, які роками й десятиліттями замовчувалися через страх розправи. Тема Голодомору в Україні була під забороною в СРСР, на відміну від інших голодів (Поволжя, блокада Ленінграду), але найбільш сміливі передавали ці гіркі знання нащадкам своїм нащадкам.

Три хвилі нищення носіїв українського духу в 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 роках аж ніяк не могли бути трагічним збігом обставин. Ці злочини мають ознаки етнічної чистки: вони були свідомо організовані сталінським керівництвом СРСР і УСРР для придушення національно-визвольного руху та фізичного винищення селян. Попри терор, завжди знаходилися люди, які рятували односельців, ділилися харчами та надавали допомогу.

Перша хвиля голодомору прокотилася південними областями Української СРР та Кримом у 1921-1923 роках. Радянською владою було влаштовано масове знищення корінного українського населення через мор голодом унаслідок конфіскації зерна і худоби у селян. А вивезення награбованого збіжжя до Російської СФРР та Західної Європи й Америки поглиблювало цей цинізм.

Наймасштабніший і міжнародно визнаний Голодомор 1932-1933 років призвів до багатомільйонних втрат переважно у сільській місцевості Української СРР (крім семи західних областей, Криму й Південної Бессарабії) та Кубані, населеної переважно українцями. Маючи значні запаси зерна та вивозячи його за кордон, радянська влада конфіскувала весь урожай і продукти. За демографічними даними, втрати становлять близько 4 млн загиблими та понад 6,1 млн ненародженими. Водночас влада забороняла використання української мови у пресі, школах та офіційних документах.

Третя хвиля голодомору, влаштована російсько-комуністичною диктатурою у 1946-1947, була спричинена не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро – з метою продати чи подарувати відібрані в селян залишки зерна "братнім режимам" соцтабору. Зерно масово вивозили за кордон: 350 тис. тонн до Румунії, 600 тис. тонн до Чехословаччини, 900 тис. тонн до Польщі.

Дослідження істориків Джеймса Мейса і Роберта Конквеста довели, що Голодомор відповідає визначенню геноциду. Станом на сьогодні це визнали близько 25 країн світу.

Пам’ятаймо! Забуття та ігнорування злочинів призводить до їхнього повторення.

21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи

Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го.

День Гідності та Свободи – це пам’ять про ті часи, коли українці виходили на майдани не заради себе, а заради майбутнього, щоб засвідчити: "Ми – вільні. Ми – гідні". І за цю свободу заплачено найдорожчим – життями найкращих із нас.

Гідність і свобода – це не абстрактні гасла. Це кожен, хто чинить опір темряві – словом, ділом, правдою. Це те, що живе в кожному українцеві, який пам’ятає вчинок Героїв Небесної Сотні: у вчительці, яка навчає дітей під звуки сирен; у фермерові, що сіє хліб на зраненій землі; у військовому, що тримає небо над нами; у лікарі, що рятує життя захисникам; у волонтері, що дає надію.

І сьогодні ми не просто згадуємо – ми продовжуємо боротьбу. Бо свобода – це не подарунок. Це вибір. І ми його зробили. Ми – народ, що не скоряється.

Деколонізація літератури

Друзі, ви пам’ятаєте, мабуть, як ми постили фоточки зі Львова, де наші колеги на Міжнародному бібліотечному форумі говорили про деколонізацію?

І це було не про пам’ятники, перейменування вулиць чи міст. Це було про книги, літературу і бібліотечну справу. Йшлося про процеси, які надзвичайно і давно назріли в цій царині, але дуже повільно рухаються. Бо питань тут насправді часом більше, аніж відповідей. І треба з цим щось робити.

І ми робимо. Ми стали партнером спільного Українська бібліотечна асоціація/Ukrainian Library Association та Український інститут книги проєкту "Читаємо Україну: шлях до себе через літературу". І як партнер підготували до форуму ціле дослідження на оцю деколонізаційну тему.

Після львівському форуму ми це дослідження доопрацювали, вивірили, і сьогодні готові з вами ним поділитися. 

Тут багато всього. І є з чим й над чим працювати.

І тут є два моменти, на яких хочемо наголосити: весь матеріал – це наш погляд, наша оптика, наші можливості й ресурси (наше – це Бібліотека Сковороди); цей матеріал – це конструктор, інструмент, дорожня карта, путівник та план (тут можете підставити будь-які прийнятні й приємні для вас епітети) – як працювати з темою деколонізації літератури й бібліотечної справи.

Посилання на наш сайт ТУТ

Посилання на дослідження на ресурсах УБА ТУТ

Анонс заходу

"Коли мене спитають що таке війна, я без роздуму відповім – імена" (Максим Кривцов)

Саме про імена книга "Лицарі історичного факультету". Вона про студентів і випускників Історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова, які загинули на війні з росією. Це спогади про 16 добрих, світлих і відважних молодих людей. Тих, хто цінував життя, дихав свободою, вмів підтримати не лише словом, а й ділом. Не ховався за чужими спинами, не чекав, що хтось інший піде замість них.

Книжка читається не швидко. Не тому, що складна, – а тому, що кожну сторінку хочеться прожити. Вона складається із зовні простих речей: кілька біографічних фактів, уривки дописів, слова друзів, фотографії, короткі спогади. Але саме з цієї простоти й виникає відчуття присутності людей, яких уже немає поруч.

Вже після кількох сторінок зникає дистанція. Це не "герої" у бронзі й не символи – це студенти, яких міг знати кожен. Хлопці з конкретними мріями, конкретним характером, гумором, страхами й впертістю. У когось – пластунський досвід. У когось – повернення на фронт після цивільної роботи. У когось – невтілені плани, ненаписані дипломи, незібрані рюкзаки в університетський гуртожиток.

І саме ця конкретність робить книгу такою сильною. Вона дає змогу побачити людей. Не статистику, не втрати, а життя, яке було. І життя, яке вони віддали. За нас.

Після прочитання залишається дивне поєднання болю й світла. Болить, бо шістнадцять історій – це шістнадцять всесвітів, яких більше немає. Але є й світло – тому що пам’ять про них збережена чесно, уважно, без прикрашання. І від цього стає зрозуміло: навіть у час, коли війна забирає найкращих, ми можемо зробити так, щоб їхні імена не розчинилися.

Ця книга нагадує, якою ціною виборюється право бути українцями. І вшановує тих, хто у найскладніший момент став до бою за Україну, за наше сьогодні й за тих, хто житиме після нас. Війна забирає цвіт нації. Але ця книга зберігає спогади про тих, кого неможливо забути. Вони пішли у вічність, та їхнє світло залишається з нами – і ми маємо нести його далі.

Запрошуємо 23 листопада, о 12:00, до Бібліотеки Сковороди на презентацію книжки "Лицарі історичного факультету". На події виступатимуть матері полеглих героїв, доктор історичних наук Ігор Коляда, декан факультету Tetiana Meleshchenko та студенти історичного факультету. Приходьте, щоб бути поруч із тими, для кого ці історії – особисті. Вхід вільний.

Презентація книжки Галини Дацюк "Світло повертається"

16 листопада, у День працівників радіо, телебачення та зв'язку, у Центральна бібліотека Солом'янки відбулася презентація книжки письменниці, журналістки Галина Дацюк "Світло повертається".

Це – зустріч, наскрізь пронизана світлом, закумульованим у багатому на любов і щедрому на вдячність жіночому серці, підсиленим гострим розумом, інтуїтивною прозорливістю, пильною пам’яттю, умінням відчувати, цінувати й берегти.

Пані Галина (з її то голосом і майстерністю!) зізналася, що вперше читатиме тексти зі своїх книжок! У це складно повірити, але ми виявилися першими слухачами есеїв, замальовок, нарисів – від щемких і теплих родинних історій "Борщ незалежності: локальна історія" та "Мій друг Комунальник" до нарисів "Життя як світло і покута" (про Василя Овсієнка), "Повернення Землі" (про Романа Ратушного), "Вічний сад..." (про Ірину Цвілу), "Бог дав йому в руки лопату і спровадив в Україну" (про Вікентія Хвойку)... І все це – м’яке, чуйне, справжнє до мурах!

А ще ж є історії про родини Миколайчуків, Дзюбів, Ліндфорсів-Русових, про рідне село Кордишів, що на Тернопільщині, про односельців-воїнів УПА, про поневіряння українців по Сибірах і ГУЛАГах. І про невтомних творців української історії, літератури, мистецтва всіх часів, які дають людині силу на тлі Великої війни.

Загалом у книзі таких історій 85, і кожна з них світиться! Кожна пробуджує гордість, любов, гідність, нові смисли, бажання осягнути Україну й українців з позиції автохтонів, а не упосліджених малоросів.

"Світло повертається" – це книга, промені якої беруть початок у світовідчутті авторки і її життєвому шляху. У рідній хаті, у родині, в сільській бібліотеці, у школі, інституті, у редакціях провідних часописів, на "Радіо Культура", у викладацькій діяльності, у численних дослідженнях, розвідках та інтерв’ю, у книжках збережених історій "Янголи небесної чоти", "Одна з нас", "На хресній дорозі" та багатьох інших.

"Читати ці книги – перевіряти свою душу на українськість", – пише у передмові до презентованої книги письменниця, Шевченківська лавреатка Любов Голота. І має рацію! Усі численні шанувальники, сподвижники, друзі авторки, присутні на зустрічі, із цим погоджуються одностайно.

Пішохідна бібліоекскурсія по Солом'янці

Доволі сонячна й тепла, як для падолиста, погода зібрала зранку минулої суботи на Солом’янській площі майже роту, а точніше – рекордні 90 екскурсантів. Всі вони під орудою досвідченого ватажка Олександр Михайлик отримали нагоду востаннє в цьому році пройтися рідною Солом’янкою і дізнатися про неї щось новеньке.

Розпочали, традиційно, з назви. Більшість дослідників вважають, що топонім "Солом’янка" походить від солом’яних стріх хат. Або ж від ринку, де торгували соломою. Втім, існує й екзотична думка, прибічники якої вперто пов’язують назву зі стародавнім словом "салли", тобто "військова вилазка". Проте остання версія навряд чи правдива, адже як поселення Солом’янка виникла лише у 50-х роках XIX століття.

Оскільки стартували ми з Солом’янської площі, розпочали з її швидкого огляду. Неймовірно, але забудована вона наче за годинниковою стрілкою. Починається комплекс будівель з імперського історизму (Артилерійське училище), продовжується сталінським ампіром (Академія МВС), а далі переходить у зразки радянської архітектури 1960-70-х. Причому наймолодшу споруду, в якій нині апеляційний суд, почали зводити у 1979 році, а завершили лише 2007-го.

Далі наш шлях тривав головною солом’янською транспортною артерією – вулицею Митрополита Василя Липківського. На превеликий жаль краєзнавців, вона була повністю реконструйована у 1960-70-х. Тож історичну забудову дивилися на фотографіях, які збереглися в колекції Бібліотеки Сковороди. Зараз найдавнішою спорудою тут є пожежна частина, збудована у 1936 році.

Біля школи № 115 звісно ж згадали її архітектора Василя Осьмака – автора проєктів стадіону "Динамо" та набережної Дніпра. До речі, могила його майже поруч – на Солом’янському кладовищі. Потім підійшли до будинку №7 на вул. Кавказькій. В ньому у 1970 році оселилася бібліотека "Солом’янська" – спадкоємиця особистої книгозбірні родини Пустинських-Стрекалових, заснованої в далекому 1894 році.

Завітали в гості до найдавнішого дерева Солом’янки – 350-річного дуба Яковенка, що височить на вул. Патріарха Мстислава Скрипника. Зовсім поряд знаходився будинок, в якому багато років жив Василь Липківський, та 2016-го його знесли. Тішить, що в чудовому стані знаходиться Покровська церква (1895-97), де 14 років правив майбутній митрополит.

Лише у середу під час лекції в Бібліотеці Сковороди згадували найдавнішу освітню будівлю району – і от, побачили її на власні вічі. Споруда 1911 року перебуває в чудовому стані і є одним із приміщень школи № 7, де вчителював колись славетний Максим Рильський.

На останок сил та на завершення 3-годинної (це теж рекорд!) екскурсії оглянули зараз закинуту, але дуже оригінальну споруду Залізничного ринку, який діяв у 1973-95 роках, та останній у світі вцілілий паротяг серії ФДп 20-578 випуску 1941 року. Фінішували ж біля Центрального вокзалу, на фасаді якого оглянули міні-скульптуру від проєкту Шукай з дуже символічною назвою – "Повернення додому". І розійшлися, в гарному настрої, по своїх домівках.

Прощаючись з бібліоекскурсіями до весни, ми все ж таки не прощаємось. А радимо завітати до нашої бібліотеки за книжечкою, яку Олександр Михайлик написав разом із Семен Широчин – "Невідомі периферії Києва. Солом’янський район". Прочитавши її, ви будете абсолютно готові до продовження наших пішохідних мандрівок – вже навесні 2026-го!

Виставка триває!

В колекції Бібліотеки Сковороди зберігається чимало унікальних світлин. Логічно, що серед них багато фото залізничників різних епох – адже сам район наш є залізничними воротами міста.

Тому в цьому місяці ми підготували для вас виставку "Київські залізничники на світлинах 1930-80-х років". Свого часу хтось подбав про підписи на звороті, тож інформація під кожною фотографією історично точна – хто на ній зображений і коли.

Виставка триває до 30 листопада у фоє бібліотеки за адресою вул. Освіти, 14а. Заходьте, щоб зануритися в атмосферу ретро і насолодитися монохромним блиском старих світлин!

Тижневий анонс заходів

Навчання школярів програмуванню

У Хабі цифрової освіти на базі Бібліотеки Сковороди вже другий місяць поспіль проходять заняття дитячого курсу програмування у Scratch! А навчає дітлахів координаторка Хабу, розробниця чудовезних відеоказок, наша колега Тамара Безпарточна .

Після повернення з канікул юні програмісти кодували морських мешканців, пробували різні ефекти та з цікавістю спостерігали, як оживає екран. Також вони "вирощували" соняхи, а один хлопчик навіть придумав власну гру – відстрілюватися від зомбі з горохостріла. Так, крок за кроком, діти вчаться програмувати.

Якщо ваша дитина хоче навчитися створювати власні ігри та анімації – приєднуйтесь до нас!

Реєструйтеся за телефоном +380982163552

Анонс онлайн-зустрічі

Друзі, 27 листопада, о 17:30 відбудеться онлайн-зустріч спільноти Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди в межах міжнародної ініціативи Make-a-thek, спрямованої на створення в бібліотеках відкритих хабів сталого дизайну, ремесел, апсайклінгу, локальної історії та креативних практик.

Запрошуємо бібліотекарів, активних мешканців Солом’янки, дизайнерів, мейкерів, дослідників культурної спадщини, майстрів ремесел та всіх, хто хоче долучитися до формування і розвитку майбутнього спільнотного простору в Бібліотеці Сковороди!

Під час попередньої зустрічі в бібліотеці ми зібрали ідеї від бібліотекарів, відвідувачів, майстрів ремесел, мейкерів, дизайнерів та дослідників культурної спадщини Солом’янського району. Настав час перейти до спільного планування.

На онлайн-зустрічі ми з вами:

• Підсумуємо напрацювання попередньої події – згадаємо ключові ідеї, запити громади та можливі напрями розвитку майбутнього мейкерспейсу.
• Поговоримо про сталі технології та підходи, які можуть стати основою роботи майбутнього простору Make-a-thek – апсайклінг, ресурсоефективні методи, ремісничі техніки, робота з матеріалами та інноваційні інструменти.
• Сформуємо бачення активностей на наступний рік – від творчих майстерень до проєктів, присвячених локальній історії та культурній спадщині.
• Зробимо ще один крок у розвитку Make-a-thek в нашій бібліотеці разом. Адже багато хто мріяв про затишне місце поряд, яке об’єднувало б творчість, історичну пам’ять, сталість та взаємодію громади.

Увага: щоб отримати посилання на зустріч, заповніть форму, що в коментарі! Після реєстрації ми надішлемо підтвердження та доступ до онлайн-кімнати.

Маємо добрі новини!

У неділю відзначався Всеукраїнський день працівників культури. І в цей день Солом’янська районна в місті Києві державна адміністрація за професіоналізм, творчість і відданість своїй справі відзначила подяками наших колег:

• Олександр Михайлик – завідувач відділу краєзнавства Центральна бібліотека Солом'янки імені Григорія Сковороди.
• Лариса Кондратюк – завідувачка Бібліотека з питань мистецтв ім. М. Бажана.
• Світлана Чернова (Svitlana Chernova) – завідувачка Бібліотека Імені Реріха.

А заступниця директора нашої бібліотечної мережі Ольга Кузнецова в цей день нагороджена Подякою віцепрем’єр-міністра з гуманітарної політики та міністра культури України Тетяни Бережної (Tetyana Berezhna) – за вагомий внесок у розвиток культури, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.

Тож, порадійте за нас, друзі!

Бо ми точно знаємо, що ці нагороди – це про щоденну роботу, яка не завжди потрапляє в стрічку, але підтримує людей, створює простір для відновлення й розвитку, допомагає триматися в непрості часи та робить нашу громаду сильнішою.

Вітаємо дорогих колег, дякуємо за спільнодію, і рухаємось далі!

Лекція "Школи Солом’янського району"

12 листопада в Бібліотеці Сковороди, майже при свічках, але ж відбулася довгоочікувана лекція "Школи Солом’янського району". Що ж розповів цього вечора Олександр Михайлик всім, хто проміняв сидіння в темній квартирі на атмосферний затишок читальної зали на вул. Освіти, 14а?

Ось, основні цікаві факти, які ми встигли занотувати:

Вже на початку XX століття окрім церковнопарафіяльних шкіл при церквах (на Шулявці, Солом’янці та в Жилянах) у нашій місцевості існували міські училища (на Солом’янці) та залізничні (у Залізничній колонії). Втім, майже всі ці споруди були дерев’яними й жодна з них не вціліла.

Найдавнішою освітньою спорудою району вважається школа № 7, збудована далекого 1911-го! До речі, саме в ній працював і найзірковіший вчитель Солом’янки. У 1923-1929 роках українську мову та літературу тут викладав сам Максим Рильський. Тоді це була Залізнична школа № 2, нині ж вона має ім’я поета. Шукайте її за адресою Платонівський провулок, 3.

Вісім шкіл району збудовано у 1931-1941 роках. Ми почули прізвища архітекторів Альошина, Кодніра, Корбіна, Баландіної, Шиманського й Недопаки – саме вони проєктували їх. А от архітектором школи № 60 на Батиєвій горі, зведеної в той же період, є славетний Олекса Повстенко. Після Другої світової він емігрував у США, де у 1959-1960 роках брав активну участь в модернізації вашингтонського Капітолія.

Понад половина шкільних будівель, 22 із 38, збудована у 1950-1970 роках. Цікаво, що більшість з них – за проєктами архітекторів Бориса Ведернікова та Йосипа Каракіса – аж 18. Ну, а наймолодшою в районі є школа № 279 у селищі Жиляни, зведена у 2006-2007 роках.

Наостанок розкриємо імена найзнаменитіших учнів Солом’янського району. Це легендарні Олег Блохін, що навчався у школі № 144, та брати Клички, які гризли граніт науки у школі № 69.

З наших сучасників, полеглих Героїв новітньої війни, іменами яких названі вулиці в нашій місцевості, згадаймо Романа Ратушного, Максима Токарева (обидва вчилися в гімназії № 178), Сергія Берегового (школа № 144) та Олега Афанаса (школа № 12).

Анонс заходу

23 листопада, о 12:00, у Бібліотеці Сковороди відбудеться презентація книжки, присвяченої студентам та випускникам Історичний факультет УДУ імені Михайла Драгоманова, які загинули, захищаючи Україну.

Книга "Лицарі історичного факультету" – болісне і водночас світле нагадування про долі 16 випускників істфаку, що в найтяжчий для країни час стали на захист її суверенітету й залишилися вірними своєму вибору і присязі.

Це – збірник, що об’єднує спогади, документи та світлини молодих українців, для яких слова "честь", "обов’язок" і "любов до України" мали справжню вагу. Адже історики, як ніхто, знаються на ціні свободи.

На зустрічі виступатимуть:

• матері героїв: Олександра Сагун (Олександра Арещенко), Жанна Рачінська (Zhanna Kovalchyk), Валентина Грищук;
• доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Ігор Коляда;
• декан факультету історичної освіти УДУ імені Михайла Драгоманова Тетяна Мелещенко (Tetiana Meleshchenko);
• студенти історичного факультету.

Пам’ять – це наш обов’язок. Саме на таких подіях вона стає живою – через слово, голос, присутність!

"Цілющі вечори" з Тетяною Вишко

У понеділок, 10 листопада, в Бібліотеці Сковороди відбулася мотиваційна зустріч із психологинею Тетяна Вишко − про те, як знаходити внутрішні опори, навіть коли навколо і всередині тривожно.

Виявляється, щоб урівноважити одну негативну емоцію, нашому мозкові потрібно кілька позитивних. Так стверджує американська психологиня Барбара Фредріксон, що досліджує емоції та їхній вплив на психічну стійкість людини. Вона виявила, що для стабільного емоційного стану співвідношення позитивних до негативних емоцій має бути приблизно 3:1, а для процвітання − ближче до 5:1 або навіть 7:1.

На жаль, нині чи не вся наша енергія йде на подолання зовнішніх обставин, і дуже мало її лишається для себе. Та кожен з нас знає, що щось його тримає на світі. І це щось люди звикли називати "опорами". А щоб опори запрацювали, необхідні ресурси, які їх живитимуть.

Ось тут і настав час познайомитися із "глімерами"!

Глімери (від англ. glimmer – "проблиск") − маленькі, але справжні моменти радості й безпеки, які повертають нас до життя. Бо якщо є тригери, то мають бути й антитригери − ті мікросигнали спокою, що допомагають нервовій системі вийти зі стану напруги.

У пошуках власних глімерів учасниці "Цілющого понеділка" згадували приємні моменти, обмінювалися відчуттями, створювали амулети з камінчиків, розмальовували шкарпетки за допомогою акрилових фарб, слухали лагідну музику, співали українських пісень та ласували смаколиками.

Анонс заходу

Наступної середи, 19 листопада, до Бібліотеки Сковороди завітає спеціально запрошена зірка – філологиня та літературознавиця Людмила Даниленко, що розповість про поета Василя Діденка.

Дослідниця запропонує подивитися на постать поета, відомого одним з найгучніших українських хітів XX століття – піснею "На долині туман…", – під Солом’янським ракурсом. Адже навчаючись у Київському університеті в кінці 1950-х, він був читачем нашої бібліотеки. А жив теж поруч – у гуртожитку на вул. Освіти, 4.

Тож приходьте, продовжимо разом вивчати історію рідного району за портретами видатних земляків. Світло і гостинність ми забезпечимо.

Зустріч із головною редакторкою журналу "Жінка" Тамарою Маркеловою

У неділю, 9 листопада, у Бібліотеці Сковороди відбулася незабутня зустріч із Тамара Маркелова – громадською і культурною діячкою та головною редакторкою українського глянцю "Жінка", який в листопаді цього року відзначає своє 105-річчя.

Пані Тамара, що очолила журнал 2022-го, розповіла про його історію, яку активно досліджує нині. Заснований 1920 року в Харкові як "Комунарка України", він пройшов крізь революції, репресії та війни, зберігаючи український дух і голос жіноцтва. Від старту російською мовою до українізації у 1928-му, через закриття у 1933-му до відродження у 1946-му як "Радянська жінка", він став виданням із мільйонними тиражами. З 1991 року – це "Жінка": єдиний україномовний жіночий журнал без реклами, що вистояв у конкуренції з російськомовними глянцями.

Звучало багато теплих історій про жінок, якими пишається Україна: про мешканку Солом’янки, 99-річну Анастасію Гулей, яка за часів другої світової пережила тортури трьох нацистських концтаборів, про попередніх головних редакторок журналу та інших.

На зустріч зійшлося чимало творчих людей, і серед них – пані Тетяна Протчева, майстриня з вишивки, що світиться у темряві, популяризаторка української культури, якій Жінка присвятила одну зі своїх публікацій.

Щиро дякуємо пані Тамарі за змістовну розмову! А пані Тетяні – за пам’ятний подарунок, інтерактивну вишиту власноруч картину з NFC-датчиком, який провадить на плейлист українських пісень!

А ще ми дуже тішимося, що в жовтневому номері вийшла наша спільна стаття "Читаємо Україну: шлях до себе через літературу" про внесок публічних бібліотек у формування читацької культури. Радіємо цій творчій колаборації!

Зустріч з поетом і бардом Денисом Голубицьким

"Життя за війни. Війна за життя" – так називається нова поетична збірка київського поета і барда Дениса Голубицького. Її презентація, що відбулася у Бібліотеці Сковороди 8 листопада, пройшла камерно і тепло, попри відсутність світла.

Це п’ята за ліком книга поета, видана з 2018 року і перша, що вийшла за час повномасштабного російського вторгнення в Україну. Тож і вибір назви невипадковий. До збірки увійшли поезії, які народилися переважно у 2022-2025 роках, а також кілька більш ранніх творів.

Автор відкрив зустріч віршем у прозі "До світла прагне рукопис", який починає і книгу. Потім звучали "Між костелом і собором", "Ой вей, невже той скрипаль містечковий…", "Весна в Купецькому саду". А ще присутні почули авторське виконання під гітару пісні "У Музичному провулку", "На раменах у січні (присвята Бахові)", "Промайне і завмре павутиння", написаних наприкінці 2010-х.

Майстерно володіючи словом, Денис створює глибокі та філософські тексти, надзвичайно київські – і тематично, і за властивим їм ароматом. Тому всі ми, живучи за війни у війні за життя, можемо відкрити у поетичних текстах Голубицького особисто для себе важливі сенси. А читачі бібліотеки від сьогодні мають шанс ознайомитися зі збіркою, яку автор подарував бібліотеці.

Наше амбасадорство

Бути амбасадором "Нашого формату" у рік двадцятиріччя цього видавництва – це, перш за все, про довіру. А ще про спільні цінності й бажання розповідати українською про все найцікавіше у світі.

Тому дозвольте презентувати чергову партію видань, що надійшли на нашу адресу. Усі вони абсолютні новинки, які щойно вийшли з друку. Ми вже дбайливо розставили книжки на полицях – і вони з нетерпінням чекають на своїх допитливих читачів.

Тож до вашої уваги:

• Едвард Дольнік "Динозаври на званій вечері. Як ексцентричні вікторіанці відкрили доісторичних істот і випадково перевернули світ".
• Діпо Фалоїн "Африка – не країна. Розвінчуючи стереотипи про строкатий континент".
• Салман Хан "Слова чудові в світі новім. Як штучний інтелект зробить революцію в освіті (і чому це добре)".
• Генрі Форд "Моє життя і робота" (новий переклад).
• Томас Мартін "Фокіон. Доброчесний громадянин у розколотому суспільстві".
• Кріс Діксон "Читай, пиши, володій. Еволюція інтернету і майбутнє блокчейну".
• Карл Трумен "Еволюція сучасної ідентичності: культурна амнезія, експресивний індивідуалізм і шлях до сексуальної революції".
• Роберт Кійосакі "Багатий тато, бідний тато. Що знають про гроші багаті батьки і не знають бідні" (найповніше ювілейне видання).
• Ульріке Шейде "Японська економіка 2.0. Як Японія трансформувала бізнес-стратегію і перемагає на глобальних ринках".
• Тревіс Міллз "Повернутись у стрій. 12 принципів воїна, щоб відновити та перелаштувати своє життя".

Двадцять років книжок, що допомагають мислити, боротися, розвиватися й говорити про важливе. Щиро вітаємо команду Наш Формат з ювілеєм і дякуємо за сміливість, послідовність і віру в силу знань.