Пам’ятати, щоб жити. Як у бібліотеці звучали імена Героїв

Що може бути важливішим за пам’ять? За слова, які повертають у життя тих, хто віддав його за нас?

У нашій бібліотеці ця пам’ять живе – в книгах, у віршах, у голосах, які промовляють імена Героїв. Ми присвятили їм цикл «Прочитання вулиць», адже з серпня 2022 року Солом’янський район отримав вісім нових топонімів – іменами тих, хто боровся, хто не скорився, хто став символом нашої свободи:

Віталія Скакуна, Юрія Матущака, Романа Ратушного, Катерини

Ступницької, Сергія Берегового, Олега Афанаса, Максима Токарева, Андрія Норова.

12 лютого ми зібралися разом, щоб згадати їх. Наш колега, краєзнавець Олександр Михайлик, розповів про життя кожного, про їхні подвиги, мрії та боротьбу. Коли слухаєш такі історії, мимоволі ловиш себе на думці: а що, якби все склалося інакше? Якби вони могли зараз бути тут, поруч?

Одне з імен – Юрій Матущак. Вчитель історії, воїн. Його пам’яті присвячений роман Олександри Іванюк «Амор[т]е», який є у фондах нашої бібліотеки. Це дивовижна історія його знайомства та кохання із італійською волонтеркою Франческою Леонарді.

Четверо Героїв - ті, хто жив, виріс, навчався у нашому районі, хто ходив цими вулицями ще до того, як вони стали носити їхні імена.

Це Сергій Береговий, який навчався у школі №144,

це Олег Афанас – випускник школі №12,

це Максим Токарев та Роман Ратушний – випускники школи №178.

Роман Ратушний ще до війни став символом боротьби – відстоював Протасів Яр, і завдяки його зусиллям він став ландшафтним заказником. Тепер ця земля не просто вільна від забудови – вона пам’ятає.

На завершення вечора наш колега, музикант і композитор Ігор Якубовський виконав пісні, присвячені як Героям новітньої війни, так і повстанцям УПА. Ці слова, ці мелодії – вони ніби торкалися кожного в залі, нагадуючи: пам’ять – це не лише спогади. Це відповідальність. Це дія.

На заході інкогніто була присутня мати Максима Токарева. Вже після завершення заходу вона особисто підійшла до Олександра, розповіла про себе, показала фото сина. Цей момент був дуже щемливим і ми зрозуміли, наскільки важливі такі заходи пам'яті.

Ми продовжуємо читати їхні імена. Ми продовжуємо говорити їхні історії.

Щоб вони жили. Щоб ми пам’ятали.