16 червня у Центральній бібліотеці Солом’янки імені Григорія Сковороди відбулася літературно-музична зустріч, спеціальним гостем якої став Кирило Булкін – актор, журналіст, публіцист, поет, бард, культурний діяч, лавреат премії імені Василя Стуса, переможець фестивалю «Повстанська ватра», ведучий фестивалю «Рутенія» та YouTube-каналу «Ситдаун з Кирилом Булкіним».
Зустріч була насиченою: пан Кирило презентував свою нову збірку поезій «На травах чекання», виконував свої пісні, читав прозу та уривки із театральних ролей та обіцяв прийти внаступне із презентацією нової книжки, яка вже готується до друку. Розкриємо секрет: у мріях автора - видання збірки, в яку, крім оригінальних поезій, увійдуть і переклади віршів Редьярда Кіплінґа. Свій перший переклад він написав у грудні 2015 року. Уже вийшло друком дві збірки таких перекладів.
«Кіплінґ виявився надзвичайно суголосним нашому часу саме в Україні, тому що він писав про вічні цінності – мужність, дружбу, боротьбу за свободу своєї Батьківщини» відзначив Кирило Булкін.
Кирило Булкін - чудовий виконавець та акомпаніатор власних пісень на семиструнній гітарі, яка має цікавий тембр і стрій, що суттєво відрізняється від шестиструнної гітари. Про свої пісні каже: «Виконую вірші під гітару, вважаю це більше акторською й поетичною творчістю, ніж, скажімо, вокальною. Коли за допомогою музичних засобів вдається знайти адекватну форму для вірша, я радію».
Кирило Булкін працював у театрах «АССА», «Бенефіс», Київський художній театр, співпрацював з Молодим театром та театром «Колесо». У виставі «Жанна д’Арк. Дисконт?..» за п’єсою Жана Ануя «Жайворонок» зіграв аж три ролі: Кошона, Архієпископа і Бодрікура. У його віршах та піснях відчувається присутність театру: деякі пісні й вірші написані до вистав, інші – про театр життя. Проте це не означає, що автор ховає своє «я» за якимись личинами. Театральне «я» – теж справжнє… Адже наша нинішня реальність, театр бойових дій, – страшний, але теж театр...
Пан Кирило щедро ділився історіями з життя. Серед них була й така. Українськість увійшла в його плоть і кров не одразу. Дослідивши свій родовід у межах кількох поколінь, він дізнався, що має в собі краплину української крові. Можливо, ця краплина переважила всі інші. Згодом на нього справило величезне враження перепоховання Василя Стуса та його побратимів 1989 року і привернуло увагу до творчості шістдесятників. Згодом він зробив перший варіант моновистави за творами Василя Стуса.
По завершенні зустрічі гості ще довго не відпускали талановитого митця, ставлячи йому різноманітні запитання та воліючи придбати його книжку з автографом.
Немає коментарів:
Дописати коментар