Обговорення книги Ганни Крицької "Пульс пуповини. Анатомія почуттів еміграції"

Неспокійної неділі 27 вересня в укритті неподалік Бібліотеки Сковороди найзатятіші учасники Читацького клубу зібралися, щоб поділитися враженнями від збірки новел Ганни Крицької (Ganna Krytska) "Пульс пуповини. Анатомія почуттів еміграції", яка вийшла цьогоріч у видавництві Літературна брама.

На перший погляд, може здатися, що еміграція – це про обрив пуповини. А подібні книжки – про "поїхали й забули", як хотілося б думати жертвам кремлівської пропаганди.

Проте це не так. Ця книжка – про міцну пуповину, прокладену горизонтальними зв’язками між тими, хто "на місці" і хто "не на місці". Зв’язками, на яких ми, українці, тримаємось. Про те, як пережите стає досвідом, біль – скульптурним матеріалом, а людина – сильнішою, аніж думала.

Тут 26 новел про людей і події в Україні та за кордоном упродовж 2022-26 років. Тут про Київ (зокрема про Чоколівку і Лук’янівку) та Київщину. Тут про тих, хто віддає життя та останні сили заради того, щоб рідна країна встояла. Про тих, хто міг би прожити гідне життя, але не встиг. Про тих, хто мріяв про еміграцію і хто про неї ніколи не думав. І трішки про німецьке місто Кельн, у якому наразі мешкає авторка.

   

Ганна пише з двох своїх ідентичностей: гештальт-терапевта і письменника. Завдання психології – розгорнути, пояснити та втішити. А от мета художнього письма, особливо короткої прози, інша: загорнути, подати кількома мазками, лишивши читачеві простір... На перший погляд, тут є протиріччя. Утім, лише на перший.

Головне питання, на яке людина шукає відповідь усе життя, звучить так: "хто я"? Та кожен з тих, хто має досвід вимушеного чи свідомого переїзду за кордон, знає, що до цих двох слів додається ще одне: "хто я тут?" Або три: "хто я тут для вас?"

Ці питання на відстані множаться і трансформуються в: "хто я для себе, якщо...", "хто я для рідних, які...", "хто я для чоловіка, який...", "хто я для місцевих і для країни, в якій...", "хто я для України і для тих, хто став на її захист?" Хоча, звісно, насправді книжка значно ширша за почуття окремих людей. Вона – про Україну в багатьох її проявах.

Обговорення було глибинним. А фото двох усміхнених людей свідчить про те, що дві книжки, призначені читачам, які зроблять її найглибший та найтепліший розбір, офіційно знайшли своїх адресатів!

Якщо ви – з тих, хто через обстріли не зміг доїхати до бібліотеки, але готові поділитися своїми міркуваннями та враженнями, радо вас вислухаємо. Пишіть в коментарях!

🛟  А насамкінець – кілька цитат з книги:  

▪️ "Такі вже ми, українці. Не можна показувати, що боїшся. Бо як тоді витримати?" 

▪️ "Більшість стосунків поміж людьми зшивають і латають Провина і Сором".  

▪️ "Хтось має виплакувати біль війни. Я не можу жити так, ніби її нема, якщо вона є". 

▪️ "Як би чарівно нам не усміхалися європейські міста – в масках чи без, – ми тут не на своєму місці".  

▪️ "Важливо чути голоси інших, коли втрачаєш власний. Це дає надію колись відродитися".