Анонс заходу

Дорогі друзі! У четверг, 2 квітня, о 14:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на зустріч із сумським письменником і журналістом Євген Положій, який презентуватиме свій роман "Мрія".

Ця книга народилася з реальних подій перших тижнів повномасштабного вторгнення. В її основі – історії близьких друзів автора, колишніх сумчан, які через напад підступного ворога втратили дім і звичне життя.

Книжка "Мрія" – не лише про знищений літак. Вона про те, як руйнуються мрії – і як, попри все, люди тримаються одне за одного.

Під час зустрічі автор розповість історію створення роману, поділиться особистими думками, як не втрачати мрію, відповість на запитання читачів та проведе автограф-сесію.

Заходи поточного тижня

Друзі, чим ближче до Великодня, тим сильніше хочеться ділитися добром, створювати щось красиве власноруч та наповнювати дні змістовними розмовами.

Бібліотека Сковороди запрошує вас разом готуватися до прийдешніх свят у нашій затишній читальній залі. Нехай останні березневі та перші квітневі дні стануть для кожного часом душевного спокою та світлої радості.

Цього тижня чекаємо на вас на таких унікальних зустрічах:

• Середа, 1 квітня, 15:00 – Майстер-клас з писанкарства від Світлана Молчанова. Разом доторкнемося до традицій та створимо власний символ весняного відродження до Великодня.
• Четвер, 2 квітня, 14:00 – Творча зустріч із Євген Положій та презентація його роману "Мрія".
• Четвер, 2 квітня, 16:00 – Емоційні читання книжки Руслана Горового (Ruslan Gorovyi)"Києве мій". Ведуча: Наталія Шевчук.
• Неділя, 5 квітня, 12:00 – Презентація книги психологині та письменниці Тетяна Вишко "Ломикамінь".

Та на наших регулярних заняттях:

• Курси української мови "МовоСвіт на Освіти" – щопонеділка о 12:30, щовівторка о 12:00.
• Тренінг "Творимо Українську Вікіпедію разом" – щопонеділка о 16:00.
• Розмовний клуб в межах проєкту Рух Єдині – щовівторка о 17:30.
• Співаємо разом у "Вокальній студії на Освіти" – щовівторка й щочетверга о 10:30.
• Волонтерська ініціатива В’яжемо для перемоги – щовівторка о 14:00.
• Навчання цифрової грамотності – щовівторка й щочетверга о 15:00.
• Клуб юного програміста "Кодик" – щосереди о 15:00 (запис: ‪+38 098 216 3552).
• Урок здоров’я з Ігор Якубовський – щонеділі о 10:15.

Кожна зустріч у нашій бібліотеці – це ще одна маленька крапанка у кошик нашої спільної незламності та віри у перемогу світла над темрявою. Обирайте подію до душі, приходьте з друзями та наповнюйтесь натхненням разом із нами!

Відновлюємо курси програмування для дітей!

З 18 березня в Хабі цифрової освіти на базі Бібліотеки Сковороди стартував новий дитячий курс програмування у Scratch! Заняття веде координаторка Хабу й розробниця чудових відеоказок Тамара Безпарточна.

А що може мотивувати краще, ніж уроки від справжнього криейтора?

Ми знаємо, що охочих створювати власні мультики та ігри багато, тож запит буде шалений. І головна хороша новина: місця ще є – тож можна встигнути записатися (дзвоніть за номером: ‪+38 098 216 3552)!

На минулому занятті маленькі спеціалісти створювали власну гру: пінгвін тікав від бобслеїстів. Діти програмували рухи персонажів, додавали анімацію та геймерську логіку, а потім хором підтримували свого пінгвіна. Сміху й радості було на всі !

Чекаємо на вас наступної середи, 1 квітня – приходьте та створюйте свої перші мультики й ігри у Scratch! Хто знає, можливо, саме герой вашої дитини стане зіркою наступного заняття?

Анонс заходу

Друзі, у нас чудова новина! Вербна неділя в Бібліотеці Сковороди стане ще й Цілющою.

А все тому, що 5 квітня, о 12:00, до Бібліотеки Сковороди із презентацією свого роману "Ломикамінь", що вийшов у видавництві Український пріоритет, завітає близька багатьом з нас людина – психотерапевтка, психологиня, авторка книжок про здоров’я душі Тетяна Вишко.

"Ми опинилися в такому часі, про який люди пишуть і будуть писати. У моєму романі багато людей з різними бажаннями і долями і багато поворотів, які були неочікувані навіть для мене як для авторки. Бо я також спостерігаю життя, у мене ще й робота така. Тут – про зустрічі, людей, події і дива, які насправді не дива, а те, що людина творить власними руками і серцем. Обіцяю вам 400 сторінок любові", – так про свій новий твір говорить сама пані Тетяна.

Тож ми з нетерпінням чекаємо всіх шанувальників традиційних Цілющих вечорів, а також усіх невтомних читачів на зустріч із романом, герої якого вчаться збирати себе з уламків, знаходити сили любити й відроджуватися, немов однойменна тендітна квітка, що проростає крізь каміння.

Лекція Київ-Товарний

25 березня в Бібліотеці Сковороди відбулася лекція, присвячена одній із найменш відомих залізничних станцій міста – Київ-Товарний. Тож наш колега Олександр Михайлик взявся це виправити.

Чому ж її було споруджено, коли у Києві вже був залізничний вокзал? Тому що 1899 року стало остаточно зрозуміло – поєднувати пасажирський і вантажний рух він вже не в змозі.

Тож південніше, в долині річки Либідь, міська влада виділила ділянку для окремої товарної станції. А ще Либідь попросили трохи "посунутися" – її річище змістили на декілька сотень метрів на схід та перетворили на канал. Отож протягом 1902-07 років станція Київ-Товарний була збудована.

Дивлячись навіть із сьогодення на цей чималий комплекс, дивуєшся, що його спроєктувала одна людина – архітектор Олександр Вербицький. Розмах вражає, адже станція мала загалом 20 різних споруд. Будувалася у геологічно складній ділянці, біля все тої ж перенесеної Либеді. Лише задля спорудження головної будівлі довелося забити 411 дванадцятиметрових буронабивних паль. Їх незадовго до того розробив місцевий інженер з дивним прізвищем Страус. Тож технологія була новітня.

А ще, і це неймовірно для того часу, комплекс отримав власний телефон та повністю автономні водогін, каналізацію та опалення. З роками станція втратила частину території через реконструкції, але й сьогодні її розміри вражають. До речі, вціліло 9 автентичних споруд включно із головною будівлею. На ній досі є напис "товарная контора", а фасад оздоблено одним із символів Києва – листям каштана.

Протягом усієї лекції Олександр демонстрував оригінальні фото, які робив у різні роки – щоб кожен присутній міг оцінити красу та естетику промислової забудови початку XX століття. Між іншим, частина будівель є пам’ятками архітектури місцевого значення.

Наостанок хочемо вам нагадати, що наш район – ніби чарівна скринька, яка таїть ой як багато цікавого та невідомого. Лекція про станцію Київ-Товарний зайвий раз підтвердила це. 

Тому не зупиняємося, слідкуйте за анонсами наступних розповідей та екскурсій!

Анонс заходу

На вже дев’ятих за ліком емоційних читаннях до Дня сміху Бібліотека Сковороди запрошує вас зануритися в атмосферу сучасного Києва!

2 квітня, о 16:00, у межах міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра" (Love for Livres) читатимемо книжку справжнього майстра короткого жанру Руслана Горового (Ruslan Gorovyi) "Києве мій".

Плакати чи сміятися? – перед таким вибором стоїть чи не кожен читач цієї книжки, яка відтворює колоритні діалоги мешканців і гостей столиці на тлі війни, що триває. Бо кожна з історій – влучна, тонка й соковита, і про життя, як воно є!

Фасилітаторка читань Наталія Шевчук вже підібрала для вас кілька найбільш сміхотерапевтичних історій, які ми читатимемо разом і, звісно ж, ділитимемося емоціями!

#двітьотінатойоті в Бібліотеці Сковороди

24 березня до Бібліотеки Сковороди завітали #двітьотінатойоті – мандрівний літературно-волонтерський проєкт Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука з популяризації творчості авторів Всеукраїнського форуму військових письменників.

Наші дорогі гості та співзасновники Форуму – Таня Пилипець, директорка Бібліотеки Іваничука, Ольга Криштопа, волонтерка, письменниця і, за щасливим збігом обставин, журналіст Володимир Скоростецький (Vla Skor) – представили книжки військових та волонтерів, які побачили світ останніми роками.

Пані Тетяна, через серце якої проходять і творчі здобутки, і тяжкі звістки про загибель побратимів, наголосила, що не хотіла б розмежовувати живих і полеглих. Ті, хто навіки в строю, продовжують жити й служити Україні. Адже в пам’яті й у книжках вони залишаються живими для тих, хто ними захоплювався. Тож червоною ниткою розмови була тема пам’яті про вбитих ворогом захисників України.

Першими, кого ми згадали, були полеглі автори Форуму:

• Юрко Костишин ("Кіт Характерник"), педагог, фотограф, молодший сержант 44-ї окремої артилерійської бригади. Автор артбуку "Аби ДобраНіч. Книга світлин та емоцій".
• Тарас Матвіїв ("Сармат"), журналіст, громадський діяч, командир взводу у 24 ОМБр, Герой України. Автор книг "Мої думки. Ритмопроза", "Мої думки. Проза".
• Юрій Дадак ("Руф"), поет, видавець, сценарист, учений, стрілець 24-ї бригади імені короля Данила ЗСУ. Автор книжок "Багряна лірика", "Час Революції", "На зламі епох".
• Максим Петренко ("Доцент"), письменник, науковець, винахідник, педагог, старший стрілець і аеророзвідник батальйону оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького. Автор книги "Спокійної ночі".
• Василь Паламарчук, письменник, юрист, командир роти вогневої підтримки 206-го батальйону ТрО 241-ї окремої бригади, автор книги "Військовий непотріб" та інших.

Важко дібрати слова, щоб описати спогади та вірші тих, хто пам’ятає усіх, хто на щиті, робить свою роботу і чесно, по-справжньому пише про свій досвід, про мрії – власні й тих, кому забракло земного шляху, аби їх утілити. Усі, хто лишається на цій землі, мусять пам’ятати про ціну.

Володимир Скоростецький, полковник ЗСУ, автор віршів і новел на військову тематику, учасник збірки "Голоси" та Ольга Криштопа, письменниця, вчителька та волонтерка з Шептицького, авторка книжок "Ключі", "Двері", власними поезіями закільцювали цю енергетичну й життєдайну, попри важку тему, зустріч. А всі присутні на заході стали свідками того, як можна і треба комунікувати на тему війни.

Насамкінець, зробивши безцінний дарунок – книжки учасників Форуму, – відчайдухи рушили на північ, везучи книжки й наші гостинці тим, хто на них там чекає. Їм довелося шукати сили, адже цього дня московити посеред білого дня обстріляли їхній рідний Львів та інші міста України. Постраждали люди та історичні будівлі.

Висловлюємо щирі співчуття. Журимося разом з вами.

Просвітницька зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині"

23 березня в Бібліотеці Сковороди відбулася просвітницька зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині", яку провів вчений секретар Меморіальний заповідник "Биківнянські могили" Валерій Філімоніхін.

Ті, хто зібрався цього дня в читальній залі на вул. Освіти, 14а, занурилися в одну з найтрагічніших сторінок ХХ століття – період Великого терору. Йшлося про так звану "польську операцію", що була розгорнута відповідно до наказу НКВС № 00485 від 11 серпня 1937 року. Саме цей документ започаткував масові репресії проти людей, яких звинувачували у причетності до вигаданої "Польської організації військової".

Присутні дізналися, що під час цієї операції репресій зазнали щонайменше 139 тисяч осіб, з яких понад 111 тисяч були розстріляні. За масштабами це була найбільша в СРСР хвиля масових розстрілів, спрямована проти людей за національною ознакою.

Ще у ХІХ столітті Російська імперія намагалася знищити польську ідентичність – забороняла мову, тиснула на освіту, карала за будь-які прояви національної свідомості. Але життя складніше за будь-які імперські плани. Частина поляків, що жили на українських землях, поступово зближувалися з українським середовищем, підтримували культуру, мову. І саме такі люди – з відкритою, проукраїнською позицією – згодом теж опинялися під підозрою й потрапляли під репресії.

До цього додавалася ще й пам’ять про поразку більшовиків у війні 1919-21 років: радянська влада не змогла захопити Польщу й надалі бачила в поляках "небезпечний елемент". У 1930-х це обернулося трагедією для тисяч родин.

Окрему увагу приділили наказу НКВС СРСР № 00606 від 17 вересня 1938 року, який суттєво спростив процедуру винесення вироків через так звані "особливі трійки". Фактично це означало ще швидші й масовіші розстріли без справедливого суду.

Особливо щемливою частиною розмови стали згадки про Биківнянський ліс – місце масових поховань жертв політичних репресій. Для багатьох учасників це стало моментом особистого переосмислення історії та її зв’язку з сучасністю.

Подібні зустрічі допомагають протистояти забуттю та різного роду маніпуляціям, які нині активно застосовує у своїй пропаганді російська федерація. Тож плануємо проводити їх і надалі, слідкуйте за анонсами!

Щиро дякуємо пану Валерію за важливі знання, а також за цінний подарунок – книгу його авторства "Київська адвокатура на зламі епох: витоки, долі, репресії".

Зустріч до дня народження Ліни Костенко

Минулої неділі, 22 березня, о 12:00 у Бібліотеці Сковороди зібралися шанувальники творчості Ліни Костенко.

"Крила" – так називалася зустріч, присвячена 96-річчю геніальної поетки, мислительки, жінки-легенди. Таку назву має й альбом пісень на її вірші, створений добрим другом нашої бібліотеки, композитором та виконавцем Сергієм Морозом (Serhii Moroz), який і виконав їх перед присутніми.

Занурення в атмосферу поезії та життя Ліни Василівни вийшло надзвичайно насиченим і, сподіваємося, запам’ятається її учасникам надовго.

Її земний шлях проліг зі Ржищева, що на Київщині, через довоєнний і ще тоді населений Труханів острів – "київську Венецію", Київський педагогічний інститут, Літературний інститут імені Горького, сповнений активного літературного життя Київ та багато міст України. Навіть Чорнобильську зону, де вона певний час мешкала і яку ретельно вивчала.

Пані Ліна – тонка і глибока поетеса-шістдесятниця, прозаїкиня, дисидентка, людина, непримиренна до несправедливості, яка не боялася висловлювати протести проти гноблення української інтелігенції. Це не минуло безслідно і змушувало десятиліттями писати "в стіл". Радянська цензура накладала заборону на друк її творів, готові набори збірок "розсипалися", а доля, здавалося, була на волосині від репресій.

Але твори її були такими справжніми й переконливими, що нагороди знаходили її через роки й десятиліття. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), кавалерка ордена Почесного легіону (2022), від звання ж Героя України вона відмовилася.

Одна з найвідоміших жінок України, Ліна Василівна не шукала слави і завжди обирала залишатися собою: справжньою, глибокою, безкомпромісною, люблячою, мудрою.

На її твори написано багато пісень, поставлено кілька вистав, за її сценарієм знято фільм "Чорнобиль. Тризна" (1993), її вірші звучать у вітчизняних кінострічках. Її чує і любить молодь, а це – неабиякий показник!

У фонді нашої бібліотеки зберігаються як найперші її поетичні збірки: "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1987), так і новіші: "Річка Геракліта" (2011), "Мадонна перехресть" (2011), "Триста поезій. Вибрані вірші" (2012), "Скіфська одіссея: поема-балада" (2020). І звісно ж романи, у віршах і в прозі: "Маруся Чурай" (1979), "Берестечко" (1999), "Записки українського самашедшого" (2010).

Ця надзвичайна й магнетична постать безперечно варта того, аби її читали!

До чуттєвої глибини співаної поезії під час зустрічі долучився також її організатор і автор композицій на вірші Ліни Костенко пан Ігор Якубовський, які він виконав разом з учасниками "Вокальної студії на Освіти".

Многая і благая літа, шановна Ліно Василівно! Дякуємо за справжність, яка надихає.

Пішохідна екскурсія Чоколівкою

В суботу, 21 березня, перша весняна пішохідна екскурсія Чоколівкою зібрала символічні 100 учасників. Навіть сонечко зрештою вийшло з-за хмар, щоб подивитися на чималий гурт дослідників, що 3 години водив за собою письменник та краєзнавець з Бібліотеки Сковороди Олександр Михайлик. Побачили й дізналися багато. А розпочали, традиційно, з назви…

Микола Чоколов, ім’я якого має місцина, був гласним (депутатом) міської думи, промисловцем, власником друкарні. У 1899 році він очолив робітничу артіль, яка мала намір придбати землю для будівництва селища біля дороги до села Жиляни. Коли ж спільних коштів виявилося замало, з власної кишені доклав ще 9.000 карбованців! Тож те селище, що у майбутньому називатимуть Чоколівкою, заклали 1901 року й урочисто освятили 6 серпня 1905-го.

В більш давні віки ця місцевість мала доволі загадкову назву – Тісні вулиці. Вперше вона згадується в грамоті князя Костянтина Острозького у 1576 році, а на мапі з’явилася у 1753-му і географічно відповідає місцю нашого старту – сучасній Севастопольській площі.

Продовживши рух вулицею Донецькою, екскурсанти зупинилися біля школи № 69. Цій будівлі цьогоріч виповнюється 90 років. Зведена вона за проєктом архітектора Юрія Корбіна і колись була наче справжній корабель серед суцільних одноповерхових будиночків. Хоча сьогодні не видається аж такою гігантською.

Далі ми обстежили квартал в межах вулиць Донецької, Мацієвича, Очаківської та Волинської, що утворює цікавий ансамбль 2-4-поверхових будинків. Це так зване "селище ГВФ", забудоване у 1950-53 роках для працівників Інституту інженерів цивільного повітряного флоту.

На вулиці Мацієвича натрапили на антикваріат – кришку водопровідного люка "Завод Красний селянин", якій майже 100 років! Ще один артефакт чекав поблизу – це будинок з унікальною табличкою на дві дроби: Донецька, 18/2/1. До речі, старі покажчики тут не рідкість. Жовті, з 6-значними телефонами давно забутих ЖЕКів, що встановлювалися до 1982 року.

На розі вулиць Волинської та Академіка Возіанова наш надзвичайно обізнаний екскурсовод прочитав вірш Аттили Могильного. І недаремно, бо саме на цьому місті до 1963 року стояв будиночок батьків поета, де збиралися шістдесятники. Він надихнув Аттилу на створення поетичного циклу "Чоколівка" (1987) – здається, єдиного літературного увічнення цієї місцини.

Особливістю Чоколівки є й, на жаль, те, що у 1970-80-х тут знесли майже всі старі приватні будинки. Дивом вціліли лише 4, які ми й відшукали. Перший – на Святославській, 8. Цікаво, що ця невеличка вуличка зберігає свою назву ще з початку XX століття. На Возіанова, 5 вцілів цегляний двосімейний будинок, що теж пам’ятає Чоколова. А зовсім неподалік, на вулиці Володимира Сікевича, 26, стоять дві невеличкі хатинки 1920-30-х. Як їм вдалося вціліти – загадка. Та завдяки цьому ми можемо уявити, якою Чоколівка була колись.

Ну от наче і все. Додамо лише, що пішохідна мандрівка Чоколівкою, прем’єрна, мала ще одну особливість. Це наразі перша екскурсія, яка закінчилася там, де й починалася, тобто на Севастопольській площі. Прочитати ж докладніше про місцину радимо в книзі "Солом’янський район", яку Олександр написав разом із Семен Широчин та подарував Бібліотеці Сковороди!

Зустріч із багатогранною Анною Семеновою

У межах проєкту Make-a-thek 19 березня вся Бібліотека Сковороди разом з численною аудиторією читачів говорила мовою кольорів і візерунків…

А все тому, що до нас завітала засновниця бренду модних аксесуарів Шовкові хустки та шарфи "Візерунок" та видавництва листівок "Фотофабрика" Ганна Семенова (Anna Semenova) і провела лекцію-воркшоп "Кольори українських візерунків".

Багато творчих людей сьогодні створюють гармонійні образи, власні дизайни та вироби, вдаючись до сміливих експериментів із насиченістю, яскравістю, нейтральністю та сумісністю кольорів. І в цьому, на думку пані Ганни, найкращий помічник і порадник – природне відчуття кольору. Яке є, на жаль, не в усіх.

Загалом зустріч була надзвичайно пізнавальною: з прикладами, історіями та справжніми витворами мистецтва, які можна було роздивитися й відчути на дотик.

Мисткиня розповіла, як народжуються українські хустки – від ідеї до готового виробу. Ми зазирнули у світ орнаментів, дізналися про їхнє походження та значення. Також говорили про теорію кольору і закони гармонії в поєднанні відтінків. Як "працюють" кольори й чому одні поєднання нам пасують, а інші – ні.

Гості зустрічі мали можливість простежити, як традиційні українські орнаменти, переосмислені сучасними українськими художницями Олесею Вакуленко, Катериною Дьяченко, Ольгою Машевською, Любов’ю Паранюк, перетворюються на принти на натуральному шовку, шовку Армані та вовні.

Але найяскравішою частиною лекції стала демонстрація хусток. Кожна з них – окрема історія: про традиції, сучасність і тонке відчуття кольору, що лягає в основу модного тренду. Учасники активно ділилися враженнями, уважно розглядали візерунки та ставили цікаві запитання.

А як це було більш детально, дивіться на фото та читайте у матеріалі за посиланням у коментарях!

Звіт про діяльність Публічних бібліотек Солом’янки у 2025 році

В цьому дописі, дорогі наші читачі й підписники, ми спробуємо похвалитися, не хвалячись. Бо ж нарешті доробили та представляємо вашій увазі Звіт про діяльність Публічних бібліотек Солом’янки у 2025 році.

Ви не любите сухої статистики? Тому ми й приготували для вас звіт, за кожною цифрою та рядком в якому стоїть жива справа, безліч ентузіазму та енергії, вкладених нашими співробітниками у свою роботу.

Місця в ньому знайшлося усьому – від читацьких клубів та курсів української мови й до лекцій та пішохідних екскурсій рідним районом. Від занять англійською та майстер-класів до оздоровчих практик і літературно-музичних зустрічей. Участь у міжнародних проєктах, партнерські заходи, волонтерська підтримка Сил оборони, пункти обігріву в кожній бібліотеці...

Ось про що варто сказати прямо зараз: на додачу до 1 мільйона на книжки, що нам виділила минулого року Солом’янська районна в місті Києві державна адміністрація, ми власними силами провели фандрейзингову роботу (браво, Ivanka Shcherbyna!) і залучили більш ніж 1,3 мільйона гривень на нові та найцікавіші видання, що вже чекають на вас в усіх 17 бібліотеках району.

Що ж, власну планку у непростому 2025-му ми лише підняли. Відштовхуємося від неї та вже три місяці завзято працюємо для вас у році 2026!

Ми намагалися зробити Звіт читабельним і цікавим, ознайомтеся з ним за цим посиланням. Слава Україні

Анонс заходу

Наступного четверга, 26 березня, о 16:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на вже знані вами емоційні читання у межах міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра".

Цього разу розібратися з нашими зачаєними емоціями допоможе фасилітатор Наталія Шевчук і книжка Таіс Золотковської "Червона сукня моєї тітки". Ця зворушлива книжка-картинка – мініатюрна лірична повість про прийняття і проживання досвіду невиліковної хвороби і смерті.

Авторка книги зіткнулася з подібним досвідом і відчула потребу відрефлексувати це у свій, письменницький спосіб. А оскільки вона ще й фахова психологиня, то вийшло в неї дуже терапевтично. Чого лише варті слова: "Її останні дні – безцінний урок для тих, хто залишається".

Ця книга – одна з сотні книжок, подарованих бібліотекам Солом’янки в межах ініціативи "Бібліотеки без кордонів" (Bibliothèques Sans Frontières, Love for Livres).

Зустріч буде корисною для тих, хто має травму свідка хвороби близької людини і хто знає, як боляче втрачати, особливо коли людині ще жити і жити.

Чекаємо на вас наступного четверга. Проте якщо ви перебуваєте у гострій фазі втрати і вам травматично читати / слухати / говорити про непрості почуття, не форсуйте подій. Ми поставимося з розумінням і чекатимемо вас на наступних емоційних читаннях!

Анонс заходу

Бібліотека Сковороди запрошує вас на зустріч з однією з найкращих і наймоторніших книгозбірень України – Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука

24 березня, об 11:00, львівські колеги представлять у наших стінах свій мандрівний літературно- волонтерський проєкт #двітьотінатойоті, що популяризує в регіонах України творчість авторів Всеукраїнського форуму військових письменників.

Ініціатива була започаткована у травні 2025 року рушіями форуму: директоркою Бібліотеки Іваничука Таня Пилипець та письменницею, вчителькою і волонтеркою Ольга Криштопа.

Здолавши за пів року 9.000 кілометрів та відвідавши 47 міст і сіл України, цей потужний дует із дружнім візитом завітає до нас.

Дуже чекаємо на цю зустріч! Вона буде пізнавальною і корисною як бібліотекарям, так і читачам.

Анонс заходу

Як відомо, Солом’янський район є залізничними воротами міста. Тож Бібліотека Сковороди як головна книгозбірня району багато років займається вивченням захопливої паровозо-локомотиво-вокзальної теми. Ми не просто досліджуємо її, а й за першої-ліпшої нагоди ділимося знаннями з нашими читачами.

Минулого року ви мали нагоду послухати кілька розповідей нашого штатного краєзнавця Олександр Михайлик про столичний вокзал. А вже 25 березня, о 17:30, ми з радістю запрошуємо всіх охочих на лекцію, присвячену несправедливо призабутій станції Київ-Товарний.

Тривалий час вантажні вагони базували просто в межах вокзалу. Та на початку XX століття виникла потреба розмежувати пасажирські та товарні перевезення. Для цього у 1902-07 роках спорудили окрему станцію, яка на щастя практично повністю збереглася до наших днів.

Приходьте до читальної зали бібліотеки наступної середи та дізнайтеся про яскраву, але маловідому інженерну пам’ятку, для якої свого часу навіть перенесли річище Либеді.

Вітаємо Ліну Костенко з Днем народження!

Сьогодні, 19 березня, свій день народження святкує неповторна, сильна, мудра і справжня – королева української поезії Ліна Костенко.

Її слово – це завжди про гідність, безкомпромісну чесність та неймовірну глибину людської душі. Кожен її рядок відгукується в серцях тисяч людей, особливо зараз, коли ми так гостро відчуваємо ціну кожного дня.

Пропонуємо нашим читачам в цей день декілька її знакових поезій:

***

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло одзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

***

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

***

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, – час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

***

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

***

спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум'ям згорю.

***

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною

ні з теоріями, ні з практиками.

і боліла в мене іронія

всіма ліктиками й галактиками.

І не знало міщанське кодло,

коли я захлиналась лихом,

що душа між люди виходила

забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

– Люди, будьте взаємно ввічливі! –

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

– Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

***

Тут обелісків ціла рота.

Стрижі над кручею стрижуть.

Високі цвинтарні ворота

високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.

Печалі бронзове лиття.

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.

Хтось, може, щось колись забув.

Хтось, може, зорями сумними

у снах юнацьких не побув.

Хтось, может, має яку звістку,

які несказані слова…

Тут на одному обеліску

є навіть пошта польова.

***

Ще назва є, а річки вже немає.

Усохли верби, вижовкли рови,

і дика качка тоскно обминає

рудиментарні залишки багви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

і озерянин проблиски скупі.

І той у небі зморений лелека,

і те гніздо лелече на стовпі.

Куди ти ділась, річенько? Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

і світить спека ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками.

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

ідуть уздовж колишніх берегів…

***

Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Задеренчав і тон, і обертон,

і перша скрипка пахне нафталіном.

Поезія згубила камертон.

Перецвілась, бузкова і казкова.

І дивиться, як скручений пітон,

скрипковий ключ в лякливі очі слова.

У правди заболіла голова

од часнику, політики й гудрону.

Із правдою розлучені слова

кудись біжать по сірому перону.

Відходять вірші, наче поїзди.

Гримлять на рейках бутафорські строфи.

Але куди? Куди вони, куди?!

Поезія на грані катастрофи.

І чи зупиним, чи наздоженем?

Вагони йдуть, спасибі коліщаткам…

Але же вони в майбутнє порожнем!

Як ми у вічі глянемо нащадкам?!

***

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, –

XX вік! – а й досі де-не-де

трапляються іще неандертальці.

Подивишся: і що воно таке?

Не допоможе й двоопукла лінза.

Здається ж, люди, все у них людське,

але душа ще з дерева не злізла.

На вшанування пам'яті Олександра Білаша

У березні Україна вшановує видатного композитора Олександра Білаша концертами з нагоди 95-річчя від дня його народження. Вшановуємо й ми!

15 березня до Бібліотеки Сковороди на літературно-музичну зустріч "Два кольори" завітала спеціальна гостя – оперна співачка, заслужена артистка України Ірена Захарко, в репертуарі якої є ціла низка Білашевих пісень.

Олександр Білаш – особистість потужна: заслужений діяч мистецтв, народний артист УРСР та СРСР, лавреат Шевченківської премії (1975), Герой України (2001), один із засновників Українського фонду культури.

Подарував Україні понад 200 пісень, серед яких легендарні "Два кольори", "Ясени", "Сніг на зеленому листі", "Впали роси на покоси...", "Сину, качки летять" та інші народні хіти.

Його творчість вирізняється універсальністю, глибоким ліризмом, поєднанням народних традицій із класикою.

Окрім пісень, Олександр Білаш залишив величезну музичну спадщину: опери, оперети, симфонії, романси, музику до близько 30 фільмів, а також до вистав і радіопередач.

Його найзнаменитіші твори написані на вірші сучасників: Дмитра Павличка, Михайла Ткача, Андрія Малишка, Бориса Олійника та багатьох інших. Не оминав він своєю увагою й поетів-початківців, адже мав тонке поетичне чуття. Мало хто знає, та маестро є також автором дев'яти поетичних збірок!

Про це та багато іншого ми дізналися з цієї ліричної зворушливої зустрічі, яка відбулася завдяки пані Ірені, керівникові "Вокальної студії на Освіти" Ігор Якубовський та співачці й бандуристці Тамарі Кармазиній, чий голос збагатив цю зустріч.

Збірки поезій Олександра Білаша "Криниця" (1981), "Ти відчаль, моя печаль..." (1992), "Мамине крило" (1999), "Мовчать віки" (2006) є в нашій бібліотеці. Беріть, читайте, надихайтеся!

Анонс заходу в бібліотеці імені Реріха

Друзі, цього разу ми запрошуємо вас не до себе. І маємо на це вагому причину: у неділю 22 березня до однієї з наших книгозбірень, а саме до бібліотеки імені Реріха, завітає сама Люко Дашвар (Ірина Чернова)!

В активі цієї справді "золотої письменниці" – 20 років написання психологічних романів, дипломи і нагороди, феноменальна популярність серед українців та загальні рекордні наклади, що впевнено крокують до мільйона.

Тож закликаємо не проґавити нагоду поспілкуватися з пані Іриною, обговорити її найновіші твори ("СпАДок" та "Харизмат") та звісно ж придбати книги з зірковим автографом!

Анонс заходу

Дорогі друзі! Наступного понеділка, 23 березня, о 13:00 запрошуємо вас до Бібліотеки Сковороди на просвітницьку зустріч "Антипольська операція НКВС 1937-38 років на Київщині".

Комуністичний режим утверджувався на наших теренах через політику нищення так званих "ідейних ворогів" і масові репресії національних меншин – етнічних поляків, німців, греків. Частина з них розстріляні й поховані в Биківнянських лісах.

Щоб висвітлити цю непросту тему, до нас завітає Валерій Філімоніхін, вчений секретар Меморіальний заповідник "Биківнянські могили". Під час лекції, серед іншого, йтиметься про наступне:

• Як виникла антипольська операція НКВС?
• Що передбачав наказ № 00485 від 11 серпня 1937 року щодо ліквідації місцевих осередків Польської організації військової (ПОВ), якої насправді в Україні не існувало ще з 1920 року?
• Чому наказ НКВС СРСР № 00606 від 17 вересня 1938 р. "Про створення Особливих трійок для розгляду справ на арештованих у порядку наказів НКВС СРСР № 00485 та ін." значно спростив процедуру масового застосування розстрілів?

І, звісно, розглянемо статистику польських жертв цих наказів в Україні та на Київщині.

Знання історії – це щеплення від невігластва. Тому запрошуємо всіх долучитися до цієї важливої зустрічі!

Обмін досвідом в рамках проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра"

12 березня Бібліотека Сковороди взяла участь в обміні досвідом фасилітаторів міжнародного проєкту "Бібліотеки емоцій заради добра", що відбувся у медіацентрі Французький інститут в Україні.

Нагадаємо, кілька столичних бібліотек, серед них і наша, з вересня минулого року є партнерами міжнародної ініціативи "Бібліотеки без кордонів" (Bibliothèques Sans Frontières, Love for Livres) та проводять сесії з бібліотерапії. Ми провели вже шість Емоційних читань – тож знаходимося на самому екваторі проєкту.

Досвід у всіх колег різний, але цікавий. І його важливо було проговорити в присутності представників проєкту: пані Каміль та психологині, що наразі курує цей напрям, – Оксани Матвєєвої.

Розпочали з екскурсії інститутом, його бібліотекою, яка містить перекладені українською мовою твори французьких письменників та найвідоміші твори українських письменників французькою. І зветься проєкт культурного обміну не абияк, а "Сковорода"!

Обговорення напрацьованого досвіду було бурхливим та плідним. І дійсно було чим поділитися! Організатори проєкту з великим зацікавленням і увагою дослухалися до нашого досвіду, адже більшість сесій проводилися за досить складних умов.

На запрошення організаторів Бібліотека Сковороди як волонтер провела коротеньку сесію "Психологія емоцій". Оскільки фокус-темою сесії була суспільна стійкість, а зустріч відбувалася напередодні Дня добровольця, ми вирішили представити європейським колегам сучасну українську, добре проартикульовану світоглядну книгу про російсько-українську війну.

Такою, на наш погляд, є збірка есеїв військового письменника Артура Дроня "Гемінґвей нічого не знає". Нею ми мали намір висвітлити точки перетину цивільного і військового світів, єдність і взаємопідтримку людей у складних умовах, людяність під час війни.

Фасилітатори на годинку посіли місця учасників проєкту. Працювали з есеєм "Фотографіями в телефоні", в центрі якого щемка тема – дитина і війна. Разом з тим, він прекрасно ілюструє, що й на війні є місце справжньому життю та справжнім почуттям.

Материнські емоції зашкалювали, адже йшлося про теплі взаємини військових та 9-річного хлопчика в сірій зоні на Донеччині. Але водночас це принесло розуміння того, як краще в майбутньому всім нам працювати з емоційно непростими темами.

Щиро дякуємо всім колегам за відкритість і зворотний зв’язок!

«Жінки, що змінювали Європу»: книжкова онлайн виставка-портрет

Виставка «Жінки, що змінювали Європу» — це цілісна розповідь про силу, талант і вплив українських жінок, які виходили далеко за межі власної країни й ставали частиною європейського культурного та історичного простору.

Ця виставка перша з циклу «Україна: КРАЇНА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАГНЕНЬ» і символічно нагадує: прагнення України до Європи є глибоко вкоріненою традицією, що формувалася століттями через людей, ідеї та культуру.

У фокусі виставки — чотири яскраві жіночі постаті, кожна з яких стала голосом свого часу.

Постаттю, яка уособлює незламність духу і силу слова, є Леся Українка. Її творчість — це діалог України з Європою, сповнений глибоких філософських сенсів, модерних ідей і боротьби за свободу особистості. Через драматичні поеми, листи й переклади вона інтегрувала українську культуру в ширший європейський контекст, демонструючи її рівнозначність і самобутність.

Не менш вагомою є постать княгині Ольга — однієї з перших жінок-державниць у європейській історії. Її дипломатія, державна мудрість і стратегічне мислення стали основою для зміцнення Київської Русі та її визнання серед інших держав. Саме про це історичний роман Володимира Яворівського «У мене вечеряв Ісус»

Європейську сцену неможливо уявити без голосу Соломії Крушельницької — однієї з найвидатніших оперних співачок свого часу. Вона підкорила провідні театри світу, від Ла Скала до сцен Парижа й Буенос-Айреса, ставши символом української присутності в європейській високій культурі. Її мистецтво було естетикою і культурною дипломатією водночас.

Трагічною і героїчною є доля Олени Теліги — поетеси, публіцистки й активної учасниці національного руху. Її слово було гострим, безкомпромісним і сповненим віри в незалежну Україну. Вона стала символом особистої відваги й жертовності, поєднавши творчість і боротьбу в одне ціле.

Книжкова виставка-портрет пропонує ознайомитися з біографіями цих жінок, зануритися в їхній внутрішній світ, який свідчить, що історія твориться у слові, музиці, ідеї. Запрошуємо за книжками про видатних жінок до нашої Бібліотеки Сковороди!

Анонс заходу

2026 рік є ювілейним для Бібліотеки Сковороди – у жовтні відзначимо 80-річчя. Тож ми розпочинаємо цикл подій, присвячених цій круглій даті.

Першу зустріч планували ще на січень, але холоди скували наші плани. Та прийшла весна, і 19 березня ми запрошуємо вас на першу й одразу ж офіційну подію з циклу "Бібліотека: 80 років разом" – круглий стіл "Бібліотека і громада: співтворення історії".

Запрошуємо читачів, друзів та усіх небайдужих. Приходьте на цей захід – щоб поговорити про історію бібліотеки та її роль і значення саме для вас і вашої родини через особисті спогади.