Цього року минає 105 років Холодноярської Республіки, яку було проголошено 1919 р. у Мотронинському монастирі, що на Черкащині. Це місце стало осередком українського повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, російських «білих» і «червоних» інтервентів), який очолювали брати Чучупаки.
Однією з перших клітин організації у Холодному Яру став відділ самооборони с. Мельники, який на прохання ігумені Мотрониного монастиря створив і очолив місцевий вчитель Олекса Степанович Чучупак.
Мета формування – захист монастиря від російських дезертирів, які тікали із фронтів Першої світової додому.
Чисельність першого мельничанського відділу самооборони становила 22 козаки.
Згодом, очевидно, вже в час підготовки до антигетьманського повстання, селяни Мельників звернулися до Василя Чучупака, який був не тільки старшим від брата Олекси, але й мав вище військове звання – прапорщик (Олекса – рядовий царської армії), – створити новий відділ, що той і зробив.
Збройний відділ складався з 400 селян, серед яких було багато родичів братів Чучупаків: куми, свати, дядьки, двоюрідні брати, небожі.
Звернення «Брати селяни і козаки» від 4 червня 1919 року було прийняте від імені «інформаційного Бюро Штабу Загону Холодного Яру».
Ось уривок: «Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав, «що ще дихне огнем пикучим всім ворогам Холодний Яр. Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб'ється од усіх ворогів»
Згодом утворилась Холодноярська Республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів – отаманами (на згадку про минувшину).
У березні 1920 року Степова Дивізія армії УНР визволила Херсон від більшовиків та повела вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам'янка-Єградівка-Ружичів-Чигирин. Зупинилась дивізія в урочищі Холодний Яр, де з'єдналась зі збройними силами Холодного Яру.
24 вересня 1920-го в Медведівці, де колись почалася Коліївщина, відбулася нарада отаманів, в ній узяли участь командири Степової Дивізії, отамани інших регіонів. На цій нараді Костя Блакитного було обрано головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць.
Холодний Яр становив для радянської влади неприступну фортецю.
Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів в засідку. Проте, навіть у полоні, в стінах Київської в'язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитись. Під час нерівного бою, всі вони загинули смертю героїв.
Повстанці воювали з чорним бойовим прапором, на якому срібною ниткою було вишите гасло: «Воля України або смерть», а республіка Холодного Яру проіснувала до 1922 року. Сам факт її існування спростовує міф про позитивне сприйняття населенням встановлення радянської влади на території України. Останнім із Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з'їзді всіх отаманів республіки у червні 1921 р., був отаман Герасим Нестеренко-Орел.
Прапор холодноярівських повстанців майорів на Євромайдані в Києві як свідчення незламності та свободолюбивості українського народу.
