Просвітницька зустріч під такою назвою відбулася 19 серпня в Бібліотеці Сковороди, подарувавши важливі знання про долю українських акторів і режисерів, що стали жертвами сталінських репресій.
Провела її Олена Полідович – начальник відділу науково-дослідної, науково-виставкової та фондової роботи Меморіальний заповідник "Биківнянські могили", кураторка однойменної фотодокументальної виставки про театральних діячів, розстріляних у Києві в період Великого терору (1937-1938).
Тож із перших вуст науковиці й дослідниці ми дізналися про:
– характери українських театрів 1920-1930-х років: "Березіль" (Київ, Харків), Театр ім. І. Франка (Київ), Київський, одеський та харківський театри опери та балету, харківський та одеський театри музкомедії, київський "Молодий театр", Харківський єврейський театр, Державний польський театр УРСР, Маріупольський грецький театр та театр "Руська бесіда" в Галичині;
– зміни, що відбувались у театральному процесі в підрадянській Україні, та які культурні течії були актуальними;
– те, як 20-ті стали підготовкою до 30-х і чому Великий терор 1937–1938 років в Україні фактично розпочався значно раніше;
– як організовувалися переслідування митців з боку влади та органів НКВС, фальсифікувалися справи та виносилися вироки;
– як впливав на долі людей їхній стосунок до визначного українського режисера, актора, народного артиста Української РСР, засновника театру "Березіль" Леся Курбаса, заарештованого у 1933-му і розстріляного в Сандармоху в 1937-му.
У центрі лекції була розповідь про людей мистецтва – про долі, обставини життя і творчі здобутки цілої плеяди діячів театру, які, зробивши великий внесок у розвиток української культури, за надуманими звинуваченнями були репресовані, страчені й знайшли спочинок у Биківнянських лісах.
Серед них:
• Василь Верховинець (Костів, 1880-1938) – український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю, волонтер із розбудови театру. Представляв український гопак у Лондоні, разом із Миколою Садовським ставив оперети, опери, хори, танці, вечорниці.
• Сергій Каргальський (Слинько, 1889-1938) – український актор та режисер, заслужений артист УРСР (за постановку "Тарас Бульба"). Перший директор першої української опери в Харкові. Головний режисер Київського театру музичної комедії та директор Одеської опери в 1934–1937 роках. На період арешту був директором театру музкомедії.
• Йона Шевченко (1887-1937) – театральний критик, театрознавець, театральний журналіст, актор школи Леся Курбаса; брат провідного актора Лазаря Шевченка. Розбудовував "Молодий театр" у Києві з нуля.
• Олександр Кисіль (Кисельов, 1889-1937) – видатний український театрознавець і театральний діяч, який закладав наукові основи історії національного театру. Автор праці "Український театр" (1925).
• Януарій Бортник (1897-1938) – український режисер і актор, постановник музичних вистав, учень Леся Курбаса, керівник харківського театру "Веселий Пролетар"; грав у театрі Карпенка-Карого, розбудовував музкомедію в Харкові.
• Степан Шагайда (Шагадин, 1896-1938) – український актор театру і кіно; виконував роль Кармелюка, був поданий на заслуженого артиста УРСР. Депутат міської ради.
• Борис Дробинський (1904-1938) – український актор, режисер театру "Березіль", другий режисер останньої вистави Курбаса "Маклена Ґраса", пізніше – актор кіностудії Олександра Довженка.
• Іван Яновський (1898-1937) – український театральний діяч, директор Київського академічного театру опери та балету УРСР.
• Кирило Гетьман (1903-1937) – український театральний діяч, директор театру імені Івана Франка.
• Генрі Тарло (1898-1937) – український режисер та актор єврейського походження. Працював у єврейському театрі в Харкові.
Також не могли не згадати:
Фавста Лопатинського (1899-1937) – українського режисера, сценариста, актора театру і кіно, учасника театру "Березіль", одного з найобдарованіших учнів Курбаса. Вирок виконали в Києві, однак місце поховання митця невідоме.
Йосипа Гірняка (1895–1989) – одного з найвизначніших акторів мистецького об’єднання "Березіль", книга "Спомини" якого є унікальною пам’яткою української історії першої половини XX століття. 1933 року зазнав арешту, перебував в ув’язненні до 1941 року. Один із небагатьох, кому пощастило вирватися з радянських таборів.
Ми щиро вдячні пані Олені за її непросту дослідницьку роботу, в ході якої треба проаналізувати десятки джерел! За цікаві, проілюстровані документальними фотографіями лекції в межах проєкту "Історична грамотність" (до речі, одна з них відбулася під час пандемії на платформі Публічні бібліотеки Солом’янки).
А також за подаровану книгу Степана Чарнецького "Історія українського театру в Галичині", з якої свого часу пані Олена черпала важливі свідчення.
Більше ви можете дізнатися на сайті Заповідника, а ми з нетерпінням чекаємо на нові зустрічі!
#Історична_грамотність
Немає коментарів:
Дописати коментар